Мед – добре відомий кожному продукт. Багато хто знає про його корисні властивості, розбирається в сортах та вміє відрізнити, наприклад, липовий від акацієвого чи гречаного … Але, крім бджолярів і вчених, мало кому відомо, як саме бджоли роблять цей унікальний продукт, і наскільки кропіткою є їхня робота. Сьогоднішня стаття розповість про деякі особливості, основні етапи й тонкощі створення меду.
Сировиною для виробництва меду є нектар медоносних рослин. Часто в мед потрапляє й невелика кількість пилку, тому його також можна назвати одним з компонентів. Вміст значної кількості пилку в зимових запасах корму дуже небажаний.
Бджоли, як істоти соціальні, поділяють між собою виконання робіт відповідно до своєї спеціалізації. І пошуком джерел нектару, а також пилку займається робоча бджола-розвідниця. Це особлива «посада» льотних бджіл середнього віку. Масив квітучих рослин-медоносів вона знаходить або випадково, або за ледь вловимим запахом, а з наближенням до зони видимості – орієнтуючись на світловий спектр.
Бджоли сприймають кольори інакше, ніж людина. Вони здатні бачити ультрафіолетове світло і багато інших випромінювань. Знайшовши квітку, бджола за допомогою органів смаку, розташованих на передній парі лапок комахи, визначає вміст цукру в нектарі. Якщо він достатньо великий для переробки цього нектару на мед, то бджола набирає невелику кількість нектару, як зразок. У той же час вона визначає приблизну кількість таких рослин-медоносів, потенціал взятку і дуже точно запам’ятовує місцезнаходження знайденої ділянки.
Потенційна сила взятку залежить від кількості квіток медоносних рослин в перерахунку на їх нектаропродуктивність. Чим багатший взятком квітковий масив, тим більший обсяг зразка нектару набирає бджола-розвідниця. З цією інформацією вона відразу ж повертається назад, у свій вулик. Потрапивши всередину вулика, бджола виконує ряд складних сигнальних рухів, що чимось нагадують своєрідний танок.
«Танок» бджоли виглядає як прямолінійний рух комахи з одночасною дуже енергійною вібрацією її тулуба певної тривалості, після чого вона, описуючи коло в зворотному напрямку без вібрацій, повертається на початкову позицію, і все багаторазово повторюється спочатку.
Довгий час люди не звертали великої уваги на дивні рухи бджоли і не розуміли сенсу цього «танцю», але пізніше, завдяки тривалим спостереженням, з’ясували його основні закономірності та розшифрували інформаційний зміст рухів.
Кожен рух у «танці» розвідниці, його інтенсивність, напрям мають своє значення! Якщо говорити більш конкретно, то кут руху бджоли на рамці відносно до вертикалі вказує на напрямок місцезнаходження взятку з урахуванням розташування сонця в цей момент. Наприклад, якщо розвідниця рухається строго вгору, то поле квітів розташоване точно в бік сонця. Якщо вона «танцює» вниз по рамці, то це означає, що взяток знаходиться в стороні, протилежній до розташування сонця. Відхилення вліво або вправо від лінії вертикалі (лінію вертикалі бджоли відчувають дуже добре, орієнтуючись на напрям дії гравітаційної сили) означає кут відхилення курсу польоту на той же градус.
Для того, щоб врахувати постійне переміщення сонця, розвідниця робить поправку в 1 градус на захід кожні чотири хвилини, що пройшли з моменту знаходження нею взятку. Так їй вдається дуже точно вказати іншим бджолам-збиральницям напрямок, в якому їм треба летіти.
«Танцює» бджола по колу, одночасно стрекочучи та здійснюючи вібруючі рухи, щоб привернути увагу бджолиної сім’ї. Відразу ж навколо «танцівниці»-розвідниці збираються бджоли-збиральниці, які простягають в її сторону свої вусики й хоботки.
Рух розвідниці за формою нагадує неправильне коло, яке бджола окреслює то за годинниковою стрілкою, то проти неї. Під час кругового руху з припиненням вібрації розвідниця роздає оточуючим її бджолам-збиральницям нектар, взятий нею з поля в якості зразка.
Бджоли, отримавши дозу нектару, запам’ятовують його запах і склад. Керуючись усіма отриманими даними – напрямком, запахом і складом, вони відлітають до медоносного масиву для збору нектару. Льотні бджоли навколо «танцюючої» розвідниці постійно змінюються: замість тих, хто вже отримав необхідну інформацію, підходять нові. Так триває досить довго, поки розвідниця не витратить весь запас нектару.
Здатність передавати та сприймати інформацію в такій формі закладена у бджіл генетично, вони мають її з народження. Специфічне стрекотіння під час спілкування розвідниці з іншими бджолами сильно відрізняється від їх звичного дзижчання. Воно створюється тертям притиснутих до тіла крил і призначене тільки для привертання уваги (у вулику ж темно!).
Дуже важливою частиною інформації є вібрація. Інтенсивність коливань черевцем вказує на відстань до знайденого взятку. Чим більшу кількість коливань здійснює розвідниця в одному циклі свого руху по колу, тим далі від її вулика розміщене квіткове поле, або квітучий сад. Тому, чим довша дистанція, тим більшими за діаметром виходять кола «танцю». Один рух-коливання в «танці» дорівнює приблизно 60 метрам шляху (польоту) від гнізда до цілі.
Для сприймання у темряві бджолиного гнізда всієї цієї інформації бджоли користуються частково органами зору, а частково – органами дотику. Вібрацію вощини, коливання повітря комахи вловлюють ворсинками, які покривають все їхнє тіло, механорецепторами на лапках, а також за допомогою вусиків-антен. У вусиках бджіл є особливий орган, дуже чутливий до звукових коливань у вигляді вібрацї, яка розповсюджується в навколишньому просторі.
Бджола-розвідниця, звичайно ж, не єдина особина у сім’ї з таким висококваліфікованим призначенням. Часто трапляється, що різний взяток знаходять одночасно відразу кілька бджіл-розвідниць. Вони передають отриману інформацію і зразки нектару бджолам-збиральницям, які отримавши різні координати, летять працювати на різні поля. При цьому бджоли-збиральниці розподіляються у числовому співвідношенні відповідно силі взятку на цих ділянках, тобто більша кількість робітниць летить туди, де взяток багатший.
Таке розумне розподілення робочої сили відбувається тому, що бджола-розвідниця приносить нектар для проби у кількості, яка пропорційна потенціалу медоносів. Якщо взяток невеликий, то й об’єм нектару буде менший, ніж у випадку з більш багатими нектаром угіддями. Таким чином, під час передачі інформації за допомогою «танцю» у розвідниці, що знайшла багату нектаром ділянку обсяг зразка дозволяє передати його значній кількості збиральниць. А на бідному нектаром полі бджола бере зовсім небагато нектару, тому його вистачає лише невеликій кількості бджіл-збиральниць. Відповідно до цього, більша кількість збиральниць летить туди, де знаходиться багате нектаром поле.
Якщо у вулик надходить інформація про кілька медоносних ділянок, приблизно рівних за нектаропродуктивністю, але розташованих на різній відстані від гнізда, то бджоли вибирають ближчий.
Приблизно так само відбувається і передача інформації про знайдені розвідницями пилконоси, джерела води та смолисті виділення рослин, з яких бджоли роблять прополіс.
Прийнявши інформацію від розвідниць, збиральниці вирушають у дорогу за вказаними координатами. За світловий день кожна робоча бджола здійснює близько десяти – п’ятнадцяти продуктивних вильотів. Кількість їх залежить від відстані до взятку та нектаропродуктивності конкретного виду рослини-медоноса.
За один виліт кожна особина може принести у вулик близько 70 мг нектару. Для комахи це дуже важка ноша, особливо якщо врахувати, що вага самої бджоли – близько 100 мг (в 1 кг їх приблизно 10 тисяч штук). Щоб набрати таку кількість нектару, бджолі-збиральниці потрібно відвідати близько тисячі квіток!
Збиранням нектару займаються польові льотні бджоли. Це особини старшого віку, які приносять свіжий нектар до вулика і передають його більш молодим, внутрішньовуликовим бджолам. Польових бджіл-збиральниць у сім’ї близько 60%.
Внутрішньовуликові бджоли – особини у віці до 14-ти … 20-ти діб. 15 або 20 днів – це залежить від конкретних обставин життя бджолосім’ї: якщо гострої потреби в льотних бджолах немає, то цей термін більший, а якщо з’являється сильний взяток або з якихось причин не вистачає льотних робітниць, то внутрішньовуликові молоді особини починають працювати в полі раніше. Кількість внутрішньовуликових бджіл зазвичай становить до 40% від загальної чисельності середньої бджолиної сім’ї.
Після передачі нектару льотна бджола знову летить до медоносів, а внутрішньовуликові передають отриманий нектар одна одній кілька разів, здійснюючи ретельну його обробку ферментами своїх залоз. Ферменти вступають в реакцію з речовинами нектару і хімічно змінюють його. Це необхідно, щоб мед легко перетравлювався та добре засвоювався в організмі бджіл.
Не будемо забувати, що мед є постійним продуктом харчування бджіл, який вони також збирають про запас на безвзяточний період і для зимівлі. У зимовий час, коли у бджіл немає можливості регулярно випорожнюватися, дуже важливо, щоб корм легко, без зайвих зусиль перетравлювався, утворюючи мінімальну кількість екскрементів і забезпечуючи максимальну кількість поживних речовин та енергії бджолиному клубу.
Максимальне накопичення екскрементів у прямій кишці бджоли не повинно перевищувати 46–47% маси комахи, інакше виникає пронос, який зазвичай призводить до ослаблення сім’ї і навіть може стати причиною її загибелі. Один з таких процесів перетворення свіжого нектару в легкозасвоюваний мед проходить під впливом інвертази, що виробляється глотковими залозами молодих (до тридцятиденного віку) бджіл.
Фермент інвертаза починає працювати ще в зобику бджіл-збиральниць. Вступаючи в реакцію зі складними цукрами, що містяться в нектарі, він розщеплює їх до простих сполук: на глюкозу і фруктозу. Процес інвертування сахарози не швидкий, і зазвичай при температурі +34…35°С він триває близько двох тижнів. За цей час вміст сахарози з 10% знижується до 0,9–1%.
До речі, швидкість кристалізації меду залежить від пропорції похідних сахарози (фруктози і глюкози), що містяться в ньому. Чим більша частка фруктози, тим довше мед залишається рідким. Це співвідношення залежить від багатьох факторів, одними з найбільш впливових серед яких є: вид нектароутворюючої рослини, погода і стан бджолиної сім’ї під час медозбору, кількість пилку в продукті.
Але мед повинен бути не тільки легко перетравлюваним і високопоживним. Не менш важливим критерієм для нього є повне збереження і стійкість до псування протягом досить тривалого часу, незалежно від умов його зберігання. Для вирішення цього завдання бджоли надають своєму основному продукту кислу реакцію. Рівень його рН має 4 або 5 одиниць, завдяки чому у дріжджів і гнильних мікроорганізмів немає можливості розвиватися в продукті.
Такий результат досягається наступним чином: внутрішньовуликові бджоли обробляють нектар не тільки інвертазою, а й іншими речовинами, серед яких є секрет глоткової залози – фермент глюкозооксидаза. Цей фермент у результаті біохімічного процесу перетворює глюкозу в глюконовую кислоту з одночасним виділенням отруйного для бджіл пероксиду водню.
Саме тому у зобику бджіл різного віку завжди присутня каталаза – фермент, який виробляє їх грудна залоза. З її допомогою відбувається нейтралізація утвореного пероксиду водню. Відповідно до підвищення рівня кислотності нектару активність глюкозооксидази знижується, а після досягнення потрібного рівня кислотності переробленого нектару реакція утворення глюконової кислоти зупиняється зовсім.
Після достатьої обробки нектару ферментами й початку біохімічних процесів, внутрішньовуликові бджоли складають дозріваючий нектар в комірки й розпочинають посилене вентилювання у навколишньому просторі. Саме у цей період пасіка наповнюється духмяним ароматом меду! Для збільшення площі, зайнятої нектаром, комірки заповнюються не доверху, а на третину, або до половини їх об’єму. Робиться це з метою поліпшення процесу випаровування з нектару зайвої вологи.
Свіжий нектар, принесений бджолами-складальницями, має вологість 50–80%. З таким вмістом води він не зможе довго зберігатися, тому бджоли доводять рівень вологи в ньому до 21% і переносять до верхньої частини гнізда, де запечатують восковими кришечками. У деяких випадках вологість меду допускається і вище. Наприклад, вересовий мед бджоли запечатують з показником вологості 23–26%. Процес дозрівання меду триває і після цього, але не так інтенсивно. Правильно дозрілий мед у запечатаному вигляді довше не кристалізується і може роками зберігатися без втрати своїх властивостей.
Ось таку технологію для створення свого смачного та корисного продукту бджоли застосовують вже понад 40 мільйонів років. Сподіваюся, інформація була для вас цікавою.
Якщо у вас виникли запитання під час ознайомлення з даним матеріалом, їх можна поставити на нашому форумі.
Чугуєвець Віталій
Поділитись в соцмережах:
