Розведення кіз є дуже важливою галуззю світового тваринництва, яка здавна забезпечує людей такими цінними видами продукції, як молоко, м’ясо, шкури, вовна та пух. Вміння кіз пристосовуватись майже до будь-яких умов довкілля та самостійно знаходити собі корм там, де він недоступний для інших сільськогосподарських тварин, робить цей вид унікальним об’єктом тваринництва.
Утримання кіз є досить вигідним для населення і прийнятним у найрізноманітніших регіонах, тому їх вирощують практично в усіх кліматичних зонах, окрім полярних. Не лишився осторонь і Китай, де утримується понад 75 мільйонів голів цих тварин. Такий показник чисельності козячого поголів’я країни забезпечує Китаю світове лідерство в цій категорії.
Класифікація порід тварин у Китаї дещо відрізняється від запровадженої в Європі. Китайські породи кіз прийнято класифікувати не лише за напрямом їхньої продуктивності, а й за географічним розташуванням регіону, де розводяться конкретні породи.
Класифікація за географічним принципом більш популярна, оскільки чимало китайських порід мають універсальне призначення і можуть забезпечувати всі види продукції, втім, без високої продуктивності в жодному з напрямків.
Класифікація порід за їхнім місцем локалізації має більший сенс через те, що клімат (помірний, тропічний, субтропічний) і рельєф (рівнинний, горбистий, гірський) Китаю в різних частинах країни є дуже різним. І породи з різних регіонів пристосовані саме до тих конкретних екологічних умов, у яких вони сформувалися. Отже, тварини здатні повною мірою розкрити свій продуктивний потенціал лише у звичних для них умовах.
Згідно з такою класифікацією китайські кози поділяються на породи північних пасовищ, породи Цінхай-Тибетського нагір’я, породи змішаного пасовищно-сільськогосподарського району, породи північного сільськогосподарського району та породи південного сільськогосподарського району.
За напрямком продуктивності розрізняють універсальні породи китайських кіз, молочні, вовново-пухові, м’ясо-шкурні та м’ясо-шкіряні, а також ті, від яких одержують шкіри козенят. Від порід універсального напряму продуктивності отримують всі види продукції, та зазвичай їхня продуктивність є дуже низькою. Інші породи мають краще розвинений спеціалізований напрямок продуктивності, але за рахунок інших видів цільової продукції.
Наприклад, від молочних порід кіз не можна отримувати пух, а пухові породи дають порівняно низький надій молока. Відмінність між м’ясо-шкурними породами та м’ясо-шкіряними полягає в тому, що від м’ясо-шкурних отримують м’ясо та хутряні шкури, а від м’ясо-шкіряних – м’ясо і шкіру для різноманітних (не хутряних) виробів (рукавичок, шкіряних курток, взуття, шкіргалантереї тощо).
Породи північних пасовищ
Кози цих порід добре пристосовані до пасовищного утримання та можуть цілорічно перебувати на підніжному кормі. Організм таких тварин адаптований до різкої відмінності кормової бази в цьому регіоні в різний час року. Протягом сприятливого сезону та рясного годування він накопичує жир у порожнинах тіла (переважно навколо внутрішніх органів та у брижі). А взимку, коли кількість корму в природі дуже обмежена, організм тварини витрачає накопичені раніше запаси для забезпечення своєї нормальної життєдіяльності. Китайські кози дуже невибагливі і добре використовують навіть мізерну рослинність.
Монгольська порода є однією з найдавніших. Вона формувалась впродовж багатьох століть під впливом природного відбору та завдяки народній селекції місцевого поголів’я під час розведення на території провінцій Ганьсу та Шаньсі, районів Внутрішньої Монголії, Нінся-Хуейського автономного району, а також пасовищ Цінхай-Тибетського нагір’я. З 1958 року монгольських кіз деякий час безсистемно покращували цапами придонської породи.
Кози монгольської породи належать до універсального продуктивного типу. Від них отримують молоко, м’ясо, пух, вовну, шкури. Це надзвичайно витривалі тварини міцної або міцної-грубої конституції, середнього розміру, з яскраво вираженим статевим диморфізмом. Жива маса дорослих козлів складає 51–54 кг, кіз – близько 36–40 кг. Висота в загривку у самців досягає 63–67 см, у самок цей параметр становить від 53 до 57 см. Навскісна довжина тулуба від плечового суглоба до сідничного горба в козлів – від 72 до 76 см, у кіз – від 60 до 64 см.
Голова чимала, у козлів масивніша, з ледь увігнутим профілем. Лоб опуклий, широкий. Вуха поставлені горизонтально, стоячі, рухомі, короткі (8–15 см), середні завширшки, на вершечках загострені. Роги мають представники обох статей, але в козлів вони більші й товщі, ніж у кіз. Приблизно у четвертої частини маток рогів або зовсім немає, або вони слабо розвинуті.
Шерсть на голові густа і довга, на нижній щелепі вона утворює бороду, а на лобі довгий чубчик, що нависає на очі тварині. Шия середньої довжини, м’язиста, високо поставлена. Загривок гострий, не роздвоєний, високий. Груди глибокі та широкі. Живіт підтягнутий. Спина довга, широка. Поперек короткий і широкий. Крижі прямі, м’язисті, високі. Хвіст короткий, горизонтальний, низько поставлений. Шкіра товста, еластична, складок не утворює.
Типова масть – біла. Вовна дуже густа й довга. До зими відростає густе підшерстя з пухових волокон. Пух починає відростати з вересня і досягає максимальної довжини у січні. Наприкінці лютого відбувається сезонне линяння, і пух можна починати вичісувати. Чесати пух краще у два підходи з інтервалом у 10–14 днів.
Довжина пухових волокон досягає від 4,7 до 5,2 см, довжина остьової шерсті – від 14 до 16 см. Тонина пухових волокон у козлів – у межах 16–17 мкм, у кіз – від 14,5 до 16 мкм. З однієї дорослої тварини можна начесати від 210 г до 290 г пуху.
За одну стрижку від козла отримують до 610 г вовни, коза забезпечує від 320 до 360 г цієї сировини. Вміст пухових волосків у руні козлів складає близько 32%, а в руні кіз і молодняку – від 43 до 47%. У козлів частка пуху в руні менша, і самі пухові волокна товщі, а частка остьових і перехідних волосків більша, ніж у кіз та молодняку.
Зазвичай поголів’я стрижуть один раз на рік, наприкінці квітня або на початку травня, після настання стійкої теплої погоди. Від загривку до хвоста, вздовж хребта, залишають смугу шириною 15 см для захисту шкіри тварин від прямого сонячного проміння.
Розмноження у представників монгольської породи сезонне, парувальний сезон розпочинається восени і триває 1,5–2,5 місяці. Окіт припадає на весняні місяці.
Запліднюваність стада сягає до 98%, але матки небагатоплідні, зазвичай у кожної кози народжується лише одне козеня. Від 100 маток отримують приблизно 100–103 козенят. Козенята надзвичайно життєздатні, одразу після народження встають на ноги і намагаються смоктати молозиво, а за кілька годин здатні слідувати за матерями.
Маткам властива середня молочність та розвинений батьківський інстинкт. Козенят можна вирощувати як на підсосі, з утриманням у загальному стаді, так і утримувати окремо від матерів та штучно випоювати їх материнським молоком. Лактація у монгольських кіз триває 5–6 міяців після народження потомства.
За лактацію одна коза продукує близько 130 л молока. Такої кількості цілком достатньо для повноцінного вигодовування потомства, і господарям навіть вдається здоїти до 30 л з цього обсягу на власні потреби. Молоко монгольських кіз придатне для переробки та виробництва різноманітних молочних продуктів.
Козенята швидко зростають у молочний період, а згодом темпи їх росту знижуються. Статевої зрілості молодняк досягає у 7–8 місяців, але вперше парувати молодих кізочок слід після досягнення ними півторарічного віку.
В однорічному віці молодняк можна відтправляти на забій. Забійний вихід тварин середньої вгодованості становить 43–48%, він залежить від статі й віку тварини. Вміст чистого м’яса в туші – близько 32–38%. М’ясо ніжне, з прошарками жиру поміж м’язовими волокнами. У туші середнього розміру вміст внутрішнього жиру складає від 3,2 до 3,8 кг.
Нині монгольська порода кіз є однією з найпоширеніших у північних регіонах Китаю.
Порода сіньцзян – ще одна стародавня аборигенна порода північних пасовищ Китаю. Ці кози були виведені шляхом тривалої селекції у горах Сіньцзян-Уйгурського автономного району, що й визначило назву породи. Кози сіньцзян добре пристосовані до гірського рельєфу та його рослинності, до холодних зим і спекотного, посушливого літа цього регіону. Вони звичні як до низьких (до –33°С), так і до високих (до +37°С) температур.
Представники цієї породи здатні цілорічно перебувати на пасовищі та вдовольнятись підніжним кормом, якщо глибина снігу дозволяє їм дістатися залишків рослинності. У снігові зими значну частину їхнього раціону становить гілковий корм.
Кози сіньцзян є порівняно чималими тваринами з добре помітним статевим диморфізмом. Жива вага козлів сягає 55–59 кг, вага кіз складає від 34 до 38 кг. Висота самців у загривку становить від 65 до 69 см, у самок – від 60 до 62 см. Довжина тіла від плечового суглоба до сідничного горба в козлів дорівнює 70–73 см, у кіз цей параметр – від 61 до 64 см. Більшій частині представників породи властива міцна чи міцна-щільна конституція.
Тіло у сіньцзянів компактне, гармонійно складене, з легким міцним кістяком. Голова легка, пропорційна, з увігнутим профілем. Лоб широкий, опуклий. Очі середнього розміру, овальні. Вуха напівстоячі, рухливі, середні завдовжки, широкі, ланцетної форми, з гострими кінцями. Роги є в представників обох статей. Вони довгі, товсті, спрямовані назад, у козлів масивніші.
Шия коротка, високо поставлена, м’язиста, у козлів є грива. Груди широкі та глибокі. Загривок високий, гострий, не роздвоєний. Спина широка, коротка. Лінія спини рівна. Поперек короткий і широкий. Крижі прямі, широкі, з добре розвиненою мускулатурою. Хвіст короткий, без жирових відкладень. Живіт об’ємний, округлий.
Кінцівки довгі, рівні, вузько поставлені, дуже сильні. Копита середні за розміром, вузькі, чіпкі, пристосовані до переміщення вузькими стежками, кам’янистим ґрунтом. Копитний ріг міцний, у тон локальному забарвленню вовни чи основної масті. Шкіра середньої товщини, з розвиненою підшкірною клітковиною, складок не утворює.
Типовий окрас вовни – білий, чорний, коричневий. У козлів вовняний покрив пишніший і з більш грубими волокнами. Остьова шерсть довга та густа, пухові волоски дуже тоненькі. Довжина остьової шерсті становить 14–18 см, довжина пуху – близько 5 см. Тонина пухового волосся у представників обох статей – приблизно 15 мкм.
Пух дрібно звивистий, дуже міцний, зрівняний за товщиною і довжиною волокон. З одного дорослого козла можна вичесати до 310 г пуху, з кози – близько 197 г. В козла вага руна, отриманого від стрижки, складає 580–600 г, у кози – вд 380 до 400 г. Вміст пухових волосків у руні становить 33–35%.
Розмноження в кіз породи сіньцзян сезонне, один раз на рік. Молодняк стає статевозрілим у віці 6–7 місяців. Добре розвинених молодих козлів у цьому віці вже можна використовувати для відновлення стада. Парувати молодих кіз рекомендується не раніше досягнення ними півторарічного віку. Період парування припадає на осінь. Окіт відбувається у весняні місяці.
Більшість кіз (до 90%) приносять по одному козеняті. На 100 маток одержують від 108 до 114 козенят. Окіт проходить без сторонньої допомоги. Козенята народжуються міцними, життєздатними. Маткам властивий розвинений материнський інстинкт і середній рівень молочності. За лактацію матки продукують до 150 літрів молока. Козенят вирощують під матками, а після відлучення молодняку маток доять.
Збереженість молодняку за весь період вирощування становить близько 90%. У 10–12 місяців молодняк готовий до забою. Забійний вихід дорослих вгодованих тварин складає приблизно 41%, а в туші міститься від 1,1 до 1,4 кг внутрішнього жиру. М’ясо у сіньцзянів високої якості, ніжне, легке для засвоєння.
Зараз ця порода широко розповсюджена на Тянь-Шані, Алтаї та в горах Куньлунь Сіньцзян-Уйгурського автономного району.
Тибетська порода кіз формувалась впродовж дуже тривалого проміжку часу шляхом простої селекції та розведення «в собі» місцевих кіз високогірних і холодних передгірних пасовищ Цінхай-Тибетського нагір’я.
Згідно з китайською класифікацією вона належить до порід Цінхай-Тибетського нагір’я та має комбіновану продуктивність. Від цих тварин отримують м’ясо, молоко, хутрові шкури та шкіру. Але найціннішою продукцією кіз тибетської породи є пух високої якості.
Тибетські кози – це тварини переважно міцної конституції, невеликі за розміром, з яскраво вираженим статевим диморфізмом. Самці активніші, більші та масивніші за самок. Жива вага дорослих самців не перевищує 34–37 кг, самки важать значно менше – від 21 до 24 кг. Висота в загривку у самців – від 54 до 57 см, висота в загривку у самок – від 50 до 53 см. Навскісна довжина тулуба в козлів зазвичай знаходиться у межах від 65 до 67 см, у кіз цей параметр обмежується показниками 57–59 см.
Тибетські кози мають компактне, гармонійно складене тіло, легкий і міцний кістяк та відмінне здоров’я. Голова в них легка, пропорційна, з вігнутим профілем. Лицьова частина коротка, лоб широкий, опуклий. Вуха середні за розміром, вузькі, товсті, з гострими кінцями, рухливі, стоячі. Очі великі, овальні, зі щільно прилеглими повіками. Роги мають представники обох статей, вони ребристі, вигнуті, спрямовані назад і в сторони.
Шия коротка, високо поставлена, м’язиста. Загривок високий, гострий, не роздвоєний. У козлів загривок та підгруддя масивні. Спина коротка, широка, з добре розвиненими м’язами. Лінія спини рівна. Поперек короткий і широкий. Крижі прямі, м’язисті. Груди глибокі, помірно широкі. Живіт підтягнутий. Хвіст короткий, вертикально поставлений, рухливий, жирових відкладень не має.
Кінцівки середньої довжини, товсті, зі значно розвиненими м’язами. Постава кінцівок вузька, копита середнього розміру, вузькі, загострені. Копитний ріг дуже щільний, міцний, білий. Шкіра рожева, середньої товщини, з добре розвиненою підшкірною клітковиною, складок не утворює. Типова масть у більшості представників цієї породи біла, але зустрічаються тварини й іншого кольору.
Вовна довга й густа, довжина ості може сягати від 14 до 18 см. Довжина пухових волосків у холодний період року – від 4 до 5 см, тонина волокон становить 13,5–15 мкм. З однієї тварини за період линяння можна начесати від 200 до 300 г пуху.
Стрижуть тибетських кіз раз на рік. Від одного козла внаслідок стрижки отримують руно косично-штапельного типу середньої жирності масою близько 500 г, настриг вовни від кози – від 350 до 380 г. Частка пухової вовни в руні складає від 30 до 40%. Пух використовується для виробництва ниток і кашемірової тканини.
Розмноження у тварин тибетської породи чітко залежить від сезону. Окіт відбувається весною. На 100 кіз отримують від 120 до 125 козенят. Лактація у маток триває близько 5 місяців, допоки зберігається порівняно багата кормова база. За цей час коза продукує до 140 л молока, частина якого використовується на потреби людини.
Козенята швидко ростуть і до однорічного віку досягають розмірів дорослої тварини. Вперше парувати козликів можна в рік їх народження, а кізочок – восени наступного року, в наступний парувальний сезон.
Молодняк досягає забійних кондицій у 7–9 місяців, але задля збільшення забійного виходу рекомендується їх забивати у 12–16 місяців. Забіний вихід туш тварин середньої вгодованості складає 40,9–46,4%.
Тибетські кози дуже невибагливі та добре пристосовані до цілорічного пасовищного утримання. У наші дні ця порода є досить численною в автономному окрузі Тибету, на всьому Тибетському нагір’ї на висоті до 4500 м, на півночі і заході провінції Сичуань, у префектурах Аба та Ганзі.
Порода чжунвей належить до аборигенних порід кіз змішаних пасовищно-сільськогосподарських районів. Вона виведена місцевим населенням шляхом селекції козячого поголів’я кількох районів Нінся-Хуейського автономного округу протягом кількох століть.
Вівці чжунвей добре пристосовані до посушливого клімату напівпустельних степів цього регіону. Вони дуже витривалі фізично, здатні на тривалі переходи, витримують перепади температури повітря від +32°С до –30°С. Перебуваючи на підніжному кормі, добре розмножуються та демонструють порівняно непогані продуктивні показники.
Тварини цієї породи забезпечують усі традиційні для козівництва види продукції, але особливо цінуються смушки, отримані від ягнят чжунвей раннього віку. Такі шкірки мають білий колір вовни з люстровим блиском і дуже гарний візерунок завитків локонів, що і визначає їх цінність, як сировини для пошиття різних хутряних виробів.
Вівці чжунвей – це невеликі за розміром тварини з добре розвиненим статевим диморфізмом. Самці більші за самок і мають чималі роги. Жива вага дорослих козлів становить близько 39 кг, кіз – від 23 до 25 кг. Висота козлів у загривку сягає 60–62 см, у кіз вона становить від 55 до 57 см. Довжина тіла від плечового суглоба до сідничних горбів у козлів обмежується параметрами від 65 до 68 см, у кіз цей розмір складає від 58 до 60 см. Більшості представників породи чжунвей властиві міцна конституція та сильний імунітет.
Тіло у тварин «збите», гармонійно складене, компактне. Голова пропорційна, легка, з прямим профілем. Лоб широкий, трохи опуклий, з сильно розвиненим чубчиком з остьових волосків. Очі великі, довгасті, з щільно прилеглими повіками. Вуха стоячі, рухливі, довгі, вузькі, із закругленими краями. Представники обох статей мають роги. У самців вони довгі, пласкі, гвинтоподібної форми, спрямовані вгору і назад. У кіз роги невеликі, також пласкі, спрямовані вгору і трохи вигнуті.
Шия середньої довжини, високо поставлена, мускулиста. Груди широкі та глибокі. Загривок високий, гострий, не роздвоєний. Спина широка, середньої довжини. Лінія спини рівна. Поперек короткий і широкий. Крижі прямі або трохи звислі, широкі, з добре розвиненими м’язами. Живіт об’ємний, округлий. Хвіст короткий, високо поставлений, без жирових відкладень. У козлів хвіст часто закручений гачком догори, у кіз або звисає вниз, або розташовується горизонтально.
Кінцівки довгі, рівні, вузько поставлені, мускулисті. Допускається незначна шаблистість задніх кінцівок. Копита середнього розміру, широкі, пристосовані до тривалих переміщень по твердому ґрунту. Копитний ріг міцний, у тон загальному забарвленню вовни. Шкіра рожева, тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, складок не утворює. Типове забарвлення вовни – біле.
У козлів вовна на шиї та загривку пишніша, довша й грубша. Рунна вовна вкриває все тіло, крім лицьової частини голови, мошонки та ніг від зап’ясткових та скакальних суглобів. Остьова вовна дуже довга й густа, пух негустий, але теж довгий. Довжина остьової вовни – від 24 до 28 см, довжина пухового волокна – близько 7 см. Тонина пухового волоска у представників обох статей – приблизно 12–12,5 мкм. Пух має незначну хвилястість. Він зрівняний по товщині й довжині волокон, білий.
Від одного дорослого козла шляхом вичісування можна отримати до 140 г пуху, від кози – близько 120 г. Маса зістриженого руна козла складає від 420 до 450 г, маса зістриженого руна кози – від 340 до 360 г. Вміст пухової вовни в руні становить близько 23–25%.
Стрижуть і вичісують тварин один раз на рік. Вовну вичісують наприкінці зими, двома підходами з інтервалом у 7–12 днів. Стрижку здійснюють у квітні-травні, але таким чином, щоб на голові, шиї та спині тварини залишалась смуга нестриженого волосся у вигляді попони для захисту білої, непігментованої шкіри від сонячних променів.
Розмноження у тварин породи чжунвей сезонне, відбувається раз на рік. Парувальний сезон починається восени і триває близько 1,5–2 місяців. Запліднюваність маток у стаді складає до 94%. Тривалість вагітності в середньому становить 150 діб. Окіт припадає на весняні місяці, коли умови для цього є найбільш сприятливими. Пологи протікають зазвичай легко та без сторонньої допомоги. Післяпологові ускладнення трапляються здерідка.
Матки малоплідні. Переважна більшість кіз приносять по одному козеняті, проте бувають і двійні. Від 100 маток основного стада отримують 104–106 козенят. Козенята після народження одазу встають на ніжки і намагаються смоктати молоко.
Маткам властивий добре розвинений батьківський інстинкт, але рівень їхньої молочності є відносно невисоким. Здебільшого козенят вирощують біля маток на підсосі й утримують у загальному стаді. Лактація в кіз чжунвей триває близько 5 місяців. За цей період одна коза продукує до 110 л молока, якого вистачає для повноцінного вигодовування потомства.
Частину козенят віком до 35 днів забивають на смушки. Шкіра в такого молодняку дуже тонка й міцна, шерстинки в пасмах утворюють 5 і більше хвиль, а довжина вовни становить 7–8 см. Осиротілих кіз-матерів доять і використовують їхнє молоко для приготування різних молочних продуктів.
Молодняк у молочний період швидко зростає й набирає вагу, але згодом темпи його росту знижуються. Виживаність козенят за період вирощування становить понад 92%. Статевої зрілості молодняк досягає у 5–6 місяців, але молодих кізок вперше парують у півторарічному віці, наступного парувального сезону. Молодих козликів, за умови хорошого розвитку, можна вже парувати в рік їх народження, у віці 7–9 місяців.
В однорічному віці молодняк цілком придатний до забою. Порода чжунвей має хорошу м’ясну продуктивність. Забійний вихід туш становить від 43,7 до 49,3%, залежно від статі, вгодованості й віку тварини. Вміст чистого м’яса в туші – близько 37–41%.
М’ясо ніжне, з тонкими прошарками жиру поміж волокнами м’язів. До того ж у порожнинах тіла знаходиться чимала кількість жиру. В туші, залежно від її розміру та ступеню вгодованості, вміст внутрішнього жиру складає близько 1,6–2,1 кг.
Кози породи чжунвей повсюдно поширені у змішаному пасовищно-сільськогосподарському районі Китаю.
У північному сільськогосподарському районі утримують кілька аборигенних козячих порід, добре пристосованих до його екологічних умов та особливостей кормової бази. Найбільш поширеними серед них є кози пуховий ляонін, ченгде поллед, вуань, хуайпі, фуян, білий гуанжонг, джинінг.
Пухова козяча порода ляонін є типовим представником групи порід північного сільськогосподарського району. Її батьківщина – провінція Ляонін та околиці міста Шеньян. Як і більшість аборигенних порід Китаю, вона була створена шляхом багатовікової селекції місцевого поголів’я кіз з урахуванням їх продуктивних характеристик і здатності адаптуватися до існуючих умов утримання та довкілля.
Ці тварини забезпечують усі види продукції, але найбільш цінним є їхній якісний пух, придатний для виготовлення тонких кашемірових тканин і ниток.
Представники породи пуховий ляонін – тварини переважно міцної конституції, з добре помітним статевим диморфізмом, середнього розміру. Жива маса козлів складає від 50 до 52 кг, кіз – від 43 до 45 кг. Висота козлів у загривку обмежується показниками від 62 до 64 см, у кіз – від 58 до 61 см. Довжина тіла від плечового суглоба до сідничних горбів у козлів – від 74 до 76 см, у кіз – від 71 до 73 см.
Тіло у тварин породи ляонін широке, мускулисте, чималих розмірів. Дорослі козли виглядають масивніше, ніж кози. Голова у них середнього розміру, з трохи увігнутим профілем. Очі середнього розміру, мигдалеподібні, з довгастими зіницями та щільно прилеглими повіками. Лоб широкий, вкритий довгою рунною вовною.
Вуха горизонтально поставлені, спрямовані вперед, стоячі, рухливі, короткі (10–14 см), тонкі, середні завширшки, з гострими піднятими кінцями. У представників обох статей є роги, але у козлів вони більші й масивніші, ніж у кіз. Роги пласкі, гострі, спрямовані назад і в сторони, мають хвилеподібний вигин у середній третині.
Шерсть на лицьовій частині голови та на нижній щелепі коротка, а на решті голови (чолі, скронях, біля вух, потилиці, на кутових ділянках нижньої щелепи) – густа й довга, але бороди не утворює, а гривка не закриває очі.
Шия довга, у самців товста, мускулиста, дуже високо поставлена. У козлів шия плавно переходить у загривок. Загривок м’язистий, не роздвоєний, високий. Груди глибокі та широкі. Живіт об’ємний, але не відвислий. Спина довга, широка. Поперек короткий і широкий. Крижі прямі, м’язисті, високі. Хвіст жирових відкладень не має, короткий, гачкоподібний, піднятий догори, високо поставлений.
Ноги прямі, тонкі, средні завдовжки. Копита маленькі, загострені, білого кольору. Копитний ріг середньої щільності. Шкіра рожева, не пігментована, еластична, складок не утворює. Вовна дуже густа та довга, пишна на всьому тілі.
Рунна вовна вкриває все тіло, крім лицьової частини голови та ніг нижче середини гомілки та п’ясті. До зими вовняний покрив стає ще густішим за рахунок відрослого підшерстя з пухових волосків. Пух починає інтенсивно відростати з жовтня та досягає максимальної довжини у січні.
Типова масть – біла, пух також забарвлений у білий колір. Тварини в пишному зимовому хутрі виглядають дуже ошатно. Довжина пуху – від 5,7 до 6,2 см, довжина остьової шерсті сягає 17,8–20 см. Тонина пухових волокон – від 16,5 до 17,1 мкм.
З одного дорослого козла можна начесати від 500 до 565 г пуху, з кози – від 430 до 491 г. Від стрижки дорослого козла отримують до 1000 г вовни, а від кози дещо менше – від 850 до 900 г. Вміст пухових волосків у руні козлів складає близько 54%, в руні кіз та молодняку – в середньому 55–56%. У козлів частка остьової шерсті в руні більша, а пухове волокно товстіше.
Стрижуть поголів’я один раз на рік, наприкінці квітня або на початку травня, після настання стійкої теплої погоди. Пух вичісують також один раз на рік, наприкінці лютого, з початком линяння. Найкраще це робити двома етапами з інтервалом у 10–12 днів.
Розмноження у ляонін сезонне, один раз на рік. Сезон парування настає восени. Молодняк досягає статевої зрілості у віці 5–6 місяців. Великих, активних молодих козлів у цьому віці можна використовувати для відновлення стада. Парувати молодих кіз уперше можна не раніше 16–18 місяців, коли їх власний організм завершить свій розвиток.
Окіт припадає на весняні місяці. Матки не вирізняються значною плодючістю, в більшості з них (десь у 85–90%) за рік народжується одне козеня. На 100 маток отримують від 110 до 120 козенят. Зазвичай окіт проходить без сторонньої допомоги та післяпологових ускладнень.
Козенята народжуються міцними та життєздатними. Маткам властивий добре розвинений материнський інстинкт та середнього рівня молочність. За лактацію вони продукують до 140 л молока. Козенят зазвичай вирощують біля маток. Збереженість молодняка за весь період вирощування становить близько 92%.
У 10–12 місяців молодняк готовий до забою. Забійний вихід дорослих вгодованих тварин складає близько 49,2–51,1%. Вміст чистого м’яса в туші коливається в межах від 35,9 до 37,7%. М’ясо дієтичне, ніжне. Окрім м’яса, в туші міститься десь близько 1,5–2,3 кг цінного внутрішнього жиру.
Породу ляонін розводять у козівничих господарствах провінції Ляонін, Цзилінь, Жехе, Аньдунь та в деяких інших землях країни.
Порода ченгде полєд є ще однією китайською аборигенною породою кіз північного сільськогосподарського району. Вона була виведена місцевим населенням у провінції Хебей. Це поголів’я створювалось природним шляхом внаслідок тривалого розведення місцевих кіз та їх регулярного відбору за продуктивними характеристиками та адаптаційними здібностями.
Зрештою населення отримало тварин, надзвичайно добре пристосованих до екологічних умов регіону та досить продуктивних, щоб забезпечувати людей різними видами традиційної для козівництва продукції. Ченгде полєд добре пристосовані до життя в умовах вологого гірського клімату на висоті від 500 до 1600 м над рівнем моря. Вони легко сприймають як надто низьку температуру (до –29°С), так і дуже високу (до +37°С).
Ця порода китайських кіз має два породних типи: ченгде даун і яншан полєд. Вони відрізняються між собою наявністю у ченгде даун рогів, а також різною мастю та деякими показниками рівня продуктивності.
Представникам обох типів властива міцна, міцна-щільна або щільна конституція. Тіло у тварин циліндричне, широке, м’язисте. Голова невелика, клиноподібна, у самців масивніша, ніж у самок. Очі середнього розміру, овальні. Лоб широкий, опуклий, вкритий густою і довгою шерстю.
У яншан полєд тварини обох статей є комолими. У ченгде даун обидві статі мають роги, краще розвинені в самців і гірше – у кіз. Шия високо поставлена, коротка, широка, мускулиста, у нижній частині в самців переходить у виражене підгруддя, а у верхній – в широкий, не роздвоєний загривок. У частини поголів’я на шиї присутні два невеликі утворення зі шкіри – «сережки».
Спина коротка, широка. Поперек широкий, короткий. Груди широкі та глибокі, у козлів з масивним підгруддям. Живіт об’ємний, округлий. Крижі трохи звислі, мускулисті, широкі. Кінцівки середньої довжини, прямі, широко поставлені, товсті. Копита великі, копитний ріг середньої щільності. Шкіра товста, з розвиненою підшкірною клітковиною. Колір шкіри збігається з тоном основної масті.
Типові масті – чорна, біла та ряба (чорно-біла). Вовновий покрив складається з пуху й ості. Довжина ості – від 11 до 21 см, пуху – від 4 до 5 см. Тонина пухових волокон – близько 14–16 мкм.
Стрижуть і вичісують цих кіз раз на рік. Стрижку здійснюють пізньої весни, а вичісують пух наприкінці зими. Внаслідок вичісування від цапа отримують близько 245 г пуху, від кози – до 150 г. Стрижка одного козла забезпечує до 500 г вовни, від кози настригають 200–300 г вовни. Частка пуху в руні козлів становить в середньому 30–35%, в руні кіз – до 50%.
Розмноження сезонне, один раз на рік. Парувальний сезон затяжний, він триває з квітня до вересня. Як наслідок, окіт також розтягнутий у часі. Статева зрілість в молодняку настає у 7–8 місяців. Цапів у цьому віці, за умови хорошого фізичного розвитку, можна залучати до відновлення стада. Молодих кіз вперше парують у 12–18 місяців.
Тривалість вагітності у тварин ченгде становить від 145 до 150 днів. Матки приносять по одному-двоє козенят. Козенята життєздатні, середні за розміром. На 100 кіз отримують 121–144 козенят. Виживаність молодняку за весь період вирощування складаєт понад 93%.
Матки мають середню молочність, але цієї кількості молока вистачає для повноцінного вигодовування козенят. Молодняк зазвичай вирощують на підсосі в загальному стаді. Маткам властивий сильний батьківський інстинкт, і вони захищають власне потомство від старшого молодняку і дорослих тварин.
Якщо підрослих кізок вчасно не відділити від загального поголів’я в одностатеву, одновікову групу, то в 7–9 місяців вони можуть випадково запліднитись козлами, що є доволі небажаним.
У віці 10–14 місяців молодняк досягає забійних кондицій і может відправлятись на забій. Забійний вихід туш козлів становить від 48 до 50%, туш кіз – від 44 до 46%. Забійний вихід залежить не лише від статі, але й від типу годування, віку та вгодованості тварини на момент забою.
Окрім м’яса в туші є внутрішній жир. У тушах козлів його знаходиться близько 0,8–1 кг, у тушах кіз – до 2 кг. М’ясо ніжне, середньої жирності, надзвичайно поживне.
Цільовою продукцією цієї породи є пух і м’ясо.
Порода ченгде полєд розповсюджена в господарствах округів Ченде, Ціньхуандао, Таншань і повітів Пінцюань, Куанчен провінції Хебей. Краще племінне поголів’я знаходиться в провінції Хебей.
Порода вуань також належить до групи порід північного сільськогосподарського району. Створилась вона шляхом розведення місцевих кіз і тривалого відбору з їх числа найбільш придатних у господарському сенсі особин для подальшого розведення та утримання. У наш час більша частина поголів’я цієї породи знаходиться в провінції Хебей.
Представники породи вуань добре пристосовані до умов вологого гірського клімату та рельєфу. Їх розводять на висоті близько 850–400 м над рівнем моря. Ці кози легко витримують річні перепади температури від –21°С до +37°С.
Тварини вуань мают середні розміри. Жива вага козлів досягає 48–51 кг, вага кіз зазвичай не перевищує 38 кг. Висота в загривку у козлів становить 61–64 см, у кіз – від 54 до 57 см. Довжина тулуба в козлів обмежується показниками від 67 до 70 см, у кіз цей параметр досягає 60–64 см.
Тіло у вуанів порівняно коротке й високе. Статевий диморфізм виражений досить яскраво. Самці набагато більші за самок, до того ж вони виглядають масивнішими за рахунок грубше складеного тіла. Більшість тварин мають міцну конституцію тіла.
Голова у представників породи вуань середнього розміру, пропорційна, з прямим профілем. І в самців, і самок є гостроверхі, порівняно тонкі, плавно вигнуті, спрямовані назад і в сторони роги. Вуха у вуанів короткі, вузькі, тонкі, стоячі, рухливі. Очі середні за розміром, овальні, зі щільно прилеглими повіками. Повіки пігментовані. Лоб широкий, рельєфний.
Шия високо поставлена, середньої довжини, у козлів широка біля основи, м’язиста, у кіз тонка. Загривок високий, середній завширшки, не роздвоєний. Спина і поперек короткі та широкі. Крижі високі, прямі, широкі, з добре розвиненими м’язами. Груди широкі та глибокі, ребра косо поставлені. Вим’я у кіз невелике, вкрите густою шерстю середньої довжини, живіт округлий. У цапів – підтягнутий.
Кінцівки довгі, рівні, широко поставлені, у козлів товстіші. Копита великі, загострені, з міцним і пігментованим копитним рогом.
Шкіра рожева, тонка, з помірно розвиненою підшкірною клітковиною, на голові – пігментована. Типова масть – сіра з чорним окрасом голови. Вовняний покрив складається з пуху й ості. Довжина ості становить від 13 до 14,5 см, пухові волокна сягають завдовжки від 4 до 5,5 см. Тонина пуху – близько 18–20 мкм. Сам пух має біле чи світло-сіре забарвлення.
Стрижуть і вичісують цих кіз раз на рік. Стрижку здійснюють наприкінці весни, після настання теплої погоди, а пух вичісують наприкінці зими, одночасно з початком сезонного линяння. Під час вичісування від цапа отримують близько 215 г пуху, від кози – до 140 г. Внаслідок стрижки від козла отримують до 650 г вовни, настриг від кози складає від 400 до 500 г. Частка пуху в руні козлів становить 23–25%, в руні кіз його трохи менше – від 21 до 23%.
Розмноження у тварин вуань сезонне, окіт відбувається один раз на рік, навесні. Парувальний період припадає на осінь. Статева зрілість в молодняку настає у 7–8 місяців. Козликів у цьому віці, за умови їх гарного фізичного розвитку, можна використовувати для відновлення стада. Молодих кіз вперше парувати можна не раніше дванадцяти-вісімнадцятимісячного віку.
Тривалість вагітності кіз породи вуань складає від 149 до 151 днів. В приплоді у маток зазвичай знаходиться по одному козеняті, хоча трапляються і двійні. Козенята невеликі, середня вага новонародженого козеняти становить близько 2,4–2,7 кг. Від 100 кіз отримують приплід близько 100–103 голів.
Маткам властивий значний батьківський інстинкт і середній рівень молочності. Виживання молодняку за весь період вирощування становить понад 90%. Молодняк зазвичай вирощують на підсосі в загальному стаді. Але частину кіз доять задля отримання молока. Лактація триває близько 5 місяців, за цей час кожна коза забезпечує до 120 л молока.
У віці 10–12 місяців молоді цапики набирають близько 85% ваги дорослих тварин і досягають забійних кондицій. Забійний вихід туш, залежно від вгодованості тварини, її статі й віку на момент забою, складає 40,5–43,3%. М’ясо ніжне, середньої жирності, дуже поживне. Внутрішнього жиру у тварин вуань немає, або ж його зовсім мало. Цільовою продуктивністю породи є козячий пух.
Порода цзінін (blue goat, jning gray, 济宁青山羊) є ще однією стародавньою аборигенною породою кіз північного сільськогосподарського району Китаю. Як і решта місцевих порід, кози цзінін були виведені шляхом простої народної селекції місцевого поголів’я протягом багатьох століть. Батьківщиною породи цзінін вважається провінція Шаньдун, де й знаходиться адміністративний центр Цзінань, що дав назву цим тваринам.
Кози цзінін добре пристосовані до клімату, кормової бази та гірського рельєфу східної частини Китаю. Вони дуже невибагливі і здатні цілий рік перебувати на підніжному кормі під час переміщень крутими схилами гірських пасовищ.
Невибагливість і плодючість є головними перевагами породи, оскільки їхня пухова продуктивність лишається на доволі низькому рівні. Кози цзінін забезпечують кілька традиційних для цієї галузі видів продукції, зокрема пух і шкури. Але їхньою цільовою продуктивністю є смушки від козенят, забитих у ранньому віці, та м’ясо.
Кози цзінін – це дрібні тварини. Жива вага козлів становить близько 32–34 кг, кози важать менше – від 24 до 26 кг. Висота в загривку у самців сягає від 60 до 61 см, у самок цей показник знаходиться у межах 47–49 см. Довжина тіла в цапів від плечового суглоба до сідничного горба складає 60–62 см, у кіз – від 52 до 55 см. Більшості представників породи властива міцна або міцна-щільна конституція та яскраво виражений статевий диморфізм.
Тіло у тварин цзінін компактне, маленьке, коротке, з легким міцним кістяком. Голова легка, вузька, з прямим профілем. Лоб помірно широкий, трохи опуклий. На лобі довга остьова вовна утворює чубчик, особливо пишний у козлів.
Очі середнього розміру, круглі, з довгастими зіницями. Вуха стоячі, рухливі, середньої довжини, з гострими кінцями, покриті короткою шерстю, спрямовані вперед. Роги мають представники обох статей. Вони мають середню довжину, широкі, пласкі, спрямовані назад і трохи убік. У козлів роги масивніші, ніж у кіз.
Шия коротка, високо поставлена, мускулиста. У козлів є грива. Груди широкі та глибокі. Загривок високий, не гострий і не роздвоєний. Спина широка, коротка, з добре розвиненими м’язами. Лінія спини рівна, з невеликим ухилом у бік загривку через високі крижі. Поперек короткий і широкий. Крижі прямі, широкі, м’язисті. Хвіст спрямований вгору або горизонтально, короткий, без жирових відкладень. Живіт об’ємний, округлий.
Кінцівки середньої товщини, порівняно довгі, правильно поставлені, дуже сильні, у козлів мускулисті, у кіз сухі, без очісів. Копита середнього розміру, вузькі, гострі. Копитний ріг щільний, пігментований в тон локальному забарвленню вовни або основної масті. Шкіра тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює. Колір шкіри рожевий, у деяких випадках спостерігається локальна пігментація.
На тілі є чорні та білі волоски. Масть складається з кількості та співвідношення цих забарвлених волосків. Типові варіації масті – сіра різних відтінків, біла, чорна, чорно-строката. У козлів остьова вовна пишніша та грубша. Довжина остьових шерстинок у козлів досягає 12–15 см, остьові волоски у кіз дещо коротші – від 8 до 12 см. Довжина пуху в обох статей – близько 3–4 см, а тонина пухового волоска сановить близько 13 мкм. Пух дрібно звивистий, надзвичайно міцний, зрівняний за товщиною і довжиною волокон.
Внаслідок вичісування від одного дорослого козла отримують від 50 до 150 г пуху, у кози – від 25 до 50 г. Під час стриження вага руна в козла складає 230–300 г, а вага руна в кози – від 130 до 280 г. Вміст пухових волосків у руні козлів становить 18–30%, у руні кіз – від 16 до 20%.
В умовах стійлового утримання і повноцінного годування холодної пори року представники породи цзінін демонструють неабияку плодючість. Розмноження у цих тварин цілорічне, без залежності від сезону. Статевої зрілості молодняк досягає у віці 3–4 місяців. Добре розвинених молодих козликів і кізочок можна парувати і повноцінно використовувати для відновлення стада вже у віці 5–8 місяців.
Якщо отару утримують без використання приміщення, то поголів’я парують з таким розрахунком, щоб народження потомства відбувалось впродовж теплих місяців, інакше збереження молодняку, народженого в холодну пору року, буде вкрай низьким. За наявності тваринницького приміщення кіз парують у міру того, як вони приходять в охоту. І в цьому разі козенята народжуються рівномірно протягом року.
Тривалість вагітності у кіз цзінін зазвичай складає 144–147 діб. У більшості маток народжується по двоє–троє козенят. Від 100 маток отримують за рік 290–294 голів приплоду. Окіт проходить без сторонньої допомоги. Козенята народжуються дрібними, вагою від 1,5 до 1,65 кг, але міцними та життєздатними.
Матки мають добре развинений материнський інстинкт і достатню для вигодовування свого потомства молочність Частину козенят забивають на смушки в перший тиждень їхнього життя (зазвичай на 2-й – 3-й день). Осиротілих кіз доять. Решту козенят вирощують біля маток. За умови комфортного утримання з використанням приміщення та з додатковим (окрім підніжного корму) годуванням матки здатні забезпечувати два окоти за календарний рік.
Смушки – цільова продукція тварин цієї породи. Шкурки козенят дво-, триденного віку дуже тонкі та міцні. Вони мають гарний візерунок завитків і люстровий полиск вовни. Розмір у смушків невеликий – від 800 до 1000 см2. Смушки цінуються досить високо, з них шиють легкі та красиві хутряні вироби.
У 10–12 місяців молодняк досягає розмірів дорослих тварин і цілком придатний до забою на м’ясо і шкури. Забійний вихід туш достатньо високий: у дорослих, вгодованих козлів він становить близько 55–56,7%, у кіз і молодняка – до 51%. У тушах тварин цзінін міститься від 2,3 до 2,1 кг цінного внутрішнього жиру. М’ясо високоякісне, ніжне, легко засвоюється, придатне для приготування будь-яких м’ясних страв.
Нині ця порода кіз поширена у провінціях Шаньдун, Хенань та Цзянсу.
Порода хуайпі (Huaipi, 黄淮山羊) була виведена внаслідок багатовікової селекції місцевих кіз населенням провінції Хенань. Це аборигенна порода кіз, добре пристосована до місцевого, відносно м’якого і вологого клімату та горбистого рельєфу.
Хуайпі – невеликі за розміром тварини. Жива вага дорослих цапів становить не більше 35 кг, кіз – близько 24–27 кг. Висота в загривку у кіз – від 53 до 55 см, у козлів цей параметр обмежується показниками від 64 до 67 см. Статевий диморфізм у представників хуайпі помітний досить добре, він виявляється у більшій вазі та розмірах самців, а також у ніжнішій будові тіла самок. Більшість тварин цієї породи мають міцну конституцію.
Тіло в хуайпі компактне, гармонійно складене. Голова невелика, з дещо вкороченою мордою та прямим профілем. Лоб широкий, рельєфний, опуклий. Очі великі, округлі, з довгастими зіницями. Вуха стоячі, рухливі, великі, із заокругленими кінцями, вкриті короткою шерстю, спрямовані вперед.
Частина поголів’я має роги, а частина – комолі незалежно від статі. Роги в хуайпі ростуть протягом усього життя тварин, вони середні за розміром, спрямовані назад і трохи вбік. У козлів роги масивніші. Шия у тварин цієї породи коротка, високо поставлена, мускулиста. Груди широкі, але неглибокі. Загривок високий, гострий, не роздвоєний. Спина широка, коротка, з добре розвиненими м’язами. Лінія спини рівна. Поперек короткий і широкий. Крижі звислі, широкі, м’язисті, в деяких тварин дахоподібні. Хвіст поставлений горизонтально, короткий, без жирових відкладень. Живіт середнього розміру, підтягнутий.
Кінцівки середньої товщини, довгі, широко поставлені, у козлів мускулисті, у кіз сухі. Копита міцні, широкі. Копитний ріг міцний, білий. Шкіра світло-рожева, тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює.
Типова масть – біла. У козлів остьова вовна більш пишніша та грубша. Довжина остьових волосків у козлів становить від 10 до 14 см, у кіз остьова вовна виростає завдовжки до 8–12 см. Довжина пухового волокна в обох статей досягає близько 3,5–5 см. Тонина пухових волосків – приблизно 15 мкм у представників обох статей.
Пух якісний, зрівняний за тониною й довжиною волокон. Від вичісування тварин отримують від 100 до 150 г пуху з одного дорослого цапа та приблизно 45–70 г з дорослої кози. Вага руна козла, отриманого внаслідок стриження, становить 300–350 г, руно в кози легше і важить від 200 до 320 г. Вміст пухових волокон в руні козлів складає 25–32%, в руні кіз пух становить 20–24%.
Порода хуайпі потребує стійлово-пасовищного утримання та повноцінного годування в несприятливі періоди року.
Представники цієї породи надзвичайно плідні. Розмноження у нин цілорічне, без урахування сезонності. Статевої зрілості молодняк досягає вже у віці 3–4 місяців. Добре розвинених молодих козликів і кізочок вперше парувати можна вже у 5–8 місяців.
Окоти проходять впродовж усього року. Тривалість вагітності в кіз хуайпі зазвичай становить 145–150 діб. У більшості кіз народжуються по двоє козенят, але трапляються і трійні. Від 100 маток отримують 240–260 козенят за рік. Деякі матки встигають за два роки забезпечити три окоти. Окіт проходить без сторонньої допомоги та післяпологових ускладнень.
Козенята народжуються порівняно дрібними, вагою від 1,4 до 1,7 кг. Маткам притаманний розвинений материнський інстинкт і відносно висока молочність. Козенят вирощують під матками. Після відлучення молодняка кіз можна доїти. Козенята швидко ростуть і розвиваються. До однорічного віку вони досягають розмірів дорослих тварин.
Не призначене для відновлення стада, а також відбраковане поголів’я в цьому віці може відправлятись на забій. Забійний вихід дорослого поголів’я складає близько 48–50%, молодняка – від 42 до 44%. М’ясо в туш тварин хуайпі має хорошу якість та середній рівень жирності. З нього готують різноманітні страви китайської кухні, наприклад, суп з локшиною, приправлений козячим м’ясом.
Порода хуайпі наибільш поширена в провінціях Хенань та Аньхой.
Порода фуян (Fuyang, 阜阳白山羊) за своїм походженням пов’язана з повітом Тайхе, що знаходиться в провінції Аньхой, яка адміністративно належить до північного сільськогосподарського району. Своєю назвою порода завдячує місту Фуян, поблизу якого відпочатку розводили цих кіз.
Фуян також є аборигенною китайською породою, виведеною місцевим населенням упродовж кількох століть шляхом селекції наявного поголів’я кіз. Тварини фуян добре пристосовані до гірського рельєфу та місцевого м’якого вологого клімату північного сільськогосподарського району.
Фуян – це дрібні тварини. Жива вага дорослих цапів не перевищує 37 кг, кози важать ще менше – до 26,1 кг. У козлів висота в загривку складає 60–62,3 см, у кіз вона досягає 50–52,4 см. Довжина корпусу від плечового суглоба до сідничного горба в козлів знаходиться в межах від 72 до 74 см, у кіз цей показник менший – від 62 до 65 см.
Статевий диморфізм виявляється у відмінностях розмірів, живої маси та пропорцій тіла представників різної статі. Окрім того, козли фуян мають забіякувату вдачу, тому їх використовують у традиційних для провінції Аньхой цапиних боях.
Більшості представників породи фуян властива міцна конституція та гармонійно складене тіло. Тулуб у них подовжений, кістяк легкий, у козлів масивніший, ніж у кіз. Голова середнього розміру, клиноподібна, профіль прямий. Лоб рельєфний, масивний, особливо в самців. Очі овальні, з довгастими зіницями. Вуха стоячі, рухливі, великі, спрямовані вперед.
Обидві статі мають пігментовані роги шаблеподібної форми. У козлів вони розвинені сильніше, ніж у кіз. Шия середньої довжини, високо поставлена, у самців мускулиста. На шиї у частини поголів’я присутні сережки. Груди помірно широкі та глибокі. Загривок невисокий, округлий. Спина м’язиста, широка, довга. Поперек довгий і широкий. Крижі звислі, м’язисті. Живіт об’ємний.
Хвіст короткий, без жирових відкладень, поставлений високо, тримається гачком, кінцем догори. Кінцівки відносно короткі, через що тварини виглядають присадкуватими. Копита міцні, пігментовані. Шкіра біла, тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює.
Типова масть – біла. Вовна коротка. Довжина остьової вовни складає близько 7–8 см. Пух густий, проте короткий. Пухова продуктивність кіз фуян не має господарського значення. Для поголів’я цих кіз прийнятним є стійлово-пасовищне утримання з додатковим підгодовуванням, окрім підніжного корму.
Представники породи фуян дуже плідні. Кози поліестричні, вони періодично входять в охоту і можуть бути продуктивно запліднені в будь-яку пору року. Розмноження цілорічне, без урахування сезонності. Статевої зрілості молодняк досягає вже у віці 3–4 місяців. Молодих козликів та кізочок можна парувати у 8–12 місяців.
Оскільки порода не має чітко визначеного парувального сезону, то й окоти проходять протягом усього року. Тривалість вагітності у кіз становить зазвичай 146–156 діб. У більшості маток народжується по двоє козенят, трійні трапляються у 20–30%. Від 100 маток за рік отримують 220–230 козенят. Деякі матки за календарний рік встигають дати два окоти.
Окіт відбувається вночі і зазвичай допомоги з боку людини не потребує. Козенята народжуються невеликими. Жива вага новонароджених кізок становить 1,3–1,5 кг, вага козликів варіюється від 1,5 до 1,8 кг. Маткам властивий розвинений материнський інстинкт та висока молочність. Їхньої молочної продуктивності достатньо для вирощування потомства. Козенят вирощують або під матками, або ж випоюють штучно, а кіз доять.
Молодняк швидко росте й розвивається. До 12–14-місячного віку козенята досягають розмірів дорослих особин і можуть відправлятись на забій. Забійний вихід дорослого поголів’я складає близько 48–50%, молодняка – від 42 до 44%. М’ясо цих кіз високо цінується, воно використовується для приготування місцевих делікатесів янгроу, тайхе, банмянь, а також страв з рисової локшини в поєднанні з козячим м’ясом.
Від кіз фуян отримують м’ясо та шкіри (не хутряні), а молоко є другорядною продукцією. Особливо цінуються шкіри площею від 2300 до 5000 см2, отримані від молодняку. Вони дуже тонкі та водночас міцні. З такої сировини шиють якісний шкіряний одяг та інші вироби.
Більшість кіз породи фуян утримуються в сільських господарствах провінції Аньхой.
Порода білий гуаньчжонг (Guanzhong White) – це одна з найпоширеніших аборигенних козячих порід Китаю. Вона сформувалась у центрі країни, в провінції Шеньсі, шляхом селекції місцевих кіз, здійснюваної місцевим населенням протягом багатьох століть.
Ці кози пристосовані до гірського та горбистого рельєфу, особливостей кормової бази і м’якого клімату цього регіону. Вони живуть на висоті до 2000 метрів над рівнем моря, здатні витримувати високу вологість, морози до –18°С та спеку до +40°С.
Усередині породи існують два породних типи, які відрізняються наявністю/відсутністю рогів, продуктивністю та живою вагою. Попри видимі відмінності між породними типами, їх загальне поголів’я є однією породою.
Представники рогатого породного типу дрібніші за безрогий тип тварин. Вага козлів сягає не більше 40 кг, а кози мають живу масу від 23 до 24 кг. У цапів висота в загривку не перевищує 55 см, у кіз вона становить не більше 52 см. Довжина корпуса в козлів – від 57 до 59 см, у кіз – від 55 до 57 см.
Комолий породний тип більший за рогатий. Цапи важать від 43 до 45 кг, а жива маса кіз обмежується показниками від 30 до 32 кг. Середня висота в загривку в козлів становить 59,5 см, той же параметр у кіз – близько 53,6 см. Довжина тіла і козлів досягає 60 – 62,3 см, у кіз вона дещо менша – від 56 до 58 см.
Більшості поголів’я білий гуаньчжонг властива міцна конституція, але трапляються представники з ознаками змішаної конституції – міцної-щільної або міцної-ніжної. Статевий диморфізм виражений досить яскраво, козли мають грубшу будову тіла та більшу вагу.
Тіло у тварин білий гуаньчжонг компактне, кістяк міцний і легкий, у самців він масивніший, ніж у самок. Голова легка, середня за розміром, клиноподібна, злегка подовжена, профіль прямий. Очі виразні, овальні, великі. Вуха стоячі, рухливі, середнього розміру, з гострими кінцями, спрямовані вперед. Обидві статі рогатого породного типу мають білі роги дугоподібної форми. У козлів вони завжди розвиненіші, ніж у кіз того ж віку. У козлів та кіз комолого породного типу роги повністю відсутні.
Шия у представників породи білий гуаньчжонг високо поставлена, середньої довжини, мускулиста. Масивного підгруддя немає. Груди широкі, але неглибокі. Загривок низький, округлий, м’язистий. Спина широка, рівна, коротка. Поперек короткий, широкий. Крижі звислі, з добре розвиненими м’язами. Хвіст короткий, високо поставлений, без жирових відкладень. Живіт об’ємний.
Кінцівки довгі, рівні, широко поставлені. Копита середньої величини, гострі, копитний ріг білий, середньої щільності. Шкіра біла, тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює. Типова масть – біла.
Вовна різної довжини. На ногах, животі та боках довша, на решті тіла – коротша. Максимальна довжина остьових волосків – близько 12–14 см. Пухові волокна короткі. Господарського значення пухова продуктивність цієї породи не має. Для білих гуаньчжонгів прийнятним є стійлово-пасовищне утримання. У разі потреби практикується додаткове підгодовування тварин сіном і концентратами.
Представники цієї породи досить плідні, кози входять у стан охоти будь-якої пори року і можуть бути продуктивно запліднені. Розмноження цілорічне, без урахування сезонності. Статевої зрілості молодняк досягає вже у віці 4–5 місяців. Молодих козликів та кізочок у 7–10 місяців можна парувати.
Окоти відбуваються впродовж усього року. Тривалість вагітності кіз білий гуаньчжонг становить 145–150 днів. У більшості маток народжуються по двоє козенят. Від 100 дорослих маток за окіт отримують 190–210 козенят. За умови додаткового годування чимало кіз, що окотились у перші місяці календарного року, встигають виносити другу вагітність і народити козенят наприкінці того ж року.
Окіт проходить без сторонньої допомоги. Козенята народжуються життєздатними, невеликими. Жива маса новонароджених кізок становить1,2–1,6 кг, вага козликів може становити від 1,6 до 1,8 кг. Маткам властивий добре виражений материнський інстинкт і середній рівень молочності. Козенят вирощують під матками, але частину молодняку випоюють штучно, а їх матерів доять.
Молодняк на підсосі швидко росте й розвивається. До 12–14-місячного віку він досягає розмірів дорослих особин і може бути забитий. Ця порода має гарні м’ясні якості. М’ясо в цих тварин ніжне й соковите, з приємним смаком і високим рівнем засвоюваності. Забійний вихід туш дорослого поголів’я становить близько 51–53%, молодняка – від 44 до 47%. У туші міститься від 2,3 кг до 4,2 кг внутрішнього жиру.
Білий гуаньчжонг є породою комбінованої продуктивності. Від цих тварин отримують кілька видів продукції: молоко, м’ясо та шкіру. Молоко не є цільовою продуктивністю. Дуже цінуються шкіри, особливо отримані від молодняку у віці кількох місяців. Вони дуже тонкі та міцні. З такої сировини шиють шкіряний одяг та аксесуари високої якості.
Кіз цієїй породи утримують і розводять здебільшого в провінції Шаньсі.
Кози південного сільськогосподарського регіону
Південний сільськогосподарський регіон значно відрізняється від інших районів Китаю. Він розташований у субтропічній та тропічній зоні, де природні умови цілий рік забезпечують тваринам комфортну температуру і достатню кількість корму. Через надзвичайно сприятливі та комфортні умови існування поголів’ю не довелось задля власного виживання пристосовуватись до суворого клімату за рахунок своїх продуктивних показників. Ця обставина пояснює, чому в південному сільськогосподарському регіоні розводять найпродуктивніших кіз.
Порода мато або мату (Matou, 马头山羊) є дуже поширеною серед китайських аборигенних порід. Цих кіз розводять у 10 провінціях півдня країни. Мату сформувалась понад 400 років тому шляхом простої селекції місцевого козячого поголів’я. Тварини мату добре пристосовані до гірського рельєфу та теплого клімату.
Представники породи мають середні розміри. Жива маса дорослих козлів становить від 48 до 52 кг, кози важать менше – від 31 кг до 34 кг. Висота в загривку у козлів досягає 65–67 см, у кіз – від 56 до 58 см. Довжина корпусу від плечового суглоба до сідничних горбів складає 74–76 см у козлів та 62–64 см у кіз. Статевий диморфізм виражений у різній довжині вовни, неоднаковості розвитку м’язової тканини, у розмірах, живій масі та пропорціях тіла представників різної статі.
Більшість поголів’я кіз мату мають міцну конституцію і пропорційні частини тіла. Тулуб у них широкий, «збитий», кістяк легкий, у козлів масивніший, ніж у кіз. Голова середнього розміру, клиноподібна, з трохи вкороченою лицьовою частиною, профіль ледь увігнутий. Лоб опуклий, рельєфний, у самців широкий. Очі великі, еліптичної форми, з довгастими зіницями та щільно прилеглими повіками. Вуха стоячі, рухливі, великі, трохи вигнуті, гострі, зазвичай спрямовані вперед.
Більша частина поголів’я комола, але трапляються і рогаті тварини як чоловічої, так і жіночої статі. Роги в них білі, не пігментовані. У козлів є борода. Шия коротка, товста, високо поставлена, у самців масивніша. Груди широкі, помірно глибокі.
Загривок високий, у козлів мускулистий. Спина м’язиста, широка, коротка. Лінія спини має помітний прогин у середній частині. У кіз лінія спини може мати ухил у бік передньої частини тіла через високі крижі. У козлів висота загривку й крижів приблизно однакова. Поперек короткий, широкий. Крижі звислі, дуже м’язисті. Живіт круглий, об’ємний.
Хвіст короткий, без жирових відкладень, поставлений високо, тримається гачком, кінцем догори. Кінцівки широко поставлені, міцні, пропорційні, середньої товщини. Копита невеликі, гострі. Копитний ріг дуже щільний, білий. Шкіра біла, тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює. Типова масть – біла.
Вовна у тварин мату груба. Частина поголів’я є довгошерстою, частина – короткошерста. У козлів шерсть завжди пишніша. У довгошерстих козлів остьові пасма утворюють на голові чубчик, бороду та бакенбарди, на шиї – гриву, а на боках і кінцівках – очіси.
Активне нарощування вовни в молодих козлів припадає на початок статевого дозрівання, тобто приблизно на 4-й місяць їхнього життя. Пухове волосся в них рідке та коротке. Пухова продуктивність тварин не має господарського значення.
Поголів’я цієї породи пристосоване до стійлово-пасовищного утримання з використанням підніжного корму як основного.
Розмноження у тварин мату цілорічне, без урахування сезонності. Матки приходять в охоту і можуть бути продуктивно запліднені в будь-який час року. Оскільки обмеженого сезону парувань немає, то й козенята народжуються протягом усього року. Тривалість вагітності становить від 146 до 156 діб.
Кози мату мають високу плодючість. Приблизно в 42–46% маток народжується по двоє козенят, у 24–27% – по одному козеняті, у 14–17% з’являються трійні. Одне козеня приносять здебільшого молоді кози, з віком кількість новонароджених у них в приплоді збільшується. Від 100 маток отримують за рік 190–197 козенят. Деякі матки встигають забезпечити за календарний рік два окоти: на початку та в кінці року.
Козенята народжуються активними, вони одразу спинаються на ноги та намагаються смоктати вим’я. Їх жива вага залежить від віку й рівня годування матки та від кількості новонароджених у приплоді. Якщо народилась трійня, то вага одного маляти складає близько 1,4–1,5 кг, у двійнях козенята важать по 1,7–1,75 кг, в одноплідному окоті козеня зазвичай важить від 1,9 до 2,4 кг.
Матки демострують добре розвинений материнський інстинкт і порівняно високу молочність, що дозволяє їм вигодувати все народжене потомство. За лактацію коза продукує близько 200–210 л молока. Козенят вирощують під матками в загальному стаді. Тривалість підсосного періоду становить близько 4 місяців. Кози в цей час можуть запліднюватись і виношувати другу вагітність паралельно з вигодовуванням козенят.
Молодняк надзвичайно скоростиглий. В умовах хорошого годування тримісячні козенята важать до 12,8 кг. Козенята з багатоплідних окотів зазвичай дрібніші. Молодняк досягає статевої зрілості у віці 3–4 місяці, але парувати їх так рано не можна. Молодих козлів та кізок використовують для відтворення стада з 10-місячного віку.
До 12–14-місячного віку молодняк набирає вагу дорослих особин і стає придатним до забою. Забійний вихід туш дорослого поголів’я залежно від вгодованості тварин становить близько 49–62%, а молодняка – від 47 до 49%. М’ясо цих кіз майже не має специфічного запаху, властивого м’ясу деяких інших порід. Цільовою продуктивністю кіз мату є м’ясо та шкіри.
Мату поширені в багатьох адміністративно-територіальних одиницях на півдні Китаю. Їх розводять у повітах Шімень, Цілі, Чжицзян, Сінхуан та Санчжі, у провінціях Хубей та Хунань, у районах Енші, Юньян. Чисельність поголів’я мату нині становить понад 220 тис. голів.
Порода ченгду сірий (Chengdu Grey, 成都麻羊; інші назви цієї породи: chengdu brown, ma, mah, sichuan tong) – це стародавня аборигенна китайська порода, що склалась природним шляхом внаслідок тривалої господарської селекції. Батьківщиною породи є провінція Сичуань, адміністративний центр якої (місто Ченду) і дав офіційну назву цьому поголів’ю.
Сірий ченгду добре пристосований до м’якого, вологого клімату, а також до рівнинного чи горбистого рельєфу.
Представники породи сірий ченгду – це дрібні тварини міцної конституції з яскраво вираженим статевим диморфізмом. Тіло у тварин компактне, складене пропорційно. Жива маса самців знаходиться в межах від 37 до 39 кг, вага самок становить 27–29 кг. Висота в загривку у козлів досягає 65–68 см, у кіз – від 62 до 64 см. Довжина корпусу від плечового суглоба до сідничного горба в козлів – від 64 до 65 см, у кіз – від 62 до 63 см.
Більша частина поголів’я кіз сірий ченгду має міцну, міцну-щільну, рідше міцну-грубу конституцію і тіло з високим, коротким силуетом. Тулуб широкий, масивний. Голова середнього розміру, клиноподібна, з прямим профілем. Очі невеликі, вузькі, з довгастими зіницями та щільно прилеглими повіками. Вуха великі, гострі, стоячі, рухливі, спрямовані вперед.
Трапляються як рогаті, так і комолі особини. Роги в сірого ченгду пласкі, пігментовані, блискучі, шаблеподібної форми. У козлів вовна на голові, шиї та загривку довга, утворює бороду, гриву, а на плечах і передніх кінцівках – очіси. Шия довга, м’язиста, дуже високо поставлена, у самців масивна. Груди широкі та глибокі. Загривок високий, у козлів мускулистий, зливається з основою шиї.
Спина мускулиста, широка, коротка. Лінія спини в самок має невеликий прогин на межі поперекової та грудної частин. У самців лінія спини рівна. Поперек короткий, широкий. Крижі трохи звислі, дуже м’язисті. Хвіст короткий, без жирових відкладень, поставлений високо, тримається гачком, кінцем догори. Живіт у кіз округлий, об’ємний, у козлів – підтягнутий.
Кінцівки товсті, широко поставлені, рівні. Копита невеликі. Копитний ріг дуже щільний, пігментований, часто чорний. Шкіра рожева, тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює. Типова масть, всупереч назві породи – коричнева різних відтінків, на голові та спині тварин помітні чорні або темно-коричневі смуги.
Вовна груба, коротка. У козлів шерсть на голові утворює чубчик, бороду та бакенбарди, на шиї – гриву, на боках і передніх кінцівках – очіси. Пухові волокна короткі, ростуть рідко. Господарського значення пухова продуктивність породи сірий ченгду не має.
Для цих кіз застосовують стійлово-пасовищне утримання. Основний корм – трава пасовища та невелика кількість концентратів.
Розмноження у тварин цієї породи цілорічне, без урахування сезонності. Матки приходять в охоту і можуть бути продуктивно запліднені в будь-який час року. Оскільки обмежень в сезоні парувань немає, то й козенята народжуються протягом усього року.
Тривалість вагітності в сірого ченгду складає 146–152 діб. Кози надзвичайно плодючі. Від 100 маток за рік отримують зазвичай 200–215 козенят. Значна частина маток встигають забезпечити по три окота за два календарних роки.
Через кілька хвилин після народження козенята спинаються на ноги і намагаються смоктати молозиво. Жива маса новонародженого козеняти становить близько 1,78–1,83 кг. Козлики зазвичай народжуються більшими за кізочок. Материнський інстинкт у маток добре розвинений. За лактацію, що триває близько 3,5–4,5 місяців, коза продукує до 195–205 л молока. Козенят вирощують біля маток в загальному стаді. Виживаність молодняка за умови хорошого догляду становить не менше 92% за весь період вирощування.
Ця порода не вирізняється значною скоростиглістю ні в репродуктивному, ні в господарському значенні. Статевої зрілості молодняк досягає у віці 4,5–5 місяців, але парувати молодих козликів і кізочок можна не раніше 12–14- місячного віку, коли їхні організми завершать власний розвиток і зможуть дати повноцінне потомство.
У цьому віці молодняк набирає вагу дорослих особин і може бути забитий на м’ясо. Забійний вихід туш дорослого поголів’я становить близько 48–51%, а молодняка – від 43 до 47%.
Цільовою продуктивністю породи сірий ченгду є м’ясо та шкіра. Особливу цінність для шкіряного виробництва мають шкіри, отримані з молодняку у віці кількох місяців. Саме в цей час їм властиві характеристики шкіри козеняти та дорослої тварини – вони тонкі, м’які, з високим рівнем еластичності та міцності та водночас достатньо великі за площею поверхні (від 47500 до 48000 см2).
Представники породи широко розповсюджені в кількох адміністративно-територіальних одиницях південного Китаю. Сірих ченгду розводять у повітах Гуаньсянь, Ченду, Пенсянь, Чунцин, Дайі, Цянлай, провінції Сичуань.
Чисельність поголів’я сірий ченгду на сьогодні складає понад 350,7 тис. голів.
Порода гуйчжоу білий (Guizhou. White, 贵州白山羊; інші назви породи – beishan, tongren white) є однією з південних аборигенних китайських порід. Білий гуйчжоу сформувалась шляхом простої селекції місцевих кіз цього регіону. Представники породи добре пристосовані до теплого, вологого клімату та гористо-горбистого рельєфу провінції Гуйчжоу, що дала цьому поголів’ю одну з його назв.
Білий гуйчжоу – це дрібні тварини. Жива вага дорослих козлів становить від 27 до 30 кг, кози важать ще менше – від 25 кг до 27 кг. Висота в загривку складає в козлів 50 –53 см, у кіз – від 46 до 49 см. Довжина тулуба від плечового суглоба до сідничного горба в козлів сягає 57–60 см, у кіз – від 55 до 57 см. Статевий диморфізм виражений слабо, він проявляється різницею у розвитку м’язової тканини, пропорціях тіла та незначними відмінностями між статями у розмірі та живій вазі.
Більшість поголів’я кіз білий гуйчжоу мають міцну конституцію і легкий, міцний кістяк. Тулуб подовжений, широкий. Голова легка, з прямим профілем. Очі середнього розміру, овальні, з довгастими зіницями та щільно прилеглими повіками. Вуха стоячі, рухливі, середньої довжини, тонкі, спрямовані вперед. Роги мають представники обох статей. Форма рогів – шаблеподібна. У білих тварин роги білі, у чорних – пігментовані. У козлів є борода.
Шия середня завдовжки, товста, високо поставлена, у самців масивніша. Груди широкі, помірно глибокі. Загривок високий, широкий, м’язистий. Спина широка, довга. Лінія спини рівна. Поперек короткий, широкий. Крижі звислі, м’язисті. Хвіст короткий, без жирових відкладень, поставлений високо, тримається гачком, кінцем догори. Живіт округлий, підтягнутий.
Кінцівки короткі, широко поставлені, з добре розвиненими м’язами та сухими суглобами. Копита невеликі, широкі. Копитний ріг середньої щільності, у білих тварин білий, у чорних – пігментований, у строкатих (рябих) забарвлення копитного рогу залежить від окрасу нижньої частини ніг. Шкіра біла, тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює. Типові масті – біла, чорна, строката, але більшість особин – білі. Вовна груба, коротка. У козлів вона завжди пишніша, ніж у кіз.
Для цих тварин застосовують стійлово-пасовищне утримання з широким використанням підніжного корму та незначними підгодівлями концентратами.
Розмноження у білих гучжоу цілорічне, без урахування сезонності. Матки приходять в охоту і можуть бути запліднені будь-якої пори року. Оскільки чітко визначеного сезону парувань немає, то окоти відбуваються впродовж усього року. Тривалість вагітності становить у кіз від 148 до 150 діб. Маткам властива хороша плодючість. Від 100 маток за рік отримують 182 –187 козенят.
Окіт відбувається без сторонньої допомоги. Жива вага новонароджених козенят становить від 1,6 до 1,7 кг. Матки демонструють добре розвинений материнський інстинкт і високу молочність. За добу коза забезпечує 1,5–1,84 л молока. За всю лактацію, що триває близько 3,5–4 місяців, коза продукує до 200 л молока. Козенят вирощують біля маток у загальному стаді. Кози можуть паруватись ліше після завершення лактації.
Молодняк досягає статевої зрілості у віці 4–5 місяців, але використовувати молодих кізок для відтворення стада можна лише після досягнення ними 8–10-місячного віку, а козликів – з 7–8 місяців.
В однорічному віці молодняк набирає вагу дорослих особин і може бути забитий на м’ясо. Забійний вихід туш дорослого поголів’я, залежно від вгодованості тварин, становить близько 4–58%, а молодняка – від 45 до 47%. М’ясо білого гуйчжоу має високі смакові якості, воно є цільовою продукцією цієї породи. Окрім м’яса, від тварин отримують дуже якісні шкіри (не хутрові). Особливо цінуються шкіри молодняка розміром 3575–5105 см2.
Порода білий гуйчжоу особливо поширена на півдні Китаю, цих тварин розводять у повітах Янхе, Сінань, Учуань, провінції Гуйчжоу. Чисельність дорослого чистопородного поголів’я на сьогодні складає близько 900 тис. голів.
Порода лейчжоу (Leizhou, 雷州山羊) є ще однією китайською аборигенною породою південного сільськогосподарського району. Вона сформувалась шляхом багатовікової господарської селекції популяції кіз, що населяли території на південь від гір Наньлін до узбережжя Південно-Китайського моря.
Батьківщиною породи є провінція Гуандун та півострів Лейчжоу, вкриті тропічними мангровими лісами та саванами. Назва півострова Лейчжоу закріпилась і в назві породи. Представники цього поголів’я добре пристосовані до теплого та вологого місцевого клімату, а також до рівнинно-горбистого рельєфу.
Кози лейчжоу – це середні за розміром тварини. Жива вага дорослих козлів досягає від 50 до 54 кг, кози важать трохи менше – від 45 кг до 48 кг. Висота в загривку становить у козлів – від 58 до 61 см, у кіз – від 53 до 56 см. Довжина тулуба від плечового суглоба до сідничного горба в козлів складає 59–62 см, у кіз – від 56 до 58 см.
Статевий диморфізм виражений середньою мірою. Він проявляється різницею в розвитку м’язової тканини, у зовнішніх відмінностях пропорцій тіла, а також різницею в розмірах та живій масі тварин-представників різної статі.
Більшість поголів’я кіз лейчжоу мають міцну-щільну або міцну конституцію. Тулуб у них короткий і широкий. Голова широка, з увігнутим профілем. Очі середнього розміру, овальні, з довгастими зіницями та щільно прилеглими повіками. Вуха стоячі, рухливі, маленькі, щільні, спрямовані вперед. Роги є в представників обох статей. Вони пігментовані, блискучі, вигнуті назад.
Шия середньої довжини, товста, високо поставлена, у самців масивніша. Груди широкі та глибокі. Загривок роздвоєний, широкий, м’язистий. Спина коротка і широка. Поперек короткий, широкий. Крижі звислі, наповнені. Хвіст короткий, без жирових відкладень, поставлений високо, тримається гачком, кінцем догори. Живіт округлий, об’ємний.
Кінцівки короткі й товсті, широко поставлені, з добре розвиненими м’язами. Усередині породи розрізняють два внутрішньопородні типи: коротконога лейчжоу і звичайна. Коротконога відрізняється більш присадкуватим тілом, але висота цих тварин в загривку не виходить за нижню межу норми для породи в цілому.
Копита в цих тварин середнього розміру. Копитний ріг щільний, пігментований. Шкіра пігментована, тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює. Типова масть – чорна, вона властива більшості представників цієї породи. Іноді зустрічаються особини коричневого, коричнево-чорного та білого забарвлення. Дуже рідко зустрічаються рябі тварини. У деяких особин на основному темному тлі голови помітні смуги світлішого тону, так звані «швейцарські мітки».
Вовна у лейчжоу груба, коротка. Пухове підшерстя повністю відсутнє.
Найбільш прийнятним для цієї породи є стійлово-пасовищне утримання з використанням підніжного корму як основного. Для інтенсивнішої відгодівлі та отримання туш з більшим забійним виходом, тварин підгодовують невеликою кількістю концентратів. Щоб захистити поголів’я в нічний час від тигрів та інших хижаків, яких чимало знаходиться в наколишніх лісах, для укриття отар обов’язково використовують надійні приміщення.
Розмноження у лейчжоу цілорічне, без урахування сезонності. Матки входять в охоту і можуть бути запліднені протягом усього року. Оскільки чітко певного сезону парувань немає, то окоти також відбуваються будь-якої пори року.
Тривалість вагітності становить близько 147 діб. Маткам властива хороша плідність. За один окіт вони зазвичай приносять по двоє козенят, тому від 100 маток отримують 198–203 козенят. А кожна матка за рік дає приплід двічі.
Жива вага новонароджених козенят становить від 2,1 кг до 2,3 кг. Козлики народжуються більшими за кізок. Матки мають розвинений материнський інстинкт і високу молочність. За добу коза забезпечує 1,5–2,1 л молока. А за лактаційний період, який триває близько 3,5 місяців, коза продукує до 200 л молока. Козенят вирощують під матками в загальному стаді. Завдяки високій молочності маток козенята швидко розвиваються. Збереження молодняка становить понад 90%.
Лейчжоу надзвичайно скоростиглі. Статевої зрілості молодняк досягає у віці 3–6 місяців. І вже з 7–8 місяців молодих кізочок можна запліднювати. Молодих козликів парують з 5–6-місячного віку.
До 10–11 місяців молодняк досягає забійних кондицій і придатний до забою. Повного розвитку лейчжоу досягають у 14–18 місяців. М’ясо є цільовою продукцією цієї породи. Забійний вихід туш дорослого поголів’я, залежно від типу годування, складає 45–50%, а молодняка – від 40 до 42%.
Окрім м’яса, від цих тварин отимують дуже якісну шкіру. Найбільшу цінність мають шкіри, отримані від молодняку віком декількох місяців, розміром 3000–4500 см2. Площа їхньої поверхні вже достатньо велика, але водночас такі шкіри зберігають свою елестичність і ще лишаються тонкими та м’якими.
У наші дні порода лейчжоу розповсюджена в районах Сюйвень, Шенцзян, у провінції Гуандун, на острові Лейчжоу та в провінції Хайнань.
Чисельність дорослого чистопородного поголів’я кіз лейчжоу нині становить понад 300 тис. голів. І цей показник має стабільну тенденцію до збільшення. 29 травня 2020 року породу лейчжоу було включено до «Національного списку сортів генетичних ресурсів худоби та птиці». Тварин лейчжоу експортують з Китаю до Гонконгу, В’єтнаму та інших країн.
Порода дуань (Duan, 都安山羊, інша назва породи – Dou’an) є однією з кількох південних аборигенних китайських порід. Дуань сформувалась шляхом тривалої селекції популяції кіз гуаньсі Чжуанського автономного району. Представники породи добре пристосовані до теплого, вологого клімату та проживання в умовах кам’янистих гір на висоті до 1000 м над рівнем моря.
Кози дуань – це тварини меншого за середній розміру. Жива вага дорослих козлів складає від 39 до 43 кг, кози важать ще менше – від 25 кг до 27 кг. Висота в загривку становить у козлів 57–59 см, у кіз – від 46 до 49 см. Довжина тулуба козлів від плечового суглоба до сідничного горба досягає розмірів 67–72 см, у кіз цей параметр обмежується показниками від 60 до 63 см.
Статевий диморфізм у тварин дуань виражений дуже яскраво. Козли значно більші та масивніші за кіз, мають грубіші пропорції будови тіла.
Представникам породи дуань властива міцна або міцна-груба конституція та масивний, товстий кістяк. Тулуб у них широкий, циліндричної форми. Голова велика, з увігнутим профілем. Очі великі, овальні. Вуха стоячі, рухливі, середньої довжини, товсті, спрямовані вперед. Роги мають представники обох статей. Вони пласкі, гострі, вигнуті, чорного кольору.
У козлів є густа борода, у кіз вона розвинена значно менше. Шия довга, товста, високо поставлена, у самців масивніша, з переходом у висоий, широкий, м’язистий загривок. Груди широкі та помірно глибокі. Спина широка, на рівні грудного відділу має помітний прогин. Поперек короткий, широкий. Крижі звислі, дуже високі, через що лінія спини має нахил у бік передньої частини тіла.
Хвіст рухливий, короткий, низько поставлений, без жирових відкладень. У козлів він знаходиться у вертикальному положенні, кінцем догори, у кіз розташовується горизонтально. Живіт невеликий, підтягнутий. Кінцівки товсті, середньої довжини, широко поставлені, у козлів дуже мускулисті. Копита чималі, широкі. Копитний ріг середньої щільності, чорний.
Шкіра чорна, тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює. Типова масть чорна, але зрідка зустрічаються тварини світло-коричневі, пегі, палеві та білого кольору. У всіх тварин з відмінним від чорного забарвленням шкіра слабо пігментована або рожева, а роги та копита забарвлені в тон основного кольору вовни. Вовна груба, коротка.
Основним кормом для поголів’я є трава пасовищ. Найпоширеніший спосіб утримання – стійлово-пасовищний. Поголів’я потребує приміщення не для укриття від негоди, а для захисту від диких хижаків у нічний час.
Сезонність у розмноженні не проглядається. Кози приходять в охоту і можуть бути запліднені будь-якої пори року. Окоти також відбуваються впродовж усього року. Тривалість вагітності становить від 149 до 152 днів. Плодючість у маток середня. Від 100 маток за один окіт отримують зазвичай 128–130 козенят. Майже всі матки за рік встигають двічі окотитись.
Жива вага новонароджених козенят досягає в середньому від 1,7 кг до 1,9 кг. За лактаційний період коза продукує близько 150 л молока. Козенят вирощують біля маток в загальному стаді. Кози здатні поєднувати вигодовування козенят з новою вагітністю.
Статевої зрілості молодняк досягає у віці 4–6 місяців. Добре розвинених молодих кізок можна використовувати для відтворення стада з 8 місячного віку, а козликів – з 5-ти, 6-ти місяців.
У віці 10–11 місяців молодняк припиняє своє активне зростання, і його можна забивати на м’ясо. Забійний вихід туш дорослого поголів’я, залежно від водованості тварин, становить близько 44–49%, а молодняку – від 40 до 44%. М’ясо в дуанів ніжне, соковите. Воно має неабиякі смакові якості та є цільовою продукцією породи.
Наразі кози дуань поширені в автономних округах Дуань Яо, Лайбінь, Лунань, в окрузі Луншен та в провінції Гуансі. Загальна чисельність дорослого чистопородного поголів’я складає нині приблизно 167 тис. голів.
Порода чорний бейю (Baiyu Black, 白玉黑山羊) – аборигенна китайська порода, що сформувалась в умовах м’якого субтропічного клімату шляхом тривалої господарської селекції популяці кіз провінції Сичуань. Свою назву порода отримала від назви повіту Байю, що є її батьківщиною.
Представники породи добре пристосовані до цілорічного пасовищного утримання на підніжному кормі та до кам’янистого гірського рельєфу. Чорний бейю – це порода комбінованого напрямку продуктивності. Від тварин отримують м’ясо, шкіру, молоко, грубу вовну, субпродукти.
Представники породи чорний бейю – тварини розміром менше середнього. Жива вага дорослих козлів становить від 32 до 35 кг, кози важать ще менше – від 23 кг до 25 кг. Висота в загривку у козлів складає 60–63 см, у кіз – від 50 до 54 см. Статевий диморфізм дуже добре помітний: самці важчі, вищі та масивніші за самок.
Тваринам цієї породи властива міцна чи міцна-щільна конституція. М’язи в них добре розвинені, дуже сильні, але не масивні, сухі. Тулуб маленький, циліндричної форми. Голова середнього розміру, зі злегка вигнутим профілем. Лоб вузький, рівний. Очі маленькі, овальні, повіки щільно прилеглі, чорні. Вуха стоячі, рухливі, середньої довжини, спрямовані вперед.
Роги є у цапів та деяких кіз. Переважна більшість (понад 90%) кіз – комолі. Роги великі, вигнуті півмісяцем, спрямовані назад і ледь у бік, пігментовані, але забарвлення в них значно світліше, ніж колір вовни. І в козлів, і в кіз є борода, але в кіз вона розвинута значно слабше.
Шия середня завдовжки, суха, низько поставлена. Загривок гострий, не роздвоєний. Груди широкі та глибокі. Спина широка, довга, слабо обмускулена. Лінія спини рівна. Поперек короткий, широкий. Крижі зсвислі, широкі. Хвіст рухливий, короткий, низько поставлений, без жирових відкладень. У козлів він розташований вертикально, вгору кінцем, у кіз – горизонтально. Живіт об’ємний, але не відвислий.
Кінцівки тонкі, середньої довжини, пропорційні, широко поставлені, суглоби сухі, міцні. Копита вузькі, загострені. Копитний ріг дуже твердий, чорний. Шкіра чорна, товста, з розвиненою підшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює. Типова масть – чорна. Вовна груба, довга, косичного типу.
Розмноження сезонне. Кози приодять в охоту і можуть бути запліднені восени. Окоти відбуваються у сприятливий період –навесні, коли з’являється багато зелені, і матки можуть розвинути максимальну молочну продуктивність на підніжному кормі. Тривалість вагітності зазвичай становить 145–151 днів.
Матки середньоплідні. Від 100 маток за рік отримують в середньому від 110 до 120 козенят. Козенята народжуються дрібними, але дуже життєздатними. Жива вага новонароджених становить від 1,3 до 1,6 кг. За лактацію коза виділяє близько 360 л молока. Козенят вирощують під матками у загальному стаді, але кіз в цей час доять. Виживання молодняку досягає 88–92%.
Порода чорний бейю дуже скоростигла. Статевої зрілості молодняк досягає у віці 5–6 місяців. Добре розвинених молодих козлів та кіз у 7 місяців вже можна допускати до парування.
У віці 9–10 місяців молодняк припиняє активно набирати вагу і може бути відправлений на забій. Забійний вихід туш дорослого поголів’я, залежно від вгодованості, становить близько 42–47%, у молодняка цей показник трохи менший – від 40 до 41%. М’ясо ніжне, соковите, з хорошими смаковими якостями.
Зараз тварини чорний бейю поширені в провінції Сичуань та в муніципалітеті Чунцін.
Загальна чисельність дорослого чистопородного поголів’я становить близько 52,9 тис. голів. За останні 20 років кількість цих тварин скоротилась майже втричі.
Молочні породи кіз Китаю
Цей напрям продуктивності в козівництві Китаю тривалий час лишався другорядним, і жодної серйозної селекційної роботи щодо підвищення молочної продуктивності козячого поголів’я не проводилось. Тільки на початку ХХ століття китайці почали приділяти увагу такому продукту, як козяче молоко, і спробували підвищити надої деяких козячих стад. Але самостійно, з використанням виключно абригенних порід, вони не досягли великого прогресу. Наразі в країні відомі дві китайські спеціалізовані молочні породи. Це молочний гуаньчжонг та молочний ляошан.
Порода молочний ляошан (Laoshan dairy, Loushan milk). Від початку 1903 року та до 1919 року німецькі проповідники періодично завозили до провінції Шаньдун представників однієї з кращих європейських молочних козячих порід – зааненської. І місцеве населення почало безсистемно покривати своїх кіз цапами зааненської породи, після чого їхнє помісне потомство розводили «в собі» і схрещували як з місцевими тваринами, так і з зааненськими.
Отримане поголів’я мало значно кращі молочні показники, порівняно з аборигенними китайськими козами, і було добре пристосованим до місцевих екологічних умов. Ці тварини стали основою для подальшого розвитку породи.
Пізніше отриманих кіз знову цілеспрямовано схрещували із зааненськими цапами та розводили «у собі». Удосконалення породи шляхом селекції триває й досі. Офіційно ляошанська молочна порода була зареєстрована 1991 року.
Представники породи молочний ляошан – це чималі тварини міцної та міцної-ніжної конституції з добре помітним статевим диморфізмом. Зовні ляошан нагадує вихідну європейську породу.
Жива маса дорослих козлів становить від 75 до 77 кг, кози важать від 45 до 49 кг. Висота в загривку у козлів складає 83–87 см, у кіз – від 70 до 72 см. Довжина тулуба козлів від плечового суглоба до сідничного горба досягає 88–92 см, у кіз цей показник обмежується параметрами від 73 до 75 см. Обхват грудної клітки за лопатками у козлів – від 93 до 97 см, у кіз – від 80 до 82 см.
Тулуб у тварин породи молочний ляошан пропорційний, конічної форми, з розширенням силуету до задньої частини тіла. Голова вузька, легка, з рівним профілем. Очі великі, овальні. Вуха стоячі, рухливі, середньої довжини, спрямовані вперед. Роги є у представників обох статей. Вони білі, гострі, вигнуті. Шия довга, тонка, високо поставлена, у самців більш мускулиста, переходить у загривок.
Загривок високий, у кіз гострий, у козлів мускулистий. Груди широкі, помірно глибокі. Спина рівна, довга. Поперек короткий, широкий. Крижі широкі, середньої наповненості. Хвіст рухливий, короткий, низько поставлений, жирових відкладень не має, у козлів розташований вертикально, вгору кінцем, у кіз – горизонтально. Живіт великий, округлий.
Кінцівки тонкі, середньої довжини, широко поставлені. Копита великі, широкі. Копитний ріг середньої щільності, білий. Шкіра рожева, тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює. Типова масть – однотонна біла. Вовна коротка, підшерстя розвинуте слабо.
Щоб поголів’я молочного ляошану демонструвало хороші продуктивні показники, цих кіз необхідно добре годувати, а холодної пори року утримувати в приміщенні. У теплий період кіз випасають і підгодовують концентратами, а взимку їхній раціон складається з соковитих, грубих і концентрованих кормів.
Розмноження у молочного ляошану сезонне. Кози входять в охоту і можуть бути продуктивно запліднені під час завершення пасовищного сезону. Окоти в більшості маток відбуваються наприкінці зими та навесні. За рік отримують один окіт, незалежно від кліматичних умов регіону утримання. Тривалість вагітності становить 149–154 дні.
Матки середньоплідні, рідко народжують більше ніж двох козенят. Частина маток (27–30%) приносять за рік лише по одному козеняті. Від 100 маток отримують 170–173 козенят за рік. Козенята народжуються порівняно великими. Жива вага новонароджених козликів сягає до 3 кг, вага кізочок дещо менша – від 2,3 до 2,5 кг.
Одразу після народження козенят забирають від маток і вирощують на штучному годуванні з використанням молока їхніх матерів. Збереження молодняка за такого методу вирощування залежить від догляду та уваги персоналу. У сприятливих умовах утримання та правильному, повноцінному годуванні майже весь народжений молодняк виживає.
Доять кіз тричі на день. За лактацію коза продукує до 550–870 л молока середньої жирності близько 4%. Тривалість лактації складає від 8 до 10 місяців.
Ляошанські кози доволі піздньостиглі. Статевої зрілості молодняк досягає у віці 4–6 місяців, але задля майбутньої високої молочної продуктивності рекомендується залучати молодих кіз до відтворення стада не раніше досягнення ними 18-місячного віку. Водночас не слід і зволікати з першим заплідненням, оскільки пізня перша вагітність спричиняє подальшу невисоку плодючість.
У віці 13–14 місяців молодняк припиняє своє активне зростання і стає цілком придатним до забою. Забійний вихід туш дорослого поголів’я, залежно від вгодованості тварин, складає близько 42–45%, а молодняку – від 40 до 42%. М’ясо у цих тварин нежирне, сухувате.
Наразі кози молочний ляошан розповсюджені по всьому Китаю. Загальна чисельність дорослого чистопородного поголів’я на 2006 рік становила близько 180 тис. голів.
Порода молочний гуанджонг (Guanzhong Dairy) розпочала свою історію в першій половині 1940-х років, коли в провінцію Шаньсі з Канади завезли представників зааненської породи для покращення молочної продуктивності місцевих кіз та виведення спеціалізованої молочної породи.
Робота проводилась у найкращих тваринницьких господарствах провінції за наукової підтримки з боку Північно-Західного сільськогосподарського коледжу. Аборигенних кіз покривали зааненськими цапами, а зааненських кіз – місцевими тваринами. Потім обидві помісні групи схрещували між собою, з отриманого потомства відбирали найбільш відповідних наміченим цілям особин, формували з них групи та розводили «в собі».
На різних етапах племінної роботи періодично використовували чистопорідних зааненських цапів, щоб виправити вади в нової породи під час її формування. Через кілька років тваринникам та вченим вдалося досягти поставленої мети. Нова порода була зареєстрована у 1990 році.
Представники породи молочний гуанджонг – це тварини значних розмірів. Жива вага дорослих цапів становить від 70 до 90 кг, кози важать від 50 кг до 60 кг. Висота в загривку складає в козлів 83–87 см, у кіз – від 70 до 72 см. Довжина тулуба від плечового суглоба до сідничного горба в козлів досягає 92–95 см, у кіз цей параметр обмежується показниками від 79 до 81 см. Обхват грудної клітки за лопатками у козлів – від 97 до 100 см, у кіз – від 87 до 89 см.
Більшості представників поголів’я властива міцна або міцна-ніжна конституція та яскраво виражений статевий диморфізм, який проявляється в тому, що козли більші за кіз, мають краще розвинену м’язову систему й грубші пропорції тіла. Зовнішньо представники породи молочний гуанджонг схожі на тварин зааненської породи.
Тулуб у них широкий, бочкоподібної форми. Голова клиноподібна, легка, з рівним профілем. Очі середнього розміру, овальні. Вуха стоячі, рухливі, короткі, гострі, спрямовані вперед. Роги бувають у представників обох статей, але значна частина поголів’я комола. Роги білі, тонкі, короткі.
Шия довга, тонка, у самців більш мускулиста. Загривок гострий, не роздвоєний. Груди широкі та глибокі, у козлів з масивним підгруддям. Спина рівна, довга. Поперек короткий, широкий. Крижі широкі, звислі. Хвіст рухливий, короткий, без жирових відкладень. Живіт об’ємний.
Кінцівки тонкі, довгі, широко поставлені. Копита загострені, середні за розміром, широкі. Копитний ріг дуже щільний, білий. Шкіра рожева, тонка, зі слабо розвиненою подшкірною клітковиною, складок на тілі не утворює. Типова масть – однотонна біла. Вовна коротка, підшерстя розвинене слабо.
Теплої пори року кіз випасають і підгодовують концентратами, а взимку їхній раціон складається з сіна, коренеплодів, силосу, сінажу та концентрованих кормів. У зимовий час ці тварини потребують теплого приміщення, особливо на час окоту.
Розмноження у представників породи молочний гуанджонг сезонне. Парувальний сезон проходить наприкінці літа та восени. Окіт починається наприкінці зими і триває всю весну. За рік отримують один окіт, незалежно від клімату та умов утримання. Тривалість вагітності становить 145–150 днів.
Плодючість у маток середня, кожна коза приносить одного або двох козенят за рік. Від 100 маток за рік отримують 150–170 козенят. Козенята народжуються порівняно чималими, жива вага новонароджених козликів може сягати до 3,2 кг, кізочок – від 3 до 3,1 кг. Одразу після народження козенят забирають від маток і вирощують на штучному випоюванні молоком, зцідженим у їхніх матерів.
Збереженість молодняка за такого вирощування залежить від умов утримання та якості догляду. За сприятливих умов утримання та в разі правильного, повноцінного годування майже весь народжений молодняк виживає. Кіз доять тричі на день. За лактацію коза продукує від 400 до 700 л молока жирністю близько 3,88–4,12%. Тривалість лактації складає від 7 до 8,5 місяців.
Порода пізньостигла. Молодняк досягає статевої зрілості після 6 місяців. Але для отримання високої молочної продуктивності молодих кіз слід вперше парувати не раніше досягнення ними віку 18–19 місяців.
В однорічному віці швидкість зростання молодняка значно знижується, тому не залучених до відновлення стада козликів та відбракований молодняк довше годувати недоцільно. Забійний вихід туш дорослого поголів’я, залежно від вгодованості тварин, становить близько 40–44%, а молодняка – від 38 до 42%. М’ясо у цих тварин ніжне, з хорошими смаковими якостями.
Кози породи молочний гуанджонг зустрічаються в багатьох регіонах Китаю. Найбільш поширені вони в провінціях Шаньсі, Шеньсі, Хенань та Хебей.
Загальна чисельність дорослого чистопорідного поголів’я у 2006 році становила близько 70 тис. голів.
Окрім наведених порід кіз, у Китаї існує ще чимало аборигенних поголів’їв, що насправді є місцевими екотипами вищезгаданих порід або ж результатами їх схрещування. До них належать такі породи, як албас, алашан, беньяо, фенцінь, юньлінь, ліньчань, фуцінь та деякі інші. Але їх чисельність є порівняно невеликою.
Значна частина цього матеріалу базується на інформації, наданій професором кафедри наук про тварин Пекінського сільськогосподарського університету Цзян Сіном.
Поділитись в соцмережах:
