«Ми його втратили» – ця фраза стала шаблонною, її зазвичай вимовляють лікарі в серіалах, коли пацієнта не вдалося врятувати. Але саме цією фразою можна охарактеризувати те, що трапилося з машинобудівним концерном РФ «Тракторні заводи» – з тією лише різницею, що «втрачали» цей концерн довгих три роки, поки влітку 2019 року ця агонія все-таки завершилося банкрутством. Але для українського сільськогосподарського машинобудування ця подія може мати позитивні наслідки, якщо, звичайно, наші машинобудівники використають цю можливість. Хоча, не все так просто на цьому дуже конкурентному ринку, і ось чому …
Почнемо з поганих передумов. Згідно з інформацією Урядового порталу, за 28 років нашої Незалежності росіяни поставляли в Україну до 50 – 70% запчастин і комплектуючих для сільгосптехніки. Зниження цих поставок навіть на кілька відсотків може стати проблемою для вітчизняних аграріїв.
Схожа картина і по готовій продукції – по тих же комбайнах. Наприклад, в 2007 році російський концерн «Ростсельмаш» підім’яв під себе 60% ринку зернозбиральних комбайнів України, продавши нашим фермерам 442 комбайна «Дон», виручивши на цьому 42 мільйони доларів. Причому, «Дон» – не єдиний комбайн з РФ-ії, який купували українські фермери.
У травні і червні 2008 року (зауважте – всього за 2 місяці!) наші аграрії, на додачу до «Донів», придбали також 50 сибірських комбайнів «Єнісей-950» (виробництва Красноярського заводу комбайнів). Так от, саме комбайни «Єнісей» і випускалися збанкрутілим концерном «Тракторні заводи».
В цілому ж до складу концерну входили такі підприємства, як «Алтайський моторний завод», «Володимирський моторно-тракторний завод», «Красноярський завод комбайнів», «Волгоградська машинобудівна компанія «ВгТЗ», «Зауральський ковальсько-ливарний завод», «Красноярський завод лісового машинобудування», «Липецький завод гусеничних тягачів», «Онежский тракторний завод», «Промтрактор», «Сарекс» (виробництво екскаваторів), «Тракторна компанія «ВгТЗ», «Чебоксарський агрегатний завод», «Волзький комбайновий завод», «Курганський машинобудівний завод» (друга його назва – «Курганмашзавод»). Загальна заборгованість усіх цих заводів становить понад 85 мільярдів рублів.
Частина з цих заводів вже порізана на метал, про що є великі фоторепортажі в Інтернеті (наприклад, про «Алтайський моторний завод», який закрився ще в 2011 році), а деякі ще тільки звільняють останніх робочих (така доля спіткала «Володимирський моторно-тракторний завод»).
Святе місце порожнім не буде
В останні п’ять років росіян з нашого ринку потроху витісняють європейські, американські та китайські виробники. Правда, російська техніка все ще займає досить велику частку українського ринку, але вона щорічно знижується. Однак, святе місце порожнім не буває, і питання лише в тому, хто займе місце російської техніки і запчастин до неї на українському ринку.
ХХХІ Міжнародна агропромислова виставка Агро-2019, яка 4 – 7 червня проходила в Києві, показала, що вітчизняні фермери все частіше віддають перевагу західноєвропейської техніці. Фермери нерідко прямо говорять: «Хіба я не людина, що має працювати без кондиціонера, в шумі, а додому повертатися, обсипаний соломою?». Хоча комфортабельна техніка коштує дорожче, але зручності на робочому місці для наших хліборобів вже не займають останню сходинку при виборі нової техніки.
Другий серйозний аргумент для хліборобів – більш висока, ніж у пострадянській техніки, продуктивність. Однак, ці два «плюса» перекреслюються великим «мінусом» – високою ціною імпортної техніки.
Навіть побіжний аналіз цін по роках вкаже, що дешевшати сільгосптехніка не буде. А спілкування з учасниками вище згаданої Міжнародної агропромислової виставки Агро-2019 наштовхує на думку, що торгова війна між двома найбільшими економіками світу – США і КНР – призведе до того, що дешева китайська робоча сила перестане здешевлювати товари, вироблені в Китаї. Причина проста – світові компанії поступово перенесуть своє виробництво з КНР в інші, більш тихі і безпечні країни, які не кидають виклику США.
Формула успіху: «Концентрація + новації = виживання і розвиток»
Тепер про ті можливості, які відкриваються перед українським машинобудуванням в даній ситуації. Пам’ятаєте фразу Ніцше «Те, що не вб’є тебе, зробить сильнішими»? У жорсткій конкуренції і під тиском росіян і китайців кількість українських виробників зменшилася: деякі випускають дуже скромні партії запчастин (не називатимемо їх поіменно, щоб нікого не ображати), зате інші потроху ростуть і розвиваються. Найбільшого успіху досягають ті, хто повторює шлях світових виробників, концентруючи виробництво в одному місці. Особливо це помітно, якщо порівняти їх шлях розвитку з якоюсь успішною зарубіжною кампанією – скажімо, з американською Джон Дір (John Deere).
John Deere – американський концерн з більш ніж віковою історією виробництва спочатку плугів, а зараз тракторів, комбайнів та іншої техніки для сільського, будівельного і лісового господарства зі своїми заводами на різних континентах. Наприклад, в 2017 році американці купили Wirtgen Group вартістю понад 4 мільярди євро, а потім ще й італійського виробника Mazotti. Були у них придбання і в Азії. Проте, скуповуючи торгові марки і заводи по всій планеті, основне виробництво американці зберігають в США, в штаті Іллінойс.
Телеканал «Дискавері» (Discovery) про завод компанії John Deere в Іллінойсі навіть зняв передачу в рубриці «Мегазаводи». Якщо ви ще не дивилися цієї передачі, неодмінно подивіться його на YouTube – видовище цікаве і пізнавальне!
Тепер повернемося в Україну, в місто Мелітополь Запорізької області. Тут, в далекому вже 1993 році, було засноване ПП «Завод Двигун». Спочатку завод виробляв поршні та гільзи для автомобіля ЗАЗ-968, але з 1996 року переключився на поршні для тракторів й іншої сільськогосподарської техніки. З тих пір підприємство постійно розширювало асортимент своєї продукції і скуповувало найкраще обладнання тих вітчизняних заводів, що збанкрутували. Придбане привозили до Мелітополя, концентруючи виробництво.
Коли в 2010 році збанкрутував столичний завод «Київтрактордеталь», який був найбільшим і найстарішим (зі 110-річною історією!) в Україні виробником запасних частин до автомобілів, тракторів і комбайнів, то керівництво компанії «Завод Двигун» направило туди своїх представників. В ті дні у киян викупили обладнання, оснащення, технічну документацію, лінії механічної обробки і лінії по виготовленню заготовок гільз методом відцентрового лиття. Контакти зі столичними вченими теж перейшли до мелітопольських виробників.
У 2013 р у підприємства «Мотортехніка» (м.Васильків, Київська область) було викуплено обладнання з виробництва поршнів з нерезістентною вставкою для тракторів.
У 2014 р, після ліквідації держпідприємства «Автрамат» (м.Харків), у нього була придбана частина обладнання, оснащення, а також лінії з виробництва всіх видів поршнів.
У 2015 році «Завод Двигун» налагодив серійне виробництво поршнів для двигунів «КамАЗ».
Директор Мелітопольського Виробничого Об’єднання «Завод Двигун» Вадим Островерх розповів автору цих рядків таке: «Перевезти обладнання з одного міста в інше – річ не проста. З Харкова ми перевезли десять 20-тонних фур з обладнанням. Його налагодження тривало 6 місяців. Однак, з поставленим завданням наші фахівці впоралися і обладнання встановили і налагодили. Тепер наше виробниче об’єднання включає «Завод Двигун», завод ТОВ «Мрія» і сільськогосподарське підприємство ТОВ «Східне». Свою продукцію ми тестуємо на полях свого підприємства, даємо на наших полях обкатувати її і нашим потенційним покупцям, завдяки чому заздалегідь виявляємо недоліки і виправляємо їх до того, як починаємо масове виробництво. А ось нові розробки ми впроваджуємо разом з вченими кількох провідних інститутів України – ми запустили в серійне виробництво новий поршневий комплект «Моторист +» з новітнім інноваційним покриттям поршня. Завдяки цій новації моторесурс двигуна збільшується до 40%, економія палива становить до 15%. Не забута і екологія – рівень викидів у навколишнє середовище знизився до 30%».
Шанс можна використовувати, а можна і втратити. Машинобудування – дуже конкурентна галузь світової економіки, недарма ж економіки усіх тих країн світу, що зробили стрімкий економічний стрибок, спиралися саме на машинобудування. Як приклад тут можна назвати Південну Корею, яка ще недавно була чисто аграрною країною, без єдиної вугільної шахти, дока або заводу, а всі їхні багатії робили свої мільйони на азартних іграх. Свій національний азарт корейці вклали в машинобудування – і не програли. Але чи достатньо азартні українці, щоб зіграти в таку ж «гру»?
Володимир Черниш
Поділитись в соцмережах:
