Впровадження новітніх технологій, які значно підвищують продуктивність праці завдяки її механізації, суттєво спрощує й полегшує діяльність людини в усіх сферах її життя. Не лишилось осторонь таких оновлень і присадибне тваринництво.
Молочне скотарство було й почасти лишається надзвичайно трудомісткою тваинницькою галуззю , а одним з найтяжчих технологічних процесів у ньому є доїння. На великих фермах і молочно-товарних комплексах цей процес уже давно механізований. Та в приватних господарствах, де поголів’я налічує переважно від однієї до кількох корів, багато хто й досі доїть тварин вручну.
І це цілком зрозуміло. Власники, що мають у господарстві лише одну корову, часто міркують так: простіше її доїти руками, аніж купувати, мити, ремонтувати та обслуговувати доїльне обладнання. До того ж ручне доїння не залежить від наявності електроенергії в мережі, що в наших реаліях також має неабияке значення.
Виникають закономірні запитання: навіщо переходити на машинне доїння, чи не шкідливо це для корови, і чи не призведе такий перехід до виникнення маститу, чи не стане машинне доїння стресом для тварини тощо.
Машинне доїння має суттєві та незаперечні переваги, які однозначно виправдовують відмову від ручного доїння.
Насамперед це, звичайно ж, відчутне полегшення роботи доярки (дояра) та зниження ризику травматизму для неї.
Ручне доїння здійснюється виключно за рахунок м’язового зусилля, тому воно вимагає неабиякої сили і значної витривалості м’язів кистей рук для максимальної швидкості та якості виконання цієї роботи.
Доярка має стискати наповнену молоком дійку корови приблизно один-два рази за секунду, доки повністю не видоїть молоко! Доїти повільно чи із зупинками навіть для дуже короткочасного перепочинку не можна, оскільки молоковіддача у корови відбувається протягом відносно короткого проміжку часу.
Це зумовлено складним біохімічним механізмом, основою якого є рефлекторне виділення спеціального гормону окситоцину. Він починає вироблятися в організмі корови у відповідь на обмивання вимені, дотик до дійок і початок доїння. Саме цей гормон змушує тканини вимені швидко віддавати вже накопичене за кілька годин до цього молоко.
Дія окситоцину, завдяки якому і відбувається молоковіддача, є дуже нетривалою. Період, впродовж якого молоко має бути повністю здоєним, в середньому не перевищує восьми хвилин. Заради справедливості варто зазначити, що в різних тварин швидкість молоковіддачі може різнитись, але ця відмінність є незначною. У будь-якому разі процес доїння необхідно повністю завершити якомога швидше.
Якщо ж за ці вісім хвилин не вдалося видоїти все наявне молоко, то воно залишається у вимені, і з припиненням рефлексу молоковіддачі його надзвичайно складно видоїти, оскільки в тканинах цього органу починається процес реабсорбції, тобто зворотного всмоктування.
Такий процес є надзвичайно шкідливим для молочної залози. Регулярне неповне здоювання та подальша реабсорбція не лише знижують молочну продуктивність корови, а й здатні призвести до різних захворювань вимені.
З урахуванням наведених чинників, якісне ручне доїння є доволі непростим завданням, впоратись з яким може не кожна доярка. Особливо ускладнюється ситуація, якщо у господарстві є декілька корів, і серед них трапляються тугодійні, що властиво безпорідному поголів’ю. У цьому разі перехід на машинне доїння не просто полегшить роботу, а й виведе її на якісно новий рівень і значно підвищити продуктивність праці доярки.
Також слід пам’ятати про ризик травматизму. У разі ручного доїння працівник сидить максимально близько до тварини та водночас притримує ногами відро з молоком. Тобто усі кінцівки людини зайняті, і вона опиняється в маломобільному й дуже вразливому становищі.
Корова може її серйозно травмувати навіть ненавмисно, просто внаслідок випадкового необережного руху. Наприклад, злякавшись стороннього звуку (яблука, що впало на дах корівника чи навісу, кішки, що підбігла), або навіть через атаку набридливих мух.
Ризик травматизму значно зростає, якщо корова з якоїсь причини (тріщина в дійці, стрес, неврівноважений темперамент тощо) навмисно хоче вдарити доярку. Ще вищим є ризик отримати травму під час ручного доїння, якщо доярка має справу з непривченою до доїння коровою-первісткою.
Машинне доїння істотно знижує перелічені ризики для оператора, оскільки він перебуває дещо далі від корови, ніж за ручного доїння. До того ж він стоїть, його кінцівки вільні, тобто оператор має значно більше можливостей ухилитися від несподіваного удару та швидше зреагувати на небезпеку.
Безперечною перевагою машинного доїння є й те, що здоювання відбувається набагато швидше, ніж за ручного. Апаратне доїння гарантовано вкладається в ті необхідні вісім хвилин, коли окситоцин виділяється і працює в організмі тварини. Отже, цей спосіб доїння краще відповідає фізіологічному механізму молоковіддачі в корови.
Машинне доїння також помітно впливає і на якість отриманого молока. Оскільки продукт не контактує ні з руками доярки, ні з повітрям тваринницького приміщення, забезпечується значно вищий рівень його чистоти. За умови правильного догляду за вим’ям і доїльним обладнанням, механічне забруднення та бактеріальне обсіменіння щойно здоєного молока є мінімальним.
Отже, машинне доїння безсумнівно значно краще за ручне, хоча запровадити його у власному господарстві – це не завжди легка справа.
Якщо ви врешті ухвалили рішення перевести свою корову на машинне доїння, то перед вами обов’язково постануть кілька запитань, пов’язаних із цим бажанням питань. А саме: як здійснити цей перехід, який саме доїльний апарат вибрати та як його обслуговувати, де зберігати, в яких умовах, як користуватись ним у різні пори року та чимало інших. Відповіді на них, а також і на деякі інші запитання спробуємо дати в цій статті.
Почнемо з опису того, як влаштований і як працює доїльний апарат.
Конструкція доїльного апарату складається з кількох обов’язкових частин: двигуна, вакуумного насоса, манометра, пульсатора (хоча він є не у всіх моделей), доїльного відра та підвісної частини – колектора з доїльними стаканами. У деяких конструкцій пульсатор об’єднаний з колектором в одну деталь і називається пульсоколектором.
Здебільшого доїльний апарат комплектується однофазним електричним двигуном, проте в деяких моделях може бути встановлений і бензиновий чотиритактний або двотактний.
Кожен із цих двох типів двигунів має свої переваги. Електричні двигуни простіші в експлуатації, вони не потребують заправки пальним, менше важать, тихіше працюють і не виділяють вихлопних газів.
Доїльні апарати з бензиновими двигунами використовуються там, де відсутні джерела електроенергії або в разі перебоїв з її постачанням. Таким доїльним апаратом можна доїти корів на пасовищах, у літніх таборах, під час тривалих перегонів стада з одного місця на інше. Бензинові двигуни в доїльних апаратах будуть доцільними в разі необхідності доїння овець і кіз, отари яких перебувають весь пасовищний сезон на далеких пасовищах, віддалених від цивілізації.
Вибір двигуна залежить від особливостей умов експлуатації доїльного апарату та від характеристик вакуумного насоса. Для вакуумного насоса масляного типу потрібен двигун потужністю 1,1–1,5 КВт, на 3000 обертів за хвилину. Привід вакуумного насоса сухого типу розрахований на мотор потужністю 0,75–1,1 КВт, на 1500–3000 обертів за хвилину.
Вакуумний насос – найважливіша складова доїльного пристрою. Цей механізм працює від двигуна і створює негативний тиск у доїльному відрі, пульсаторі та шлангах. Від його роботи залежить функціонування всього апарату. Вакуумні насоси бувають роторні та поршневі.
Насос роторного типу створює вакуум за рахунок обертання ротора зі встановленими в ньому графітовими, текстолітовими або виготовленими з композитного матеріалу пластинами. Пластини захоплюють повітря і відкачують його з камери насоса, що забезпечує там вакуум.
Своєю чергою роторні насоси поділяються на сухі (безмасляні) та масляні. У роторному вакуумному насосі сухого типу обертові пластини працюють без будь-якого змащувального матеріалу, через що порівняно швидко зношуються і вже приблизно через 2 роки потребують заміни. Окрім того пришвидшується знос і статора. На внутрішній поверхні камери насоса можуть з’являтися задирки і потертості. У деяких випадках відновити насос після пошкодження статора неможливо.
Також сухі насоси сильніше нагріваються і потребують щогодинної перерви під час роботи. Та й на додачу створюють багато шуму. Рівень 60–62 дБ є для такого обладнання нормою.
Стосовно переваг насоса сухого типу, то вони теж існують. Такі насоси не потребують обслуговування в період експлуатації. Вони легші. Не створюють під час роботи масляної димки з вихідного патрубка. А головна їхня перевага полягає в тому, що вони без проблем працюють за будь-якої зовнішньої температури, легко запускаються навіть на морозі без якогось погіршення власного стану.
Роторний насос масляного типу працює за тим самим принципом, але для контакту між пластинами і поверхнею корпусу використовується мастильний матеріал, який значно знижує силу тертя, що у підсумку істотно зменшує знос пластин.
Це вигідно позначається на експлуатаційних характеристиках всього пристрою. За рахунок меншого зносу пластин істотно подовжується термін служби вакуумного насоса. А завдяки зниженню сили тертя насос менше нагрівається і може працювати без перерви понад дві години.
Ці насоси дещо тихіші за сухі (рівень шуму від їх роботи досягає 55–58 дБ), та й звук у них м’якший, тому тварини сприймають його спокійніше, менше лякаються. Деякі сучасні моделі обладнануються глушником, тому взагалі тихо працюють.
До одного такого насоса можна одночасно підключати два чи навіть три доїльних апарати.
Проте є в масляних насосів і деякі вади: вони постійно споживають мастило (місячна витрата мастила складає близько 1 літра). До того ж вони здатні нормально працювати тільки за температури в корівнику не нижче +5°С. Запуск в холодніших температурних умовах є проблемним і може завдати шкоди обладнанню. На вихідному патрубку слід обов’язково встановлювати маслозбірник для накопичення відпрацьованої оливи. Під час тривалої роботи такого насоса біля його вихідного патрубка утворюється мастильна хмарка.
Насос поршневого типу створює вакуум завдяки циклічним зворотно-поступальним рухам поршня в корпусі. Під час руху поршня в одному напрямку створюється негативний тиск, а під час його повернення до початкового положення в корпусі насоас відкривається кульковий клапан, і повітря виходить назовні. Ці два такти формують пульсацію, тому насос поршневого типу не потребує оснащення пульсатором.
Обслуговувати насоси поршневого типу дещо складніше за роторні. Раз на 7–10 днів їх необхідно розбирати, розтягувати шкіряну чашу поршня та змащувати її мастилом для зниження тертя й більшої герметичності. Також через кожні 750 годин роботи вакуумної системи слід міняти мастило в редукторі (0,4 кг нігролу №40).
Манометр – це прилад для контролю рівня вакууму в системі. Він вмонтований у вакуумний патрубок.
Пульсатор – це пристрій, який регулює подачу вакууму в доїльні стакани, створює циклічно змінні періоди стискання та розслаблення доїльної гуми.
Пульсатор складається з корпусу, гайки, що притискає кришку, і самої кришки. Усередині знаходиться еластична гумова мембрана, дифузор і клапан, який вставлений у цей дифузор. На дні корпусу є гумова прокладка у вигляді тонкого кільця.
Розрізняють пульсатори регульовані та нерегульовані. У регульованих пульсаторах передбачено регулювальний гвинт для налаштування частоти тактів. Поворот гвинта за годинниковою стрілкою зменшує частоту, а проти годинникової стрілки – збільшує. Нормальна частота становить 60–65 тактів за хвилину. Така ж частота встановлюється виробником і в нерегульованих пульсаторах.
Окрім того, є пульсатори, що працюють у синхронному режимі та попарному.
За синхронної роботи всі доїльні стакани працюють однаково й одночасно. За попарної – доїльні стакани працюють парами: якщо два стискають, то інші два в цей момент послаблюють стискання; у наступному такті відбувається навпаки.
Синхронні пульсатори бувають двотактні та тритактні. У разі двотактної роботи перший такт забезпечує всмоктування, другий – стискання. Тритактна робота пульсатора окрім зазначених двох фаз передбачає ще й паузу. Такий принцип роботи краще позначається на стані вимені корови та сприяє повнішому здоюванню. Попри все це більшість пульсаторів становлять саме двотактні.
Доїльне відро – це бак, що герметично закривається кришкою. До нього надходить видоєне молоко. Кришка відра має два патрубки, один з яких призначений для вакуумного шланга, а інший – для молочного. Герметичність кришки доїльного відра забезпечується м’якою гумовою прокладкою та фігурною ручкою, яка допомагає щільно притиснути кришку до відра за допомогою його дужки.
Місткість доїльного відра буває різною, але найчастіше використовуються відра об’ємом 20 літрів. Саме ними комплектуються більшість доїльних апаратів. Виготовляють доїльні відра переважно з алюмінію або з неіржавкої сталі, а іноді також із прозорого матеріалу.
Прозорі відра є досить зручними, часто на них нанесені мітки для обліку літражу надою. Деякі з металевих відер комплектуються прозорою кришкою, що теж дає свої переваги під час експлуатації апарату.
Підвісна частина апарата складається з вакуумних і молочних шлангів, колектора та доїльних стаканів. Шланги можуть бути виконані з чорної гуми, але частіше їх виготовляють із прозорого матеріалу. Це полегшує контроль за молоком під час доїння і значно спрощує миття.
Колектор – це пристрій, куди надходить молоко з усіх чотирьох доїльних стаканів. Він з’єднаний з пульсатором вакуумним шлангом, а з доїльним відром – молочним шлангом. У колекторі є клапан, який в одному положенні відкриває, а в іншому – перекриває подачу вакуума в доїльні стакани.
Доїльні стакани складаються з металевого або пластмасового корпусу і вставленої всередину доїльної гуми. Гума буває чорна, мутно-біла або прозора. Доїльні стакани з’єднані з колектором молочними і вакуумними шлангами.
Вакуумний насос, доїльне відро й підвісна частина сполучаються між собою молочними і вакуумними шлангами в певному порядку.
Деякі доїльні апарати устатковані блоком захисту від потрапляння води і молока у вакуумний насос.
Тепер розглянемо, як же здійснюється доїння корови доїльним апаратом. У нашому випадку тварина вже привчена до такого способу доїння.
Доїти слід завжди в один і той самий час з суворим дотриманням сформованого режиму. Демонстративні приготування до доїння та одноманітність у поведінці оператора слугують для корови чинниками, які сприяють активації умовного рефлексу молоковіддачі. Тому вони є важливим підготовчим ритуалом, що передує доїнню.
Перед доїнням необхідно ретельно очистити стійло та постелити невелику кількість свіжої, сухої підстилки. Після цього потрібно старанно очистити і вимити вим’я та дійки корови теплою водою, а також вимити руки оператора. Потім слід протерти все насухо чистим рушником або спеціальною одноразовою серветкою. Рекомендується також нанести тварині на дійки спеціальний дезінфікуючий засіб і почекати близько 30 секунд, після чого знову витерти вим’я чистою одноразовою серветкою.
Усі підготовчі маніпуляції з вименем потрібно робити дуже швидко. Так, щоб вони тривали не довше 1–1,5 хвилини. Після цього оператор зціджує перші цівки молока в окремий посуд. Перші цівки – це умовно «брудне» молоко, яке могло контактувати із зовнішнім середовищем через дійковий канал, тому його не можна змішувати з основним надоєм.
Поки оператор здійснює підготовчі процедури з вименем, запускається рефлекторний процес молоковіддачі. І в цей час потрібно під’єднати доїльний апарат до дійок корови.
Процес підключення здійснюють у певній послідовності.
Спочатку потрібно закрити кришку молочного відра, щільно притиснути і зафіксувати її в такому положенні ручкою. Потім увімкнути вакуумний насос доїльної установки і почекати приблизно 35–50 секунд, поки в системі утвориться потрібний рівень вакуума, а пульсатор запрацює в правильному режимі.
Двотактний пульсатор повинен працювати в ритмі близько 65 тактів за хвилину. Показник рівня вакуума на манометрі (для доїння корів) має становити 44–48 КПа (або 0,044–0,048 МПа), якщо це двотактний пульсатор, та 54 КПа – якщо пульсатор тритактний. Для доїння овець і кіз потрібен рівень вакуума в межах 30–35 КПа. Досвідчений оператор легко визначає це на слух, навіть без показників манометра чи вираховування числа тактів пульсатора за хвилину.
Далі слід піднести підвісну частину доїльного апарата (так називається колектор з доїльними стаканами та всіма з’єднувальними шлангами) під вим’я корови закритим клапаном униз. Шланги, що з’єднують колектор із молочними стаканами, звисатимуть донизу і завдяки такому перегнутому стану перекриватимуть свій внутрішній просвіт, допоки оператор не одягне стакан на дійку.
Перед одяганням стакана на дійку слід відкрити клапан (штовхнути його вгору) і негайно вставити дійки у відповідні стакани. Якщо все зробити швидко й правильно, система не встигне втратити тиск, і почнеться доїння. У колекторі з’явиться молоко.
Зазвичай доїння триває кілька хвилин. Його тривалістьзалежить від швидкості молоковіддачі корови (цей параметр індивідуальний і зумовлений породою тварини), кількості молока та розміру дійкового каналу. Сигналом до завершення процесу може слугувати припинення появи нових порцій молока в колекторі.
Дуже зручно, якщо шланги, що з’єднують доїльні стакани і колектор, виконані з прозорого матеріалу. У цьому разі оператор може візуально відстежувати, яка чверть уже видоєна, а яку ще слід продовжувати доїти. (Кількість молока в різних чвертях вимені часто буває неоднаковою. Таке, наприклад, спостерігається в разі козячої форми вимені у корови, маститу, молочних каменів, різних травм та інших особливостей молочного каналу, а також у дуже старих корів).
Якщо одна чи кілька чвертей уже віддали все молоко, а в решті воно ще залишається, то оператор може акуратно зняти з дійок корови ті доїльні стакани, де роботу закінчено, перетиснути молочні шланги, спрямувавши їх донизу, та зачекати, доки рештки молока видояться і з решти дійок. Така маніпуляція вбереже слизову оболонку всередині вимені від травмування вакуумом.
Виконати це доволі складно, тому вдаватися до такого прийому бажано лише тоді, коли кількість молока в різних частинах вимені суттєво різниться. Перші рази здійснити подібну маніпуляцію буде непросто, та після невеликої практики ви набудете потрібної навички.
Дійки після доїння тоншають, тому знімати з них стакани зазвичай нескладно. Але якщо це не вдається, то не потрібно стягувати стакан силою. Перекрийте клапан (потягніть його вниз), вакуум ослабне, і зняти потрібний стакан буде легше. Після цього знову відкрийте клапан подачі вакууму (натисканням його вгору) і продовжуйте доїння, поки молоко не припинить витікати і з інших дійок.
Щоб зняти доїльні стакани з дійок, перекрийте клапан подачі вакууму, і за кілька секунд вони самі вільно впадуть. Якщо ж дійки в корови дуже широкі, то доведеться обережно потягнути всю підвісну частину за колектор вниз.
Закінчивши доїння, рекомендується змастити дійки пом’якшувальним кремом. На великих молочних комплексах технологія передбачає обробку дійок ще й спеціальним знезаражувальним розчином, який перешкоджає потраплянню небажаної мікрофлори через дійковий канал у молочну цистерну. Тоді наступного разу здоєне молоко буде чистішим за мікробіологічним показником. Цей метод можна запровадити і у власному господарстві.
Після завершення доїння вакуумний насос вимикають. Молоко проціджують, а доїльний апарат миють.
Миття доїльного апарата також потребує певних навичок. Забезпечення чистоти всіх частин доїльного апарата, що контактують з молоком, гарантує не лише чистоту самого молока, а й безпеку машинного доїння для здоров’я молочної залози корови. Там не зможе розвиватись небажана мікрофлора.
Промивати апарат потрібно після кожного доїння і раз на кілька днів ретельно мити. За триразового доїння достатньо промивати один раз на день гарячою водою з мийним засобом, а в інші два рази – просто гарячою водою.
Процес промивання здійснюють таким чином. У відро набирають воду температурою близько +60°С і розчиняють у ній мийний засіб. Для цього використовують будь-які засоби, призначені для миття кухонного посуду. Вони добре розчиняють жир, бруд і призначені для поверхонь, що контактують з харчовими продуктами, тому є відносно безпечними і для здоров’я людини, і для доїльного апарату.
Потім доїльне відро щільно закривають, а доїльні стакани опускають у підготовлений гарячий розчин із мийним засобом. Вмикають вакуумний насос і відкривають клапан подачі вакууму на колекторі. Апарат всмоктує мийний розчин, проганяє його через молочні шланги та зливає в доїльне відро. За необхідності операцію можна повторити з тим самим мийним розчином двічі або тричі.
Після цього систему потрібно прополоскати чистою гарячою водою для очищення від мийного засобу і розчинених забруднень. Обполіскувати можна одноразово або двічі-тричі. Після цього і доїльне відро, і навісну частину слід просушити.
Ретельне миття передбачає механічне очищення внутрішньої поверхні навісної частини доїльного апарату із застосуванням спеціальних йоржиків. З їхньою допомогою очищаються всі шланги від нальоту зсередини. Після механічного очищення систему слід промити гарячою водою з розчиненим мийним засобом і прополоскати гарячою чистою водою, як це вже описувалось вище. Просушування під прямим сонячним промінням сприятиме кращому санітарному стану деталей доїльного обладнання.
Тепер зупинимось на тому, як привчити корову до доїльного апарату.
Якщо корова привчена до ручного доїння, то перевести її на машинне не завжди просто. Значною мірою це залежить від індивідуальних особливостей певної тварини, від її типу темпераменту, віку тощо. Та в будь-якому разі цей перехід має здійснюватись поступово і лише після відповідної попередньої підготовки.
Підготовка починається з того, що поруч із твариною ставлять доїльне відро з підвісною частиною. Воно просто стоїть під час усіх доїнь у безпосередній близькості до тварини й доярки, яка працює. Через кілька днів корова звикне до нового об’єкту і перестане звертати на нього увагу. Такий результат і є нашою метою на першому етапі.
Розташовувати вакуумний насос і двигун краще стаціонарно в іншому приміщенні, або хоча б у найдальшому кутку корівника, а вакуум у такому разі подаватиметься через трубу, підведену до стійла. Тоді рівень шуму буде значно нижчим, а гучний звук увімкненого обладнання не лякатиме тварин.
Наступний етап підготовки передбачає такі дії: потрібно увімкнути двигун і, заспокоївши тварину погладжуванням, голосом або ласощами (наприклад, дати кілька яблук), розпочати ручне доїння. Так потрібно робити (двигун працює, доїльне відро з підвісною частиною стоїть поруч) під час усіх доїнь, аж поки корова не звикне до шуму і вже не реагуватиме на нього. Для звикання зазвичай достатньо кількох днів за триразового режиму доїння.
Наступний етап після звикання – це підключення доїльного апарату, розташованого поряд з коровою, до вакууму перед початком ручного доїння. Першого разу можна віддалити його від тварини на 2–3 метри, щоб шум працюючого пульсатора її не налякав, а в наступні рази поступово наближати. За кілька днів тварина зрозуміє, що цей об’єкт не становить жодної небезпеки і вже не реагуватиме на нього.
Після формування в корови спокійного, байдужого ставлення до працюючого доїльного апарату, шуму вакуумного насоса та увімкненого двигуна, можна обережно під’єднати доїльні стакани до дійок.
Роблять це наступним чином: увімкнувши все обладнання, доярка починає доїти корову ручним способом, а щойно почнеться молоковіддача, обережно підключає апарат до дійок. Щоб відволікти увагу корови під час перших підключень, рекомендується дати їй ласощі (наприклад, концентрований корм, буряк чи яблука). Переключивши свою увагу на ласощі, тварина спокійніше сприйме нові відчуття під час доїння. Через кілька днів новий спосіб доїння стане для неї звичним, і потреби відволікати корову кормом не буде.
Якщо ж весь доїльний апарат разом із двигуном і вакуумним насосом знаходиться на спеціальному візку (через особливості конструкції), то корову привчають до нього трохи інакше. Спочатку ставлять обладнання у видимій для корови зоні, а згодом поступово наближають, дають змогу обнюхати, доторкнутися.
Як тільки корова звикне до нового предмета і перестане його боятися, відвозять обладнання у найдальший кінець корівника і вмикають. Якщо довжина приміщення менша 10 метрів, то апарат краще поставити не всередині, а біля входу, перед відчиненими дверима. Перечекавши, поки мине перша реакція тварини на несподіваний незнайомий звук, доярка починає ручне доїння.
Холосте увімкнення апарата повторюють під час усіх доїнь протягом кількох днів. І водночас спостерігають за поведінкою корови. Якщо звук увімкненого апарату не лякає тварину, то візок поступово підвозять ближче на 1–1,5 метра. І знову дають корові час на звикання. Приблизно за тиждень тварина привчається не боятись шуму працюючого на візку обладнання, і тоді вже можна починати переходити на машинне доїння.
Якщо в приміщенні знаходиться не одна корова, то разом з нею до присутності доїльного апарату і звуку його роботи привчаються одночасно й інші тварини. Увага та індивідуальний підхід знадобляться лише під час безпосереднього підключення підвісної частини до дійок. З кожною коровою це потрібно робити обережно, не забувати про дотримання правил техніки безпеки, а також заспокоювати тварину голосом і погладжуваннями.
Якщо в корівнику перебувають не лише дорослі дійні корови, а й нетелі, то завдяки щоденному спостереженню за машинним доїнням вони природним чином формують спокійне ставлення до доїльного обладнання. Згодом, після отелення, буде нескладно привчити їх до машинного доїння. (Нетелі – це тільні телиці).
Привчання до машинного доїння молодої корови, що вперше отелилась і не знайома з доїльним апаратом, відбувається приблизно так само, як і дорослої, звиклої до ручного.
За 10–20 днів до прогнозованої дати отелення тварині показують апарат, потім вмикають його і лишають працювати на 10–15 хвилин. Цей метод повторюють щодня, двічі або тричі на день. Поступове послаблення, а згодом і повна відсутність реакції нетелі на доїльний апарат, що працює в безпосередній близькості від неї – це найкраще свідчення того, що привчання відбувається успішно.
Після отелення апарат обережно підключають до вимені первістки без будь-яких попередніх привчань і стежать, щоб тварина його не збила. Поводитись з коровою у цей момент потрібно спокійно, але впевнено. Під час перших доїнь її, за потреби, слід заспокоювати лагідним голосом, погладжуванням, відволікати ласощами, а іноді й примусити стояти суворим окликом.
Бити тварину недоцільно, оскільки це не лише не дасть бажаного результату, а й стане причиною ще більшого збудження та рухливості. Особливо норовливих і надмірно неспокійних тварин під час перших дійок варто фіксувати в стоячому положенні класичними ветеринарними способами (наприклад, тісно прив’язавши за роги до надійної опори, або взявши за ніздрі спеціальними носовими щипцями, або підв’язавши одну з передніх кінцівок, щоб тварина стояла лише на трьох ногах тощо).
Правильне привчання до машинного доїння не викликає значного стресу у тварин. Використання справного доїльного обладнання в правильному режимі є безпечним для здоров’я корови, воно не стає причиною маститів або зниження продуктивності.
На сучасному ринку обладнання для тваринництва різноманітність доїльних апаратів, розрахованих на доїння від 1 до 20 корів є чималою. Зацікавлений клієнт отримує досить широкий вибір і між моделями, і між виробниками. Є апарати, призначені для доїння корів, для кіз і овець, для кобил. Багато в чому вибір залежить від особливостей конкретних умов експлуатації та внутрішніх, суб’єктивних уподобань власника господарства.
До прикладу, якщо вакуумний насос знаходитиметься в холодному приміщенні, де температура взимку може впасти до +5°С й нижче, то краще зупинити свій вибір на роторному апараті сухого типу. Якщо ж доїльний апарат перебуватиме в корівнику, то перевагу слід надати роторному апарату масляного типу з вбудованим глушником.
Фермерам, які не надто розбираються в техніці та не люблять її обслуговувати, не підійде апарат із насосом поршневого типу. Краще їм обрати роторний.
Власникам ферм, де часто трапляються перебої з електропостачанням, знадобиться апарат із бензиновим двигуном. Такий самий бензиновий апарат стане в пригоді фермерам, що практикують пасовищне утримання стада далеко від благ цивілізації.
Якщо поголів’я ферми обмежується 2–3 дійними коровами, то немає сенсу купувати дорогий та надпотужний апарат, розрахований на підключення декількох доїльних відер одночасно. Обравши якусь конкретну модель, буде незайвим поцікавитись відгуками покупців на інтернет-форумах.
Навіть найкращий і найбільш невибагливий доїльний апарат потребує від власника уваги, а саме дбайливого догляду та своєчасного обслуговування. Правильне обслуговування – запорука бездоганної роботи доїльного апарату впродовж багатьох років.
Окрім промивання молочної частини після кожного доїння та періодичного ретельного миття з використанням спеціальних йоржиків (дротяного інструменту з жорсткими синтетичними щетинками), доїльний апарат потребує й іншого обслуговування.
У роторних апаратах масляного типу потрібно постійно контролювати наявність оливи в бачку, яку потрібно додавати в міру використання. Одночасно з цим, слід своєчасно звільняти мастилозбірник, куди викидається відпрацьоване в насосі мастило.
Апарати з вакуумним насосом поршневого типу через кожні 750 годин роботи потребують заміни мастила в редукторі. Такий насос слід розбирати щотижня, аби змастити та розтягнути шкіряну чашу поршня.
Пульсатор синхронного типу роботи необхідно періодично розбирати, щоб очистити і просушити. Час від часу, в міру зношення, у цьому пульсаторі потрібно буде міняти мембрану.
Також слід щодня оглядати всі гумові частини апарата щодо можливого виникнення тріщин та інших пошкоджень цілісності. У разі виявлення неполадок зношену деталь потрібно негайно замінити на нову.
Стосовно зберігання: краще зберігати доїльний апарат у сухому, затіненому приміщенні, за кімнатної температури. Погожої днини, у гарну погоду, незалежно від пори року, бажано розміщувати під прямим сонячним промінням для знезараження та просушування. Ті частини апарату, що містять гумові деталі, залишати під дією сонця чи на морозі небажано, оскільки інтенсивна інсоляція та промерзання значно скорочують термін їхньої служби.
Улітку потрібно стежити за тим, щоб вакуумний насос і двигун не перегрівалися під час роботи. Взимку бажано зберігати й експлуатувати весь доїльний апарат в умовах позитивної температури довкілля, бо нерідко пульсатор відмовляється працювати через замерзання всередині нього конденсату, а за температури нижче +5°С гусне масло, і вакуумний насос не може нормально працювати.
Через порушення оптимальних умов експлуатації доїльний апарат може виходити з ладу. Поломка апарату cтворює дуже неприємну ситуацію. Вона спричинює чимало незручностей, оскільки через це порушується вся робота молочної ферми. Ремонт має бути здійснений максимально швидко. Бажано протягом кількох годин, адже поголів’я не може бути довго недоєним.
Для швидкого відновлення чи ремонту доїльного обладнання фермер завжди повинен мати в запасі основні деталі (пульсатори та комплектуючі до них, шланги, дійкову гуму, колектор, прокладку кришки та прокладку пульсатора, підшипники, сальники, змінний комплект графітових пластин тощо), які за потреби можна швидко замінити на місці.
Доїльний апарат створили в США у ХІХ сторіччі. З того часу він зазнав чимало конструктивних змін, поки набув знайомого нам вигляду. Сучасні доїльні апарати – це надзвичайно зручне й надійне автоматичне обладнання, здатне значно полегшити нелегку повсякденну роботу тваринника і збільшити продуктивність його праці. А з хорошим обладнанням і працювати приємно!
Високих вам надоїв та задоволення від роботи!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
