Цей невеличкий кліщ (його розміри не перевищують 2 мм) є одним з найнебезпечніших шкідників медоносних бджіл. Він становить неабияку загрозу для пасік, оскільки без своєчасного втручання бджоляра здатен завдати непоправної шкоди бджолиним сім’ям, особливо в зимовий період. Зараження цими паразитами спричинює у бджіл хворобу, відому як вароатоз.
Уперше інформація про кліщів виду Varroa destructor з’явилась на початку минулого сторіччя, коли їх виявили на пасіках в Японії. Впродовж тривалого часу (1909–1958 рр) шкідник зустрічався виключно в Азії, спочатку на азійській медоносній бджолі Apis cerana, а згодом на бджолі медоносній Apis mellifera.
Проте вже до 1965 року паразит дістався європейської території. Перша знахідка кліща в Болгарії датована 1967 роком, після чого в багатьох європейських країнах почалось катастрофічне вимирання цілих пасік. Вароатоз набув таких масштабів, що багатьом бджолярам доводилось спалювати свої вулики разом з зараженими бджолосім’ями. Нині вид Varroa destructor поширений по всьому світу, окрім Австралії та Антарктиди.
Назва роду Varroa пов’язана з римським вченим-енциклопедистом і письменником Марком Теренцієм Варроном (116-27 рр. до н. е.), автором трактату «Про сільське господарство».
Кліщ Varroa destructor здатен розмножуватись виключно в бджолиній сім’ї. Він прикріплюється до тіла бджоли і послаблює комаху внаслідок висмоктування з неї жирового тіла для власного живлення.
Цей вид є переносником щонайменше п’яти бджолиних вірусів, зокрема й РНК-вмісних, таких як вірус деформованого крила. Значне зараження кліщами призводить до загибелі сім’ї медоносних бджіл зазвичай у зимовий період (з пізньої осені до ранньої весни).
Кліщ Varroa destructor є паразитом, що завдає чи не найбільшої економічної шкоди галузі бджільництва. У наш час одним із дієвих методів запобігання вароатозу є створення стійких до уражень бджолиних порід та ліній (наприклад, бджоли породи бакфаст). А найпоширеніший у світі спосіб боротьби з цими паразитами – це використання засобів, основними компонентами яких є органічні кислоти, зокрема мурашина та щавлева.
Опис кліща Varroа
У цих паразитів спостерігається чітко виражений статевий диморфізм. Самці помітно дрібніші й вужчі, форма тіла в них ближча до трикутно-краплеподібної, а ноги значно довші (порівняно з розмірами тіла), ніж у самок. Доросла самка кліща має червонувато-коричневе забарвлення, а самець – жовтувато-біле. Кількість самок у колонії кліщів Varroa сягає близько 80%.
Кліщі Varroa пласкі, їхнє тіло за формою нагадує ґудзик, від якого відходять чотири пари ніжок. Очей вони не мають, а функції оганів чуття виконує перша пара витягнутих вперед ніг. Довжина паразитів становить від 1 до 1,8 мм, ширина обмежується розмірами 1,5–2 мм. Середня вага одного кліща сягає приблизно 0,453 мг.
Цей вид паразитує впродовж усіх стадій свого розвитку. Він ніколи не існує самостійно, а трапляється тільки всередині вуликів або на тілі господаря-бджоли. Усі німфальні стадії і самці кліща Varroa живуть усередині закритих комірок розплоду. І тільки самки вибираються за їх межі.
Кліщі Varroa (cамиці) можуть використовувати деякі види ос (наприклад, Vespula vulgaris), джмелів (Bombus pensylvanicus), жуків (Phanaeus vindex) та квіткових мух (Palpada vinetorum) для переміщення на невеликі відстані. Вони можуть паразитувати на молодих личинках цих комах, живитись внутрішніми тканинами «господарів», але для розмноження їм потрібні лише бджолині сім’ї.
Життєвий цикл самок триває від 16 до 70 днів у літній час та близько 10 місяців у зимовий період. Чоловічі особини зазвичай живуть не довше 15–20 днів.
Зимує самка Varroa на тілі бджоли і весь цей час живиться її кров’ю (гемолімфою). Для нормальної життєдіяльності паразиту необхідно споживати не менше 5,5 мкл бджолиної крові, тому впродовж зимівлі один кліщ зазвичай знищує не менше двох бджілок, оскільки в одній робочій бджолі міститься трохи більше 4 мкл гемолімфи, а цього замало для виживання одного шкідника.
Коли бджола-«господар» помирає, паразит переповзає на тіло наступної жертви. Для цього кліщу вистачає лише незначного контакту з потенціною здобиччю, щоб миттєво прилипнути до комахи. Поступово паразит перебирається по лапках бджоли вгору, піднімається на її спинку чи на бік, де й присмоктується до тіла. Зазвичай кліщ обирає найвразливіше місце на тілі бджоли – між сегментами або на стику між головою і черевцем комахи).
Зараження кліщами послаблює бджіл декількома способами. Через висмоктування паразитами гемолімфи, уражені личинки втрачають вагу, а коли вони виходять з комірок як молоді бджоли, то за розміром і вагою значно поступаються здоровим комахам. Згідно з недавнім дослідженням, дорослі бджоли внаслідок паразитування на них кліщів Varroa втрачають жирову тканину, оскільки вона є основною частиною раціону цих шкідників. Уражені комахи вирізняються значно скороченою тривалістю життя, вони гірше переймають навички всередині сім’ї і частіше не повертаються у вулик (гинуть).
Крім того, кліщі Varroa є переносниками шкідливих вірусів (наприклад, вірусу деформованого крила), які потрапляють в організм бджіл через кров внаслідок укусів цих паразитів. З вісімнадцяти відомих патогенних вірусів медоносних бджіл п’ять передаються саме кліщами Varroa. Тому загибель бджолиних сімей спричинюється не стільки споживанням кліщами гемолімфи та жирового тіла комах, скільки поширенням і зараженням бджіл небезпечними для них патогенами.
Потрапивши до гнізда бджолиної сім’ї, самка кліща починає відкладати яйця (від 1 до 7 шт., а за сприятливих умов – до 25 шт.) на внутрішні стінки комірок. Яйця в кліщів Varroa дуже дрібні, їх діаметр не перевищує 0,3 мм. Зазвичай з першого яйця вилуплюється самець, а з решти – самки.
До виходу молодої бджоли з комірки самець Varroa встигає запліднити самок, і вже через декілька днів, одразу після того, як вони виберуться назовні, кожна з них здатна відкласти яйця для народженя нового покоління паразитів. У тому разі, якщо самиця з якихось причин не встигає відкласти яйця, ембріони зазвичай гинуть.
Чоловічі особини Varroa не здатні самостійно добути собі їжу, оскільки не можуть прокусити тверду хітинову оболонку бджолиних лялечок, тому відразу після процесу запліднення вони гинуть, а дорослі жіночі особини інфікують бджіл і трутнів.
Молоде покоління самок використовує дорослих бджіл як джерело живлення і задля переміщення, від одного бджолиного гнізда до іншого. Здорова сім’я зазвичай заражається через своїх льотних бджіл, які контактують у полі з такими самими робочими особинами із заражених родин або відвідують ті самі квіти, що й бджоли із заражених родин. Кліщ Varroa може обходитись без «господаря» (джерела живлення) до 7 діб, ховаючись усередині медоносних квітів в очікуванні нової жертви.
Оптимальними умовами для розвитку кліщів Varroa є температура повітря близько +35°С та відносна вологість у межах від 60 до 80%. Тому найбільш масовий розвиток популяції відбувається в регіонах із тропічним і субтропічним кліматом. У разі різкого зниження температури довкілля яйця кліщів гинуть.
Як боротися зі шкідником
Кліщі Varroa спричинюють карантинне захворювання, відоме як вароатоз, що виникає внаслідок зараження дорослих бджіл, бджолиного розплоду і трутнів цими паразитами. Під загрозою зараження перебувають бджолині гнізда, що знаходяться в радіусі 15 (!) кілометрів від епіцентру виникнення хвороби.
З кліщами Varroa можна боротися за допомогою наявних у продажу акарицидів, які слід застосовувати обережно, щоб звести до мінімуму ризик забруднення ними меду, призначеного для споживання людьми. Належне використання акарицидів також уповільнює розвиток стійкості кліщів.
Ефективними хімічними засобами для боротьби з вароатозом є такі препараты як: «Біпін», щавлева кислота, «Варотом», «Апіваро» та інші. Вони досить дієві та відносно безпечні як для людини, так і для самих бджіл за умови їх правильного використання.
Для зручності використання ці препарати випускають у різних формах. Наприклад, «Біпіном» слід обприскувати бджіл, а «Байварол» чи «Варотом» мають вигляд смужок, просякнутих діючою речовиною, які достатньо розмістити між рамками.
Є три ступені зараження бджолиних сімей кліщем Varroа:
· незначний (до 3% інфікованих комах);
· середній (від 3 до 10% інфікованих бджіл);
· значний (понад 10% інфікованих бджіл).
Третя стадія становить найбільшу загрозу для бджолиної сім’ї, оскільки заражені кліщами комахи швидко слабшають, мають різноманітні патології у вигляді деформованого тіла або сильно вкороченого черевця чи повної відсутності крил. Заражені бджолині матки зазвичай втрачають свою плодючість.
Першою ознакою ураження бджіл вароатозом є наявність значної кількості мертвих комах поруч із вуликом. Під час подальшого огляду сім’ї можна помітити дорослих кліщів на робочих бджолах і в комірках з розплодом.
Якщо потрібно провести діагностику вароатозу пасіки, то обирають середню сім’ю, розстеляють на дні вулика просочений олією аркуш світлого паперу, після чого обробляють бджіл будь-яким із акарицидних засобів. Через добу папір акуратно витягають і перевіряють, чи є на ньому кліщі. У здоровій сім’ї папір лишиться чистим, а у хворій кліщі обсиплються і прилипнуть до паперу.
Результат огляду однієї середньої сім’ї покаже загальний стан усієї пасіки. Залежно від підсумків діагностичного дослідження, приймається рішення про доцільність проведення лікування. Обробки від кліща слід проводити або не пізніше ніж за місяць до медозбору, або вже після нього. Робиться це для того, щоб запобігти потраплянню залишку препаратів у товарний мед.
Кліщ Varrоа може потрапити в сім’ю із сусідніх вуликів, під час роїння, внаслідок нападу бджіл-злодійок, або в разі придбання вже заражених паразитом сімей.
Для профілактики вароатозу на пасіках застосовують:
♦ відмову від кочівлі у регіони, де зберігається небезпека зараження бджіл вароатозом;
♦ придбання бджолосімей лише в здорових господарствах.
Безпечні засоби боротьби з кліщами
Окрім хімічних препаратів, боротися з кліщами можна й натуральними засобами. І хоча вони значною мірою менш ефективні, а їхнє застосування пов’язане з більшими клопотами, проте такі «ліки» гарантують екологічну безпеку.
Хвойне борошно
Для приготування засобу підійде хвоя будь-якого виду хвойних дерев. Спочатку її добре висушують, а потім подрібнюють до порошкоподібного стану. Цим засобом посипають бджолині вулички (проміжки між стільниками, по яким проходять бджоли).
Норма витрати становить 50 г на сім’ю. Обробляти слід через кожні 6 днів і не менше трьох разів. Використання піддонів під час обробки є обов’язковим. Внаслідок дії цього засобу кліщі втрачають здатність присмоктуватись до жертви.
Олія кропу
Щоб приготувати засіб самостійно, слід взяти дві склянки попередньо розтовченого насіння кропу і змішати отриману масу зі 100 г нерафінованої соняшникової олії. Розчин потрібно нагрівати на водяній бані впродовж 2 годин, після чого укутати та залишити на добу. Перед використанням субстрат процідити та віджати рештки.
Отриманим розчином потрібно намастити поліетиленову плівку розміром 20 × 30 (см), яку вкладають змащеною стороною прямо на рамки. Зверху на неї потрібно покласти ще одну таку ж плівку, але змащена сторона має знаходитись зовні від рамок. Таку процедуру повторюють не менше як тричі через кожні 6 днів.
Якщо використовувати придбану кропову олію, то її попередньо треба змішати з вазеліном (85 г вазеліну і 15 г кропової олії), а потім використовувати так само, як зазначено вище.
У разі відсутності кропової олії, цілком прийнятно замінити її на будь-яку іншу ефірну олію (евкаліптову, анісову, лаврову тощо).
Хрін
Щоб приготувати дієвий засіб із хріну, потрібно висушити корені рослини, а потім використовувати їх під час роботи з димарем і ретельно обкурити цим димом бджолиний рій або безрозплідний відводок.
Усі зазначені методи абсолютно нешкідливі і для комах, і для людей, тому мед, бджолина отрута, маточне молочко, прополіс та інші продукти бджільництва лишаються екологічно чистими. Проте бажано застосовувати такі обробки хоча б приблизно за тиждень до початку відкачування меду.
Поділитись в соцмережах:
