Алтайська бентамка – одна з найкрасивіших порід мініатюрних курей. Завдяки своїй підкреслено-декоративній зовнішності, у поєднанні з невибагливістю та стійкістю до суворих кліматичних умов, алтайська бентамка стала дуже популярною і набула, напевно, найбільшого поширення на пострадянському просторі порівняно з іншими породами бентамок. Її розводять сільські жителі, численні птахівники-аматори у своїх присадибних господарствах, професійні птахівники та у віваріях при сільскогосподарських навчальних закладах.
Історія породи
Історія власне самої алтайської бентамки поки що порівняно коротка, але історія її предків налічує кілька століть. Предки алтайських бентамок потрапили до Європи з Азії. Наприкінці XVIII століття виведенням мохноногих бентамок зі строкатим оперенням займалися на землях сучасної Німеччини та у Франції. Новий різновид мініатюрних курочок, що з’явився в результаті, назвали мільфльор. Назва походила від французького вислову De mille fleurs – «тисяча квіток» і відображала різноманітність та яскравість забарвлень цієї породи бентамок.
У XIX столітті курей мільфльор продовжували покращувати, і вони набули оперення на ногах. Пізніше мохноногих мільфльор багато разів завозили до Російської імперії, в якій вони частково гинули через непереносимість місцевого клімату. Але частина ввезеного поголів’я все ж акліматизувалася. Його розводили «в собі» із застосуванням хаотичного схрещування як з іншими бентамками, так і всередині породи.
Алтайська бентамка – пряма спадкоємиця європейських мохноногих бентамок, які за сторіччя змогли адаптуватися до місцевого клімату, кормів та особливостей утримання. Порода зформувалася в Алтайському краї, у 70-ті роки ХХ століття. Завдяки відсутності кордонів та тісним зв’язкам між птахівниками-аматорами різних республік Радянського Союзу, порода швидко стала відомою та поширилася по всій величезній країні. Тому алтайська бентамка в наші дні поширена в Білорусі, Україні, Росії, Грузії, Прибалтиці та інших державах – колишніх союзних республіках.
Точну чисельність поголів’я встановити неможливо. Ймовірно, у світі зараз налічується кілька сотень тисяч чистопорідних алтайських бентамок і ще в кілька разів більше особин, які не мають племінної цінності, або помісей.
Екстер’єр
Алтайська бентамка характеризується гармонійно складеним тілом, що в мініатюрі повторює будову повнорозмірних курей. Завдяки забарвленню оперення і гармонійним пропорціям будови тіла, при погляді на неї мимоволі згадується казкова курочка-ряба. Більшості представників породи властива міцна, міцна-щільна або міцна-груба конституція. Статевий диморфізм виражений середньою мірою. Курочки дрібніші за півнів, мають більш тонкі риси будови тіла і більш спокійну вдачу. Представники обох статей дуже пишно та яскраво оперені. Але у групі дорослих півнів все ж легко візуально відрізнити від курей.
Жива маса дорослого півня становить близько 850–950 г. Курочки важать близько 500 г.
Голова пропорційна, середньої величини, округла. Дзьоб широкий, середньої довжини або трохи менше середньої довжини, жовтого кольору. Кінець дзьоба злегка загнутий вниз і може відрізнятися за тоном від решти його частини. Очі великі, круглі, оранжевого або світло-коричневого кольору. Гребінь і сережки червоні, в обох статей вони менше середнього розміру. Частина гребеня прихована в оперенні, що утворює чубчик. Сережки майже повністю приховані в оперенні, що утворює пишну бороду під нижньою щелепою. На голові присутній чубчик з коротких вигнутих пір’їн, які спрямовані спереду назад. Борода розташована біля основи дзьоба і у верхній частині передньої поверхні шиї.
Шия товста, м’язиста, середньої довжини, високо поставлена. Тулуб округлий, широкий. Груди глибокі і широкі, опуклі, киль короткий. Спина широка, середньої довжини. Поперек короткий, широкий. Живіт об’ємний, у півнів підтягнутий. Кістки тазу поставлені широко. Хвіст короткий, широкий, дуже пишно оперений. Крила м’язисті, середньої довжини, щільно притиснуті до тулуба. Ноги прямі, товсті, короткі, широко поставлені. Цівка завжди оперена довгим, жорстким пір’ям серповидної форми. Пальці частково оперені. Кігті, цівка та пальці жовті.
Оперення дуже густе, блискуче та пишне. За рахунок густого оперення кури здаються більш об’ємними та округлими. Колір пір’я допустимий будь-який, але в більшості випадків зустрічаються особини строкато-руді, чорно-білі, білі з дрібними плямами різного кольору, червоно-коричневі з білими плямами.
Пишне оперення, сильні крила і невелика маса тіла дозволяє цим курям досить непогано літати. Алтайські бентамки здатні перелітати через перепони близько 2–2,5 м заввишки і понад 7 м завдовжки.
В середині породи виділяють барнаульський тип. Він сформувався наприкінці 80-х років ХХ століття. Представники цього внутрішньопородного типу відрізняються більшим розвитком чубчика, бороди та довшим пір’ям на лапах, а також підвищеною стійкістю до холодів.
Утримання алтайських бентамок
Алтайська бентамка, на відміну більшості інших бентамок, досить добре пристосована до холодного клімату. Вона легко переносить навіть сильні морози і не вимагає опалюваного курника на зимовий час.
Для утримання дорослих алтайських бентамок знадобиться світлий, сухий курник з прибудованим до нього просторим вигулом або двором, садом, пустирем, що межує з ним, який можна використовувати як вигульну територію цілий рік. У регіонах із дуже суворими зимами вікна в курнику, так само, як і вигул. повинні розташовуватися із сонячного боку приміщення та бути захищеними від панівних вітрів. У курнику повинна бути достатня вентиляція, але неприпустимі протяги та вогкість.
Оріентовний повітрообмін повинен становити 4–5 об’ємів приміщення на годину в холодну пору року та до 12 об’ємів приміщення на годину у теплий період. Недостатня вентиляція призводить до накопичення у приміщенні водяної пари, аміаку, вуглекислого газу та інших шкідливих газів.
Вологість повітря має підтримуватись у межах 50–70%. При надто високій вологості (вище за 80%) збільшується ризик появи грибкових та бактеріальних інфекцій, а при надто низькій вологості (нижче за 40%) – збільшується пилоутворення, що викликає ризик подразнення слизової оболонки очей та дихальних шляхів птиці. Крім того, слизові оболонки очей та органів дихання надмірно висихатимуть і ставатимуть більш уразливими для різної (у тому числі і не патогенної) мікрофлори. Підтримання вологості на рівні 50–70% призводить до зниження захворюваності птиці на 20–30% у порівнянні з тими самими умовами при 80% і 40% вологості.
Освітленість в курнику для дорослого поголів’я має бути близько 20 Люкс. Якщо освітленість буде меншою, то кури перестануть нестись. А якщо вище, то у птиці може загостритися схильність до канібалізму.
Регулярне прибирання в курнику і у вигулі, здійснення простих санітарних заходів (дератизація, дезінсекція, періодична побілка вапном стін, сідал, годівниць) здатні запобігти багатьом захворюванням поголів’я.
Алтайські бентамки люблять поритися в ґрунті або у підстилці. Тому регулярна заміна підстилки не лише покращує гігієнічний стан курника, а й є своєрідною розвагою для птиці. В’язка свіжої соломи, принесена в курник, викликає інтерес у курей і піднімає їм настрій. Товстий шар свіжої підстилки особливо бажаний у зимовий час. Свіжа солома не лише захистить ноги курей від холоду, а й дасть їм можливість поритися, коли у вигулі немає відкритого ґрунту.
Алтайські бентамки дуже активні й потребують приміщення відповідної площі. На одному квадратному метрі курника можна розмістити не більше чотирьох дорослих курей.
У курнику повинні бути горизонтальні дерев’яні сідала з розрахунку 25–30 см на одну дорослу особину. Для облаштування сідал використовують дерев’яні бруски квадратного перерізу товщиною близько 5 см. Сідала потрібно розташовувати приблизно на 1 метр вище рівня підлоги. На підвищенні птиці буде тепліше, а окрім того, там кури почуваються у більшій безпеці і охоче займатимуть такі місця для відпочинку та нічного перебування.
Крім сідал, у курнику має бути достатня кількість гніздових місць для відкладання яєць. Гнізда також краще розташувати десь на височні та в різних затишних місцях, захищених від чужого погляду, опадів та хижаків. Пізніше в цих гніздах частина поголів’я курей висиджуватиме знесені яйця і виводитиме курчат.
Розведення
Алтайські бентамки добре розмножуються в умовах звичайного селянського подвір’я. Молоді кури починають нестись у віці 5,5–6 місяців. Молоді півники починають цікавитися курками трохи пізніше, приблизно з 6,5 місяців. За умови хорошого фізичного розвитку та відповідності породному стандарту, з 7,5–8-місячного віку молодняк можна використовувати як батьківське поголів’я для відтворення стада. Максимальний вік батьківського стада – 2,5 роки. Птиця старшого віку гірше несеться і може ставати резервуаром небезпечних заразних хвороб.
Молоді півні мають войовничий характер і схильні без жодних причин влаштовувати бійки між собою, особливо якщо вони не виросли разом. Тому репродуктивне стадо краще утримувати ізольовано окремими сімейними групами, у кожній з яких буде лише один півень і 8–10 курок.
Кури алтайської бентамки мають добре розвинений батьківський інстинкт. Вони дуже старанно висиджують свої яйця та активно захищають гніздо. А після виведення курчат вони дбайливо їх вирощують (зігрівають під собою, скликають до корму, захищають від дрібних хижаків та інших свійських тварин). Таким чином, алтайські бентамки зручні ще й тим, що їх можна розводити без застосування інкубатора.
Курчата виводяться після 21 дня інкубації. Пташенята після обсихання стають активними і можуть ходити за квочкою. Але в більшості випадків квочка ще 1–2 дні після виведення пташенят залишається на гнізді, чекаючи поки всі курчата зміцніють і будуть готові пересуватися.
Виводимість свіжих, якісних інкубаційних яєць становить близько 90%. Пташенята виводяться міцними, життєздатними. Їх виживання при правильному догляді та якісній годівлі становить близько 87–90%. Кращим кормом для молодняку алтайської бентамки є комбікорм для курчат комбінованих порід, що відповідає їх віку (передстартовий, стартовий, ростовий, фінішний).
Перші кілька днів, якщо погода недостатньо тепла, квочку з виводком слід утримувати в теплому приміщенні. У перші дні для нормальної життєдіяльності молодняку потрібна температура повітря близько +28…30оС і можливість додатково погрітися будь-якої миті під квочкою або обігрівачем.
За добрих умов утримання, під квочкою молодняк швидко розвивається і оперюється. Максимальний темп зростання спостерігається до 3 місяців.
Найкращим кормом для курчат є комбікорм для курчат комбінованих, або декоративних порід, у відповідності до їх віку (передстартерний, стартерний, ростовий, фінішний).
Годівля
Найкращими кормами для дорослих алтайських бентамок є комбікорми для декоративних порід курей, але підійдуть і ті, які призначені для комбінованих порід. При правильній годівлі птиця має здоровий вигляд, чисте, блискуче пір’я та високу активність.
Якщо немає можливості годувати поголів’я комбікормами, можна скласти раціон і зі звичайних кормів. Добовий раціон для однієї дорослої алтайської бентамки може бути приблизно наступним.
Ціле зерно соняшника – 5 г, кукурудзяна крупа – 10 г, зерно пшениці – 4 г, ячмінна дерть або цільне зерно ячменю – 5 г, вівсяна дерть – 8 г, просо – 4 г, макуха соняшникова – 5 г, висівки пшеничні – 15 г, ракушка чи крейда – 4 г, сіль – 0,15 г, кормові дріжджі – 2 г, корми тваринного походження – 4 г.
Якщо зерно згодовується в меленому вигляді, його краще змішати і давати у вигляді вологих мішанок. Навесні зернові корми перед згодовуванням можна дріжджувати.
Продуктивність
Алтайських бентамок розводять виключно з декоративною метою. Ні яєчна, ні м’ясна продуктивність не є цільовими. Але вони все ж існують – як побічна продуктивність.
Не старша двох років курка за рік здатна знести до 140 яєць масою 35–40 г. Старші несушки дають менше яєць, але декоративність зовнішнього вигляду не втрачають, тому їх утримують зазвичай довго, незважаючи на вік і зменшення побічної продуктивності.
Не придатних для розведення (або зайвих) особин іноді забивають на м’ясо. Забійний вихід тушок, отриманих від вгодованої птиці, становить близько 70%. Якість м’яса залежить від якості годівлі та віку птиці. Молодняк дає ніжне м’ясо із помірною кількістю жиру. Вміло приготоване, воно схоже на перепелине. М’ясо, отримане від старої птиці, жорстке, волокнисте, часто жирне.
Алтайські бентамки – красиві і невибагливі кури, які підійдуть навіть птахівникам-початківцям. Ця порода може не лише стати окрасою двору, а й дати деяку кількість продукції.
Успішного вам птахівництва!
Віталій Чугуєвець.
Поділитись в соцмережах:
