Для всіх людей у світі, які працюють в сільському господарстві, особливою датою завжди стає день завершення жнив. Не є винятком і Польща, де свято врожаю відзначають душевно, масштабно і не забуваючи про місцевий колорит. Побував на такому святкуванні й наш кореспондент.
Свято врожаю в краю бурштину і фортець
Напевно, багато наших читачів бувають на обжинках в Україні, а то й самі їх організовують. Подібні традиції здавна живуть і в сусідніх країнах. У Польщі свято навіть має схожу назву – дожинки (dożynki). Їх наприкінці літа або на початку осені влаштовують практично в кожному селі чи, принаймні, ґміні (громаді), а також і у містах.
Та якщо для міста дожинки – чергова розвага поміж багатьох доступних, то для сіл і сільських громад – одне з головних свят року. Адже кожен мешканець сільської місцевості, так чи інакше, пов’язаний із землею, працею на ній або хоча б надає різні послуги фермерам, їх робітникам і сім’ям. Тому організатори завжди намагаються зробити все можливе, щоб земляки були гідно вшановані та змогли добре розважитися й гарно відпочити.
Особливої ваги свято врожаю набуває в тих регіонах країни, які традиційно є хліборобськими, зокрема – в Поморському воєводстві. Розташоване на півночі Польщі, туристам воно відоме насамперед пляжами й курортами на березі Балтійського моря, бурштином, середньовічними замками та фортецями і національними природними парками, а бізнесменам – портами й розвиненою промисловістю. Однак сільське господарство тут відіграє не меншу роль, ніж туризм, транспорт і промисловість. Адже аграрії воєводства вирощують третину всього зерна, яке виробляють у країні.
Крім того, що дожинки тут відзначають в кожній ґміні, одну з них вибирають для проведення воєводського свята врожаю, яке перетворюється на справжній велелюдний фестиваль. Щороку це різні громади, і в 2023-му честь приймати гостей з усього краю випала ґміні Шемуд. А відбувалося свято в її центрі – однойменному селі, в якому живе трохи більше 1600 мешканців.
Святкували у Шемуді з розмахом – два дні, 9 і 10 вересня. Як першого, так і другого дня тут можна було оглянути стенди і ятки, де свій аграрний сектор презентували 10 повітів, а також скуштувати і придбати продукцію місцевих виробників. Наприклад, меду тут якого тільки не було: бджолярі привезли солодкий продукт гречаний, ріпаковий, лісовий, акацієвий, липовий, з різнотрав’я…
Містечко майстрів радувало вишуканою керамікою, виробами з лози і вовни, солом’яними й фетровими капелюхами, прикрасами, вишивкою, картинами та навіть різдвяними ялинковими іграшками з ручним розписом. Можна було й поспостерігати, як з-під рук вправної майстрині на гончарному колі виростають з глини миски й горщики.
Чимало уваги було приділено екології. Шемуд розташований в регіоні, який має історичну назву Кашубія. Крім власне поляків, значна частина місцевих жителів тут – представники окремого народу кашубів. Вони здавна зберігають не лише народний костюм, мову, ремесла, традиції, що відрізняються від загальнопольських, а й пишаються розмаїттям природи цього куточка Помор’я. Зокрема, в Кашубії багато лісів і озер, а відповідно – тварин, рослин, грибів. Тож місцеві ентузіасти-екологи розповідали всім охочим про тутешніх комах і птахів, надто – про рідкісних, яких треба охороняти і не чіпати під час відпочинку на природі. А також влаштували презентацію їстівних грибів та роз’яснювали, як їх відрізнити від отруйних.
Не бракувало дорослим та дітям і розваг – від атракціонів до концертів народних колективів та популярних виконавців.
Парад тракторів, комбайнів і… танків
Але кульмінацією свята стала неділя. Вже на під’їзді до села було зрозуміло, що гості тут зібралися з усього воєводства. Сотні автомобілів не змогли розміститися на скромних за розміром парковках, тож заполонили узбіччя вулиць, газони й навіть краї полів і зелених насаджень. Пізніше організатори повідомили, що на святі побували тисячі людей.
Перед початком головних урочистостей в місцевому костелі відбулося, як заведено, богослужіння. А потім з центра села в напряму Дожинкового майдану стартувала колона техніки, про яку треба розповісти окремо.
Будь-який парад – подія непересічна, особливо – якщо вона відбувається у селі, а надто – якщо в ній задіяно величезну кількість учасників. Процесія рухалася вулицями Шемуда, Дожинковим майданом та польовими дорогами більше години. У ній можна було побачити, перш за все, різноманітну сільськогосподарську техніку. Тут йшли як сучасні потужні комбайни, трактори і агрегати, так і їх попередники та «пращури». Скажімо, зернозбиральний комбайн, в якого місце комбайнера навіть не обладнане кабіною, змушував замислитися, як механізатору на ньому працювалося під палючим сонцем. Адже нинішня техніка з системами клімат-контролю та GPS-навігаторами в порівняні з тією, якою збирали врожай в середині минулого століття, демонструє просто фантастичний прогрес технологій. А для чого слугувала причіпна молотарка, людина, народжена у ХХІ столітті, узагалі навряд чи й здогадається.
А який же сільський парад без коней? Вороні, гніді й сірі красені гордо тягнули вози, брички й карети, а після завершення ходи терпляче витримували цікавість дітлахів та позували для знімків.
Проте, в процесії виявилися не лише сільгоспмашини та коні. В ній можна було побачити різноманітні старі та старовинні автомобілі. Деякі з них дбайливо відновлені до стану нових, інші – перероблені на авто для розваг і весіль, через що привертали увагу незвичним декором. А поміж ними газували й гарчали мотоцикли різних років випуску.
Та найбільш дивно виглядали серед розмаїття цивільних машин зразки військової техніки – американський джип часів Другої світової війни, танк чи радянська вантажівка КрАЗ, яку випускали в українському місті Кременчук.
Звісно, ті транспортні засоби, які колись служили в тих чи інших арміях світу, приїхали на парад не з фермерських гаражів, а з музею військової техніки, розташованого в одному з містечок неподалік. Та й більшість ретро-автомобілів належать колекціонерам або фірмі, що здає машини в оренду. А от сільськогосподарську техніку представили навколишні громади і фермери. Практично вся вона в гарному стані, і власники використовують для роботи не лише сучасні трактори й комбайни, але й ті, яким уже не одне десятиліття. Що може бути цілком виправдано на порівняно невеликих фермах.
Всі учасники параду причепурили свої експонати до свята. Машини, вози й мотоцикли сяяли новенькою фарбою, їх прикрашали таблички з назвами громад чи населених пунктів, прапори, квіти і вінки. На багатьох із них їхали групи веселих людей, вбраних у національний одяг, і залюбки всіх вітали.
Конкурс урожайних вінків і частування з місцевим колоритом
Після завершення параду традиційно почалася офіційна частина на головній сцені. Виступали поважні гості з керівництва воєводства й повіту, вітали головних героїв дожинок – аграріїв.
Однією з родзинок свята, яку демонструють на параді, а потім виставляють на Дожинковому майдані, є дожинкові, або урожайні вінки. Хоча насправді це, скоріше, витвори народного мистецтва, які важко назвати вінками у звичному розумінні. Вони зроблені з соломи, колосся, квітів, прикрашені плодами, гербами, прапорами, релігійними символами тощо і мають чималі розміри. Підняти такий «віночок» під силу лише кільком дужим чоловікам, а деякі навіть доводилося везти на возиках.
На нинішньому святі села і ґміни представили 30 вінків, які взяли участь у традиційному конкурсі на кращий такий витвір. Журі з почесних гостей уважно роздивлялося кожен з них і зрештою вибрало найкрасивіші. Трьом громадам-переможцям дали грошові премії від 1500 до 3000 злотих, ще три відзначили заохоченнями по 500 злотих. Крім того, був проведений конкурс на найцікавішу презентацію стенду повіту.
Відбулося й роздавання гостям шматочків освяченого короваю, спеченого із зерна нового врожаю.
Коровай, зрозуміло, був один, і на тисячі учасників свята його не вистачило. Але ніхто не залишився голодним. Всіх бажаючих наділили пухкими булочками, теж спеченими зі свіжозмеленого борошна. Крім того, гостей безплатно частували стравами з національним колоритом – гороховим супом з тушкованим м’ясом і ковбасою та бутербродами зі смальцем і солоними огірками. Зважаючи на зовсім не осінню тридцятиградусну спеку, організатори подбали й про безплатний лимонад та газовану воду.
А до послуг тих, хто хотів поїсти більш суттєво, діяла величезна фуд-зона, де смажили ковбаски й шинку, випікали оладки й вафлі-гофри, варили каву, пропонували бігос і морозиво та ще багато страв і напоїв на будь-який смак. І ціни на них були майже символічними.
Найбільше пригощання оцінили місцеві мешканці, які збиралися за столами під навісами від сонця в колі сімей і друзів та вели довгі розмови про сусідів і політиків, погоду і вибори та обов’язково – про врожай сьогоднішній і аграрні перспективи на рік прийдешній.
Важке зерно 2023-го року
Дожинки – не тільки свято і можливість привітати героїв жнив, а ще й привід поговорити про проблеми. А без них не обходиться сільське господарство жодної країни, в тому числі – й Польщі. Нинішній рік був для поморських фермерів дуже нелегким, перш за все – через витівки погоди, які пов’язують з глобальними змінами клімату.
– У ті місяці, коли повинен був піти дощ, не було дощу, і у нас була велика посуха, а коли дощу не повинно бути, дощ нас не покидав, – зазначив Поморський віцевоєвода Олександр Янковський.
Як висловився один із представників аграрного сектору воєводства, через посуху в деяких районах краю, особливо – в Кашубії, врожайність впала до жалюгідного рівня. В таких місцях фермери навіть не стали збирати зернові, а скосили їх на корм худобі.
Натомість, коли підійшов час жнив, пішли рясні дощі. І несподівано почали зеленіти й відростати ярі зернові, які під час посухи майже згоріли. Тож фермерам довелося проявити неабияку винахідливість, щоб у таких умовах не втратити самовладання й таки отримати позитивний результат своєї праці.
За словами Олександра Янковського, поморським сільгоспвиробникам вдалося впоратися і зібрати рекордний врожай, як і рік тому.
Щоб отримувати стабільні врожаї, фермери шукають нові методи вирощування зернових, серед яких – організація зрошення. Деякі господарства вже випробували полив на своїх полях, що дало їм можливість не залежати від погоди. Дивлячись на їх успіхи, інші аграрії теж починають шукати фінансування, об’єднуватися і втілювати подібні проєкти.
Доводиться польським господарям дбати й про збереження збіжжя. Зараз багато з них уже мають власні потужності для зберігання, а нові ферми відразу проєктують з урахуванням такої потреби.
Серед викликів фермери називають і війну в Україні. Вони розуміють, що через проблеми з логістикою українським колегам доводиться шукати як інші шляхи вивезення продукції, так і нові ринки збуту. Проте, власні інтереси польські фермери все ж ставлять у пріоритет. Вони бояться, що, крім зерна і ягід, невдовзі на польському ринку з’явиться українська курятина, яйця та інші продукти, що призведе до зниження цін на місцеву продукцію. Тому звертаються до урядовців з проханням захистити ринок, наголошуючи, що лише хотять, щоб сільське господарство країни було прибутковим.
Шкода, що відлуння війни дісталося й таких, досить далеких від України, країв, та змушує польських селян дивитися на українських аграріїв не як на колег, а як на конкурентів. До чого це призводить, загальновідомо: польська держава закрила кордони для українського збіжжя і її представники заявляють про можливе продовження ембарго. Залишається сподіватися, що це важливе питання все ж буде вирішене з користю для обох наших країн.
…І все ж, попри всі проблеми, дожинки залишаються святом. Отже, переважали на них радість і веселощі. До самої ночі лунала музика, відбувалися гуляння, конкурси, спортивні змагання, танці. Одним словом, хлібороби змогли добре відпочити від щоденних турбот, щоб уже наступного ранку знову взятися за свою благородну, потрібну всім людям працю.
Поділитись в соцмережах:
