Порода литовських важкоупряжних коней, завдяки її унікальним робочим якостям і привабливому зовнішньому вигляду, набуває останнім часом все більшої популярності серед конярів, дрібних фермерів, а також поціновувачів ваговозів. Значні розміри цих коней сприяють тому, що крім прямого робочого призначення, у деяких країнах їх вирощують як м’ясних тварин.
Литовський ваговоз був виведений на території сучасної Литви, що й зафіксовано в його назві. Базою для створення литовської породи стали місцеві важкоупряжні коні (жемайтська порода, що має спорідненість з польським коніком та дикими тарпанами), які здавна використовувалися для роботи в сільському господарстві та для транспортування вантажів в одній із найбільших середньовічних європейських держав Великому князівстві Литовському.
Ці коні були надзвичайно витривалими та добре пристосованими до місцевого клімату. Але достатньої сили тяги, що вимагалася від місцевого поголів’я в умовах швидкого розвитку капіталістичного виробництва, ці тварини не мали через свої недостатньо великі розміри.
У ХІХ столітті, з метою покращення тяглових якостей, поголів’я місцевих кобил стали парувати з жеребцями арденської породи, яких завозили до Литви із сусідньої Швеції. Шведські ардени дещо відрізнялися від первісного бельгійського поголів’я. Помісне потомство вирощували та відбирали з нього для подальшого розведення найбільших тварин з найкращою працездатністю.
Селекція здійснювалась природним шляхом, шляхом відбору сільським населенням та вантажоперевізниками коней, найбільш придатних для вирішення різних господарських і транспортних завдань. Така господарська селекція тривала дуже довго.
Литовська важкоупряжна порода була зареєстрована тільки в 1963 році, хоча перша племінна книга з’явилася в 1948, коли до роботи над породою долучилися вчені-зоотехніки. Значний внесок у створення породи зробили співробітники-фахівці Вільнюської, Німанської, Жагарської, Судавської державних заводських стаєнь та Кедайняйського, Таурогенського племінних розплідників, що завдяки застосуванню наукових знань завершили багаторічну племінну роботу, стабілізували породні ознаки та зробили поголів’я однотипним.
Литовський ваговоз, створений практиками, вийшов дуже вдалим, він зберіг у собі невибагливість, витривалість і набув більших розмірів та більшої сили тяги. Литовські ваговози вважаються одними з найкращих порід робочих коней. Вже за рік після офіційного визнання породи було розпочато вивезення цих коней з Литви. Сумарно з країни вивезли близько 62 тисячі голів, зокрема до Німеччини, Фінляндії, Швеції. Сьогодні в литовського ваговика розрізняють дев’ять внутрішньопородних ліній.
Тіло в литовського ваговоза гармонійно складене, масивне, середнє за розміром. Жива вага жеребців становить близько 700 кг, кобил – до 650 кг. Висота в загривку жеребців – близько 157 см, кобил – до 153 см. Обхват грудей за лопатками в жеребців – від 196 до 199 см, у кобил – від 189 до 192 см. Обхват п’ясті жеребців – від 22,5 до 24 см, кобил – від 22 до 22,5 см.
Статевий диморфізм виражений досить яскраво, жеребці більші за кобил і виглядають грубіше.
Характерний тип конституції – міцний та міцний-грубий. Змішаний тип у бік рихлості конституції є небажаним і вважається вадою. Неприпустимі також груба, горбоноса голова, клишоногість, сирість суглобів, м’яка спина, шаблиста постава задніх кінцівок.
Голова у литовського ваговоза велика, але виглядає гармонійно. Профіль прямий. Очі середнього розміру дуже виразні. Вуха маленькі, рухливі, стоячі. Шия масивна, мускулиста, відносно коротка. Грива густа, волосся грубе. Загривок широкий, високий, зливається з основою шиї. Спина широка, мускулиста, середня завдовжки, поперек міцний, широкий. Круп дуже м’язистий, роздвоєний, трохи звислий. Хвіст високо поставлений, густий із грубим волоссям.
Груди широкі та глибокі, ребра косо поставлені. Живіт об’ємний, підтягнутий. Кінцівки рівні, широко поставлені, пропорційної довжини, товсті, м’язисті, с сухими суглобами. Ноги без начісів, але щітки розвинені добре. Копита великі, зі щільним копитним рогом, забарвленим в тон основної масті.
Найпоширеніші масті – руда та ігренева, здерідка трапляються гніді тварини. Нижня частина ніг зазвичай світла. На голові в більшості поголів’я присутня біла відмітина різної ширини. Шерсть щільна, коротка, середня за жорсткістю.
Литовські ваговози мають врівноважену нервову систему і флегматичний тип темпераменту. Об’їжджені коні дуже спокійні, ними легко керувати, вони охоче йдуть на контакт і співпрацюють з людиною. В умовах дотримання правильного режиму годування, напування, роботи та відпочинку коні можуть продуктивно працювати протягом усього дня.
Типовий аллюр – довгий, швидкий крок, некваплива рись і важкий галоп. Найпродуктивніший робочий алюр – крок. Тільки цим алюром кінь здатний виконувати тривалу роботу та витримувати максимальні навантаження. Відомий випадок, коли на спеціальних випробуваннях дев’ятирічний жеребець литовської породи на прізвисько Арас протягнув кроком віз із вантажем вагою 4,5 т на відстань 2 км за 13 хвилин 20 секунд (для порівняння, володимирський ваговоз вправляється с аналогічним завданням за 15 хвилин).
Коні литовської важковозної породи є порівняно пізньостиглими. Повного розвитку молодняк досягає у віці 4 років. В цей час вже можна починати їх робоче використання або парувати кобил.
Кобили литовського ваговоза мають середню плодючість, значну молочність і добре розвинений материнський інстинкт. На 100 кобил за рік в середньому народжуються 78–82 лошатка. Тобто, здорова кобила кожні 1,2–1,4 року здатна забезпечити господарству одне лоша, якого годує та яким опікується аж до відлучення. Врешті, майже весь молодняк виживає і швидко набирає вагу.
Відлучення молодняка найкраще проводити в 6 місяців. У цьому віці жеребчики вже мають вагу 300–350 кг, а маса кобилок сягає 255–300 кг. Після відлучення темпи зростання в лошат знижуються. У рік жеребчики важать близько 410–430 кг, кобилки – від 390 до 400 кг.
За умови правильного годування, хорошого догляду та раціональної експлуатації литовські ваговики практично не уражаються хворобами і зберігають свою працездатність до 18–20 років. Тривалість їхнього життя складає від 20 до 25 років.
У наш час уряд Литви приділяє неабияку увагу збереженню та популяризації литовського ваговика. Коней цієї породи залучають до проведення різних робіт у сільському господарстві, на лісозаготівлях і в лісовому господарстві. Їх вирощують на м’ясо та з метою отримання сировини для виробництва кумису. Не менш затребувані ці тварини в туристичній сфері, сфері розваг, у спорті тощо.
Литовських ваговозів використовують як жеребців-покращувачів місцевого поголів’я упряжних коней у сусідніх державах (Естонії, Латвії, Україні, Польщі, Білорусі та ін.). Литовський важкоупряжний кінь може стати гідною альтернативою сучасній міні-техніці в невеликих фермерських господарствах.
Вдалого вам конярства!
Поділитись в соцмережах:
