Напевно кожному з нас доводилось спостерігати на гілках листяних дерев кулясті темно-зелені утворення. Вони зберігають своє забарвлення навіть взимку, і за відсутності листя на деревах ці кущоподібні рослини правильної сферичної форми добре помітні навіть здаля. Це і є омела, також відома як івилга – рід багаторічних (оскільки може досягати сорокарічного віку), вічнозелених кущів, діаметр яких становить від 15 до 80 см, а іноді й до 1 м.
Відрізнити кущі омели від решти представників флори нескладно. Ця напівпаразитарна рослина оселяється на верхівках дерев, де поступово розростається і перетворює крони на густі округлі кулі.
Омела ніколи не торкалася землі й не знає, що таке ґрунт. Найчастіше жертвами паразита стають такі дерева як клен, верба, липа, каштан, осика, тополя. М’яка кора цих порід дозволяє насінню омели проростати крізь неї. У разі потрапляння на дерево омела без будь-яких ускладнень інфікує рослину, і поступово її коренева система проникає через камбій у деревину все глибше й глибше.
Корінь паразита має вигляд гаусторій – бічних відгалужень від центрального ризоїду-присоски. Довжина їх може сягати до 1–3 м, і з часом вони утворюють розгалужену систему живлення, за допомогою якої омела поглинає вологу та мінеральні речовини з клітин рослини-донора. Оскільки частково процес фотосинтезу омела здатна здійснювати самостійно, її класифікують як напівпаразитарну рослину.
Іноді омела оселяється на гілках плодових дерев, наприклад, на яблуні та груші, і навіть трапляються випадки, коли її можна помітити на деяких хвойних породах, зокрема на ялиці й сосні.
Опис рослини
Існує від 70 до 100 видів омел, які розповсюджені в помірних та тропічних регіонах Європи, Азії, Африки, Австралії. Найвідомішою серед них є омела звичайна, дубова або біла (лат. Viscum album, родина Санталові).
Рослина має кострубаті, вузлуваті стебла, на яких знаходяться вузькі, шкірясті, парні листочки з добре вираженими поздовжніми жилками.
Цвітіння омели відбувається у березні – квітні, коли на кінчиках її пагонів (у розвилках стебла) з’являються маленькі та непоказні жовтаво-зеленкуваті квіти. Кількість їх може складати від 3-х до 6 штук. Омела належить до дводомних рослин, тому одна рослина може мати або тичинкові, або маточкові квіти.
Плід омели – несправжня ягода сферичної або овальної форми з вдавленою верхівкою. У недозрілому стані має зелене забарвлення, а коли достигає, то змінює колір на молочно-білий. Насіння всередині ягідки нагадує за формою сірі сердечка, вкриті в’язким, липким слизом (речовина ця називається вісцин), що складається з целюлози, геміцелюлози та пектинів.
Відсоток проростання насіння омели вкрай низький, і передумовою для його нормального розвитку є оптимальна температура повітря, достатнє освітлення й висока вологість.
Крім того, утворення плодів можливе, якщо рослини жіночого і чоловічого роду зростають поблизу одна від одної. А для цого потрібно, щоб їх насінини потрапили на ту ж саму ділянку кори дерева й проросли там.
Плодоносіння омели відбувається з п’ятирічного віку.
Розмноження
Існують дві версії щодо способів розмноження омели і обидві вони ґрунтуються на безпосередній участі у цьому процесі птахів.
Один із способів полягає у розповсюдженні насіння омели птахами, які живляться плодами рослини. Насінини, що проходять через травну систему пернатих (наприклад, синичок чи дроздів), потрапляють на гілки дерев разом з пташиним послідом, внаслідок чого там і проростають, користуючись в подальшому поживними речовинами рослини-донора.
Згідно з другою версією птахи, що живляться плодами омели, залишають насінини на корі гілок, коли намагаються очистити свій дзьоб та лапки від клейкої слизоподібної маси, якою заповнений плід. Таким чином, пернаті розповсюджують рослину в навколишньому середовищі, інфікуючи навколишні дерева.
За сприятливих умов (достатній вологості та оптимальній температурі) насіння починає проростати, омела під’єднується до системи життєвого забезпечення донорської рослини і без проблем отримує все необхідне для свого розвитку. Поступово вона «вбиває» свого хазяїна, паразитуючи та руйнуючи таким чином його органи. Позбавлена необхідної вологи та корисних речовин рослина гине.
Цікаві факти
З давніх часів омела вважалась особливою, загадковою, містичною рослиною, яку охоче використовували у своїх чарах і закляттях всіляки чаклуни та цілителі. Народні повір’я наділяли її властивостями приворот-зілля, здатністю наділяти людей багатством і здоров’ям.
В язичницьких племенах омела була обов’язковим елементом під час святкувань і відігравала значну роль в урочистих ритуалах. Особливою пошаною в язичників користувалася омела, що росла на дубі, оскільки, на їх думку, вона мала сильнішу дію.
Омела вважалася панацеєю від багатьох хвороб, зокрема як дієвий засіб у лікуванні епілепсії.
Стародавні маги наділяли омелу силою оберегу, а також вважали чудовим засобом, який забезпечує зростання родючості, а також гарантує вдале полювання. Рослині приписували навіть здатність до відкривання будь-яких замків.
Середньовічні алхіміки вважали омелу універсальною протиотрутою. Людині з симптомами отруєння давали випити відвар омели, а на живіт клали гілочки рослини.
Жреці древніх кельтських народів – друїди – називали омелу «золотим віттям». Вони були переконані, що зрізати рослину дозволено лише серпом або ножем, які виготовлені з чистого золота. Друїди вважали омелу священною рослиною, яка має здатність оберігати й зцілювати від усіх хвороб: варто лише хворому торкнутися листя омели, як він повністю одужає.
Жінки, які мріяли народити дитя, носили гілочки омели на поясі та на зап’ястках.
У Швейцарії вважалося, що омела здатна захистити будинок від грози, якщо спалити її гілки у домашньому вогнищі.
У Старій Англії замість звичних для нас нині різдвяних ялинок будинки прикрашали омелою. Звідти ж прийшов і звичай цілуватися під гілочкою омели напередодні Різдва. Своїм походженням цей звичай, на думку окремих істориків, завдячує давньоримським сатурналіям (щорічне урочисте свято на честь бога Сатурна, яке відзначалося у грудні та було пов’язане з днем зимового сонцестояння). Згідно зі звичаєм хазяї й панство у цей день мінялися місцями, скасовувалися етичні та соціальні заборони, і всіх, навіть незнайомих людей, вітали поцілунками. У наш час на зміну цьому святу прийшло Різдво Христове.
Інша група дослідників доводить, що популярна традиція поцілунків під омелою виникла завдяки стародавній міфології скандинавських країн. Згідно з цими переказами омела в ті часи знаходилась у розпорядженні Фрейї (богині кохання, краси та родючості), тому навіть вороги в разі зустрічі на полі битви мали цього дня скласти зброю.
У багатьох країнах Європи донині збереглася традиція прикрашати власні житла напередодні Різдва віночками з омели – існує повір’я, що цей символ обов’язково принесе в дім щастя і достаток.
У минулому з клейковини ягід омели варили спеціальний клей, який використовували, щоб приманити та впіймати невеличких співочих пташок, тому інколи омелу ще називають «пташиним» клеєм.
Омела як лікарський засіб
Помічено, що різні рослини омели мають неоднакові за своїм складом біологічно активні речовини, і ці відмінності багато в чому залежать саме від породи дерева-донора.
Сьогодні екстракт молодого листя та плодів омели широко застосовується сучасною медициною, він входить до складу багатьох кровоспинних препаратів.
Омела й справді має багато цілющих властивостей. Вона надає протизапальну, сечогінну, в’яжучу, седативну, послаблюючу, антипаразитарну дію тощо. Це зумовлено її складом, оскільки рослина містить алкалоїди, холін, урсулову та олеанову кислоти, віскотоксин, вісцерин, жирну олію, віскол, смолисті речовини, аскорбінову кислоту й каротин.
Ліки з омели покращують серцеву діяльність, розширюють та очищають судини, усувають гнійники і нариви, допомагають при захворюваннях нервової системи та зменшують тривожність і збудливість. Її також застосовують як ефективний засіб проти епілепсії, судом, нападів і запаморочення.
Поділитись в соцмережах:
