Канібалізмом називається поїдання особинами представників свого виду. Таке явище є однією з форм внутрішньовидової конкуренції і трапляється в природі досить часто. Здебільшого воно поширене серед диких тварин. Чимало видів риби поїдають власне потомство, не відрізняючи його від потенційної здобичі. Своїх родичів їсть значна частина видів членистоногих. Нерідко випадки канібалізму трапляються і серед диких ссавців.
Стосовно свійських тварин, то серед них таке явище теж спостерігається, хоч і не так часто, як у дикій природі. Це пояснюється наслідками вищої якості годування продуктивних видів тварин та кращими умовами їхнього життя порівняно з дикими, а також результатом здійсненої людиною тривалої зоотехнічної роботи, спрямованої на запобігання виникненню чинників, що провокують поїдання особин свого виду, а також негайне відбракування всіх особин з подібними нахилами.
Сучасні продуктивні тварини забезпечуються повноцінним збалансованим раціоном, утримуються в максимально комфортних умовах, а в разі потреби отримують кваліфіковану ветеринарну допомогу. Тих же самок і самців, які поїдають свій або чужий приплід, або ж слабших своїх родичів, одразу відбраковують і більше не допускають до розмноження.
Зараз канібалізм у здоровій групі сільськогосподарських тварин – це радше небажаний виняток, ніж норма. Якщо він виникає, то зазвичай його причиною є реакція на якісь помилки в утриманні (наприклад, нестача площі) або неповноцінне годування (наприклад, нестача білка). Такі випадки – це дуже чіткий сигнал твариннику, що запроваджена в зоогосподарстві технологія потребує термінового коригування.
Проте і в продуктивних тварин трапляється канібалізм. Частіше він буває в господарствах, де технологічні умови і якість годування перебувають на неналежному рівні.
Існує й видова схильність до виникнення канібалізму. Найчастіше він проявляється у птиці, свиней, хутрових звірів, риби. Ніколи не буває канібалізму в копитних травоїдних (великої рогатої худоби, овець, кіз, коней). Шлунок цих тварин не може перетравлювати м’ясо, тому будь-яке його поїдання (наприклад, поїдання власного посліду коровою після отелення) призводить до серйозних розладів травлення, загнивання з’їденого у травній системі, сильної загальної інтоксикації. Без своєчасної ветеринарної допомоги наслідки подібної харчової поведінки можуть завершитись навіть загибеллю тварини.
Найбільше поширений канібалізм серед представників різних видів свійської птиці. Його проявами є вискубування пір’я у родичів, поїдання знесених яєць чи розкльовування деяких ділянок тіла в інших особин своєї групи.
Причинами подібної поведінки птахів є різні чинники. Найсильніше впливають параметри мікроклімату, особливо їх різка зміна, спосіб утримання поголів’я, якість корму та порушення нормальних ієрархічних соціальних стосунків між особинами в стаді. Розглянемо ці причини детальніше.
Порушення норм оптимального мікроклімату здатне спровокувати прояви канібалізму. Наприклад, приводом до розкльову може стати надто довгий світловий день чи надмірна інтенсивність штучного освітлення. Інтенсивне освітлення впливає на гормональну сферу організму птаха, прискорює обмін речовин, підвищує апетит і робить поголів’я агресивнішим. Як наслідок, у стаді частішають конфлікти, що завершуються взаємним травмуванням особин одна одною та розкльовуванням пошкоджених місць у постраждалих членів групи.
Інший провокативний чинник – це низька вологість повітря у птахівничому приміщенні протягом тривалого часу. Сухе повітря поступово висушує перо, а це значно збільшує його ламкість. Птахи прагнуть компенсувати сухість пера змащуванням його власним жиром, для чого здавлюють дзьобом куприкову залозу.
Птах змушений вдаватись до подібної дії набагато частіше, ніж за умови нормального рівня вологи у приміщенні, тому багаторазово повторюване механічне стискання залози спершу призводить до подразнення шкіри в цій зоні, а потім і до її пошкодження. Виникнення почервоніння, роз’ятрення рани на шкірі та поява крові провокують інших членів групи до подальшого розкльову.
Надмірна скупченість птиці в обмеженому просторі (порушення рекомендованих норм посадки поголів’я на одиницю площі підлоги) також призводить до агресивної поведінки поголів’я та загострює у птахів боротьбу за територію, однією з форм якої є канібалізм.
Розкльов може виникати після підселення нової групи птахів у вже сформоване стадо з усталеною ієрархією. Часто така підсадка призводить до бійок і гноблення новоприбулих особин, особливо якщо їх кількісно менше, ніж «господарів території».
Найбільший ризик виникнення канібалізму буває у разі змішування різновікових груп птахів. Старші особини в таких випадках займають більш високе ієрархічне становище в загальному стаді, тому пригнічують молодших. Надзвичайно гостра боротьба між особинами у різновіковому стаді спостерігається в гусей. Вони активно вискубують пір’я у слабших птахів і наполегливо їх переслідують.
Є стада, де канібалізм перетворився на звичне явище і закріпився у звичках поголів’я (кури з якихось причин спробували смак плоті своїх родичів і надалі не можуть від цього відмовитись). І якщо в таке стадо підсадити нових особин, то вони, без жодних на те об’єктивних причин, також переймають стадну «традицію», якщо тільки не перетворюються на жертву.
Поштовхом до виникнення канібалізму може виявитись і неправильний склад раціону чи недостатнє годування стада. Нестача сірковмісних амінокислот (цистеїну, метіоніну), протеїну та кальцію в раціонах може призводити до того, що каченята чи курчата починають вискубувати одне в одного і поїдати своє пір’я.
У разі нестачі в раціоні білка й сірки, курчата та дорослі кури вискубують пір’я на спині і хвості, розкльовують пальці, анальний отвір або черевну стінку.
Кров, що з’явилась у ранах, провокує птахів на ще активніше розкльовування, і за кілька годин жертва канібалізму отримує серйозні пошкодження. У неї можливе навіть випадання кишківника. Особина, що зазнала нападу, припиняє рухатися, їсти і швидко втрачає сили. Без втручання людини прогноз у такій ситуації здебільшого несприятливий, смерть настає від втрати крові та отриманих ушкоджень.
У раціоні пташиного поголів’я надзвичайно важливо забезпечити білок з достатньою кількостю незамінних амінокислот (аргініну, тирозину, метіоніну, цистину, фенілаланіну, триптофану та ін.), які не синтезуються організмом. Нестача цих біологічно активних сполук змушує поголів’я самостійно добувати їх шляхом поїдання своїх співродичів.
Наприклад, зменшення в раціоні поголів’я вмісту аргініну з 6,9% до 3,9% (від загальної кільксті білка) за короткий проміжок часу призводить до того, що птахи починає обскубувати пір’я співродичів. А в разі тривалої нестачі аргініну канібалізм проявляється повною мірою.
Білковий обмін суттєво впливає на ймовірність виникнення канібалізму. Однаково небажаний як дефіцит білка в живленні птахів, так і його значний надлишок, а також різкі чергування багатого й бідного на білок корму в раціоні.
Короткочасне (приблизно протягом тижня) інтенсивне перегодовування поголів’я кормами тваринного походження з високим вмістом білка і подальша відсутність цих кормів у харчуванні дуже часто провокує масове розкльовування в курей будь-якого віку та в молодняка качок.
Нестача в раціоні ретинолу (вітаміну А) також може опосередковано сприяти прояву канібалізму. Дефіцит цього вітаміну призводить до погіршення стану шкіри та слизових оболонок (виникненню сухості, тріщин, запалення тощо). У курей насамперед страждають анальний отвір, клоака, очі, ротова порожнина. Виведення з калом сечі, солей сечової кислоти та інших продуктів життєдіяльності викликає запалення тріщин і помітне почервоніння анального отвору, що й провокує його розкльовування.
Передумовою появи канібалізму може стати також і стрес. Наприклад, переведення з кліткового утримання на вигульне, різка зміна тривалості світлового дня чи інших звичних параметрів мікроклімату. Спровокувати розкльовування може й тривале транспортування птиці.
Пошкодження шкірних покривів поверхневими паразитами (вошами, пухопероїдами, кліщами тощо) або ж захворювання шкіри (наприклад, дерматит) – не менш вагомі чинники, здатні викликати розкльовування.
Серед причин виникнення канібалізму є й некваліфіковані ветеринарні маніпуляції. Наприклад, ін’єкційне щеплення, взяття крові з гребінця тощо.
Окрім травматичної природи небажаної поведінки пташиного поголів’я однією з форм прояву канібалізму є поїдання яєць. Приводом до цього може стати нестача в раціоні несучок кальцію і білка. Дефіцит кальцію призводить до того, що шкаралупа у знесених яєць стає тонкою та крихкою, а інколи й зовсім відсутня. Такі яйця легко пошкоджуються. Птах, що випадково спробував на смак тріснуте яйце, починає розкльовувати і нормальні яйця, навіть якщо його раціон містить усі необхідні компоненти.
Спровокувати канібалізм може недостатня кількість питної води. Зазвичай це трапляється у поголів’я віком від двох місяців і старше. Найбільшу схильність до цього мають кури породи леггорн і деяких м’ясних порід.
Спершу курчата чи дорослі особини, які потерпають від спраги, дзьобають одне одного ніби випадково. Але з пошкодженням шкіри та появою крові в будь-якого птаха, клювання стає цілеспрямованим і дуже наполегливим. За відносно короткий час жертва отримує значні ушкодження (розкльовування черевної стінки призводить до випадання кишківника) і гине внаслідок втрати крові.
Також у разі настачі питної води поведінка птахів може бути й менш агресивною та обмежуватись вискубуванням пір’я на спині й хвості. Вона більш властива гусям і качкам.
Спершу прояв канібалізму спостерігається лише в окремих особин, але через якийсь час він набуває масового характеру. Самці зазвичай не клюють самок, хоча самі можуть ставати жертвами розкльовування з їхнього боку.
Боротися з канібалізмом, що вже виник у стаді, доволі складно. Значно краще заздалегідь запобігти його виникненню шляхом застосування профілактичних заходів. Для ефективної профілактики канібалізму слід насамперед позбутися всіх можливих причин, що провокують подібну поведінку. Птицю потрібно забезпечити достатньою кількістю питної води хорошої якості, збалансованим раціоном, що відповідає віку та господарському призначенню групи. Перехід від одного раціону до іншого слід здійснювати поступово.
Основні параметри мікроклімату у пташнику обов’язково мають бути оптимізовані. Не можна допускати надмірної скупченості та перевищення норм посадки птахів на одиницю площі підлоги, які визначають відповідно до віку та видових особливостей поголів’я. Вигульне утримання значно знижує ризик виникнення канібалізму.
Особливу увагу слід приділяти запобіганню травматизму птахів і боротьбі з нашкірними паразитами. Поголів’я потрібно утримувати тільки окремими одновіковими групами, а надто агресивних особин одразу відбраковувати, незалежно від рівня їхньої продуктивності та віку.
У разі виникнення в стаді канібалізму, постраждалих особин негайно вилучають і надають їм відповідну до ступеню пошкоджень ветеринарну допомогу. Якщо чисельність канібалів невисока, і їх вдається одразу виявити, то таких особин теж слід відокремити від основного стада і надалі утримувати ізольовано, а в майбутньому відбракувати і відправити на забій.
У приміщенні, де утримується решта стада, потрібно зменшити інтенсивність освітлення, а в складних випадках освітлювати його червоним світлом. У питну воду протягом 15–25 днів слід додавати спеціальний кормовий підкислювач з розрахунку 0,5 мл на 1 л води, або лимонну кислоту з розрахунку 0,02–0,05 г на одну дорослу особину за добу.
Одночасно з цими заходами потрібно збільшити частку білкових кормів і кормів тваринного походження в раціоні птахів (соєвого чи соняшникового шроту, соєвої та інших макух, м’ясо-кісткового борошна, рибного борошна, кров’яного борошна, сухого молока або відвійок).
Хороший результат досягається внаслідок додавання в кормову суміш аргініну, метіоніну, цистину в комбінації з бромистими препаратами. Оскільки кобальт, марганець, сірка та інші речовини беруть участь у процесах утворення пір’я, то для запобігання канібалізму (у формі вискубування та поїдання пір’я й пуху) до раціону стаду канібалів додатково вводять хлористий кобальт, сульфат марганцю, сульфат міді, сульфат заліза та селеніт натрію протягом місяця. Каченятам для припинення вискубування пір’я рекомендується протягом 10 діб вводити в раціон пір’яне борошно добовою дозою по 3–4 г на кожного птаха.
Якщо все стадо схильне до канібалізму, то ефективною протидією цьому явищу стане процедура дебікування, що полягає у відрізанні кінчика дзьоба за допомогою спеціального приладу – електротермокаутера. Вкорочення кінчика дзьоба не впливає на споживання корму птахом і цільову продуктивність стада, але зупиняє канібалізм.
Стадо, в якому канібалізм став нормою поведінки, виправити зоотехнічними методами майже неможливо. У таких випадках все поголів’я доводиться відбракувати і відправити на забій.
Канібалізм у свиней
Свині – це всеїдні тварини. Їхня травна система з успіхом переробляє корми як рослинного походження, так і тваринного. Тому поїдання плоті родичів не загрожує жодними розладами в їхньому власному організмі. Зуби свиней влаштовані і розташовані таким чином, що це дозволяє легко відкушувати невеликі частини тіла (хвости, вуха).
Канібалізм у свійських свиней проявляється поїданням свиноматкою власного новонародженого потомства, обгризання шкіри на боках, хвостів та вух у інших особин своєї групи. На практиці найчастіше спостерігається обгризання хвостів.
Існує думка, що найбільшу схильність до поїдання співродичів мають свині породи ландрас і дюрок, проте ніяких достовірних фактів на підтвердження подібних стверджень немає.
Як і в птахівництві, прояви канібалізму на свинофермі є свідченням того, що в технології утримання допущено серйозні помилки, які потрібно негайно виправити.
Усередині одновікової групи канібалізм іноді проявляється досить рано, приблизно з двомісячного віку, але частіше він виникає пізніше. У різному віці він виражається по-різному. Обгризання хвостів частіше трапляється в молодняка з чотиримісячного віку. Обгризання вух – у віці 2,5–3 місяців. Канібалізм у формі розгризання боків чи живота проявляється з п’ятимісячного віку.
Кількість випадків канібалізму в стаді залежить від віку та статі поголів’я. В одностатевих групах кастрованих кабанчиків обгризання хвостів спостерігається вдвічі частіше, ніж у групах фізіологічно повноцінних свинок (за всіх інших рівних умов).
Розвивається канібалізм поступово. Спочатку окремі особини облизують вуха або хвости своїх співродичів, трохи прикушують їх, а через деякий час збільшують силу укусів. І тільки-но вони відчують смак крові, як починають робити це усвідомлено й цілеспрямовано.
Прямими причинами канібалізму у свиней є декілька чинників. Один з найпоширеніших – це надмірна скупченість поголів’я у свинарні чи в загоні. Значна концентрація тварин в обмеженому просторі неминуче викликає конкуренцію за територію і підвищує агресивність поведінки.
Як зовнішній прояв цього процесу, у стаді частішають бійки, що призводять до кривавих травм. Якщо до того ж у раціоні поголів’я недостатньо кормів тваринного походження чи білка, то у членів групи виникає бажання спробувати кров і рану співродича на смак. Смак крові та м’яса їм зазвичай подобається, після чого ці особини починають навмисно травмувати інших членів групи.
Інший чинник, що провокує канібалізм – це невідповідність чисельності поголів’я розміру фронту годівниці. І в такому разі події зазвичай розвиваються за таким сценарієм. Створюється ситуація, коли через недостатню довжину годівниці всі тварини не можуть споживати корм одночасно.
Це гарантовано провокує бійки між рівними за рангом членами групи, з кривавими ранами, які призводять до вже описаних раніше наслідків. Окрім того, сильніші й активніші поросята відтісняють слабших особин. Ті, відчуваючи голод, нервують і, опинившись позаду, відкушують кінчики хвостів у співродичів, що знаходяться біля годівниці. Таке «підживлення» припадає їм до смаку, і ці особини починають активно шукати можливість знову поласувати хвостами співродичів, навіть коли не відчувають голод.
Канібалізм може виникнути і внаслідок недостатнього напування.
Поштовхом до канібалізму може також стати дефіцит у раціоні свиней хлориду натрію (харчової солі). Щоб поповнити нестачу цієї сполуки у своєму організмі, тварини починають вживати кров або тканини інших членів групи.
Ще одна з причин прояву канібалізму у свиней – це неякісне годування. Недостатня кількість кормів та їх неякісний склад можуть спровокувати тварин компенсувати цю нестачу поїданням різних частин тіла своїх співродичів.
Порушення зоогігієнічних вимог до мікроклімату теж є пусковим фактором канібалізму. Значна загазованість, вогкість, або навпаки – надто сухе повітря, спека, високий рівень шуму стають причиною хронічного стресу, який загострює внутрішньовидову конкуренцію та агресивність. Як наслідок, виникають бійки з пораненнями і спроби поросят спробувати на смак травмованих співродичів.
Канібалізм може виникати на фермах, де не використовується підстилка. Тварини, позбавлені можливості рити ґрунт або підстилку, щоб чимось заповнити своє дозвілля, можуть кусати одна одну просто від нудьги.
Поїдання приплоду свиноматкою може викликатись порушенням материнського інстинкту, або якимись зовнішніми чинниками, наприклад, стресом, сильною спрагою, або хронічним дефіцитом білка в раціоні. Найчастіше таке явище спостерігається у свиноматок-первісток. Якщо надалі тварина забезпечується повноцінним годуванням і перебуває в приміщенні, де параметри мікроклімату наближені до оптимальних, то після другого опоросу поведінка такої свиноматки сама собою нормалізується.
Для профілактики рекомендовано одразу та в перші дні після опоросу застосувати седативні препарати («Комбістрес», «Седазин», «Седацил», «Ксила», «Ксилазин», «Кастран» тощо), а також «Окситоцин» у мінімальних дозах. Седативні препарати в мінімальних дозах заспокоюють свиноматку, знижують її активність. «Окситоцин» у малих дозах не лише збільшує молоковіддачу, скорочує мускулатуру матки, але також підвищує материнський інстинкт, посилює лояльність свиноматки до свого потомства, робить її обережнішою та більш турботливою. Використання цих препаратів цілком може запобігти поїданню приплоду свинею після опоросу.
Свиноматок, які продовжують поїдати своє потомство і після наступного опоросу, слід відбракувати, відправити на відгодівлю, а згодом і на забій.
Боротися з канібалізмом, що вже закріпився в поведінці окремих особин, можна шляхом ізоляції канібалів. Якщо канібалізм у групі перетворився на норму поведінки і властивий більшості її членів, то позбутися його буде надзвичайно складно.
Ефективна боротьба з цим явищем полягає у профілактиці та припиненні такої аномальної поведінки на ранніх етапах її прояву. Для цього слід дуже уважно стежити за поведінкою тварин і своєчасно вживати заходів.
Ранніми симптомами канібалізму у свиней є: підвищення рівня агресивності членів групи стосовно одне одного та щодо обслуговуючого персоналу; пригнічений стан окремих особин або сильне збудження без очевидних причин; незвично високий рівень шуму внаслідок постійного вереску поголів’я; відпочинок у зоні випорожнення; дефекація в зоні відпочинку, водопою чи годування; надмірне споживання води; смоктання різних частин тіла своїх співродичів.
Щоб попередити безпосередні прояви канібалізму, власнику свиноферми бажано здійснити низку нескладних, але ефективних дій у своєму господарстві:
– перевірити справність системи напування і поїлок, а також якість і кількість води, що подається тваринам;
– забезпечити відповідність встановленим нормам усіх показників мікроклімату у свинарні, а якщо це технологічно можливо, то надати поголів’ю просторий вигул чи перевести теплої пори року на пасовищне утримання.
За відсутності такої можливості норма розміщення поголів’я на одиницю площі підлоги має відповідати наведеним нижче показникам:
– для відлучених поросят живою масою близько 20–22 кг – 0,88 м2 на голову;
– для молодняка живою масою до 45 кг – 1,4 м2 на голову;
– для молодняка на вирощуванні живою масою від 60 до 70 кг – 1,86 м2 на голову;
– для свиней на відгодівлі живою масою від 70 до 90 кг – 2,23 м2 на голову;
– для свиней живою масою від 100 до 120 кг – 2,6 м2 на голову;
– для тварин масою понад 130 кг – 2,93 м2 на голову.
Щоб виключити аліментарні (пов’язані з харчуванням) причини виникнення канібалізму, рекомендовано у 5–10% тварин (від загальної чисельності поголів’я) взяти кров на біохімічне дослідження. За його результатами можна буде зробити об’єктивні висновки, яких саме речовин і в якій кількості не вистачає в кормі, після чого оптимізувати склад раціону.
Також корисно час від часу досліджувати лабораторно склад комбікормів, оскільки трапляється, що постачальники корму в дійсності не завжди забезпечуют у своїй продукції той склад, який позначають у документах.
Довжина корита, з якого годується поголів’я свиней, має бути достатнім для того, щоб усі тварини одночасно могли знаходитись біля нього, мали доступ до корму і не заважали одне одному їсти. Годування слід проводити або в один і той самий час, або ж корм має бути в годівницях постійно, цілодобово (це залежить від обраної в господарстві технології).
Щоб організувати дозвілля тваринам (особливо це актуально для молодняка), в загоні, де вони перебувають, розвішують різні іграшки: автомобільні скати, зав’язані вузлами товсті мотузки, ланцюги, які свині могли б смикати, штовхати тощо. У міру зносу всі ці предмети замінюють на інші, новіші.
Періодично в загін бажано завозити солому хорошої якості або сіно. Це розважить поросят, дасть їм можливість поритися, знизить рівень стресу й агресії.
У деяких господарствах молодняку на другий день життя для профілактики роблять обрізання хвостів і періодичні обрізання іклів.
Якщо випадок канібалізму все ж стався, то жертву слід перевести в індивідуальний станок і надати їй ветеринарну допомогу. Канібала або кількох причетних до цього випадку тварин (якщо їх вдалося встановити) також ізолюють від основного стада в індивідуальних станках. Водночас у приміщенні потрібно знизити інтенсивність освітлення, а сам загін обробити речовиною, що має сильний запах (наприклад, розчином креоліну або йодоформу).
Характер ветеринарної допомоги постраждалим залежить від особливостей і тяжкості отриманих тваринами ушкоджень. У більшості випадків достатньо просто обробити рану антисептиками. У разі сильніших ушкоджень може знадобитися накласти на рану шви. Якщо травми дуже значні, то поранену тварину доцільно відправити на забій.
Канібалізм у хутрових звірів
У хутрових звірів канібалізм має вигляд поїдання частин тіла своїх співродичів або саморозгризання. Зазвичай це відбувається внаслідок стресу або порушення в годуванні та умовах утримання.
Найпоширенішою формою прояву канібалізму в хутровому звірівництві є поїдання новонародженого потомства матір’ю. Причинами такої поведінки можуть бути кілька чинників.
Найпоширеніший – це порушення материнського інстинкту. Оскільки в хутровому звірівництві піклування про новонароджених протягом першого місяця їхнього життя повністю лягає на самок-матерів, то материнським якостям тваринок приділяється неабияка увага. Якщо материнський інстинкт розвинений слабо, то нічого з цим вдіяти неможливо, і таких самок відбраковують.
Іноді материнський інстинкт слабшає тимчасово через різні зовнішні чинники. Наприклад, через стрес від перших пологів, через важкі пологи, через пологи в непристосованому місці (у загальній клітці без гніздового будиночка та можливості усамітнитися тощо). Таких самок парують повторно і створюють їм сприятливі умови для вирощування дитинчат.
Через відсутність води в перші хвилини після окролу кролиці можуть поїдати своє потомство. Річ у тім, що після народження кроленят самка завжди відчуває сильну спрагу. І якщо задовольнити цю потребу організму не вдається (немає води), то вона може з’їсти всіх або частину дитинчат заради вологи, що міститься в них.
Також кролиці здатні з’їдати частину свого виводка, якщо він занадто великий. За таких умов включається біологічний механізм самозбереження. Кролиця інстинктивно розуміє, що всіх дитинчат їй не прогодувати, тому поїдає частину з них, щоб забезпечити інших достатньою кількістю молока та іншої їжі. У рамках такого біологічного механізму кролиця іноді поїдає також і неповноцінних дитинчат, слабких, дрібних чи таких, що мають каліцтва.
Поїдання м’ясоїдними звірами (норками, лисицями тощо) власного новонародженого потомства може статись за умови поганого годування батьківського поголів’я.
Молодняк кроликів інколи вигризає рани на спині своїх співродичів через стрес. У такому разі в пригоді стане препарат «Фенібут». Цей засіб знизить рівень тривожності в канібала, і покуси припиняться.
«Фенібут» допомагає й у випадку саморозгризання, що також трапляється переважно внаслідок значної тривожності хижих тварин.
Деяким хутровим звірям іноді властиве розгризання кінчика власного хвоста через дефіцит у раціоні певних компонентів. Зазвичай причиною такої поведінки є нестача незамінних амінокислот, що містяться тільки в білкових кормах тваринного походження. Подібна ситуація виникає, якщо господарі намагаються здешевити раціон тварин шляхом заміни кормів тваринного походження рослинними кормами.
Поділитись в соцмережах:
