Від співробітника Лісової служби до виробника сільськогосподарської продукції та основоположника сімейного бізнесу «Jazi’s Greenz». Історія успіху Брайана Хараши з Північної Невади.
«Jazi’s Greenz» – це закрита ферма, у якій використовується гідропоніка. Головна її особливість – це рідкісні їстівні сукуленти, квіти та трави. Серед клієнтів – американські ресторани та шеф-кухарі.
Все, що стосується «Jazi’s Greenz», не має нічого спільного з традиційними фермерськими практиками: починаючи з того, як саме продукція вирощується і закінчуючи особливостями самих культур. В основі бізнесу – нетрадиційні культури, раціональні методи, інтеграція технологій та екологічний контроль. Мета, яку Брайан визначив для свого стартапу: змінити те, як виглядає, смакує та пахне традиційне фермерське господарство.
До нового покликання Брайан працював у Лісовій службі. На заваді кар’єриі стала травма, тож він не мав вибору, окрім як змінити кваліфікацію. Мікрозелень стала його першим експериментом. Все почалося з кількох ящиків із горохом у 2016.
На сьогодні Брайан має вихід продукції більше ніж чотири з половиною кілограмів на тиждень. Свої культури він вирощує у саморобній арковій теплиці у дворі, де рослини ростуть просто у ґрунті, та у схожій на лабораторію кімнаті, яку він обладнав у своєму гаражі.
«Я не стільки фермер, скільки вчений чи дослідник», розповідає Брайан.
Дійсно, він постійно експериментує, проводить необхідні адаптації та підлаштування умов вирощування. Це легше робити всередині облаштованої теплиці, у якій є можливість контролювати світло, воду та температуру, а рослини вирощуються у гідропонних вежах.
Якщо куркумою, навіть гавайською, нас не особливо здивуєш, про їстівні квіти теж чули, а мікрозелень вже набула популярності серед гурманів, ми зосередимося на знайомстві з екзотичними та не дуже звичними для нас культурами, частину з яких можна знайти й на теренах нашої країни.
Бур’ян чи делікатес?
«Фірмова культура», яку розхвалює виробник на всі заставки через її незвичний вигляд і особливий смак, на фермі називають Sea Ice (у перекладі «морська крига»). Звісно, це неофіційна назва, її дивовижний сукулент отримав завдяки своєму вигляду. Його м’ясисте, туге листя вкрите тисячами крихітних пухирців, і якщо дивитися здаля, складається враження, ніби воно покрите крижаними кристалами. Такий ефект досягається завдяки тому, що листя рослини вкривають мініатюрні мембрани, які утворюють наповнені соком капсули.
Їстівний сукулент родом із південно-західної Африки та західної Азії, де його вважають бур’яном. Проте в Америці він набуває популярності як вишуканий делікатес. У японській кухні він також високо цінується, тому серед клієнтів Брайана багато елітних суші-ресторанів.
Крім приголомшливого зовнішнього вигляду, «морська крига» також має дивовижний смак: яскравий солоний із цитрусовими нотками. Ця солоність є частиною складної системи адаптації культури у дикій природі. Коли рослина гине, сіль з її листя вимивається в ґрунт і перешкоджає росту інших рослин.
Брайан в основному вирощує цей овоч у гідропонних вежах у своїй теплиці. Молоді рослини мають велике листя, схоже на салат, яке можна аналогічно застосовувати: для обгортання їжі або додавання в салати. У старших рослин утворюються щільно сформовані спіралеподібні бутони з невеликими ділянками жовтого або рожевого кольору, з яких виринають невеликі квіткові голівки, схожі на самоцвіти.
Інший їстівний сукулент Sea Stix нагадує попередній і солонуватим смаком, і наявністю крихітних «кристалів». Цей унікальний овоч росте в Йорданії та Палестині, а тепер його вирощують і в Сполучених Штатах.
Ще один сукулент Akulikuli (Sesuvium portulacastrum) або Сезувіум портулакоподібний росте на прибережних зонах Тихого океану, тому його ще називають морським портулаком.
Листя акулікулі, яке вживають у їжу, вирізняється солоним смаком. Також його застосовують у декоративних цілях. Фіолетово-рожеві квіти, а також листя та гілки використовують, коли роблять гірлянди з квітів. Ця традиція характерна для острівних країн, наприклад Гаваї, де морський портулак надзвичайно популярний.
До речі, той портулак, що росте у нас на городах і який ми активно виполюємо, також має застосування в кулінарії: його маринують, варять, додають у супи, з нього виходить чудовий гарнір. А його використання в народній медицині ще відоме з часів Гіппократа.
Повернімося до гавайської теми. Гавайські сушені водорості або оґо, як їх називають місцеві, не лише входять до складу багатьох гавайських страв, в інших країнах їх також додають у салати, рибні страви як приправу чи гарнір. Свіжі водорості мають брунатно-червоний колір, який після приготування змінюється на темно-зелений, а якщо оґо змішати з джином, він стає яскраво-помаранчевим, тому він набув популярності й у закладах продажу алкогольних напоїв на розлив.
Наступний екзот – пальміто, серцевина стебла кокосової пальми або пальми асаї.
Смак і текстура серцевини пальми – щось середнє між білою спаржею, артишоком і водяним каштаном, тому пальміто ідеально підходить і для салатів, і для смаження, а кремоподібна ніжна м’якоть – для пюре та соусів. Пальміто інколи використовують замість картоплі.
Серцевина пальми – джерело вітаміну А і В9, клітковини, заліза, фосфору та цинку, має дуже низьку калорійність, але чудову поживну цінність. Консервоване пальміто з Південної Америки популярне у різних країнах світу. Серед країн Європи найбільший імпортер – Франція, але спробувати пальміто можна і в Україні.
Sea Beanz, салікорнія, солерос европейский, більше знайомий нам як солонець або морська спаржа росте поряд із солоними водоймами на прибережних смугах або мілководді, незвична для нас культура, хоча її можна знайти й в Україні. Вона схожа на спаржу не тільки зовні, але й смаком і консистенцією. Загалом вона поширена в Євразії, Африці та Північній Америці.
Цей сукулент здавна вживали моряки, адже солонець багатий на вітаміни А, В1, D, аскорбінову кислоту та різноманітні мінерали, дуже поживний та чудово допомагає зміцнювати імунну систему. У промисловості аж до 18-го століття він використовувався під час виготовлення скла. Також соду, яку добували з його попелу, використовували для виготовлення мила та паперу.
Ще одна культура, яку можна знайти й на наших узбережжях, критмій морський або морський фенхель (Sea Fennel). Рослинний ареал охоплює територію від берегової лінії Чорного моря до узбережжя Північного Атлантичного океану. Цю рослину можна також знайти на узбережжі Середземного моря.
Морський фенхель – унікальний овоч або трава з глибоким смаком, який має низку застосувань у кулінарній сфері, у косметології та народній медицині. До його складу входять: вітаміни С, Р і К, близько тридцяти ефірних олій (гамма-терпіни, сабінени, бета-феландрени, метилтимол), омега-3, мінерали. Як і більшість культур, які ми розглянули, має солонуватий смак. Якщо його потримати в окропі, найбільш яскраво в ньому проявляється смак спаржі.
Непопулярні рідкісні рослини можуть здатися ризиковим вибором для агронома-початківця, але Брайан вважає інакше.
Він переконаний, що необхідно урізноманітнювати раціон. Що б не відбувалося у світі, всі ми маємо харчуватися. Наше здоров’я в першу чергу залежить від того, що ми їмо, тож нам потрібно вживати різноманітну їжу, щоб отримати весь комплекс необхідних поживних речовин.
«Гідропоніка не врятує світ і не вирішить питання голоду, але це – частина майбутнього», – наголошує Брайан. Він ставить за мету забезпечувати їжею й ті місця, де її складно вирощувати, як-от піщані чи крижані пустелі.
Брайан зацікавлений у розвитку морського сільського господарства, тобто вирощування їстівних рослин поблизу чи безпосередньо в океанах та морях. Тому він заклав декілька експериментів з водоростями.
Проблема браку молодих фахівців у сфері сільського господарства актуальна у багатьох країнах. Брайан пропонує спробувати себе у цій цікавій та перспективній сфері кожного охочого. Для України це особливо актуально, адже через складну економічну ситуацію у багатьох людей виникла проблема з працевлаштуванням. Тож, може, варто спробувати нову професію? Тим паче, що далеко не всі проєкти вимагають значного стартового капіталу чи наявності великої площі.
Поділитись в соцмережах:
