Барбезьє – старовинна французька порода курей. Їхня історія почалася кілька століть тому на південному заході Франції, в провінції Шаранта.
Історія породи
У наші дні Шаранта – один із кількох департаментів регіону Нова Аквітанія у Франції. Своєю назвою порода завдячує невеликому місту Барбезйо-Сент-Ілер, на ринку якого колись продавали цих курей місцеві селяни, що жили на його околицях.
Перші згадки про курей барбезьє та їх зображення з’явилися ще в Середні віки. З того часу зовні порода майже не змінилася, але її продуктивні характеристики поліпшилися. Ймовірно, барбезьє були виведені шляхом тривалої господарської селекції місцевих курей за продуктивністю, екстер’єром та пристосованістю до клімату й умов утримання. Немає достовірних відомостей про використання у племінній роботі курей інших порід.
Кілька століть поспіль барбезьє були широко розповсюджені в селянських господарствах по всій території Франції і навіть у деяких регіонах сусідніх держав. Поширенню породи сприяла її досить висока комбінована продуктивність, невибагливість і пристосованість до напівдикого способу життя, здатність знаходити підніжний корм –насіння дикорослих рослин, комах та їх личинок, черв’яків, дрібних хребетних тварин тощо. Барбезьє давали своїм господарям смачне м’ясо, яйця, пух, ефективно використовуючи вигульні території, на яких вони знаходили до 40% свого раціону. На тлі споконвічної нестачі кормів у бідних селянських господарствах, ці універсальні кури вигідно відрізнялися від інших порід тих років.
Довгий час розведення барбезьє формально не впорядковували, керуючись лише господарською доцільністю. Лише наприкінці ХIХ століття у Франції заснували перший клуб любителів породи, а в 1907 році був розроблений її стандарт і започаткована перша племінна книга.
Але у ХХ столітті все змінилося. У зв’язку з урбанізацією та інтенсифікацією тваринництва в Європі, чисельність барбезьє почала поступово зменшуватися. Бідні селяни почали переселятися до міст у пошуках кращого життя. Кількість дрібних селянських господарств, де й розводили більшість поголів’я, значно скоротилася. Виробництво птахівницької продукції поступово переходило на комерційну основу і набувало все більших масштабів. В силу своїх особливостей (пізньостиглість, сильний інстинкт насиджування, погана пристосованість до кліткового утримання тощо), барбезьє не підходили для промислового птахівництва. Тому за кілька десятиліть вони були витіснені продуктивнішими спеціалізованими породами.
До середини ХХ століття порода стала зовсім нечисленною. Окремі популяції збереглися лише в любителів у всьому світі.
Наприкінці ХХ століття ситуація на споживчому ринку тваринницької продукції у Європі знову змінилася. З’явився і почав зростати попит на екологічно чисті продукти, вироблені не промисловим способом. «Сільська», «домашня», органічна продукція птахівництва стала цінуватися і коштувати значно дорожче за звичайну, вирощену на птахофабриках. Нові економічні обставини сприяли відродженню породи.
У процесі відновлення породи вдалося покращити її продуктивні показники, але зберегти колишній зовнішній вигляд та самобутність. Сучасні барбезьє дещо відрізняються за характеристиками від своїх давніх предків. Наприклад, вони майже втратили інстинкт насиджування, стали більшими і скоростиглішими.
Починаючи з 1997 року, чисельність курей барбезьє постійно збільшується, і зараз породу вже використовують з комерційною метою. Крім того, вона має не лише господарське значення, але й культурне.
Курей барбезьє розводять і в Україні. Їх можна побачити в невеликих присадибних господарствах у численних птахівників-аматорів.
Характеристики породи
Барбезьє – порода комбінованого м’ясо-яєчного напрямку продуктивності. Птиця досить велика, з яскраво вираженим статевим диморфізмом. Півні помітно більші і активніші за курок. Відповідно до стандарту породи 1907 року, жива маса півнів має бути 3–3,5 кг, а курей – 2,1–2,5 кг. Але в наші дні представники породи, завдяки селекції, якісній годівлі та хорошим умовам утримання, стали помітно більшими. Середня жива маса сучасних дорослих курей становить близько 2,7–3 кг. Півні ще більші – 3,5–4,5 кг.
Будова тіла
Тіло у барбезьє високе, гармонійно складене, видовжене, м’язисте. Для більшості представників породи притаманна міцна чи міцна-суха конституція та пропорційний розвиток всіх частин тіла.
Голова середнього розміру, легка, у півнів масивніша, ніж у курей. На голові розташований великий яскраво-червоний гребінь із рівними крупними зубцями. У більшості курей він хвилеподібно завалюється на бік, але у півнів за стандартом нахил не допустимий. Гребінь у самців має стояти рівно. Висота гребня у однорічного півня становить близько 10 см. Сережки сильно розвинені, червоні. Однією з яскравих ознак породи є наявність великих білих мочок у представників обох статей. Яскраво-білі мочки на тлі чорного оперення, червоного гребня та сережок надають птахові дуже ошатного вигляду. Мочки іншого кольору (червоні, блакитні, рожеві тощо) вважаються вадою і для племінного поголів’я недопустимі.
Очі середнього розміру, круглі, чорні. Помаранчеві очі вважаються вадою і є причиною вибраковки для племінних особин. Дзьоб чорного кольору зі світлим кінцем, невеликий, трохи вигнутий.
Шия трохи більше середньої довжини, мускуляста, похило поставлена. У півнів вона довша і виглядає масивною через пишніше оперення. Груди широкі і глибокі, з добре розвиненими м’язами киля. Спина рівна, довга. У курей лінія спини майже горизонтальна. Весь корпус у курей розташований горизонтально, а у півнів – похило по відношенню до лінії грунту. Живіт компактний, підтягнутий. Хвіст середньої довжини, пишно оперений. У курей хвіст поставлений похило (близько 45о до лінії грунту), у півнів розташований майже вертикально. Косиці у півнів короткі, ледве закривають покривне пір’я.
Ноги довгі, середньої товщини. Взагалі, птах високоногий, за рахунок чого півні можуть бути висотою близько 60 см. Стегна і гомілки мускулисті, але часто сухі. Цівка та пальці не оперені. Луска на ногах сіра або темно-сіра. Будь-який інший колір неопереної частини ніг вважається вадою і не допустимий у племінного поголів’я. Пазурі чорні або темно-сірі, загнуті. У півнів із початком статевого дозрівання починають рости шпори. Шпори ростуть все життя. Кури шпор не мають.
Крила середнього розміру, щільно притиснуті до боків, м’язисті, але сухі. Махове пір’я широке і пружне. Барбезьє відносно добре літають, тому огорожа на ділянці має бути досить високою. Більшість дорослих особин можуть перелітати паркани, канави, струмки або залітати на різні високо розташовані опори (огорожі, дерева, сідала тощо).
Шкіра біла, тонка, суха, складок та відвислостей не утворює. Оперення в обох статей густе, блискуче, щільно прилегле. Колір оперення завжди лише чорний з відливом зеленого або синьо-зеленого кольору. Будь-які інші забарвлення або наявність поодиноких пір’їн іншого кольору вважаються вадою і не допустимі для племінного поголів’я.
Яєчна продуктивність
Яєчна продуктивність є однією з цільових. У теплому курнику, при штучному освітленні та повноцінній годівлі, молоді кури починають нестись у віці 5,5–6 місяців. При утриманні в курнику з вигульним майданчиком яйцекладка у молодих курок починається пізніше. У більшості випадків її початок збігається з кінцем календарної зими та збільшенням довжини світлового дня. Перші яйця, як правило, менше нормального розміру, але приблизно через місяць їх розмір стає типовим для несучок цієї породи.
Максимальна яєчна продуктивність у барбезьє спостерігається в перший рік їхнього життя. Пізніше кількість яєць знижується, але їх розмір може збільшуватись. За рік одна курка здатна знести 160–205 яєць. Яйця дуже великі, середня вага одного – близько 65–70 г. Молоді кури в перший місяць яйцекладки несуть яйця вагою 45–48г. Кури старші року можуть нести яйця масою 80–90 г. Відомі випадки отримання яєць масою більше 100 г!
Шкаралупа біла або світло-кремового кольору. При збалансованому раціоні дуже міцна.
У комфортному курнику барбезьє несуться в обладнаних гніздах, що дає можливість отримувати чисті яйця та полегшує їх збирання. Розмір гніздового ящика повинен бути приблизно 40Х50 см. Прагнення нестись у гніздо вигідно відрізняє барбезьє від багатьох спеціалізованих ліній та кросів яєчного напряму продуктивності, представники яких несуться просто на підлогу. Але ця ж схильність може бути і незручною. Якщо гніздових ящиків не вистачає або гніздо чимось не подобається курці, вона може сама знайти собі якесь затишне місце і влаштувати там гніздо. Часто ці місця або виявляються важкодоступними для людини, або довго залишаються непоміченими. Через це частина знесених яєць встигає зіпсуватися.
Розведення
Барбезьє добре розмножуються. Для розведення відбирають молоду птицю віком від 10 місяців до 1,5 року. Щоб отримати інкубаційні яйця з високою заплідненістю, в батьківському стаді на кожні 10 курей має бути один півень. Племінні півні не повинні бути старшими за дворічний вік. У старших самців статева активність знижується, і частина яєць може залишитися не заплідненою. Крім того, у півнів старшого віку шпори на ногах стають занадто довгими і під час спаровування вони можуть травмувати спини курей.
Сучасні барбезьє мають слабкий батьківський інстинкт. Більшість курей не здатні повноцінно висиджувати яйця та піклуватися про своє потомство. Тому для їхнього розведення потрібен інкубатор. Як виводити пташенят за допомогою цього обладнання, про температурно-вологісний режим та всі деталі процесу штучної інкубації докладно написано у цій статті. Якщо інкубатора в господарстві немає, яйця можна інкубувати і під квочками інших порід (наприклад, білефельдер, українська вушанка або українська чубата).
Якщо пропорція статей у батьківському стаді підібрана правильно, то під гарною квочкою або в інкубаторі виводимість курчат зазвичай становить більше 90%. Пташенята характеризуються дуже високою збереженістю, яка дещо вища ніж у курчат інших порід курей. Збереженість молодняку за весь період вирощування, за умови правильного догляду і годівлі, становить понад 95%. Збереженність дорослого продуктивного поголів’я за утримання в умовах присадибного господарства наближається до 100%.
М’ясна продуктивність
Барбезьє – порода порівняно пізньостигла. Навіть при дуже якісній і щедрій годівлі молодняк буде придатний до забою на м’ясо не раніше ніж у 6,5 місяця. До цього птиця росте, збільшується у розмірі, але м’язової маси на тушці має мало. Найкращі м’ясні тушки отримують від однорічних півнів. Середній забійний вихід такого поголів’я становить близько 70%.
М’ясо, отримане від барбезьє, нежирне, темне, на вигляд і за смаком нагадує дичину. При запіканні може бути сухуватим. При вмілому приготуванні м’ясо барбезьє має особливий смак, який дуже цінують ресторатори. З м’яса барбезьє готують традиційну французьку страву «курка у вині» – coq au vin (кок о ван).
Особливості утримання та годівлі
Барбезьє мають міцне здоров’я, високу пристосованість до несприятливих погодних умов, невибагливість до умов утримання та годівлі. За наявності неогородженого простору для вигулу, частину корму кури здатні добувати самостійно (їхньою здобиччю стають комахи, дрібні хребетні, насіння рослин, черв’яки, личинки тощо). В іншому їх раціон не відрізняється від годівлі решти комбінованих порід курей. Як і будь-яка інша велика птиця, барбезьє вимогливі до вмісту мінеральних речовин у кормах. Тому рекомендується використовувати в раціоні кормові препарати кальцію та фосфору (наприклад, трикальцій фосфат).
Представники цієї породи дуже рухливі і вимагають наявності просторого вигулу чи пасовища поряд із курником. Через високу рухову активність птиця нагулює мало жиру.
Барбезьє полохливі і не схильні до конфліктів. Вони добре уживаються з іншими мешканцями курника.
Барбезьє не пристосовані до утримання у клітках та до інтенсивної технології вирощування. Але для розведення у звичайному присадибному господарстві ці кури підійдуть дуже добре. Барбезьє – універсальна порода, вони здатні забезпечити своїх господарів смачним делікатесним м’ясом і великими яйцями. Окрім цього, вони стануть справжньою окрасою сільського подвір’я.
Успішного вам птахівництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
