Зимівля бджіл – надзвичайно відповідальний період і для бджолярів, і для бджолиних сімей. Від її успішності залежить не лише збереження пасіки, а й сила комах-трудівниць, які пережили найхолоднішу пору року, швидкість їх розвитку навесні, а значить і рівень продуктивності в наступному сезоні.
Завдання господаря пасіки полягає в тому, щоб максимально зберегти чисельність робочих бджіл у сім’ях і допомогти їм залишитися здоровими, не знизивши свій потенціал, необхідний для весняної зміни населення вулика. Саме пасічник може вплинути на успішне вирішення цього важливого завдання.
Основа майбутньої успішної зимівлі закладається ще в літньо-осінній період, коли пасічник залишає у вуликах достатню кількість меду, замінює старих, низькопродуктивних маток молодими й дає бджолам можливість замінити літніх бджіл, життєвий ресурс яких майже вичерпаний, на молодих, повних сил і енергії для роботи й вирощування личинок. Важливе значення має також своєчасне проведення профілактичної обробки бджіл від вароатозу.
За сумлінного виконання всіх необхідних дій, бджолині сім’ї до початку зими вже будуть забезпечені якісним кормом, а також складатимуться переважно з молодих і сильних робочих особин. Єдине, про що залишається потурбуватися господареві пасіки, щоб полегшити зимівлю бджолам, – це про захист своїх підопічних від несприятливих погодних факторів у найбільш складний час року.
Найпростіший спосіб захисту пасіки – це переміщення вуликів до зимівника. Правильно облаштоване приміщення істотно полегшує бджолам зимівлю й значно підвищує збереження пасіки порівняно із зимівлею під відкритим небом.
Та не в кожного бджоляра є таке приміщення, особливо якщо пасіка велика. Будувати омшаник – справа непроста, що вимагає не тільки витрат часу й грошей, але й володіння певними будівельними навичками, а також наявності вільного місця на ділянці.
Проте навіть за наявності такого приміщення занести вулики до зимівника, а потім винести з нього навесні – робота досить важка та виснажлива. Не кожному під силу виконати її самому. Знайти ж помічників, враховуючи специфіку вантажу, буде теж досить складно. Все це змушує бджоляра шукати якусь альтернативу теплому омшанику, а саме – такий спосіб зимівлі, який би дозволяв і пасіку захистити, і не вимагав би значних зусиль.
Таку альтернативу довелося шукати й мені. Але завдання в моєму випадку ускладнювалося через те, що більша частина моєї пасіки кочує влітку, тому постійно знаходиться на платформах розміром 6 метрів завдовжки й 1,8 м завширшки. Вулики (дно) прикручені болтами до металевої основи й заварені з усіх боків обмежувальним бортиком для запобігання їх зміщення під час транспортування (дороги ж у нас далекі від ідеальних!), а також ризику крадіжок вуликів у полі, коли пасіка залишається без нагляду на кілька діб.
Про те, щоб розбирати платформу щоосені, не може бути й мови. Ідеальним варіантом став би великий ангар, куди з настанням холодів можна було б заїхати платформами, а навесні просто виїхати. Але такої гігантської споруди у мене немає, а будівництво її буде занадто витратним.
З огляду на те, що такі суворі зими з тривалими тріскучими морозами, як колись, у нас вже не трапляються, а основними в нашій місцевості несприятливими для бджолосімей факторами є вітер, опади й вогкість, я припустив, що від цих погодних явищ вулики цілком зможе захистити чохол із щільної, водонепроникної тканини, який повністю накриє всю платформу.
А щоб верхній частині чохла надати форму двосхилого даху (для вільного стікання атмосферної вологи чи опадів), знадобиться міцний каркас. Його я виготовив з арматурних прутів діаметром 10 мм і завдовжки 3,5 м. Кожен з них спочатку зігнув посередині, приблизно під кутом 90 градусів, а потім на відстані 1,2 м, по обидва боки від центру, під кутом 130 градусів. Вийшли опорні арки, які на платформі розташовуються вертикально, через 1 метр один від одного. Для шестиметрової платформи таких арок потрібно сім штук.
Щоб восени швидко закріпити арки, а навесні легко зняти їх з платформи, на бічному обмежувачі (там, де знаходяться передні стінки вуликів і льотки) довелося наварити через кожен метр уздовж усієї довжини платформи трубки з внутрішнім діаметром трохи більшим за діаметр арматури (див. на фото), куди вставляються вільні кінці арок. Ніжки арок навмисно були зігнуті під кутом не 135 градусів, а саме 130, щоб вільні кінці арматури вставлялися в трубки не вільно, а з деяким зусиллям, – це забезпечить міцність і надійність їх кріплення.
Для більшої жорсткості конструкції та більшої її опорної здатності, всі арки я скріпив поздовжніми арматурними прутами того ж діаметру. Вийшов легкий і водночас міцний каркас. Спочатку для надійності конструкції планував скріпити всі частини каркасу зварювальними швами, але тоді було б досить проблематично знімати або встановлювати його в подальшому самотужки, бо помічників у мене немає. Тому зупинив свій вибір на розбірній конструкції: просто скріпив каркас шматками дроту завдовжки 5–7 см за допомогою лещат.
Під час вибору матеріалу для тенту розглянув декілька варіантів. Тканина має бути дуже міцною й разом з тим легкою, до того ж яку можна легко прошити звичайною побутовою швейною машинкою; не гнити, з достатньою вітро- й водонепроникністю, але й здатною «дихати», а не створювати парниковий ефект, як плівка, а також бути безпечною для бджіл (без токсичних випарів чи домішок і специфічного запаху). А ще матеріал має бути недорогим, оскільки його потрібно багато.
Після довгих пошуків найдоступнішим і найдешевшим варіантом виявився матеріал, з якого шиють великі поліпропіленові мішки (big-bag). У такій упаковці хімзаводи зазвичай реалізують мінеральні добрива вагою до 1 т і більше. Агрофірми, що серйозно займаються землеробством, продають вже використані мішки майже за безцінь. Якщо акуратно розпороти один такий мішок, то вийде прямокутний шматок міцного матеріалу розміром 3,5 м на 1,9 м. Те, що потрібно!
Щоб вийшов один тент, необхідно зшити разом чотири таких прямокутники. Розмір отриманого тенту (6,9 м х 3,7 м) дозволить укрити всю платформу до самого низу з боків. А щоб закрити платформу з торців, буде потрібно ще 2 прямокутники. Торцеву частину краще кріпити окремо, а не пришивати до основної частини чохла, інакше тент виходить занадто великим, і силами однієї людини підняти його, щоб одягнути на каркас, буде складно. Накинувши тент на каркас, його потрібно закріпити, прив’язавши до платформи, щоб не здуло вітром.
Стосовно експлуатаційних характеристик, то мої очікування більш ніж виправдалися. Тепер я не знімаю вулики з платформ і не заношу їх до зимівника. Крім дуже надійного захисту від вітру, туману, снігу й дощу, чохли ще й добре зберігають тепло: всередині завжди сухо, а температура на кілька градусів вища, ніж зовні. Були сумніви, чи не перекриє чохол вільний доступ повітря до льотків. Як виявилося – ні, прилітні дошки запобігають надто близькому приляганню тенту до передньої стінки вулика, і такої відстані цілком вистачає для нормального повітрообміну (див. на фото).
Я користуюся таким захистом вже другий сезон, якогось явного зносу поки що не помітив, але надалі планую пофарбувати чохли фарбою, щоб захистити їх відвпливу сонцячних променів.
Використовувати такі чохли можна не лише взимку, але й улітку, для затінення платформи, якщо під час кочівлі немає можливості розмістити її під деревами, або в якомусь іншому затінку. Зараз вони білі, та якщо пофарбувати темною фарбою, наприклад, хакі чи зеленою, то взимку, сонячної днини, там має бути ще тепліше. Сподіваюся, мій досвід захисту вуликів за допомогою тенту ще комусь стане у пригоді.
Вдалого зимування вам і вашим бджолам!
Питання, що виникли з цієї теми, можна обговорити на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
