Хоча для більшості людей ці представники двокрилих комах добре відомі, їх часто плутають одне з одним. Тому потрібно розібратися з цим питанням і визначитися, хто є хто.
Насправді ґедзі (сліпні) й оводи належать до різних родин. Їх основною зовнішньою відмінністю є розмір. Ґедзь виглядає значно більшим і нагадує звичайну муху, хоча деякі його різновиди схожі на бджіл та джмелів.
Однак головною відмінною особливістю цих двох видів комах є модель їх живлення.
Дорослі оводи (імаго) не становлять абсолютно ніякої загрози ні для людей, ні для тварин. Більш того, ротові органи цих комах повністю редуковані, тому оводи не лише не здатні когось вкусити, а навіть нічим не харчуються. Протягом життєвого періоду дорослі комахи поступово витрачають поживні речовини, які вони встигли накопичити у стадії личинки.
Саме личинки овода дошкуляють найбільше, оскільки розвиток комах відбувається під шкірою або у шлунку великих тварин. До того ж деякі види оводів здатні розвиватися всередині людини, та більш докладно про це ми поговоримо трохи пізніше.
А що ж ґедзі? Їх чоловічі особини також нешкідливі, оскільки живляться виключно вуглеводними продуктами, а саме квітковим нектаром, солодкими виділеннями комах (зазвичай попелиць і червців), соком рослин.
Зовсім інша справа із самкою ґедзя. Вона має подвійну модель живлення: для задоволення власних поточних потреб комаха також може обходитися виключно вуглеводним раціоном, але для нормального відтворення потомства їй життєво необхідний білок. Його самка ґедзя отримує разом з кров’ю тварини або людини.
Укуси ґедзя дуже неприємні та болючі. Зазвичай місце ураження швидко опухає, червоніє, ущільнюється і може супроводжуватися підвищенням температури тіла.
Якщо рану від укусу ґедзя розчесати, це може призвести до зараження дерматитом або до некрозу шкірного покриву.
Крім завданого болю небезпека укусу полягає в тому, що самка впорскує в ранку токсичні речовини, які викликають у схильних до алергії людей найсильнішу реакцію і навіть можуть призвести до анафілактичного шоку. Приблизно 10% подібних випадків закінчуються летальним результатом.
Відомо безліч випадків, коли після нападу кількох ґедзів постраждалого негайно доправляли в реанімацію для термінового переливання крові.
Самка ґедзя переходить на живлення кров’ю безпосередньо перед процесом відкладання яєць. Якщо з будь-яких причин процес запліднення не відбувся, то вона продовжує задовольнятися рослинною їжею і квітковим нектаром. Однак з моменту запліднення ембріонів у комахи тут же активується інстинкт пошуку жертви, і головним завданням для неї стає добування крові.
Укус самка здійснює за допомогою м’ясистого хоботка, всередині якого розташовані гострі колючі й ріжучі леза. Гедзь спочатку проколює шкіру жертви, а потім починає всмоктувати крові. Весь процес в цілому займає близько 6,5 хвилин.
Кількість одноразової порції крові, споживаної ґедзем, залежить від його розмірів, але вона може перевищувати його масу більш ніж у півтора рази (до 200 міліграмів), що відповідає укусу 70 (!) комарів.
Ґедзі не гребують кров’ю і мертвих тварин, тому можуть розповсюджувати різні патогенні інфекціі, зокрема такі небезпечні для людини як філяріоз, кліщовий енцефаліт, сибірська виразка, туляремія, філяріатоз, трипаносомоз, поліомієліт тощо.
У випадку масового нападу комах на домашню худобу, тварини починають втрачати вагу, у молочного поголів’я знижуються надої, а на шкірі, в місцях укусів, утворюються хворобливі виразки, які можуть гноїтися протягом тривалого часу.
Розглянемо ґедзя детальніше.
Ґедзь
Ґедзі (лат. Tabanidae) належать до ряду двокрилих кровосисних комах підряду коротковусих.
Це надзвичайно давні комахи. Викопні рештки ґедзів датуються епохою олігоцену.
Найбільшим представником виду вважається ґедзь Tabanus chrysurus. Особини цього різновиду здатні досягати 3 см завдовжки. Мінімальний размір (близько 6 мм) спостерігається у ґедзів виду Haematopota koryoensis.
Ґедзі зустрічаються в лісах, у степових зонах і навіть у пустелях, але найчастіше ці комахи живуть неподалік прісноводних водойм, оскільки личинкам більшості їх видів для нормального розвитку необхідна вода.
Існує переконання, що друга назва комахи – сліпень – походить від особливості поведінки самки. З моменту прокусування шкіри й до завершення висмоктування крові вона ніби ціпеніє, «сліпне» і не реагує на те, що відбувається довкола, хоча насправді комаха має чудовий зір.
Ареал поширення ґедзів досить значний і включає практично всі континенти за винятком Антарктиди, Гренландії, Ісландії, а також деяких островів Океанії.
На сьогодні досліджено та описано понад 4400 (!) видів цих комах, що об’єднуються у 200 родин. Лише на території пострадянського простору ентомологи налічували до 200 різновидів ґедзів.
Жертвами комах зазвичай стають люди, які відпочивають на берегах річок, озер, а також домашні й дикі тварини, що приходять до прісноводних водойм на водопій. Ґедзі також можуть нападати на різних дрібних теплокровних тварин, зокрема на гризунів і навіть птахів.
У межах міста ці комахи майже не зустрічаються.
Ґедзі добре переносять спеку і підвищену вологість. Найвищу активність і пік чисельності комахи демонструють теплої, сонячної днини, зазвичай у полудень, але можуть нападати з самого ранку й аж до настання сутінків.
Щоб вибрати жертву, вони покладаються першою чергою на зір і вважають за краще нападати на рухомі об’єкти. Як тільки ґедзь підлітає до потенційної жертви, він визначає колір її забарвлення, розмір і ступінь рухливості (іноді можна спостерігати, як ґедзі з цієї причини помилково атакують автомобілі й потяги, внаслідок чого з розгону влітають у відчинені вікна транспортних засобів).
Вченим вдалося визначити, що найбільш привабливим для комах є об’єкт, в якому поєднуються градієнти світлих і темних тонів (наприклад, людина, одяг якої має світлий верх і темний низ). Водночас дослідники ніяк не можуть пояснити той факт, що ґедзі повністю ігнорують таких тварин як зебри.
Визначивши потенційну жертву, самка ґедзя починає активно її переслідувати. Орієнтиром їй слугують хімічні, тактильні та теплові стимули, тому вона може супроводжувати об’єкт упродовж декількох кілометрів.
Виявивши об’єкт полювання, ґедзь починає здійснювати короткі перельоти з місця на місце або переповзає по тілу жертви в пошуках найменш захищених зон. Разом з тим самка намагається знайти, де саме кровоносні судини переплітаються найщільніше.
Зазвичай фіксація на тілі та присмоктування до жертви відбуваються після кількох невдалих спроб. При цьому ґедзь абсолютно ігнорує потенційну небезпеку від об’єкта нападу, а тому відганяти комаху безглуздо. Вона або досягне своєї мети, або загине.
Опис комахи
Тіло у ґедзя компактне, гармонійної будови, має коричневе, сіре або жовтувате забарвлення. Хітиновий покрив відносно тонкий, за винятком відділу грудей і передньої частини голови. Груди масивні, широкі, міцні, складаються з трьох сегментів. Зазвичай вони вкриті дрібними м’якими щетинками. На задній частині грудей розташований великий трикутний щиток.
Черевце широке, донизу трохи сплюснуте, складається з семи пар півкілець. Примітно, що у чоловічих особин воно загострене, конічної форми, а у самок – більш округле. Голова у комах велика, поперечна, опукла. У самців вона більша, ніж у самок, завширшки майже як груди, або трохи більше.
Очі складні, фасеткові, з металевим райдужним полиском. Також на них можна іноді спостерігати темні цятки й поперечні смужки.
У деяких представників ґедзевих крім основних очей є ще три простих ока, які зазвичай розташовуються на маківці, ніби вершини умовного трикутника.
У жіночих особин фасеткові очі зазвичай розділяються чітко вираженою лобовою матовою смужкою, яка відсутня у самців. Ця особливість комах є ознакою статевого диморфізму.
Крила у ґедзів великі, жорсткі, широкі та добре розвинені. На них добре розрізняються поздовжні й поперечні прожилки. Саме крило може бути як повністю прозорим, так і містити темні димчасті вкраплення, перетинки чи плями.
Спосіб складання крил у різних видів комах може відрізнятися: у одних вони широко розставлені, в інших складені уздовж тіла. Біля основи крил зазвичай розташовуються дзижчальця, які насправді є рудиментарною парою задніх крилець. Вони мають вигляд короткої вузької стеблинки зі шпильчастою голівкою білого, жовтого або коричневого відтінку.
Чутливі вусики комах добре сприймають запахи. Вони складаються з трьох ланочок, розташовуються між очима й нагадують невеликі ріжки. Довжина та забарвлення вусиків у різних видів ґедзів можуть дещо відрізнятися.
Ноги в комах недовгі, вкриті дрібними волосками. На кінцях гомілок середньої пари ніг знаходяться шпори у вигляді гострих шипів.
Ротовий апарат у ґедзя належить до колючо-сисного типу. Ротові органи прикріплені до нижньої сторони голови комахи і мають вигляд хоботка. Завдяки наявності спеціальних гострих хітинових пластин жіноча особина здатна легко проколювати й підрізати шкіру жертви, щоб спровокувати появу крові. Як тільки кров надходить, самка починає її всмоктувати.
Довжина хоботка у жіночих особин зазвичай не перевищує розмірів голови, але у деяких видів, наприклад у Pangoniinae, може досягати майже половини довжини тіла.
Під час кусання ґедзь разом зі слиною вводить у рану жертви антикоагулянти (речовини, що перешкоджають згортанню крові) і токсини. Внаслідок цього в зоні ураження з’являється набряк, який супроводжується болючим свербінням. Під дією антикоагулянтів кров довго не згортається, а продовжує просочуватися з ранки.
Життєвий цикл комахи
Як і в переважної більшості комах, життєвий цикл ґедзів складається з чотирьох фаз розвитку:
· Яйце
· Личинка
· Лялечка
· Доросла комаха (імаго)
Ґедзям властива гонотрофічна гармонія, тобто тісна залежність між процесом травлення і розвитком яєчників (гонотрофічна гармонія властива більшості комах загону двокрилих, зокрема комарам, мошкам і москітам).
Щоб забезпечити нормальний процес формування ембріонів, самиці необхідний тваринний білок, який вона отримує під час вживання крові. Якщо полювання проходить вдало, то вже через кілька діб кров встигає повністю перетравитися. У цей час відбувається активне дозрівання ембріонів.
Тільки-но наближається час, самка починає відкладати запліднені яйця. Вона розміщує їх безпосередньо біля прісноводної водойми, де обирає вологі, прохолодні місця, які розташовані у значному затінку.
Ґедзь відкладає ембріони купками або гірками. Комаха використовує спеціальну клейку речовину, за допомогою якої прикріплює яйця до прілого листя, корчів, каменів, або вкладає їх прямо на сиру землю.
У різних видів ґедзів кількість ембріонів у кладці може відрізнятися, але в середньому вона становить від 110 до 700 штук, а іноді й більше.
Протягом одного сезону за сприятливих умов самка встигає відкласти до 3,5 (!) тисяч яєць. Вони мають форму мікроскопічних веретенець світло-молочного забарвлення, хоча вже протягом кількох годин темнішають і набувають темно-коричневого або навіть чорного кольору.
Личинка ґедзя має видовжену форму тіла, яке складається з 12 сегментів.
Розмір залежить від виду й фази розвитку комах. Колір личинок може бути світло-коричневим, рожевим, білим або зеленкуватим. Деякі різновиди містять на тілі цятки та смужки.
Загалом личинки живляться рослинними залишками, але деякі можуть поводитись як хижаки: нападати на дрібних жучків, черв’ячків та інших невеликих комах.
До настання осені личинки виростають і відправляються зимувати.
Зовні лялечка ґедзя нагадує лялечку метелика, оскільки у неї така ж циліндрична і злегка вигнута форма тіла, яке складається з 8 сегментів. У початковій фазі розвитку вона має світле забарвлення з зеленкуватим відтінком, але поступово темніє і стає бурою. На голові у деяких видів можуть розміщуватися шипи.
Період дозрівания лялечки у різних видів ґедзів становить від 5 до 20 діб.
Тривалість життя жіночих особин (імаго) зазвичай складає не більше місяця, а життєвий цикл самців ще менший і в більшості випадків не превищує 6 днів.
Найрозповсюдженіші види ґедзів:
· Бичачий ґедзь (лат. Tabanus bovinus), комаха завдовжки до 2,4 сантиметрів
· Пістряк звичайний (лат. Chrysops relictus), має яскраве, строкате забарвлення
· Ґедзь пізній (лат. Tabanus glaucopis)
· Ґедзь великий сірий (лат. Tabanus autumnalis)
Що робити, коли вкусив ґедзь?
Якщо сталася така неприємність, бажано ретельно промити свіжу ранку водою з милом, а уражену зону обробити перекисом водню, зеленкою чи йодом. Ця нескладна процедура убезпечить від потрапляння всередину організму нематод і патогенних бактерій, які можуть знаходитись у слині ґедзя.
За можливості варто вжити антигістамінний засіб, який блокує рецептори гістаміну.
Зменшити набряк допоможе марлевий тампон, змочений розчином харчової соди або борним спиртом.
За відсутності медикаментів можна нанести на рану розім’яте листя подорожника або обробити місце укусу соком кульбаби, полину, ріпчастої цибулі.
Для захисту шкіри від укусів бажано нанести на відкриті місця невелику кількість бальзаму «Золота зірка», гвоздичну або евкаліптову ефірну олію.
Вважається, що ґедзів також відлякують такі рослини, як пижмо, м’ята, полин. Попередньо слід кинути їх до багаття, щоб дим відігнав настирливих комах.
Якщо попри вжиті заходи почервоніння й набряк на шкірі протягом першої доби з моменту укусу не зникли, а навпаки – розміри їх збільшилися, необхідно звернутися до лікаря за допомогою.
Популяція ґедзів зазвичай малочисельна, тому якщо, наприклад, ви перебуваєте табором на природі упродовж декількох днів, то всіх дорослих комах можна по одному знищити.
Тепер розглянемо детально овода.
Овод
Сучасній науці відомо понад 150 видів цих комах.
Овод (лат. Oestridae) належить до родини паразитуючих двокрилих мух. Личинки комах є паразитами ссавців, як тварин, так і людини.
Першою чергою жертвами оводів стають коні, корови, кози й вівці, а також дикі тварини, наприклад, сарни, лосі, олені тощо. Окрім сильного болю, який завдається худобі, личинки знецінюють їх шкуру, оскільки в особливо важких випадках продірявлюють її наскрізь численними отворами.
На людині здатен паразитувати шкірний різновид овода (лат. Dermatobia homilis), розповсюджений у країнах Центральної Америки. Однак навіть на території нашої країни відомі випадки зараження людей від оводів.
Опис комахи
Тіло овода зазвичай густо вкрите короткими волосками завдовжки від 9 до 25 міліметрів. Короткі або довгі волоски, що розташовані на грудях – м’які. Голова широка, очі великі, фасеткові, з різнобарвним металевим полиском. Черевце має округлену форму (у самок) або конічну (у самців). оги у комах короткі, товсті, вкриті щетинками. Хоботок або повністю відсутній, або значно редукований. Крила великі, прозорі.
Життєвий цикл овода
Так само як і ґедзі, оводи проходять повний замкнутий цикл перетворень, який складається з наступних фаз:
· Яйце
· Личинка
· Лялечка
· Імаго (доросла комаха)
Усі ці стадії розвитку комаха проходить протягом одного року.
Як вже було сказано, процес живлення у дорослого самця овода відсутній, комаха лише використовує накопичені раніше резерви, тому до кінця свого короткого життя може втрачати близько третини (до 36%) початкової ваги.
Вже через декілька секунд після виходу з лялечки імаго комахи має здатність літати й паруватися.
На відміну від ґедзів оводи не так сильно залежать від близького розташування води, тому їх можна зустріти далеко від водойм. Найбільшу активність імаго виявляють у сонячну днину. Приблизно з кінця травня по червень вони підстерігають худобу на вигулах, пасовищах та в інших місцях утримання тварин.
У сонячні дні спостерігати літ оводів можна вже за температури +6…8°С, а у хмарну погоду – при +13…14°С.
Період і тривалість льоту, під час якого відбувається парування оводів, повністю залежать від кліматичних і погодних умов в регіоні: чим тепліше, тим довшими вони є.
Самка овода має високу плодючість і може містити в черевці до 700 ембріонів. До того ж протягом одного сезону комаха встигає відкласти яйця не менше п’яти разів.
Щоб відкласти яйця, самиці або прокушують шкіру жертви й розміщують ембріони безпосередньо в ранці, або за допомогою спеціальної липкої речовини прикріплюють їх на шерсть тварин без пошкодження шкірного покриву. Для цього вони зазвичай обирають ділянки з короткою остю й густим підшерстям в області голодної ямки, м’якої стінки живота, паха чи передньої частини стегон.
Яйця овода мають видовжену форму, переважно біле або золотисте забарвлення (у декотрих видів вони коричневого або чорного кольору).
Ембріони підшкірних та шлункових оводів мають спеціальний придаток у формі гачка, яким вони міцно прикріплюються до донора.
Тіло личинок складається з 12 або 13 сегментів і має світле забарвлення. Впродовж періоду дозрівання вони проходять три вікові фази розвитку, а зиму переживають, знаходячись всередині донора.
Ворогів у овода мало, за винятком хіба що птахів, та навіть при невисокій чисельності колонії комах вони успішно зберігають популяцію завдяки високій плодючості.
Основні різновиди овода
Залежно від способа розмноження комах ентомологи розрізняють такі види оводів:
· Шлункові (родина Gasterophilus).
Цей різновид зустрічається практично всюди. Самка шлункового овода зазвичай відкладає яйця біля рота тварини або на ділянках тіла, які вона найчастіше вилизує чи чеше зубами. Внаслідок цього ембріони потрапляють у шлунково-кишковий тракт донора, де й відбувається їх подальший розвиток.
Ще одним з найрозповсюдженіших видів шлункового овода є Gasterophilus intestinalis або овод кінський.
В уражених тварин зазвичай розвивається патологія шлунково-кишкового тракту, яка викликає катари та інші захворювання.
Личинка кінського овода, потрапивши всередину жертви, виростає завдовжки від 13 до 16 мм і розвивається там приблизно один місяць. Із завершенням життєвого циклу вона виходить назовні природним шляхом, разом з екскрементами.
Кількість личинок на одній тварині може інколи сягати сотні.
До представників шлункових оводів належить також овод Gasterophilus pecorum. Самки цього виду формують кладку прямо у траві, в місцях, де зазвичай пасеться худоба, щоб ембріони могли потрапити в організм донора разом з кормом.
Личинку кінського овода неодноразово виявляли й у людей. Заразитися людина може шляхом дотику відкритими ділянками тіла до зараженої тварини. Паразит проникає крізь шкіру, лишаючи на її поверхні слід, що нагадує подряпину, і мігрує всередині. Протягом однієї доби личинка, живлячись м’якими внутрішніми тканинами, переміщується в організмі на відстань 3–5 сантиметрів.
Лікується це захворювання хірургічним методом. Зустрічається досить рідко.
· Порожнинні (родина Oestrus)
Цей різновид оводів належить до живородних комах, у життєвому циклі яких стадія відкладання яєць відсутня.
Порожнинні оводи здатні заражати свою жертву нальоту. Самиці підлітають до об’єкту та випорскують молочно-білу рідину, яка містить безліч паразитів. Таким чином вони встигають відкласти личинки в ніздрі, очі чи ротову порожнину тварини.
Личинки проникають всередину жертви й локалізуються у носових, лобних пазухах або в глотці.
Личинки порожнинних оводів є ендопаразитами, вони здатні спричиняти міази.
Серед комах цієї групи найбільш розповсюджений овечий овод Oestrus ovis, личинок якого неодноразово виявляли й у людей (у слизовій оболонці ока). У місці проникнення паразита зазвичай розвивається сильне запалення. Зараження може призвести до пошкодження очного яблука та навіть до втрати зору.
Лікування зазвичай полягає у механічному видаленні личинок після попередньої анестезії очного яблука.
· Підшкірні (родина Hypoderma)
Цей різновид оводів на роль об’єкта паразитування обирає переважно велику рогату худобу. Яйця комахи відкладають на шкірі тварин. Щойно вилупившись, личинка активно вгризається в тіло донора.
Найпоширенішим представником підшкірного виду є Hypoderma bovis або овод бичачий. Його личинки розвиваються під шкірою на спині великої рогатої худоби. Самка приліплює яйця до шерсті тварин, а щойно вилуплені з них личинки занурюються під шкіру й мігрують всередині тіла жертви.
Шляхи міграції личинок в організмі господаря досі точно не визначені, але більшість дослідників вважають, що тільки-но личинка підшкірного овода залишає оболонку яйця, вона відразу ж вгризається в тіло донора і починає рухатися по м’яким внутрішнім тканинам вгору, поки не досягне стравоходу. Далі личинка починає мігрувати уздовж судин і нервових закінчень вгору до хребта і через отвори між хребцями проникає спочатку в жирову тканину спинномозкового каналу, а далі прагне досягти верхньої частини спини.
Для нормального існування личинкам потрібен кисень, тому вони прогризають на поверхні спини жертви нориці (фістули або свіщеві отвори), завдяки яким отримують доступ до повітря. Ці отвори перетворюються на болючі виразки, в кожній з яких знаходиться дихальце паразита. Зовні вони виглядають як великі жовна (шкірні міази).
Міграція личинок всередині організму жертви може відбуватись по-різному. Це залежить від багатьох факторів, але перш за все це пов’язано з термінами льоту комах.
Загальна тривалість перебування личинок у стравоході й спинномозковому каналі досі точно не встановлена. Але за час перебування в тілі донора, де вони харчуються його внутрішніми тканинами, личинки бичачого овода досягають завдовжки 17 мм.
Наприкінці розвитку паразити залишають свої притулки і випадають на ґрунт, де в подальшому заляльковуються.
Розвиток лялечки, залежно від підвиду овода, триває близько одного місяця, після чого вона перетворюється на дорослу комаху (імаго), і цикл розвитку комахи повторюється.
Випадки паразитування бичачого овода на людях були зафіксовані неодноразово. Личинок знаходили як під шкірою, так і в оці.
Знаходячись у тілі людини, вони зазвичай не мігрують, а формують підшкірне пухлиноподібне утворення, яке видаляється хірургічним способом.
Також були зафіксовані випадки проникнення паразита всередину мозку людини, внаслідок чого вона помирала. На жаль, навіть сучасний рівень медицини не дозволяє своєчасно виявити й видалити мігруючу личинку з голови.
Для більшості різновидів оводів немає значення, кого з представників класу ссавців вибрати для відкладення ембріонів. Разом з тим існують й вибірково визначені види комах, наприклад, оленячий овод Oedemagena tarandi, який паразитує лише на оленях, овечий овод Oestrus ovis, кінський овод Gasterophilus intestinalis, що обирає своїми жертвами віслюків та коней.
Також є види оводів, які надають перевагу диким тваринам, наприклад, овод С. emasculator Fitch паразитує на американських білках, або Gastrophilus Rhinocerontis, що нападає на носорогів.
Способи боротьби та захисту від оводів
Щоб захистити від оводів домашню худобу, слід забезпечити тваринам хороший догляд, повноцінне харчування і своєчасну очистку тіла від ембріонів та личинок.
Ще одним профілактичним способом захисту є знищення місць розплоду і попередження вильоту імаго з зараженого субстрату. В цьому випадку важливо не допустити контакту з інфікованим матеріалом, який може містити екскременти заражених тварин чи їх трупи.
Для захисту худоби застосовують зазвичай засоби, що відлякують оводів, так звані репеленти, а також проводять профілактичні дії, націлені на знищення дорослих комах.
Щоб захиститися від комах на дачній або присадибній ділянці, бажано своєчасно скошувати бур’яни. Також варто враховувати, що ґедзь надто чутливий до запахів, пов’язаних з життєдіяльністю людей або тварин. Тому необхідно своєчасно обробляти відхожі місця препаратами, які знищують запахи. З цієї ж причини гнойові та компостні ями бажано розміщувати подалі від житла.
Рятують від крилатих комах і спеціальні липкі стрічки, призначені для вилову мух, які зазвичай розміщують у місцях ймовірної появи оводів.
Одним з безпечних народних засобів, які застосовують для відлякування комах, є суха гвоздика. Для цього потрібно настояти одну чайну ложку сухої рослини у 200 г одеколону або спирту.
Отриманим розчином необхідно обробити одяг і протерти відкриті ділянки шкіри.
Аромати лимона, апельсина та м’яти також відлякують небезпечних комах. Для отримання бажаного захисту застосовують ефірні масла цих рослин.
У разі виявлення на тілі підозрілих осередків, схожих на інфікування личинкою паразита, слід негайно звернутися до лікаря.
Головні висновки
· Різновидів ґедзів значно больше, ніж оводів.
· Оводи за розмірами тіла помітно менші, ніж ґедзі.
· Ґедзі – кровосисні комахи, а оводи – ні.
· Ґедзі відкладають яйця поблизу водойм, а оводи розміщують потомство на представниках класу ссавців.
· Оводи є паразитами, ґедзі – ні.
· Укус ґедзя болючіший, і його симптоми зберігаються довше, проте зараження личинкою овода набагато небезпечніше і може спричинити серйозну загрозу для здоров’я тварини чи людини.
Поділитись в соцмережах:
