У світі виведено чимало порід тварин, зокрема й свиней, що різняться між собою товарним призначенням, продуктивними характеристиками, а також зовнішнім виглядом. Деякі з них, з погляду господарського використання, окрім цінних якостей мають і певні вади, що обмежують їхнє масове поширення, чого не можна сказати про представників інших порід.
Тема цієї статті – огляд характеристик однієї з найкрасивіших та найзручніших у господарському використанні червоної білопоясої породи свиней. Вона була створена не так давно, її стандарт затверджений у 1994 році, 15 березня. Батьківщиною червоних білопоясих свиней є Полтавська область України. Розробили план і створили нову породу вчені Полтавського інституту свинарства УААН ім. О. В. Квасницького. Очолював роботу науково-виробничого колективу академік В. П. Рибалко.
Завдяки своїм унікальним господарським характеристикам та оригінальному окрасу, порода за двадцять п’ять років існування стала надзвичайно популярною серед свинарів, фермерів і власників приватних господарствах України. Її успішно розводять в усіх областях, зокрема й на території Автономної республіки Крим.
Група вчених Полтавського інституту свинарства працювала над створенням породи близько 30 років. За основу селекціонери взяли високоякісних племінних тварин порід: велика біла, полтавська м’ясна, дюрок, гемпшир, ландрас. Колектив вчених під керівництвом В. П. Рибалка ставив за мету створення породи, що об’єднала б у собі найкращі породні характеристики відомих базових світових порід, а якщо вдасться, то й перевершила їх. І чимало із задуманого полтавським ученим вдалося досягти! Відпочатку в племінних господарствах України налічувалося близько п’яти тисяч породистих червоних білопоясих свиней батьківського стада.
Червоні білопоясі свині належать до порід м’ясного напрямку продуктивності. Назва їх пов’язана з оригінальним окрасом тварин: посередині корпусу, на рівні лопаток, тіло свиней оперізує впоперек широка біла смуга, що охоплює й передні кінцівки (ймовірно, це є проявом гемпширської спадковості). Забарвлення решти тіла свиней – коричнево-червоне, як у представників породи дюрок. Щетина середня завдовжки, шорстка й густа. Голова легка, порівняно невелика, пропорційна відносно розмірів тіла. Вуха також невеликі, поставлені горизонтально. Профіль короткий, увігнутий. Очі коричневі, середнього розміру. Ноги міцні, середньої довжини, з копитним рогом білого або світло-коричневого кольору.
Навіть зовнішні ознаки тварин яскраво свідчать про м’ясний напрямок продуктивності представників червоної білопоясої породи: добре наповнені окости, м’язиста й рухлива шия, широка та рівна спина. Свині чималі за розміром, з широким і довгим тілом. Середня жива вага породистих кнурів знаходиться у межах 316 кг; довжина тіла в них становить в середньому 283,8 см. Рекорд породи у живій масі – кнур Дантист №3677, який у віці 36 місяців досяг ваги 347 кг! Внутрішньопородний рекорд у довжині корпусу – 190 см – належить кнуру Демону №2989, вік якого на той час складав 44 місяці.
Свиноматки трохи менші за кнурів, їхня середня маса становить приблизно 245 кг, а довжина тіла – 169 см. Рекордсменкою ввадається свиноматка Дилема №2498, яка в 49 місяців важила 265 кг, а довжина її тіла на той час становила 177 см. Свиноматкам червоної білопоясої породи властиві середня плодючість та хороший материнський інстинкт. За один опорос у них народжується 11–12 поросят, з яких виживають майже всі. Висока молочність маток зумовлює швидкий набір ваги в молодняка – у віці двох місяців маса гнізда сягає не менше 176 кг. Рекорд породи з молочності й плодючості належить свиноматці Дилемі №5112, яка за три опороси дала 36 поросят загальною живою вагою під час відлучення 660 кг.
Породисті поросята після відлучення за умови хорошого годування ростуть швидко. Їхнє щоденне збільшення ваги досягає приблизно 800–950 г з витратою на кожен кілограм приросту близько 3,5 кормових одиниць. Завдяки високому рівню конверсії корму та швидким темпам приросту, поголів’я на відгодівлі досягає у віці 172–176 днів ваги в 100 кг. Рекорд породи за приростами становить 1014 г на добу, а досягнення 100 кг живої ваги цими тваринами відбулось у віці 169 днів з витратою корму 3,01 кормових одиниць на 1 кг приросту.
Забійний вихід у разі забою молодняка вагою 100 кг невисокий, він становить близько 62%, тому рекомендовано відгодовувати тварин до 130 кг. Представників червоної білопоясої можна сміливо вирощувати до досягнення ними ваги 130–150 кг без найменшого ризику отримати жирну свинину та погіршити її смакові властивості. Товщина підшкірного сала (шпику) в тушах молодих тварин зазвичай не перевищує 2–2,5 см.
Під час створення породи науковці звертали увагу не лише на кількісні показники продуктивності майбутнього поголів’я, а й на високий рівень акліматизаційної пристосованості тварин, щоб їх можна було розводити в різних кліматичних зонах не лише України, а й інших куточках світу. Позитивним результатом можна вважати здатність дорослих тварин легко переносити зниження температури довкілля до +5°С без уповільнення їх репродуктивної функції та зменшення активності. Водночас підвищення температури повітря влітку до показників понад +30°С також не призводить до негативних наслідків. Проте не варто зловживати такими можливостями червоних білопоясих свиней, бо за комфортних умов утримання поросята забезпечать своєму власнику значно кращу продуктивність, ніж в екстремальних.
Ще одне завдання авторів породи полягало у створенні свиней, невибагливих до умов утримання та якості годування. Врешті отримали тварин, для яких відсутність просторих вигулів, великих світлих приміщень з оптимальними показниками вологості та вентиляції не має істотного впливу на продуктивність вирощуваного молодняку чи плодючість батьківського стада. Червоні білопоясі свині демонструють високі прирости та інтенсивно нарощують м’язову тканину без зайвого жиру навіть за умови відсутності в їхньому раціоні спеціалізованих комбікормів, коли вони вживають виключно стандартний зерновий корм.
У підсумку можна зазначити, що червоній білопооясій породі властиві: середня репродуктивна здатність, висока інтенсивність росту і, як наслідок, скоростиглість, хороші м’ясні якості, чудові акліматизаційні здібності, невибагливість до умов утримання та складу корму.
На цей час існує сім внутрішньопородних ліній, що походять від високопродуктивних предків: Дантиста, Драба, Девіза, Демона, Дозора, Дебюта, Дифірамба.
Нині представники червоної білопоясої породи користуються неабияким попитом у свинарських, фермерських і приватних господарствах, вони заслуговують на увагу тваринників не лише з України, а й з інших країн.
Поділитись в соцмережах:
