За останні 10–15 років присадибні господарства сільського населення помітно зменшилися, а деякі сільські жителі й зовсім відмовилися від утримання тварин. Тепер лише випадково можна зустріти довгу вервечку корів, що статечно йде уздовж польової дороги. Все рідше вдається почути і традиційні сільські звуки: вереск свиней, крик півня або гусяче гелготання. Серед цілої низки причин, які сприяли створенню такої ситуації, можна назвати зростання вартості кормів, значне скорочення невикористаних площ і цілинних земель, незначні розміри самих присадибних ділянок та багато іншого.
Для більшості сільських трудівників традиційне утримання тварин у нових економічних умовах стало невигідним, а часто навіть збитковим. Пристосовуючись до нових реалій, господарі надають перевагу таким породам і видам домашніх тварин, які в силу своєї фізіології вимагають менше корму і простору. Альтернативним рішенням даної проблеми є травоїдні азійські свині. Їх ще називають в’єтнамськими, корейськими чи китайськими.
Походять ці свині від диких кабанів, що мешкають на території Китаю та інших азійських країн, які були одомашнені кілька століть назад. У нас тварини цих порід з’явилися порівняно недавно, але в країнах південно-східної Азії їх розводять давно й успішно. В Європі та Америці ними займаються ще з середини 1980-х років.
На сьогодні існують два основних різновиди азіатських свиней: продуктивні і декоративні. Декоративні виведені від продуктивних, але відрізняються набагато меншими розмірами і більш «дитячими» пропорціями в будові тіла. Такі пропорції надають їм чарівливий вигляд, що високо цінується у декоративному тваринництві. Над виведенням так званих міні-пігі багато років працювали в Італії та Німеччині. Крім того, цим питанням займалися і в Сибіру, але не з декоративною метою, а для отримання малогабаритних свиней, яких можна було б використовувати в якості лабораторних тварин.
Найкрихітніших свиней – мінімайяліно – вивів італійський свинар Стефані Морьіньі. Його створіння мають максимальну вагу, яка не перевищує 9 кг! Ще дві мініатюрних породи вдалося отримати німецьким селекціонерам у 1990-х роках. Це візенау (доросла вага 20–25 кг) і бергштрессеркнірт – тварини, що важать у межах 10–15 кг. Фахівцями з Інституту цитології і генетики Сибірського відділення РАН отримані тварини, які майже не відрізняються розмірами від звичайних продуктивних азіатських свиней. Їх назвали мінісібс.
У багатьох країнах робота з породами мініатюрних свиней продовжується. Жорсткі стандарти для цих тваринок поки що не затверджені, а відмінності між їхніми різновидами дуже розмиті. Маленьких свиней утримують у різних куточках світу як домашніх улюбленців, тварин-компаньйонів, а іноді використовують їхній нюх для пошуку грибів (трюфелів). До речі, міні-свинки легко приручаються і звикають до людини, тварини дуже товариські та охайні. А прожити вони можуть у дбайливого господаря до 18 років!
Набагато більший інтерес для присадибного сільського господарства викликає продуктивна група азійських свиней. Це тварини відносно невеликого розміру: дорослі особини виростають в середньому до 80–100 кг, але зустрічаються і набагато більші екземпляри. Розмір азійських свиней багато в чому залежить від складу раціону (трава чи звичайний зерновий корм), а також їх походження. Серед азійців розрізняють тварин корейського типу, що об’єднують групи більших свиней та групи дрібніших свиней – в’єтнамського і китайського типу.
Свині візуально виглядають короткими, з сильно провислою спиною та великим животом, який навіть може діставати до землі. Тіло у них широке, з глибокою грудною кліткою. Ноги – короткі, міцні; копитний ріг твердий, в тон окрасу. Кольорова гама забарвлення тварин досить широка, але найчастіше зустрічаються чорні, чорно-білі та сірі тварини.
Голова у азійських свиней середнього розміру, з короткою і широкою мордою. Профіль увігнутий, на лицьовій частині у більшості тварин шкіра утворює складки. Також складки шкіри можна бачити і на їхніх кінцівках, особливо у товстих, кремезних особин. Вуха маленькі, прямостоячі, рухливі. Очі невеликого розміру, темно-коричневі або сірі, у добре вгодованих особин розріз очей вузький, щілиноподібний.
Азійські свині вважаються травоїдними. Існує думка, що їх можна годувати травою, сіном, овочами та фруктами, як козу або корову, і вони при цьому будуть добре себе почувати й успішно розвиватися. Це і так, і ні. Справа в тому, що цей вид набагато краще засвоює поживні речовини з соковитих і грубих кормів, ніж свині європейських порід, тому результат від годування їх коренеплодами, травою, сіном та ін. набагато більш результативний. Але успішно розвиватися і продуктивно нарощувати м’язову масу тільки на одній траві й овочах вони не зможуть.
Окрім того, вони мають яскраво виражену, унікальну адаптаційну здатність до умов годівлі та утримання. Однозначно визначити тип продуктивності даних тварин відразу – завдання не з легких, оскільки він повністю залежить від якості кормів та умов догляду, створених для свиней господарями.
За гарного догляду з надмірним живленням звичайним для свинячого поголів’я раціоном, де основна частина припадає на концентрати, азійські поросята ростуть швидко, вони активно нарощують не тільки м’язову тканину, але й підшкірний жир. Форми тіла у таких поросят округлюються. У тушах відгодованих таким чином тварин товщина шпику може досягати 7–8 см.
У разі утримання на випасі та годування соковитими кормами, сіном чи травою поросята ростуть не так інтенсивно і досягають менших розмірів. У підсумку від дорослих тварин отримують м’ясо з мінімальними прошарками жиру. Зовсім без зернового корму утримувати азійських свиней не можна, та це й недоцільно, що б там не говорили їхні продавці. Особливо важливе повноцінне годування концентратами для підсисних свиноматок.
Свиноматки цієї породи дуже плодовиті. За один опорос народжується 12–16 життєздатних поросят. Поросята народжуються меншими за звичайних звичайних, їх вага коливається в межах 200–400 г. Свиноматки дуже турботливі мами, і часто в разі опоросу теплої пори року, а також і в перші дні після нього ніякої сторонньої допомоги не потребують. За хорошого годування свиноматки вирізняються високою молочністю, чим забезпечують швидке зростання й розвиток приплоду. В умовах інтенсивного годування молодняк можна забивати на м’ясо вже в 4-х – 5-ти місячному віці.
З підростаючим виводком господареві слід бути уважним і вчасно каструвати непотрібних для розведення кабанів (до місячного віку), оскільки молоді хрячки у віці 2-х місяців можуть запліднити свою матір. Свинки азійської породи можуть запліднюватись з чотиримісячного віку, але крити їх так рано небажано, краще почекати до 8 місяців, щоб їх молодий організм встиг завершити власний розвиток.
У зимовий період «азіати» потребують утримання в теплому свинарнику, особливо якщо на цей час планується опорос. А влітку вони дуже добре себе почувають, перебуваючи цілодобово в затінку на вигулі. Решта: розведення, терміни вагітності, тривалість охоти, ветеринарне обслуговування, схильність рити грунт – як і у звичайних європейських свиней. М’ясо і сало за смаковими якостями і зовнішнім виглядом також нічим не відрізняється від звичної нам свинини.
Успішного вам міні-свинарства!
Знайти відповіті на питання, які виникли під час ознайомлення з цією статтею, можна на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
