На відміну від химерних повітряних палаців, повітряні врожаї – річ цілком реальна. А допомагає виростити різноманітну городину без землі чи іншого субстрату сучасна аграрна технологія – аеропоніка.
Примхи погоди, зміни клімату, нестача посівних площ, чималі затрати праці й матеріальних ресурсів – це лише кілька факторів, що змушують науковців та аграріїв-практиків вдаватись до пошуку нових способів вирощування сільськогосподарських рослин. Так були розроблені методи отримання врожаю різних культур у закритому грунті. І якщо спочатку оранжереї й теплиці були обладнані лише обігрівом, а трохи згодом – також штучним освітленням, то нині вони являють собою приміщення, оснащені величезною кількістю різноманітних сучасних приладів, здатних відтворити клімат будь-якого куточка світу.
Потім рослини стали культивувати й зовсім без землі. Першою серед таких технологій стала гідропоніка, в якій коріння рослин омиває вода з розчиненими в ній поживними речовинами. Метод є досить популярним і поширеним, адже дозволяє отримувати більші врожаї на меншій площі, ощадливо використовувати воду, запобігти багатьом захворюванням рослин. Більше того, рослини можна вирощувати на стелажах у підвалах, старих транспортних контейнерах і у спеціальних вежах, без природного освітлення, у різних видах субстрату, якому не обов’язково бути хоча б схожим на городню чи польову землю.
Але й гідропоніка нині вже не є останнім словом науки і техники. Останніми роками все більше прихильників отримує аеропоніка – вирощування рослин буквально в повітрі. Поживні речовини надходять до них завдяки розпиленому в навколишньому середовищі аерозолю, який являє собою розчин всіх необхідних елементів.
Від українського першопрохідця до космічних перспектив
Хоча переваги аеропоніки змогли оцінити лише в останні десятиліття, сам метод винайдений понад століття тому уродженцем Житомира: ботаніком, фізіологом, професором Володимиром Арциховським. У 1910 році він сконструював установку, в якій проводив дослідження фізіології кореневих систем рослин, вирощуючи їх без ґрунту в повітряному середовищі, де корені обприскували розчином поживних речовин.
У 1911 році дослідник виклав результати своїх експериментів у статті «Про «повітряні культури» рослин» в «Журналі дослідної агрономії». У ній вчений доводив можливість культивування рослин за допомогою нового методу. Проте сучасники не змогли гідно оцінити винахід, практичне застосування якого почалося лише за кілька десятиліть.
Заради справедливості зазначимо, що ім’я українського вченого не забуте. Хоча, на жаль, у себе на Батьківщині він відомий передусім у вузькому колі спеціалістів, за кордоном його часто згадують саме як першовідкривача аеропоніки. Наприклад, викладач Кембриджського університету доктор Лінді Брук вважає, що наш земляк – один із науковців, які здійснили революцію в сільському господарстві на початку ХХ століття.
– У 1911 році Володимир Арциховський вперше в історії докладно виклав теорію використання та підтверджену практичними дослідами концепцію аеропоніки, – говорить науковець. – Більше 100 років це відкриття часто не помічали через інші ніби-то важливіші проблеми, такі як відновлювана енергетика чи очищення питної води.
Адріано Булла – європейський письменник, вчений і практик, який працює в галузі садівництва, органічного землеробства і гідропоніки, називає Володимира Арциховського «екзобіологом», маючи на увазі важливість технології аеропоніки для культивування рослин у космосі та під час освоєння інших планет.
Інтерес до методу відродився лише 1942 року, коли американський науковець Вільям Картер почав вирощувати рослини без ґрунту у водяній парі. Як і В. Арциховський, він вивчав кореневі системи. У 1944 році таку ж методику використав інший американський біолог Л. Д. Клотц, коли досліджував захворювання коренів цитрусових. А в 1952 році Г. Ф. Тровел виростив у повітрі яблуні.
Усі перелічені науковці використовували метод переважно для проведення досліджень і називали його вирощуванням рослин у повітрі або повітряною культурою. Термін «аеропоніка» запропонував у 1957 році американський ботанік Ф. В. Вент. Вигадане ним визначення походить від грецьких слів ἀήρ – повітря і πόνος – праця, робота. Виходить щось на кшталт «робота повітря» (до речі, «гідропоніка» значить «робота води», що яскраво відображає різницю між технологіями). Ф. В. Вент вирощував на аеропоніці каву й томати, довівши, що спосіб підходить не лише для експериментів, а й для практичного використання в сільському господарстві.
Проте, агрономи не поспішали брати метод на озброєння. Тому на два десятиліття він знову був напівзабутий. І хоча в 1976 році британець Д. Прюер успішно виростив салат в установці, яка складалася з поліетиленових труб з парами розчину мікродоз добрив, технологія все ще залишалася експериментальною. Адже вся апаратура, яку використовували науковці, була придатна лише для лабораторій, а не для промислового вирощування рослин.
Справжній прорив відбувся у 1983 році, коли американець Річард Дж. Стоунер розробив першу промислову аеропонну систему. Саме Р. Дж. Стоунера часто називають «батьком» сучасної комерційної аеропоніки. Він закінчив Мичиганський університет за напрямами хімії й біології і з часом заснував власну компанію Genesis Technology Inc (GTI), яка й випустила на ринок комплекс для вирощування рослин на аеропоніці Genesis Machine або GTI Genesis Rooting System. Пізніше з’явився її удосконалений варіант GTI Genesis Growing System.
Важливу роль в системах Р. Дж. Стоунера грав розроблений ним мікропроцесор, який дозволяв керувати процесами під час вирощування культур. Застосування апаратури GTI призвело до розвитку технології клонування рослин, адже давало можливість створити необхідне для неї стерільне середовище. Також почалося й промислове використання аеропоніки, причому, перший комерційний врожай за її допомогою виростив і реалізував сам винахідник.
У 1985 році Р. Дж. Стоунер запатентував свою технологію і почав продавати її, завдяки чому аеропонні ферми стали з’являтися у багатьої країнах.
Паралельно з американським винахідником роботи з розробки аеропонної системи проводив Л. Нір в Ізраїлі. Його установка також знайшла застосування в сільському господарстві.
Зрештою, аеропоніка була визнана як перспективна сучасна технологія для промислового культивування рослин, і з 2006 року її використовують аграрії всього світу.
Без аеропоніки сьогодні неможливо уявити й космічні експедиції. Зокрема, з початку 1990-х років з аеропонними установками експериментує NASA. Астронавти на орбіті вже змогли скуштувати урожаї космічної зелені. Є велика ймовірність того, що з часом такі орбітальні городи зможуть стати надійним джерелом втімінних продуктів в умовах замкненого простору космічного корабля, а згодом – і позаземних поселень людей.
Останнім часом аеропонні установки все частіше використовують для оформлення громадських просторів – аеропортів, готелів, торговельних і розважальних центрів тощо. Виглядають рослини в них чудово, а доглядати за ними значно зручніше, ніж за традиційним зимовим садком.
Як працює аеропоніка
Аеропонікою називають процес вирощування рослин у повітряному або «туманному» середовищі. Звісно, назва певною мірою умовна, адже насправді рослини не плавають у повітрі, а закріплені в спеціальних установках.
Сама ідея випливає з фізіології рослин. Вони отримують більшість необхідних для життя речовин з ґрунту. Але сам по собі субстрат слугує насамперед для закріплення рослин. Поживні елементи вони всотують не безпосередньо із сухої речовини ґрунту, а у вигляді розчинів. Тобто, спочатку вода, проникаючи в землю, вимиває й розчиняє її складові, і вже у такому вигляді вони стають доступними для коренів.
Цілком логічно припустити, що рослини можна культивувати й без повноцінної ґрунтової суміші. Так з’явилися технології, названі гідропонікою, коли субстрат слугує лише для закріплення коріння, яке омивають поживні розчини.
Аеропоніка за своєю суттю стала розвитком ідеї безґрунтового вирощування. Деякі дослідники навіть вважають аеропоніку одним із видів гідропоніки, адже рослинам все одно необхідна вода. Принципова різниця між двома технологіями полягає у способах кріплення рослин і подавання їм поживного розчину.
При використанні аеропоніки рослини підвішують, а їх коренева система залишається відкритою і знаходиться у повітрі. Корені не закріплюють рослину у субстраті, а слугують тільки для поглинання поживних речовин. На відміну від гідропоніки, вони також не бувають занурені у рідину.
Розчин до рослин може надходити двома способами. Його або розпилюють безпосередньо на корені кожні кілька хвилин, або він постійно перебуває в повітрі у вигляді дрібного туману.
Переваги аеропонної технології
Здавалося б, звичайні й гідропонні теплиці вже давно вирішили питання цілорічного вирощування зелені, овочів, багатьох фруктів і ягід. А селекціонери постійно створюють нові сорти рослин для відкритого ґрунту, які присостовуються до змін клімату й дають все більші врожаї. То який сенс впроваджувати у виробництво ще й аеропоніку, роблячи чималі капіталовкладення?
Утім, аеропоніка має ряд переваг порівняно з гідропонікою і традиційними оранжереями, не кажучи вже про поля й сади під відкритим небом. Перелічимо лише головні з них.
Так, нівелюються затрати на придбання ґрунту для звичайних теплиць або субстрату для гідропоніки, яким може бути перліт, вермікуліт, керамзит, деревне або кокосове волокно, соснова кора, тирса, солома, компост тощо, а також на його дезінфекцію, догляд за ним і утилізацію. Повністю виключається можливість занесення шкідників і збудників інфекцій, які можуть перебувати у ґрунті чи субстраті.
Порівняно з гідропонікою, в аеропоніці немає проблеми з надходженням повітря до кореневої системи. Якщо корені постійно занурені в рідину, вони не отримують необхідного їм кисню. Для вирішення цієї проблеми у гідропоніці були розроблені спеціальні повітряні насоси, які насичують поживний розчин киснем, а також впроваджено чередування протягом доби «припливів» і «відливів» води. В аеропоніці рідина насичується киснем природним способом під час її розпилення, не потребуючи додаткових зусиль чи приладів.
Рослини на аеропоніці ростуть на 30–50% швидше і здатні давати втричі вищі врожаї, ніж при культивувані у відкритому ґрунті. А деякі культури підвищують свою врожайність у таких умовах навіть у 10–20 разів.
Плоди або зелень культур, які ростуть у повітрі, мають більш насичений смак, ніж звичайні тепличні або вирощені на гідропоніці. Отримують такий ефект, регулюючи співвідношення поживних речовин у розчині
Технологія дає можливість скоротити площі, на яких ведеться виробництво. Рослини можна розміщувати в кілька ярусів, що дуже економить місце. Для будівництва аеропонної теплиці підійдуть будь-які землі й кліматичні зони, в тому числі – пустирі або покинуті промислові зони, пустелі й тундра. Обладнання можна встановити як у промислових масштабах, так і у вигляді невеликої установки, тому аеропоніка годиться і для створення великих вертикальних ферм у мегаполісах, і для забезпечення їжею космонавтів у тривалих польотах.
Крім того, виробники заощаджують не менше 60% добрив. Адже при землеробстві у відкритому ґрунті частина їх завжди вимивається і випаровується, не доходячи до рослин. У замкненому просторі аеропонної системи втрати мінімізуються, і рослини використовують більшість поданих їм поживних речовин. До того ж рослини за такої технології демонструють підвищену здатність до їх засвоєння.
Як не дивно, на аеропоніці рослини поглинають більшу кількість макроелементів не тільки порівняно з традиційними технологіями, але також і з гідропонікою. Зокрема, були проведені дослідження того, як засвоюють поживні елементи рослини салату, вирощені за допомогою цих двох технологій. Виявилося, що на аеропоніці салат поглинає в півтора рази більше азоту й фосфору і в 1,3 разу більше калію й кальцію, ніж на гідропоніці. Даний факт пояснює як вищу швидкість зростання рослин, так і економію добрив.
Можна було б припустити, що аеропонні системи використовують більше води, ніж землеробство відкритого ґрунту. Однак практика свідчить, що, навпаки, аеропоніка дозволяє знизити витрати води майже на 90%, адже вона циркулює в системі неодноразово.
Великий «плюс» – рослини практично не хворіють. Якщо ж раптом до теплиці якимось чином потрапляє інфекція, ризик її поширення з хворого екземпляра на інші менший, ніж в традиційних технологіях, тому що відсутні звичні шляхи розповсюдження збудників. Крім того, завжди можна зупинити зараження, позбувшись ушкодженої партії рослин і провівши дезінфекцію обладнання.
Аеропоніка здатна сприяти вирішенню не лише проблем продовольчої безпеки, а й чистоти довкілля. Вона по суті є замкненою системою, яка, на відміну від традиційного сільського господарства, не забруднює навколишнє середовище.
Недоліки є і в аеропоніки
Хоча аеропоніка має багато переваг перед вирощуванням рослин у відкритому ґрунті й на гідропоніці, вона все ж не є ідеальною технологією, яка завжди дає бажаний результат. Є в неї й недоліки.
Так, хоча на ній ростуть будь-які культури, не всі вони можуть дати підвищений врожай. Найефективнішим виявилося вирощування в аеропонних теплицях листової й пряної зелені з коротким періодом вегетації – салату, шпинату, крес-салату тощо. Також добре вдаються помідори чері, полуниця, коренеплоди, зокрема, столовий буряк. Утім, по мірі розвитку технології розширується й асортимент культур.
Ще один мінус випливає з головної переваги аеропоніки – її високотехнологічності. Адже система потребує вартісного обладнання, його точного налаштування і фахового персоналу. Звісно, все можна вирішити, проте, для цього потрібні чималі кошти і навчання працівників.
Аеропоніка є точною технологією, успіх якої залежить від багатьох факторів. Наприклад, для неї підходить не будь-яка вода. Агрономи знають, що успіх використання добрив чи пестицидів значною мірою залежить від того, яку воду викорисовують, щоб розвести препарати для оприскування. Але якщо у відкритому ґрунті занадто жорстка вода, або така, що не підходить за кислотністю, просто зіпсує робочий розчин і препарати не спрацюють як слід, то в аеропонній установці така помилка може повністю знищити рослини.
Те ж саме стосується й добрив. Використовувати їх в аеропоніці слід, суворо дотримуючись рецептури поживних розчинів. Крім того, дженерики зі сторонніми домішками можуть згубити рослини.
В аеропонну установку не можна посіяти насіння. Для неї потрібна розсада. Тому господарства, що використовують таку технологію, повинні мати приміщення для вирощування розсади, а також додаткових працівників, які здійснюватимуть таку роботу. Наукові установи й найбільш сучасні виробництва замість висівання насіння використовують розмноження за допомогою клітинних культур.
Картопля – особлива культура для аеропоніки
У заголовок невипадково винесене слово «картопля». Як не дивно, культура, їстівна частина якої формується в землі, цілком нормально почувається без ґрунту й росте як на гідропоніці, так і у «підвішеною» у вологому повітрі.
Картопля є однією з основних харчових культур людства, але вона значною мірою потерпає від посух або надмірних дощів, ураження хворобами й шкідниками, потребує значних площ і затрат праці для вирощування. Аграрії різними методами намагаються обійти перелічені обмеження, і культивування картоплі на гідропоніці, а особливо – на аеропоніці допомагає уникнути багатьох проблем і отримати більший врожай. До того ж, таку картоплю не треба викопувати.
Наприклад, експерименти з вирощуванням культури на гідропоніці, які неодноразово проводили в різних країнах, засвідчили, що можна отримати врожай бульб, в середньому на 200% вищий, ніж у відкритому ґрунті.
Утім, у отриманої у водному середовищі продукції є й «мінуси». У ній менше сухої речовини, ніж у вирощеній в землі. Крім того, такі бульби схильні до різного виду деформацій. Наприклад, у дослідженнях, проведених у 2020 році, норвезькі науковці виявили, що картопля, в якості субстрата для якої використовували різні види деревного волокна, часто мала бульби неправильної форми, нестандартного розміру, з тріщинами, деградованою шкіркою тощо. Тобто, незважаючи на вищу врожайність, споживчі якості врожаю були не надто високими.
Дослідники частково пов’язують зниження якості з тим, що картоплі не підходить певний субстрат, частково – з недостатнім вмістом кисню у поживному розчині або надміром вологи для нормального формування шкірки бульб. Вони роблять висновок, що вирощувати картоплю на гідропоніці цілком реально, але культура потребує дуже ретельного налаштування технології, що не завжди можливо в умовах конкретних виробництв і виступає в ролі обмеження для широкого застосування методу.
Що ж до аеропоніки, то, як уже було сказано, вона виключає недоліки, пов’язані з субстратом або недостатком кисню. Тому, незважаючи на те, що технологія потребує досить великих капіталовкладень, особливо в порівнянні з вирощуванням у ґрунті, все більше аграріїв звертають на неї увагу при культивуванні картоплі. Метод дає можливість отримувати врожаї якісної товарної продукції, але найбільше поширення він дістав у виробництві насіннєвого матеріалу.
Ні для кого не секрет, що придбати якісну картоплю для посадки часто буває непростим завданням. З такою проблемою стикаються не лише дачники й городники, але й аграрні підприємства. І хоча існує безліч чудових сортів, бульби яких мають прекрасний смак, привабливий колір, правильну форму, досить стійко витримують несприятливі погодні умови, всі їх переваги може звести нанівець інфекція. Особливо небезпечними є вірусні захворювання, які на нові території потрапляють саме з насіннєвим матеріалом. І аеропоніка стала найкращою технологією для вирощування оздоровленої посадкової картоплі.
Сучасні теплиці для таких цілей, як правило, мають не тільки виробничі приміщення, а й лабораторію, де проводять клонування рослин. Отримана in vitro з клітинних культур розсада гарантовано не містить збудників інфекційних захворювань. Рослинки розміщують на спеціальних платформах або контейнерах з отворами. Знизу до коріння подають дрібний аерозоль з поживними речовинами.
Вирощені на аеропоніці бульби вирівнені за розміром, зберігають всі ознаки сорту, а головне – повністю здорові. Якщо придбати такий насіннєвий матеріал, можна протягом кількох репродукцій отримувати високі врожаї бульб і не переживати з приводу інфекцій. Оздоровлені бульби підходять і для використання в органічному виробництві.
Проте найчастіше на аеропоніці отримують міні-бульби. Вони ще не годяться для промислового вирощування врожаю, але їх можна отримати дуже багато. Якщо їстівної картоплі з одного куща зазвичай збирають 10–20 штук, а посадкової – 30–50 штук, то міні-бульб діаметром 20 мм – 100–120, і навіть до 200 штук.
Мініатюрні здорові картоплинки висаджують у чисту землю під відкритим небом. Після збирання першого покоління картоплі, її знову висаджують. Таких циклів відбувається кілька. Зазвичай насіннєвий матеріал класу «еліта», придатний для вирощування товарної картоплі найвищої якості, отримують на п’ятий рік.
Вочевидь, процес є досить тривалим, проте він дає можливість з однієї міні-бульби за кілька років отримати близько п’яти тонн елітної картоплі. Зрозуміло, що такий метод цінний не лише завдяки можливості оздоровити насіннєвий матеріал, але й для розмноження особливо цінних сортів, в тому числі щойно виведених селекціонерами.
Можа навести кілька прикладів затребуваності даної технології. Так, уже багато років саме її використовують фахівці Всесвітнього центру картоплі в Перу, у місті Ліма. Одне з головних завдань центру – розробка технологій, спрямованих на боротьбу з голодом. І вдосконалення аеропонних методів отримання насіннєвої картоплі слугує цій благородній меті.
Перуанський центр – все ж насамперед наукова установа, але не менш успішно «повітряну» технологію застосовують і промислові теплиці. Власне, більшість великих компаній, які спеціалізуються на селекції й насінництві картоплі, вже давно взяли метод на озброєння.
Є й чимало прикладів, коли технологію застосовують звичайні аграрні підприємства. Скажімо, голандська компанія «Maatschap Bos» опанувала вирощування насіннєвої картоплі на аеропоніці понад десять років тому через виробничу необхідність. А виникла вона через проблеми у місцевих фермерів внаслідок значного поширення бактеріозу, викликаного мікроорганізмами роду Erwinia. Аграрії потребували здорового посадкового матеріалу, і їм на допомогу прийшли сучасні технології.
Обладнання для аеропоніки встановили у плівковій теплиці й отримували до 50 бульб з однієї рослини, вирощуючи два врожаї за сезон.
Збудника бактеріозу поширює тля, якої практично неможливо повністю позбутися у відкритому ґрунті. У ретельно контрольованому середовищі теплиці шкідників немає, а відповідно не розповсюджується й хвороба. Так вдалося забезпечити навколишніх фермерів здоровим посадковим матеріалом.
У поточному році проект з виробництва насіннєвої картоплі в закритому ґрунті методом аеропоніки в Андижанській області Узбекистану почала реалізовувати компанія «Organik sits». Вартість проекту – 5 млн дол. США. Компанія побудувала теплицю площею 1,5 га, в якій планують отримувати чотири врожаї насіннєвої картоплі на рік. Передбачається, що кожен з цих врожаїв буде втричі більшим, ніж у відкритому ґрунті. Така інтенсивність виробництва дасть змогу з порівняно невеликої площі зібрати стільки посадкової картоплі, що її вистачить для 3 тис. га промислових плантацій. В подальшому масштаби аеропонного бізнесу хочуть збільшити.
А от в Україні, на відміну від багатьох інших країн, аеропоніка ще не набула тієї популярності, на яку заслуговує. І власною аеропонною картоплею вітчизняні аграрії поки що не можуть похвалитися. Проте, інтерес до технології є.
Першопрохідцем із вирощування продукції на аеропоніці в промислових масштабах стала компанія Green Garden Group, що працює в Київській області. У 2015 році вона побудувала першу теплицю, в якій вирощують салат та іншу зелень.
Є в нашій країні й технологічна компанія «Cyber grow systems», яка розробляє аеропонні системи для аграріїв.
Аеропонна ферма у кімнаті? Чому б і ні!
Спробувати себе у ролі сучасного фермера не так уже й складно, навіть коли немає власного поля. І допоможе також аеропоніка.
Аеропонне устаткування можна змайструвати власноруч, для чого не потрібно ані великих витрат, ані особливих знань. Достатньо мінімуму навичок з ручної праці та невеликого комплекту обладнання.
Для виготовлення аеропонної установки знадобиться непрозора пластикова ємність, бак для розчину поживних речовин, форсунки, шланг, діафрагмовий або мембранний водяний насос.
Форсунки встановлюють на дні ємності, призначеної для вирощування рослин. Знизу до них прикріплюють гнучкий шланг, всі місця з’єднань герметизують.
У кришці ємності роблять отвори для висаджування рослин. У них вставляють сітчасті пластикові горщики, з яких коріння буде вільно звисати вниз. Також можна обгорнути низ стебла рослини невеликим шматочком поролону, який замінить горщик і триматиме її в отворі.
До бака для розчину під’єднують насос. Він повинен працювати не постійно, а подавати розчин з певною періодичністю. Корені молодих рослин рекомендують оприскувати кожні 5 хвилин, а дорослих – кожні 20 хвилин. Тому насос необхідно доповнити таймером. За допомогою шланга насос з’єднують з форсунками.
Все – аеропонна система готова. Тепер потрібно повісити над нею фітолампи, залити у бак поживний розчин (готові суміші можна купити в спеціалізованих магазинах, в тому числі – в Інтернеті), і можна саджати рослини.
Якщо немає бажання майструвати, на допомогу прийдуть промисловість і торгівля. Зараз у продажу можна знайти обладнання як для невеликої теплиці, так і для кімнатної «повітряної грядки».
Так, один із виробників пропонує аеропонну систему, в якій можна одночасно вирощувати від однієї до п’яти рослин. Вона оснащена 45-літровою ємністю, лотком для рослин, насосом, розпилювачем розчину тощо. Комплект розміром 45 на 45 на 43 см вільно розміститься на будь-якій кухні.
Коштує така домашня система близько 5 тис. грн. До неї доведеться докупити препарати, призначені для приготування поживного розчину, а також фітолампи для досвічування рослин. Зважаючи на вартість обладнання й електроенергії, яка потрібна для його роботи, зекономити за допомогою аеропонної системи на купівлі салату чи помідорів не вийде. А от у якості хобі чи наочного посібника з ботаніки для дітей комплект цілком підійде.
Є й більш «просунуті» компактні моделі з можливістю задати багато параметрів функціонування, укомлектовані джерелом світла тощо.
Для серйозних цілей, наприклад, швидкого і надійного вирощування розсади цінних сортів різних кільтур, можна придбати аеропонний модуль на 72 посадкових місця. Коштує він більш ніж удвічі дорожче, але й призначений не для розваги, а для використання досвідченими фермерами чи городниками.
Установку для промислового вирощування городини, звісно ж, також можна купити. Ціна на такий комплект для невеликої теплиці стартує від 23 тис. грн, зате він уже обладнаний штучним освітленням і дозволяє отримати набагато більший урожай, ніж попередні компактні варіанти.
Якою б не була домашня система – купованою чи саморобною – вона підійде для проведення різноманітних експериментів. Адже дотепер далеко не всі культурні рослини досліджені на предмет того, наскільки великий врожай вони можуть дати на аеропоніці, чи збільшиться швидкість їх зростання, чи й узагалі підходить їм такий метод вирощування. Можна спробувати експериментувати і з рослинами, які вже знайшли своє місце в аеропоніці, скажімо, з тією ж картоплею. Хіба не цікаво дізнатися, наприклад, якої максимально ваги вдасться виростити бульбу в домашній установці?
Отже, аеропоніка сьогодні вже затребувана у науці, аграрному виробництві й навіть у домашньому господарстві. Значні перспективи відкриваються для неї під час освоєння космосу. Тому технологія, що зародилася понад століття тому в лабораторії, безперечно слугуватиме людям і поширюватиметься у все більших масштабах.
Поділитись в соцмережах:
