Для кожної культури існує оптимальне значення кислотності ґрунту, за якого вона розвивається якнайкраще, тож «pH» (кислотно-лужний баланс) є одним з найважливіших показників якості родючості землі.
Кислотність ґрунту – це властивість, зумовлена певним набором водневих іонів. Виражається кислотність зазвичай через «рН» розчину (рідкої фази ґрунту), де «рН» – це від’ємний логарифм концентрації водневих іонів, виражений у грам-еквівалентах (у розрахунку на один літр ґрунтової суспензії).
За «рН», що дорівнює семи, реакція розчину є нейтральною (кількість іонів Н+ і ОН однакова), якщо значення нижче семи, то ґрунт є кислим, якщо вище семи, то лужним. Тобто, чим нижче значення «рН», тим вищою є кислотність.
Згідно зі шкалою класифікації рівня кислотності ґрунтів (у межах від 0 до 14) розрізняють:
• кислі (0 < рН < 5);
• слабокислі (5 < рН < 6);
• нейтральні (6 < рН < 7);
• слаболужні (7 < рН < 8) і
• лужні (8 < рН < 14) ґрунти.
Для переважної більшості сільськогосподарських культур оптимальним є нейтральне ґрунтове середовище з деякими допустимими відхиленнями до слаболужної або слабокислої реакції.
Вплив кислотності ґрунту на рослини
Загалом підвищена кислотність ґрунту пригнічує ріст і розвиток рослин. Відбувається це через те, що в кислих ґрунтах переважає вміст розчинного алюмінію і його солей, а також марганцю, які пов’язують лужні мінерали: кальцій, магній, калій, селен тощо, внаслідок чого перешкоджають їх нормальному засвоєнню рослинами. Окрім того, у кислому ґрунті швидше й активніше розмножуються хвороботворні бактерії, мікроорганізми та шкідники, а внесені добрива не розкладаються. Це призводить до виникнення дисбалансу в ґрунті.
Втім, кожен вид рослин надає перевагу якійсь певній кислотності ґрунту. Одні культури (ацидофіти) краще ростуть і розвиваються на слабокислих землях (5,3 < pH < 6,0), інші (нейтрофіли) – на нейтральних (6,0 < рН < 7,2), третім (базифітам) опимальні умови забезпечують лужні чи слаболужні ґрунти (7,3 < pH < 8,1).
До ацидофітів належать переважно дикорослі рослини і трави (польовий хвощ, щавель, мох, кислиця, лохина тощо).
Серед нейтрофілів знаходяться петрові батоги або цикорій дикий, конюшина біла, пирій, осот, грицики, ковилу, гвоздику, дзвоники та інші види рослин.
Базифітами є підбіл звичайний, люцерна, чебрець, берізка польова, зозулині черевички справжні, каштан посівний, осока, конвалія звичайна, сосна.
Проте визначати кислотність ґрунту виключно за дикорослими травами не можна, оскільки чимало видів рослин здатні адаптуватись і нормально рости в найрізноманітніших ґрунтах. Для більшої достовірності варто застосовувати хімічний спосіб визначення кислотності ґрунту.
Значна частина найпоширеніших садово-городніх культур зазвичай не ростуть на дуже окислених ґрунтах, хоча на слабкокислих землях прекрасно розвиваються і суниця, і малина, і айва, і яблуня, і деревник (жимолость).
З городніх рослин у слабокислому ґрунті непогано ростуть картопля, кабачки, томати, гарбузи, хоча переважна більшість культурних рослин надають перевагу ґрунтам з нейтральною чи близькою до неї реакцією.
Чому важливо забезпечити рослинам потрібну їм кислотність
Причина полягає в тому, що за невідповідності кислотності ґрунту в рослин порушується нормальний процес живлення, не засвоюються, або засвоюються вкрай погано деякі корисні речовини та сполуки, внаслідок чого вони повільно ростуть повільно і хворіють. Також низьке значення «рН» призводить до того, що чимало мікроелементів рослинного живлення, зокрема мідь, цинк і бор, можуть навіть стати для рослин токсичними.
Як перевірити кислотність ґрунту
Найчастіше реакція ґрунтового розчину (рН) на оброблюваних землях знаходиться в межах від 4-х до 9-ти одиниць, хоча на сфагнових торфовищах значення рН може становити 3 одиниці, а на солонцевих ґрунтах – навіть 10 одиниць.
Для визначення кислотності ґрунту в домашніх умовах можна використовувати лакмусові індикатори і заздалегідь приготовану витяжку з ґрунту. Витяжка готується у вигляді суспензії (у пропорції 1:5).
Для проведення цього досліду великий об’єм суспензії не потрібен. Достатньо підготувати невелику пробірку, всипати в неї близько 2 г ґрунту і залити його 10 мл води. Після цього пробірку слід струснути і почекати, поки відстоїться осад.
Тепер можна опускати в розчин лакмусовий папір і спостерігати, якого кольору він набуде. Отриманий колір потрібно порівняти з наведеними нижче показниками.
| рН 3,0 | Помаранчевий колір |
| рН 4,0 | Помаранчево-жовтий колір |
| рН 5,0 | Жовтий колір |
| рН 6,0 | Зеленкувато-жовтий колір |
| рН 7,0 | Жовто-зелений колір |
| рН 8,0 | Зелений колір |
| рН 9,0 | Синювато-зелений колір |
| рН 10,0 | Синій колір |
Заходи щодо нейтралізації кислих ґрунтів
Один з основних методів покращення кислих ґрунтів – їх вапнування. Вапно здатне витісняти з верхнього родючого шару землі водень і алюміній та замінювати їх магнієм і кальцієм, завдяки чому знижується токсичний вплив на рослини. Водночас такі мікроелементи, як калій, фосфор і молібден, переходять у доступні для рослин форми.
Зниження кислотної реакції до нейтральної сприяє швидшому зростанню і розвитку ґрунтових мікроорганізмів, що беруть участь у перетворенні азоту, фосфору та інших елементів з отриманням у підсумку органічних речовин.
Вапнування здійснюють шляхом внесення у ґрунт вапняного або доломітового борошна, які слід заглибити в орному шарі приблизно на 20 см від поверхні.
Сільськогосподарське вапно – це карбонат кальцію, карбонат магнію або їхня суміш. На сьогодні вапнування – це найпоширеніший засіб для нейтралізації кислоти.
Принцип внесення вапна доволі простий: що важчий ґрунт, то більше вапна потрібно закладати в землю, причому цю процедуру слід повторювати кожні 5–6 років (результативність у зміні кислотності ґрунту стане відчутною лише за два чи навіть три роки).
У разі внесення вапна відбувається втрата рухливості сполук бору й марганцю у ґрунтовому розчині, тому одночасно з вапнуванням потрібно вносити в орний шар борні добрива.
Норми внесення вапна для зниження кислотності ґрунту
| Грунт | Норми внесення вапна ( кг/м2) відповідно до показника рН ґрунтового розчину | ||
| 4,5 | 5,0 | 5,5 | |
| Піщаний | 3,0 | 1,5 | 1,0 |
| Супіщаний | 3,5 | 2,0 | 1,5 |
| Легкий суглинок | 4,5 | 3,0 | 2,5 |
| Середній суглинок | 5,5 | 4,0 | 3,0 |
| Важкий суглинок | 6,7 | 5,0 | 4,0 |
| Глинистий | 7,0 | 5,5 | 5,0 |
Окрім зазначених вище засобів, для розкислювання земель також використовують: гашене вапно (попередньо слід його обов’язково погасити водою), глиногіпс, або ганч чи гажу (озерне вапно, яке видобувають у пересохлих водоймах), подрібнену крейду, торф’яний або деревний попіл.
Чудовим засобом для покращення кислого ґрунту є вирощування рослин-сидератів, які сприяють підвищенню рівня «рН». До таких культур належать люпин, бобові, серадела, конюшина, буркун, біла гірчиця, жито, гречка, вика, фацелія тощо.
Варто згадати і про такий побічний продукт цукробурякового виробництва, як дефекат, або дефекаційний бруд (фільтраційний осад), який використовується як добриво та водночас значно покращуює кислі ґрунти. Оскільки рослини на кислих ґрунтах відчувають кальцієвий голод, цукровий буряк компенсує його нестачу і нейтралізує надлишкову кислотність.
Планомірне закислення ґрунту
Цілеспрямоване закислення ґрунту проводять доволі рідко. Зазвичай орні землі потребують зовсім протилежної дії. Та в разі такої необхідності найпростішим заходом є внесення до ґрунту кислого болотного торфу, – це знизить рівень «рН».
У будь-якому разі кислотність ґрунтів слід контролювати, адже від цього безпосередньо залежить їх родючість, і відповідно, майбутня врожайність культур.
Поділитись в соцмережах:
