Обидві рослини – і махорка (лат. Nicotiana rustica), і тютюн (лат. Nicotiana tabacum) – належать до однієї й тієї ж родини Пасльонових і роду Тютюн, тому більшість людей, за винятком хіба що біологів та аграріїв, вважають, що між цими різновидами немає ніякої різниці, і що їх назви є лише словами-синонімами.
Насправді ж ці рослини відрізняються одна від одної. Відмінності є не лише у їх зовнішньому вигляді: табак вищий за махорку, і колір його квітів – біло-рожевий, тоді як махорка цвіте жовто-зеленими квіточками. Істотна різниця спостерігається й у внутрішньому складі цих культур, що визначає їх природний аромат (запах махорки істотно яскравіший та «міцніший», ніж у тютюну), а також у вимогах обох рослин до умов зростання.
І тютюн, і махорка стали добре відомими на європейському континенті ще у XVI столітті, до того ж майже одночасно, тому особливої різниці між рослинами колонізатори Америки не помічали. Протягом тривалого часу махорка використовувалась як дешевий замінник значно дорожчого тютюну. Особливо популярною вона була серед малозабезпеченого населення, головним чином у сільській місцевості, тому й отримала назву, що з латини перекладається як тютюн сільський.
Махорка
Махорка походить з Південної Америки (регіон долини Амазонки). Батьківщиною її вважаються території нинішніх Еквадора, Перу та Болівії. У Мексиці рослина відома під назвою учуч. Здавна махорку використовували у ритуальних обрядах та в традиційній шаманській медицині місцевих племен (ацтеки, майя). Головне її призначення сьогодні – тютюнові вироби (цигарки, сигари, сигарети тощо).
За кількістю нікотину, що міститься у листі рослини (до 9%), махорка набагато перевершує інші види тютюну (до 1–3%), тому в країнах Євросоюзу тютюнові вироби з цієї сировини не вживаються. Вони ще лишаються популярними в росії та деяких країнах пострадянського простору, В’єтнамі, також використовуються для жування в окремому регіоні Турції (Кахраманмараш). В Україні махорка як курево втратила популярність ще з 50-х років минулого століття, у зв’язку з чим площі під плантаціями цієї культури різко зменшились.
Махорка – це однорічна трав’яниста рослина заввишки 40–60 см, здерідка може досягати 120 см; вкрита короткими залозистими ворсинками, тому липка на дотик. Має прямостояче, округле чи ребристе, розгалуджене стебло; листя зморшкувате, видовженої серцеподібної форми та ланцетоподібне, розташоване на черешках довжиною від 5 до 15 см; стрижневий корінь досить глибоко проникає в землю, до 1,2–1,3 м, хоча основна маса корінців розташовується на глибині до 40 см від поверхні землі.
Квіти жовтого або жовтаво-зеленкуватого кольору зібрані у суцвіття (волоть). Рослина перехреснозапильна. Плід – коробочка, що має майже кулясту форму, з рубчиком на поверхні. Всередині містяться кілька сот дрібнесеньких насінин. Вона належить до культур довгого дня і прискорює свій розвиток з просуванням на північ. Період дозрівання цієї культури (при вирощуванні з насіння) становить близько 90–130 днів (саме через такий проміжок часу в махорки з’являється специфічний тютюновий аромат).
Збирають махорку у фазі технічної стиглості, коли листя рослин ущільнюється, стає крихким, втрачає колір і звисає донизу. Стебла рослин зрізають біля самої землі та лишають на кілька годин у полі, після чого прив’ялену сировину перевозять до приміщень, де відбувається ферментація і сушіння махорки.
Рослини складають шарами у штабелі заввишки 0,5–0,7 м та шириною у два стебла, таким чином, щоб листя розташовувалось всередині, а стебла назовні. Температура у таких штабелях швидко підвищується до 40°С, і в листках махорки протягом доби відбуваються ферментативні процеси. Після цього рослини зв’язують пучками та підвішують для остаточного просушування.
Тютюнова промисловість використовувала махорку для виробництва двох основних різновидів тютюну:
• курильний тютюн, що вироблявся з висушеного листя та стебел рослини,
та
• нюхальний тютюн, який готувався з перетертого на пил листя махорки, до якого додавались м’ятна олія, спирт, харчова сіль, рафінадна патока, гліцерин, кальцинована сода, поташ і розчин аміаку. Далі до готового продукту домішувались спеціальні ароматизатори, причому кожна фабрика мала свої власні рецепти ароматизаторів, які тримала в суворій таємниці.
Для курильного тютюну використовувалась сировина з різних регіонів, щоб забезпечити особливий аромат суміші. Найпоширенішим сортотипом махорки на той час був бакун, відомий як шнуровий або папушний тютюн. На тютюнових фабриках вироблялося відразу кілька сортів махорки, які різнилися вмістом у ній нікотину та «міцністю». «Міцність» продукту залежала від вагового співвідношення м’яких і твердих частинок.
Основними показниками якості курильної махорки вважалися: вміст нікотину, фракційний склад продукту, вага, вологість і художнє оформлення упаковки (пачки).
Найвідомішими районованими сортами махорки в Україні є: Високоросла зелена 317, Хмелівка 125-с та Малопасинковий пехлець 4.
Цікаві історичні факти
Науковий опис махорки як рослини з’явився у 1753 році. Його зробив видатний шведський вчений-натураліст, біолог, лікар Карл Лінней. Саме в першому томі його праці «Species plantarum» махорка офіційно згадується під загальновідомою нині назвою Nicotiana rustica.
Слово «махорка» насправді походить від назви невеликого містечка Амерсфорт у Нідерландах. Перша частина слова – «Amer» – позначає найменування річки (сьогодні річка має назву «Ем»), а друга частина – слово «Foort» – перекладається як «брід». Незважаючи на невелику кількість мешканців, Амерсфорт у XVIII столітті зажив слави як один з центрів тютюнової промисловості та був добре відомий далеко за межами країни.
Українською мовою махорку називали словом тютюн, запозиченим з турецької (тур. tütün), тоді як рослину й похідні від неї продукти, відомі нам сьогодні під назвою тютюн, називали табак (від tobako, тобто «люлька», мовою місцевого племені араваків на Гаїті. Серед козаків суміш з ферментованого та висушеного листя махорки ще мала назву рубанка, оскільки технологія її приготування передбачала рубання рослини.
Звичай палити тютюн у люльках козаки теж запозичили у турків. А от склад їхнього курева був особливим. Хоча точних рецептів його приготування до наших часів не збереглося, та відомо, що зілля для куріння окрім тютюну також містило висушені місцеві трави з певною лікувальною дією: м’яту, материнку, полин, сухий цвіт терену, деревій, звіробій, череду, будяк, буркун жовтий, любисток тощо.
Ритуал вдихання диму під час спалюванні ароматичних речовин існував у багатьох культурах по всьому світу. Але саме завдяки розповсюдженню махорки та тютюну в Європі, ця традиція набула значного поширення в усіх куточках нашої планети. Не зосталась осторонь й Україна. Згідно з історичними свідченнями, у 1604 році на Полтавщині (містечко Ромни) було засноване перше тютюнопереробне підприємство.
Махорка виявилась досить невибагливою рослиною, та й кліматичні умови на території нашої держави якнайкраще задовольняли потреби культури. Вирощували сировину на площах гетьманських землеволодінь, а готову продукцію продавали у Польщу, Німеччину, Францію та інші країни. Справа ця виявилась досить прибутковою, хоча й досить кропіткою. Українська тютюнова продукція користувалась значним попитом на світовому ринку завдяки високій якості та відносно невисокій ціні.
Тютюн справжній
Історичною батьківщиною тютюну є тропічні та субтропічні райони Північної і Південної Америки, головним чином території Перу та Болівії, де ростуть понад 60 видів цієї рослини. Найбільше промислове значення серед них має саме тютюн справжній (лат. Nikotiana tabacum), який на сьогодні вирощують у багатьох країнах зі сприятливим для культури кліматом, оскільки він дуже вибагливий до температурного режиму. Площі під тютюном в усьому світі складають близько 3,5 млн га.
Тютюн – це трав’яниста, однорічна рослина з міцним, прямостоячим стеблом заввишки 1–3 м, що вкрите еліптичним та яйцеподібної форми листям розміром до 50 см. На поверхні листя і стебла розташована велика кількість щетинок, які виділяють жовтувату смолисту речовину, що містить нікотин, тому тютюн липкий на дотик. Квітки зібрані у суцвіття волоть, яке утворюється на верхівці стебла, вони мають біло-рожеве або з червоним відтінком забарвлення. Плід – коробочка довгастої еліпсоподібної або яйцеподібної форми, всередині якої знаходиться від 2000 до 4000 дрібних насінин коричневого кольору. Цікаво, що насіння тютюну – єдина частина рослини, яка не містить нікотин.
Першими європейцями, які побачили тютюн і його дивне застосування аборигенами Америки, були Христофор Колумб та учасники його експедиції. Трапилося це 12 жовтня 1492 року, на острові Гаунангані (Сан-Сальвадор), Багами. Місцеві жителі не лише дихали димом, який виділявся жевріючими сухими листками невідомої рослини, але й вживали ці сухі рештки, попередньо прожувавши. Називали вони такі листяні згортки «табако» і «сигаро».
До відкриття Нового Світу тютюн був невідомий європейцям. Коли ж мореплавці повернулись додому і привезли насіння цієї рослини, деякий час вона вирощувалась як декоративна культура. У 1559 році французький дипломат Жан Вільмон Ніко надіслав з Ліссабону до Франції насіння та листя тютюну, пропагуючи його лікувальну дію королівським особам, Франциску ІІ і його матері Катерині Медичі. Рослину стали вживати як нюхальний тютюн. З Франції він поступово поширився до Англії та інших країн. Швейцарський доктор Конрад Геснер в 1563 році повідомив, що жування або куріння тютюнового листя має надзвичайну властивість викликати «якесь мирне пияцтво».
У 1571 році побачила світ книжка іспанського лікаря Ніколаса Мондареса про цілющі властивості тютюну, де він описав способи лікування ним 36 хвороб, що теж посприяло розповсюдженню рослини. Назву рослини Herba nicotiana (на честь Жана Ніко) запропонував у 1586 році відомий у середньовічній Франції ботанік і лікар Жак Далешан, і вона була ухвалена Карлом Ліннеєм.
Широке розповсюдження тютюну, який використовувся для нюхання, жування та паління, посприяло комерційному розвитку тютюнництва. Перші плантації культури з’явились в Америці. У 1612 році, через шість років після заселення Джеймстауну, Джон Рольф був визнаний першим поселенцем, який досяг успіху у вирощуванні й реалізації культури.
Завдяки тютюну, що вже отримав назву «золотої трави», вдалося відшкодувати збитки, яких зазнала Віргінська компанія від невдалих «золотих» експедицій, тому тютюн, який вирощували на її плантаціях, стали називати віргінським. Незабаром віргінський тютюн почав активно використовуватися для виробництва різних марок цигарок, сигарет і сигар. Також його застосовували в якості сировини для кальянів і курильних трубок.
Перша тютюнова фабрика в Російській імперії була збудована 1717 року в Охтирці (Харківщина). Вона мала 50 га плантації, де вирощувались найкращі сорти тютюну. З середини XVII століття тютюн успішно вирощують на Буковині та Галичині. Головним центром тютюнництва на Лівобережній Україні стала Чернігівська губернія (Ніжинський, Сосницький, Борзненський, Конотопський повіти).
Традиційно у нас культивували великолисті сорти тютюну: «Американ», «Гостролист», «Дюбек», «Переможець» та інші. На початку ХХ століття найвідомішими центрами виробництва тютюнової продукції на території України були тютюнова фабрика братів Когенів у Києві та підприємство Герзона у Бердичеві. Найбільшим ринком для українських виробників на той час (1913 р.) стала Франція. Також український тютюн експортували до Німеччини, Австрії, Бельгії, Великої Британії та інших європейських країн.
Тютюн, що культивується в наш час, за своїми якостями та призначенням умовно поділяється на групи, головними з яких є:
• віргінський тютюн або світлий: найсолодший сортотип, з домішками запаху сіна;
• тютюн берлі або ніжний: має насичений горіховий смак, з домішками прянощів, деревного та земельного присмаків;
• східний тютюн: смак солодкий, важкий та вологий, трав’янистий.
Варто зазначити, що тютюн справжній застосовується майже виключно для виробництва сигарет, цигарок, сигар. А ось махорка, завдяки значному вмісту в її листі лимонної кислоти, є цінною сировиною для виробництва цього важливого харчового продукту. До того ж махорку використовують у виробництві дієвих засобів боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур і тварин – пестицидів. Окрім того, з махорки виробляють нікотинову кислоту (цінний вітамін РР або В3, який бере участь у багатьох окисно-відновних процесах та застосовується у лікуванні й оздоровленні людей).
Цікаві факти про тютюнопаління
• Процес «вдихання диму» до кінця ХVII століття називали «сухим пияцтвом», і лише згодом у побуті з’явилося слово «куріння».
• У 1851 році бельгійський хімік Жан Стас задокументував використання тютюнового екстракту як вбивчої отрути: бельгійський граф Іполит Вісар де Бокарме отруїв свого зятя екстрактом тютюнового листя, щоб отримати терміново необхідні йому гроші. У судовій медицині це був перший точний доказ наявності та дії алкалоїдів.
• Тютюновий дим містить більше однієї тисячі хімічних елементів та сполук, 50 з яких вважаються отруйними.
• Чотири актори, які брали участь у рекламі торгової марки «Marlboro» в образі ковбоїв, заплатили за це своїм життям. Троє з них померли від легеневого раку, а четвертий – внаслідок запалення легенів, після чого сигарети цієї фірми-виробника стали називати «вбивцями ковбоїв».
• У 1634 році, під час значної пожежі, яка виникла внаслідок куріння, майже повністю згоріла дерев’яна на той час москва. Тому куріння та продаж тютюнових виробів у московському царстві були оголошені забороненими, а за пропозицією патріарха московського тих, хто порушував це табу, карали батогами і навіть страчували.
• Найбільша кількість людей, що палять, проживає у Китаї, але в пропорційному співвідношенні кількості курців до загальної кількості населення країни пальма першості належить Лівану.
• У Новій Зеландії, після запровадження заборони на куріння в громадських місцях, недопалок, що був зафіксований на аукціоні як «найостанніший», дістався переможцю за ціною 5300 доларів.
Поділитись в соцмережах:
