Свійські тварини можуть вражатися значною кількістю різних захворювань, більшість з яких зустрічається, на щастя, досить рідко. Та є кілька хвороб, з якими будь-якому твариннику впродовж своєї діяльності доводиться неодноразово мати справу. Одна з таких хвороб – короста. На неї хворіють представники усіх видів свійських тварин, птахи й людина.
Збудник
Збудниками корости є мікроскопічні кліщі, які оселяються у шкірі (глибоко в епідермісі). Це дрібні павукоподібні членистоногі істоти сірого кольору, овальної форми, з чотирма парами ніг, вкриті міцним хітиновим панциром. Їх сильно вкорочені кінцівки мають присоски та щетинки для більш надійної фіксації на тілі господаря.
Коростяні кліщі не мають очей, роль органів зору виконують щетинки, що негусто вкривають усе тіло істот. Розміри дорослих кліщів становлять близько 0,2–0,5 мм, тому побачити цих паразитів неозброєним оком неможливо. Ротовий апарат коростяного кліща – гризучо-сисного типу, він використовується як для живлення, так і для прокладання ходів у шкірі господаря.
Потрапивши на тіло тварини, кліщ-самка прогризає в його шкірі мікроскопічно вузьку нірку завдовжки до 1,5 см, де й оселяється. Щоб проникнути в товщу шкіри, зробивши перший, мінімально глибокий, але цілком для нього достатній хід, паразитичному кліщеві потрібно приблизно півгодини. Ці дії паразита викликають у тварини сильний свербіж.
Тривалість життя жіночої особини кліща – близько півтора місяця. Самки активно прогризають ходи, що спричинює основні зовнішні ознаки захворювання. Самці оселяються в нірках самок, прогризаючи від центрального ходу короткі бічні відгалуження. Живиться збудник корости лімфою та кров’ю тварини-господаря, які виділяються з пошкоджених шарів шкіри в утворений ним хід, а також лізатом, особливою речовиною, що утворюється внаслідок впливу ферментів слини кліщів на кератин шкіри тварини.
Самка коростяного кліща майже вдвічі більша за самця. Спаровуються вони не в ходах, а на поверхні шкіри, в нічний час. Вдень кліщі малоактивні, не полишають свої «лабіринти» й живляться тканинними рідинами шкіри тварини-господаря. Вночі, коли тварина відпочиває, кліщі виходять на поверхню її шкірного покриву для спаровування та переміщення на нові, ще не уражені ділянки, або ж на інших тварин, які на цей момет контактують з їхнім господарем.
Розмноження
Коростяні кліщі, з огляду на їх розміри й особливості будови, здатні пересуватися на поверхні шкіри тварини доволі швидко – до 2,5 см на хвилину. Після спаровування самець одразу гине, а самка через кілька діб починає методично відкладати яйця (по 3–4 шт. за ніч) у своїх ходах, які вона постійно прогризає в шкірі тварини зі швидкістю 2–3 мм на добу.
Личинки виводяться з яєць через 3–4 дні й одразу ж починають активно прогризати власні ходи в епідермісі. Вони мають тіло заокругленої форми розміром близько 0,1–0,15 мм і три пари ніг. Активно живлячись, личинки швидко ростуть, двічі линяють, а днаприкінці другого тижня свого життя стають статевозрілими. Молоді самки спаровуються й незабаром самі починають відкладати яйця. Зі збільшенням популяції кліщі поступово розселяються на нові ділянки шкіри. У разі відсутності належного лікування короста за досить короткий час може вразити все тіло зараженої тварини. За кілька місяців від однієї пари кліщів розвивається популяція, яка налічує кілька мільйонів особин!
Зараження нових тварин відбувається здебільшого шляхом міграції плідних самок кліщів, та не меншою небезпекою є також коростяні кліщі будь-якої стадії розвитку, зокрема їх яйця. У зовнішньому середовищі паразити можуть існувати без організму господаря досить довго. Час їх життєздатності залежить від зовнішніх умов: що нижчою є температура повітря й вищою вологість, то довше кліщі можуть існувати самостійно. Цим пояснюється сезонність спалахів захворювання на тваринницьких фермах – влітку випадків зараження тварин коростою менше, ніж восени.
Згідно з багатьма інформаційними джерелами з ветеринарної практики, дорослі коростяні кліщі лишаються живими в навколишньому середовищі в середньому близько 20 діб, а їхні яйця – до місяця. Хоча за деякими твердженнями цей строк набагато більший. Так, на одній з ферм збруя коростяного коня лишалася джерелом зараження протягом декількох років! Знезаразити її вдалося тільки після замочування на кілька діб у розчині «Ектосану». Ймовірно, ми знаємо далеко не все про цих паразитів.
Живлячись тканинами тварини, кліщі водночас виділяють продукти своєї життєдіяльності, які потрапляють у кров господаря й отруюють його організм. Окрім токсичного впливу внаслідок життєдіяльності кліщів, відбувається ще інфікування створених ними мікротравм шкіри. В утворених паразитами ходах починає розвиватися патогенна мікрофлора, і на уражених ділянках шкіри виникають запальні процеси.
Клінічні ознаки корости
Клінічна картина корости досить впізнавана і не викличе труднощів для точного визначення діагнозу. Спочатку на шкірі з’являються поодинокі червоні розпухлі плями, схожі на укуси комах. На цій стадії хвороба часто лишається нерозпізнаною. Потім висипання набуває більших масштабів, розвивається явище «кропив’янки». Тварина в цей період непокоїться, постійно намагається почухати уражені місця. Якщо їй це вдається, то виникають значні розчіси, нерідко навіть до крові.
У недоступних для розчісування, уражених коростою місцях шкіра запалена, на ній утворюються дрібні пухирці з каламутною білуватою рідиною всередині. Згодом вони лопаються, і з них витікає рідкий ексудат. Шерсть тварини в цей час спочатку зилипається, а потім випадає клоччям, розвивається дерматит.
Щоб встановити точний діагноз, потрібно провести лабораторне дослідження. Для цього з уражених ділянок шкіри хворої тварини беруть зішкріб і надають його у ветеринарну лабораторію для мікроскопії. У разі виявлення в наданому матеріалі кліщів або їх яєць, клінічно встановлений діагноз підтверджується, і необхідно терміново починати лікування.
Лікування
Лікувати тварин від корости можна кількома способами, але найбільш зручні в застосуванні: обприскування, ін’єкції, прогін через ванну з розчином препарату, спеціальні мазі та газова камера. Вибір конкретного варіанту залежить від виду тварин, ступеня ураження їх паразитами, від матеріально-технічних можливостей і пріоритетів конкретного господарства чи тваринника.
В разі ураження невеликих ділянок шкіри в окремих тварин і на початкових стадіях хвороби доцільно застосовувати мазь. Найбільш вживаними в лікуванні корости є сірчана й аверсектинова. Змащувати вражені паразитом ділянки та прилеглі до них місця потрібно двічі на добу з розрахунку 0,3 г на 1 см2. Хвороба відступить через 7–10 днів після початку лікування. Для людини, що обробляє тварин, ці мазі абсолютно безпечні, лише потрібно ретельно вимити руки після завершення роботи.
Теплої пори року (або в теплих приміщеннях) заражених корстою овець можна купати у ваннах, наповнених розчином креоліну або гексахлорану, з температурою +40°С, протягом 1–1,5 хвилин. Для цього тварин проганяють крізь наповнені робочим розчином, чималих об’ємів ємності, які можуть бути порівняно невеликими – переносними, з брезенту, або ж стаціонарними, з цегли й цементу.
У вівчарських господарствах найчастіше облаштовують саме стаціонарні ванни. Перед та за ємністю обладнують загони з бетонованою підлогою. Ширина ванни становить до 90 см, глибина – до 1,5 м, довжина – до 15 м. Вхід у ванну роблять стрімким, а вихід – пологим і неслизьким, щоб тварини могли легко виходити звідти. Для повної обробки овець на початку й наприкінці процедури примусово занурюють з головою в робочий розчин за допомогою довгих дерев’яних рогачів.
Кітних маток, ослаблених, виснажених овець і ягнят до тримісячного віку обробляють окремо і дуже обережно, не довше тридцяти секунд. Для теплокровних тварин гексахлоран має високу токсичність, тому застосовувати його слід з дотриманням усіх правил безпеки. Після планового зістригання вовни овець дозволяється купати не раніше, ніж через 3–4 дні, щоб невеличкі травми й порізи встигли загоїтись, а також щоб убезпечити тварин від повторного стресу.
Перед обробкою поголів’ю дають можливість відпочити. Також за кілька годин до купання тварин не годують і не напувають за дві години до обробки. Одразу після ванни овець витримують ще 15–20 хвилин на окремому майданчику з цементованою підлогою й стічними жолобами, де увесь робочий розчин, який залишився на їхній вовні, поступово стікає та потрапляє назад у ванну. Після цього їх можна випускати на пасовище, у хлів чи в звичайний загін. Через тиждень процедуру потрібно повторити. Персонал під час роботи з тваринами зобов’язаний дотримуватися заходів безпеки і використовувати індивідуальні засоби захисту.
Холодної пори року зручно лікувати тварин від корости в герметично закритих газових камерах. Це може бути спеціальне або переобладнане приміщення з розмірами, що відповідають потребам господарства. У камері зазвичай обробляють одну або кілька тварин. Наприклад, одному коневі потрібна камера завдовжки 2,4 м, шириною 0,9 м, висотою 1,9 м. Але якими б не були параметри камери, для розрахунку потрібної кількості діючої речовини важливо знати її точний об’єм.
Як діюча речовина, для обробки застосовується сірчистий ангідрид, концентрація якого в повітрі камери має складати 5%. Отримують його при згорянні сірки. Для утворення 5%-ої концентрації на 1 кубометр повітря потрібно 50 літрів газу. Така його кількість утворюється внаслідок згоряння 6,55 г сірки. Якщо відомий точний об’єм камери, можна легко розрахувати потрібну кількість сірки. Тривалість обробки газом великої тварини (корова, кінь) – від 40 хвилин до однієї години. Температура в газовій камері має бути в межах +20…25°С.
Метод обприскування застосовують у разі значного ураження чималих ділянок шкіри. Зазвичай для такого лікування тварин оприскують з дрібнодисперсних розпилювачів (можна використовувати призначені для садівництва) розчинами акарицидних препаратів «Тактик», «Бутокс», «Ектосан» та ін. Під час проведення процедури слід ретельно обприскувати всю тварину, а не тільки заражені місця. Особливої уваги потребують обробка вух, нижньої частини тулуба, складок шкіри біля ніг і на шиї.
Для кращого розуміння розглянемо приклад лікування тварин «Ектосаном». Перед обробкою готується робочий розчин: на 1 літр води витрачається 1 мл препарату. Щоб обробити одну велику тварину (коня, корову), знадобиться до трьох літрів робочого розчину. Тварині меншого розміру (свині, козі) вистачить одного літра. Цим же препаратом можна знезаражувати інвентар, стіни, підлогу й т. ін., але в цьому разі готується розчин більшої концентрації: 1 : 500. Обробку проводять з розрахунку: 200 г робочого розчину на один квадратний метр площі. Відчутний результат отримують вже після першої обробки. До того ж розчин «Ектосану» змивати непотрібно.
Робота з цими препаратами вимагає суворого дотримання правил безпеки: обов’язкове використання спецодягу та індивідуальних засобів захисту; важливо під час проведення обробки утриматися від пиття, прийому їжі, куріння тощо; у разі потрапляння робочої рідини на шкіру або слизові оболонки, треба ретельно змити її значною кількістю чистої, холодної води.
Лікування корости тварин методом ін’єкцій здійснюють за допомогою препаратів івермектину: «Профіверм», «Баймек», «Іверон» тощо. Проте в них є протипоказання. Зверніть увагу на інструкцію: не можна застосовувати ці препарати для лактуючих і самок з великим строком вагітності, хворих на інфекційні захворювання та сильно виснажених тварин, для цуценят до тримісячного віку, собак дрібних порід, а також порід коллі, шелті, бобтейл та їх помісей будь-якого віку.
Наведемо приклад лікування ефективним і відносно недорогим препаратом українського виробництва «Профіверм». Препарат вводиться підшкірно: великій рогатій худобі – в область лопатки, з розрахунку 1 мл на 50 кг живої ваги; свиням – в середню третину шиї, з розрахунку 1 мл на кожні 33 кг їхньої маси. Однієї ін’єкції препарату достатньо, щоб позбавити тварину від корости, вошей, личинок овода та гельмінтів будь-якої локалізації.
Знезараження приміщеннь
Водночас із лікуванням обов’язково проводиться дезінвазія тваринницьких приміщень, де знаходились заражені особини, знезараження вживаного інвентарю та предметів облаштування. Для цього використовують гарячий (не нижче +85°С) 5%-ий мильно-карболовий розчин, 5%-ий розчин креоліну, 3%-ий гарячий розчин сірчано-карболової суміші чи 3%-ий розчин лізолу, а також розчини інших препаратів, призначені для лікування тварин обприскуванням. Після обробки приміщення лишають вільним (без тварин) на 40–60 днів. Випускати худобу на пасовища, де паслись заражені тварини, можна не раніше, ніж через місяць.
Як профілактична міра, хороший результат досягається шляхом карантинування придбаних тварин в окремому приміщенні та внаслідок регулярного біління тваринницьких приміщень хлорним або негашеним вапном (10–20%).
Якщо під час ознайомлення з цією статтею у вас виникли питання, їх можна вирішити на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
