Листопадне дерево (кущ) заввишки 8–15 м, з густою гіллястою кроною діаметром до 12 м, маклюра плодоносна є дводомною рослиною, що належить до родини Шовковицеві. Її тонкі, гнучкі гілочки оснащені чіпкими та дуже гострими колючками. Правильна обрізка крони перетворює висаджені недалеко одне від одного дерева на щільний, непроникний для людей і великих тварин живопліт, що також виконує вітрозахисну функцію. Перші англомовні поселенці використовували ці дерева для створення надійних обмежувальних бар’єрів на пасовищах ВРХ аж до часу запровадження в господарствах колючого дроту, який був винайдений у 1874 р.
Батьківщина рослини – південно-східні штати (Техас, Арканзас, Оклахома) Північної Америки, а свою наукову назву маклюра плодоносна або помаранчева отримала на честь знаменитого американського геолога, картографа та філантропа шотландського походження Вільяма Маклура (1763–1840). Цікаво, що ім’я цього вченого отримала не тільки плодоносна або помаранчева маклюра (лат. Мaclura pomifera), а й одна з родин вимерлих маклюритових черевоногих молюсків.
У наш час маклюра зустрічається не лише в Сполучених Штатах. Ці дерева ростуть на півдні України, у Ставропіллі та на Кубані, в країнах Середньої Азії (Казахстан, Туркменія, Узбекистан), на Кавказі та в деяких африканських державах.
На територію Європи рослину вперше завезли в далекому 1818 році. Приблизно в середині ХІХ сторіччя значні площі дерев білої шовковиці в Італії опинились під загрозою вимирання внаслідок ураження їх кореневої системи серйозним інфекційним захворюванням, тому планувалося використати маклюру (її листя) як замінник корму для тутового шовкопряда. Та особливого успіху досягти не вдалося через недостатню кількість поживних речовин у листі маклюри порівняно з листям шовковиці. Проте в Японії й нині ці дерева нарівні з шовковичними використовують для годування тутових шовкопрядів.
У 1833 році маклюра з’явилась і на Кримському півострові. Її привезли із Франції, щоб посадити саме в Нікітському ботанічному саду. Нині маклюру культивують також у Румунії, Італії, Угорщині, Індії.
Плоди маклюри неїстівні, до того ж вони містять токсичні для людини речовини, зокрема ізофлавони, що викликають рвоту. Народні цілителі використовують ці великі, жовто-зелені, зморшкуваті кулі для лікування найбезнадійніших захворювань, але офіційна медицина вважає властивості плодів маклюри маловивченими та досить небезпечними для здоров’я, тому не застосовує їх у своїй практиці.
Деревина маклюри вважається досить цінною, бо має високі декоративні якості: гарну текстуру та привабливе золотисто-оранжеве забарвлення з охровими відтінками. Вона не пошкоджується шкідниками та не уражується грибковими захворюваннями, має найвищу теплотворну здатність серед усіх інших порід дерев, що ростуть у Північній Америці. Сухі дрова з маклюри горять довго, але у відкритих вогнищах часто вибухають іскрами.
Дрібнопориста структура маклюрового дерева, його надзвичайна міцність і твердість (у 2,5 рази вища за аналогічний показник білого дуба), яка поєднується з еластичністю й гнучкістю, здавна використовувалися американськими індіанцями (племенами осейджі, команчі, кайова) для виготовлення луків. На початку ХІХ століття в Арканзасі один такий бойовий лук вартував у аборигенів цілого коня та теплої ковдри на додачу. Найкращі спортивні луки й до сьогодні виготовляються саме з маклюри й тису.
Дерево також є чудовим матеріалом для виробництва міцних дерев’яних архітектурних конструкцій (залізнодорожних мостів, причалів, арок, стовпів, шпал), лодок, цвяхів, ручок до деревообробного інструменту, меблів, художніх витворів, дерев’яних духових інструментів тощо. Здавна індіанці добували з коренів рослини натуральний фарбник жовтого кольору, яким фарбували тканину, пасма вовни, а також наносили ритуальний малюнок на шкіру обличчя.
Корені рослини (водний настій) використовувались індіанцями для лікування захворювань очей. Листя й кору застосовували як засіб для спинення маткових кровотеч, а соком рослини тамували зубний біль і позбувалися шкірних уражень. Деякі племена лікують за допомогою маклюри ракові захворювання.
Маклюру цілком можна вирощувати в кліматичних умовах України. Оскільки вона достатньо морозостійка культура, то лише молоді дерева з настанням заморозків потребують захисту, тому на зимовий період їх вкривають захисним матеріалом.
Розмножується маклюра за допомогою саджанців або насіння, придбати які зараз можна без особливих труднощів.
Насіння рослини перед посадкою слід витримати дві доби у теплій воді, а потім посіяти в контейнери (ящики) з родючим ґрунтом. Коли сіянець виросте до 1 м заввишки, його пересаджують на постійне місце.
Весь догляд за маклюрою полягає в періодичній обрізці, яку необхідно проводити тричі на рік.
Опис рослини
Маклюра плодоносна належить до тієї ж родини Шовковицеві або Тутові (лат. Moraseae), що й добре відомі нам шовковиця та інжир. Розрізняють рослини двох форм: з жіночими і чоловічими суцвіттями.
Рід рослин складається з 12 різних видів, та лише маклюра плодоносна або помаранчева) активно культивується й застосовується в сучасній нетрадиційній медицині.
У себе на батьківщині дерево маклюри може виростати заввишки до 20 м. Воно має густу, розлогу крону з вигнутими колючими гілками та листям яскравого зеленого кольору, що восени набуває чистого золотаво-жовтого забарвлення, а згодом опадає.
Стовбур дерева рівний, прямий і короткий, завширшки до 1 м. Кора стовбура маклюри вкрита чисельними тріщинами і має коричневий колір, а на коренях вона помаранчева.
Плоди маклюри мають округлу форму і зовні нагадують апельсин світло-зеленого відтінку. Вони зазвичай дозрівають в середині осені, є досить великими за розміром (до 15 см у діаметрі) і вкриті зморшкуватою шкіркою. Через зовнішню схожість плоди маклюри часто називають несправжнім, індійським або китайським апельсином, кінським яблуком чи «мавпячим мозком».
Насправді фрукт складається з безлічі маленьких кістянок, що утворились кожна з окремої квіточки суцвіття. Вони містять у собі по одній довгастій насінині сірого відтінку, яка знаходиться в білій, м’ясистій осі суцвіття. Всередині м’якуша знаходиться сік – клейка латексна речовина, схожа на молочко. Якщо зробити надріз на поверхні плоду, то одночасно з виділенням соку з’являється тонкий запах свіжого огірка.
Збирають стиглі плоди зазвичай у спеціальних рукавицях з цупкої тканини, бо шкірка дозрілої маклюри повністю вкрита липким і маслянистим молочним соком, який забруднює руки і важко змивається.
Значні розміри плодів і їх вага (до 1 кг) зумовлюють небезпечну ситуацію восени, коли ці жовто-зелені кулі падають з дерев і можуть серйозно травмувати чи навіть вбити людину, тому тим, хто знаходиться безпосередньо під деревами в цей період, рекомендується вдягати для захисту шоломи. Індіанці використовували плоди маклюри як зброю.
Лікувальні властивості мають виключно свіжозібрані та повністю достиглі плоди.
Маклюра плодоносна надає перевагу пухким і родючим типам ґрунтів, але успішно росте й на бідних землях. Не заселяє лише заболочені місцини або ділянки з високим рівнем ґрунтових вод. Є достатньо витривалою й посухостійкою культурою, тому може вирощуватись на більшій частині територій Європи та Азії. Рослина світло- і теплолюбна, схильна до активного безконтрольного розповсюдження.
Корисні властивості плодів
Маклюра є унікальною рослиною, бо її плоди – це джерело багатьох біологічно активних речовин. Цінний молочний сік, який знаходиться в плодах, містить до 4% спиртів ефірних з’єднань жирних кислот (в насінні рослини їх знаходиться до 30%), а також близько 10% цукристих і пектинових речовин.
За своїм хімічними складовими плоди маклюри близькі до ягід шовковиці. До того ж вони містять значну кількість вітамінів, органічні та жовчні кислоти, рослинні ферменти і безліч макро- й мікроелементів. До їх складу входять сапоніни, стерини, флавоноїди, пектинові речовини, а також безліч антиоксидантів з антиканцерогенними властивостями.
З найбільш цінних речовин рослина містить ізофлавон осайін та поліфенол кемпферол, які й визначають цілющі властивості маклюри. Завдяки наявності цих компонентів рослина є унікальним імуномодулятором широкого спектру дії. Він являє собою потужний природний антибіотик, який до того ж має заспокійливу, ранозагоювальну, бактерицидну й антивірусну дію.
Біологічно активні речовини, що знаходяться в плодах, уповільнюють процеси старіння клітин в організмі людини, запобігають ламкості судин і забезпечують антиканцерогенний та антисклеротичний ефекти.
Примінення маклюри плодоносної сприяє виведенню з організму солей важких металів, токсинів і шлаків, попереджає утворення злоякісних ракових клітин, добре зміцнює серцево-судинну та імунну системи.
Список захворювань, у лікуванні яких застосовують плоди маклюри:
· хвороби печінки й селезінки;
· подагра та поліартрит;
· остеохондроз і радикуліт;
· склероз;
· нервові розлади;
· аденома й гайморит;
· гіпертонія;
· запалення лімфатичних вузлів;
· захворювання шкіри;
· пахові та міжхребцеві грижі;
· відкладення солей і геморой;
· мастопатія, міома, фібриома;
· рак легень і передміхурової залози;
· порушення обмінних процесів в організмі.
Окрім того, рослина відновлює еластичність кровоносних судин і сприяє зниженню зайвої ваги.
З плодів маклюри перш за все готують ліки для зовнішнього застосування: мазі та настоянки, які використовуються в разі виникнення шкірних захворювань, ран, розтягнень, різних утворень, ревматизму, кістозних запалень та екземи. Однак відомі випадки, коли настоянка з плодів маклюри рятувала навіть онкохворих зі значними метастазами.
Для приготування мазей і настоїв зазвичай використовують стиглі плоди в період їх природного опадання з дерев. Супліддя подрібнюють, заливають спиртом (1 : 1) і настоюють протягом декількох днів. Зрештою отримують ефективний лікувальний екстракт, що має оздоровчу дію.
Дуже цінується і свіжий сік маклюри, який потрібно використовувати відразу по вилученню з плодів, інакше він втрачає свої лікувальні якості.
Поділитись в соцмережах:
