Першеронська порода коней

Першерон – назва всесвітньовідомої породи коней-ваговозів. Походить вона від французького слова Perche, пов’язаного з природним регіоном Perche aux Bons Chevaux, що межує з багатою на пасовища долиною річки Huisne. 

Ця частина нормандської провінції є надзвичайно придатною для розведення коней через м’який помірний клімат, родючі лучні землі з рясною кормовою рослинністю високої якості, глинистий, зі значним вмістом вапняку ґрунт та численні джерела підземних ґрунтових вод. 

Завдяки таким сприятливим умовам тварини можуть пастись на свіжому повітрі впродовж щонайменше восьми місяців на рік. Недарма Нормандія з давніх часів уславилась як один з лідерів у виведенні цінних порід коней, зокрема й елітних скакунів.

Рання історія появи предків першеронів точно невідома. Щодо цього існує кілька версій. Але сучасні тварини, вигляд яких нам добре знайомий, з’явились вже на початку ХIХ століття. Створення цієї породи було зумовлене гострою потребою у швидких, невибагливих і водночас дуже сильних, витривалих конях для роботи в поштових екіпажах та багатомісних пасажирських візках – омнібусах – громадському міському транспорті на кінній тязі. 

Порода першерон не створювалась цілеспрямовано, а склалася природним шляхом, внаслідок довільного покращення наявних місцевих важкоупряжних коней східними жеребцями, переважно арабськими.

Місцеве поголів’я складалося з нащадків норикійських ваговозних коней та інших ваговозів різного походження, що потрапляли до провінції Перш (Perche) з усіх куточків Франції. Так склалось, що всі ці коні за своєю конституцією (груба або груба-міцна), а також мастю (сіра чи ворона) були схожі між собою.

З цього поголів’я шляхом робочої селекції впродовж декількох десятиріч утворилась однотипна популяція, яку згодом і назвали першеронскою породою. Сформувалися три типи першеронів: важкий, середній та легкий, що мали різне призначення (для виконання різних видів робіт). Найбільшого поширення завдяки своїй універсальності набув середній тип.

У 1883 році склали племінну книгу породи Першерон. З початку ХХ сторіччя першеронських коней почали активно експортувати до США та Британії, де гідно оцінили їхні робочі характеристики. У 1918 році в Англії утворилась «Британська спілка першеронів», а в США у 1934 році склали «Поточний реєстр першеронів США». 

У тридцятих роках ХХ сторіччя в США близько 70% робочих коней складали представники першеронської породи. Та надалі впродовж ХХ сторіччя через повсюдну й масштабну механізацію технологічних процесів у промисловості та землеробстві відбулось значне скорочення поголів’я першеронів. 

Зараз спостерігається відродження першеронів. У Франції їх розводять як тварин м’ясного призначення. В Англії та інших європейських країнах ці коні беруть участь у парадах і спортивних змаганнях, а ще їх використовують у лісо- та сільськогосподарських роботах.

У США першерони активно залучаються до сільськогосподарських та інших тяглових робіт. Станом на 2009 рік їхнє поголів’я налічувало в країні понад 2500 голів. Представники породи в різних країнах дещо відрізняються за розміром та мастю. Наприклад, американські першерони трохи дрібніші за європейські. У Європі лише вороні та сірі особини без білих міток вважаються племінними. А в США, окрім цих основних забарвлень, допускаються каштанова, чала та гніда масті.

Створення породи

Ретроспективний аналіз ДНК, здійснений науковцями, показав, що під час виведення першеронів між собою схрещувались упродовж тривалого періоду арабські, бретонські (які належать до тяжкоупряжного типу) та булонські (французька ваговозна порода) коні.

Завдяки такому унікальному генофонду першерони набули свою особливу витривалість, міць та надзвичайну силу. Водночас ці коні, попри свої чималі розміри, є напрочуд енергійними та рухливими. Вони й донині зберегли граційність, маневреність і досить легкий рух у різних алюрах.

Переважною мастю цих коней є сіра (успадкована від арабських скакунів), а також ворона. 

У середині XIX сторіччя першеронську породу стандартизували, і з того часу цінні якості коней підтримуються та покращуються сучасними конезаводчиками.

Опис породи

Французьким селекціонерам вдалось поєднати в перешеронських конях міць і силу ваговоза з граційністю та пластичністю арабських скакунів.

Усім першеронам властиві гармонійна статура та пропорційний екстер’єр. Конституція груба або груба-міцна. Голова масивна, але пропорційна до тіла. Профіль прямий, лоб широкий, очі великі, вуха маленькі, рухливі. Шия товста, з високим загривком. Круп м’язистий, довгий, роздвоєний. І кобили, і жеребці мають широкі та глибокі груди. Спина коротка, м’язиста. 

Саме завдяки плавним лініям спини та крижів, які поступово переходять у прямий і злегка роздвоєний круп коня забезпечується характерна представникам породи плавність та граційність рухів. Ноги в першеронів товсті, м’язисті, з широкими копитами. Копитний ріг твердий, що дозволяє здійснювати тривалі переходи. Колір його залежить від масті тварини.

Грива у першеронів розкішна (густа й пухнаста), а пишний хвіст посаджений доволі низько.

Однією з головних особливостей породи є рівність кроку, як під сідлом, так і в упряжці.

До того ж першерони надзвичайно розумні, обережні, виважені та невибагливі. Вони відомі своїм спокійним, врівноваженим та дружелюбним характером.

Характеристики коней першеронської породи

Рекордсменом першеронської породи за зростом і вагою визнано жеребця з кличкою Le Gear (1902 р.). Його висота в загривку становила 213,4 см, а жива вага складала 1370 кг.

Нині відтворенням унікальних тварин займаються ентузіасти та приватні заводчики (у Франції існує спеціальна програма підтримки підприємців, які розводять коней).

Утримання та догляд

Щодо раціону живлення, то він обов’язково має охоплювати всі групи кормів: соковиті, грубі, концентровані.

Слід зазначити, що чим більше силових навантажень витримує тварина, тим багатшим, різноманітнішим і калорійнішим має бути раціон живлення коня.

Годувати першеронів потрібно двічі-тричі на день з такою умовою, щоб корм знаходився у годівницях протягом 20 годин на добу. Якщо тварина важко працює, то крім основних годувань потрібно через кожні 30 хвилин робити перерви і підживлювати її концентрованим кормом. Напувати робочих коней можна лише після того, як вони охолонуть від роботи.