Впродовж останніх декількох років неабиякої популярності в Україні набувають бурські м’ясні кози. Ця порода виникла приблизно у 1920 році в Південній Африці і вирощується переважно для отримання м’яса.
Бурська порода створювалась шляхом стихійного схрещування місцевого поголів’я південноафриканських кіз, що утримувались племенами бушменів, нама та фуку, з представниками деяких європейських порід та індійськими тваринами. Імовірно, використовувались кози банту, а також представники тоггенбурзької, нубійської, зааненської та ангорської порід.
Помісних тварин довгий час розводили «в собі» з постійним застосуванням до них господарської селекції та відбраковуванням низькопродуктивного потомства. Згодом ці кози, вже у вигляді сформованої породи, потрапили до Європи (у Голландію, Австрію, Німеччину), де були успішно акліматизовані та частково вдосконалені.
Завдяки своїй високій м’ясній продуктивності, міцному здоров’ю, гарним адаптаційним здібностям та привабливому зовнішньому вигляду вони експортувались до багатьох країн світу та використовувались тваринниками для покращення цільової продуктивності у м’ясному козівництві.
Офіційно бурська порода кіз визнана (із затвердженням її стандарту) у 1959 році. Назва породи походить від голландського слова boer, що перекладається як «фермер».
Бурські кози добре пристосовані до посушливого, спекотного клімату, але за часи їхнього розведення в Європі, зокрема й в Україні, вони встигли непогано акліматизуватися в наших екологічних умовах, а також звикнути до особливостей місцевої кормової бази.
Представники бурської породи – це тварини чималих розмірів. Жива вага дорослих козлів становить від 110 до 135 кг, кози важать менше – від 95 до 100 кг. Висота козлів у загривку сягає 75–78 см, у кіз цей параметр знаходиться в межах від 74 до 76 см.
Статевий диморфізм виражений середньо. Він виявляється в різному ступені розвитку м’язової тканини, у різній живій масі та пропорціях тіла представників різної статі. Окрім того, козли активніші за самиць і схильні конкурувати між собою.
У переважної частини поголів’я бурських кіз спостерігається міцна-груба або міцна-щільна конституція та гармонійно складене тіло. Тулуб у них широкий, дуже м’язистий. Голова велика, із вигнутим профілем. Лоб опуклий, рельєфний, у самців широкий. Очі великі, овальні, з довгастими зіницями та щільно прилеглими повіками. Вуха довгі, широкі, звислі, малорухливі.
У представників обох статей є роги. Вони пласкі, невеликого розміру, вузькі, пігментовані, спрямовані назад. Шия коротка, товста, високо поставлена, у самців масивніша, плавно переходить у загривок і підгруддя. Груди дуже широкі та глибокі. Загривок високий, м’язистий, у козлів особливо м’язистий. Спина широка, середня завдовжки, з добре розвиненими м’язами. Поперек короткий, широкий. Крижі звислі, дуже м’язисті. Хвіст короткий, без жирових відкладень, поставлений високо, гачкоподібний, піднятий догори. Живіт у кіз об’ємний, у козлів – підтягнутий.
Кінцівки рівні, широко поставлені, пропорційної довжини, товсті, з сильно розвиненими м’язами. Копита широкі, великі. Копитний ріг пігментований, щільний.
Шкіра біла, товста, з добре розвиненою підшкірною клітковиною, на шиї утворює складки. Типова масть – біла з коричневою або майже чорною головою та шиєю до загривка та передньої поверхні грудей. Зустрічаються тварини з невеликими темними плямами на білому тлі, розташованими на ногах і корпусі, і білими мітками на лобі та переніссі. Шерсть у бурських кіз груба, гладка, коротка.
Для цих тварин застосовують стійлово-пасовищне утримання з широким використанням підніжного корму в теплу пору року. У зимовий період бурським козам необхідно забезпечити приміщення та повноцінне годування.
Розмноження в них сезонне, час парувань припадає на завершення пасовищного періоду та осінь. Окоти починаються наприкінці зими і можуть продовжуватись усю весну. Тривалість вагітності складає зазвичай 146–150 діб. Плодючість середня. Матки народжують по одному чи по двоє козенят. За рік від 100 маток отримують приблизно від 164 до 210 голів молодняку.
Козенята народжуються чималими. Одразу після народження вони спинаються на ноги і намагаються смоктати вим’я. Вага новонародженого козеняти становить близько 4 кг. Матки мають розвинений материнський інстинкт, але молочність у них невисока. За лактацію організм кози виробляє близько 140–160 л молока.
Порівняно невисокий надій компенсується високим вмістом поживних речовин у молоці. Вміст жиру в ньому, за умови повноцінного годування, досягає близько 5–5,7%!
Козенят зазвичай вирощують біля маток у загальному стаді. Тривалість лактації та підсисного періоду в малюків складає близько 4 місяців (120–135 днів). У бурських кіз є своя особливість: частина самок має не 2, як звичайно, а 4 нормально розвинутих дійки на вимені.
Молодняк досягає статевої зрілості у віці 5–7 місяців. Молодих козликів, за умови їх хорошого фізичного розвитку та досягнення живої ваги не менше 75% від маси дорослої тварини, можна використовувати для відтворення стада вже в рік народження. Парувати молодих козочок можна з 15–17-місячного віку, коли виношування вагітності не затримуватиме розвиток їхнього власного організму.
До 13–14-місячного віку молодняк припиняє своє активне зростання і може бути забитий на м’ясо. Забійний вихід туш дорослого поголів’я, залежно від його вгодованості, становить близько 52–60%, а туш молодняку до однорічного віку – від 46 до 48%. М’ясо цих кіз майже не має специфічного запаху, властивого виду Capra hircus. Воно ніжне на смак, а за ароматом нагадує телятину.
На 2022 рік у племінній книзі записані 27727 кіз та 8985 козлів бурської породи. Загальна чисельність поголів’я у світі становить приблизно кілька мільйонів голів і продовжує стабільно збільшуватися. Бурські кози набувають все більшої популярності та користуються великим попитом серед фермерів і власників присадибних господарств України.
Поділитись в соцмережах:
