Впродовж тривалого періоду існування Китаю велика рогата худоба цієї країни використовувалась переважно як робочі тварини, і рівень її м’ясо-молочної продуктивності залишався досить низьким. Але в ХХ столітті, коли до Китаю почали масово завозити з інших країн високопродуктивних представників кращих порід худоби і покращувати ними місцеве поголів’я, а критеріями відбору тварин у китайських тваринників-селекціонерів стали показники м’ясних та молочних характеристик худоби замість робочих, ситуація змінилась.
Нині китайська чорно-ряба порода ВРХ є найбільш поширеною в країні породою молочного напрямку продуктивності.
Історія її створення починається у сімдесятих роках ХІХ сторіччя. Саме тоді до Китаю стали завозити чорно-строкату худобу з Європи, Японії та Північної Америки. Завезені тварини утримувались разом з місцевим поголів’ям і давали помісне потомство. Процес змішування іноземних порід з аборигенними відбувався повільно, стихійно і не мав якоїсь стратегії чи наукової координації. Місцеве населення не ставило собі за мету усвідомлено створити нову породу чи покращити існуючі.
У різних регіонах Китаю помісне поголів’я було неоднорідним, воно відрізнялось як ступенем кровності, так і зовнішнім виглядом, розмірами, рівнем продуктивності. Така різноманітність сусідніх популяцій пояснювалась різними вихідними батьківськими формами і відмінністю в технології розведення у різних регіонах та господарствах.
Від початку 1946 року Китай почав імпортувати із США голштино-фризьких молочних корів, а з 1950 року їх стали завозити і з Голландії. Проте, породисті молочні корови, що в себе на батьківщині демонстрували рекордні надої, у новому кліматі не мали такої ж продуктивності, частіше хворіли і вимагали значно кращого догляду та годування, ніж місцеві. Тому було ухвалене рішення схрещувати їх з китайською чорно-рябою худобою, яка за півстоліття вже встигла добре адаптуватися до наявних умов.
Внаслідок схрещування голштинської породи з місцевою чорно-рябою худобою та подальшого тривалого розведення їх помісей «в собі» з постійним відбраковуванням усіх невдалих форм, вдалось отримати три внутрішньопородні (зональні) типи, що й склали нову породу.
Відмінність цих трьох внутрішньопородних типів між собою обмежується лише габаритними параметрами тварин, а продуктивність та будова тіла в їхніх представників є приблизно однаковими. Різні розміри цих типів зумовлені різницею у розмірах вихідних батьківських форм.
Найбільші представники чорно-рябої породи були виведені на основі предків, що походять з Північної Америки (Канади та США); тварини середнього розміру отримані від худоби, завезеної з Японії та Німеччини; представники найдрібнішого внутрішньопородного типу є нащадками голландського поголів’я. Але в процесі подальшого розведення відмінності між різними внутрішньопородними типами поступово нівелюються.
До 1977 року основна селекційна робота завершилась, і нову породу зареєстрували. А в 1983 році з’явилась перша племінна книга для обліку поголів’я.
Представники китайської чорно-рябої породи – це тварини середнього розміру. Будовою тіла вони нагадують голштинську худобу. Більшість поголів’я має міцну чи міцну-ніжну конституцію. Статевий диморфізм виражений яскраво, бики масивніші, активніші і майже вдвічі важчі за корів.
Голова в цих тварин невелика, вузька, подовжена, легка, з прямим профілем. Лоб порівняно вузький, рівний. Носове дзеркало повністю чи частково пігментоване, або рожевого кольору. Роги вигнуті, спрямовані вперед і всередину, чорні, короткі, тонкі. Вуха середнього розміру, стоячі та рухливі, вкриті короткою шерстю. Очі великі, чорні.
Шия довга, тонка, високо поставлена. У бугаїв вона мускулиста, масивна, переходить у широкий загривок. У корів загривок високий, роздвоєний. Підгрудок масивний, особливо у бугаїв. Лінія спини рівна. Спина довга, середньої ширини. Поперек широкий, середній завдовжки. Крижі прямі, у бугаїв наповнені, м’язисті. Хвіст тонкий, довгий, високо поставлений.
Кінцівки рівні, правильно поставлені, тонкі, довгі, у бугаїв мускулисті. Груди середньої ширини, глибокі. Живіт об’ємний, у биків підтягнутий. Вим’я у корів об’ємне, з великим запасом, ванноподібної або чашоподібної форми, вкрите рідкою короткою шерстю. Дійки середнього розміру, конічні або циліндричні.
Копитний ріг середньої щільності, буває білий або пігментований. Шкіра тонка, еластична, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною. На шиї утворює дрібні складки.
Масть чорно-ряба різної строкатості, зустрічаються як майже повністю чорні тварини з кількома білими мітками на різних частинах тіла, так і майже повністю білі з чорними мітками. Відмітини мають чіткі межі.
Жива вага дорослих биків становить від 900 кг до 1150 кг, вага корів знаходиться в межах від 550 кг до 615 кг. Висота в загривку досягає: у корів більшого внутрішньопородного типу – близько 136 см, середнього типу – 133 см, дрібного типу – 130 см. У биків цей же показник відповідно має такі параметри: 150–157 см, 145–150 см, 137–145 см.
Молодняк можна використовувати для відтворення стада з досягнення ним віку 18–20 місяців. Саме тоді молодий організм тварин завершує своє інтенсивне зростання, і теличок можна запліднювати без якоїсь шкоди для їхнього власного розвитку, а бички здатні продукувати якісн сім’я. Телички у цьому віці важать 350–380 кг, а бички – понад 400 кг.
Від 100 дорослих корів отримують приблизно 88–95 телят. Впродовж 90 діб після отелення від 55% до 61% корів приходять в охоту та запліднюються. Найчастіше у корів чорно-рябої породи народжується одне теля, але трапляються і двійні.
Жива вага новонародженого телятка становить від 37 до 45 кг, залежно від віку корови, породного типу, якості її годування та статі малюка. Зазвичай отелення проходить нормально, але приблизно в 25% випадків потрібна ветеринарна допомога.
Телят одразу після народження відлучають від матерів і вирощують окремо з використанням штучного випоювання незбираним молоком або його замінниками.
Молочна продуктивність корів зростає з віком. За умови правильного годування на 4-й – 7-й лактації вона досягає показника близько 4461–7450 літрів молока на корову. Вміст молочного жиру в молоці – не менше 3,3%. Тривалість лактації складає 305 днів.
Максимальний індивідуальний рекорд з надою за 305 днів лактації зафіксований на молочній фермі Іст-Субербс у корови № 1098. За період четвертої лактації вона дала 16 090 кг молока. Рекорд з надою за все життя (10 лактацій) зафіксовано в корови № 644 на фермі округу Чжуншань, він становив 100 897 кг.
М’ясна продуктивність для цієї породи не є цільовою, але в разі забою забійний вихід становить близько 51%, а вміст чистого м’яса в туші досягає 40%.
Представники цієї породи добре пристосовані до кліматичних особливостей Китаю. Літнього часу вони здатні давати продукцію в умовах пасовищного утримання, але максимальну молочну продуктивність демонструють лише в разі забезпечення якісним та рясним живленням. На зимовий період поголів’ю потрібен теплий корівник.
Порода постійно вдосконалюється та збільшує свою чисельність, що заохочується міністерством сільського господарства Китаю.
Поділитись в соцмережах:
