Одомашнення диких віслюків (лат. Equus asinus, родина Коневі) відбулось дуже давно, близько 5–6 тисяч років тому, в Стародавньому Єгипті й Ефіопії. З двох існуючих видів – кулан або азійський дикий віслюк (лат. Equus hemionus) та африканський осел (лат. Equus asinus) – саме останній став родоначальником сучасних свійських віслюків (лат. Equus asinus asinus).
Дикий африканський віслюк представлений в природі двома підвидами: нубійський дикий осел (поширений від степів верхньої течії Нілу до узбережжя Червоного моря) та сомалійський дикий осел (ареал поширення – Сомалійський півострів Африки).
Середовище існування цих тварин не відрізняється багатим вибором кормів, тому віслюки відомі своєю невибагливістю до їжі. Вони живляться трав’янистими рослинами, чагарниками, зокрема й колючими, поростями дерев, коренеплодами. Ще більш обмеженою є їхня потреба у воді. Дикі віслюки можуть вживати навіть солону та гірку воду, а на водопій ходять зрідка, раз на три доби. Тривалість життя цих тварин становить близько 25–35 років, проте іноді трапляються й довгожителі, які живуть до 45 років і довше.
Продуктивний вік у цих тварин починається в чотири-п’ять років. Зріст віслюків, залежно від породи, варіюється від 0,9 до 1,63 м. Температура тіла здорової особини становить в середньому +37°…38°С, частота пульсу (ЧСС) – від 45 до 55 скорочень за хвилину. Самки віслюків виношують потомство 12–14 місяців. Зазвичай у них народжується одне віслюча, у виняткових випадках – двоє. Малюки живляться молоком до восьми – дев’яти місяців, а з дворічного віку їх починають поступово привчати до роботи.
Віслюки схильні до тих же захворювань, що й коні, але хворіють дуже рідко. Несприятливими факторами для них є умови вологого, холодного та сирого клімату, тому вирощувати ослів у таких регіонах дуже проблематично.
Приручення диких віслюків відбулося набагато раніше, ніж коней. Це перші відомі нам свійські тварини. Їх використовували як тяглову силу, для сільськогосподарських робіт, як упряжних та в’ючних тварин, для отримання молока, м’яса, міцних шкур.
У часи стародавніх шумерських воєн ослів впрягали в бойові колісниці, а перський цар Дарій I у своїх загарбницьких походах використовував цих тварин, невідомих скіфам до того часу, щоб вони викликали страх своїм ревом і залякували війська й коней противника.
До наших днів у гробницях фараонів збереглися настінні зображення ослів. Саме за допомогою цих працьовитих і витривалих тварин було зведено єгипетські піраміди.
Віслюки були незамінні під час тривалих переходів через пустелі, тому їх використовували як в’ючних тварин для розширення торгівлі на сусідніх територіях. Завдяки особливій формі, твердості та міцності копит підкови ослам не потребні. Ці тварини пристосовані до тривалого переміщення кам’янистою місцевістю, легко долають круті гірські схили і можуть впевнено рухатись разом із вантажем по вузьких та небезпечних високогірних стежках. Проте ці ж копита не придатні для швидкого бігу, тому швидкість пересування на ослах набагато нижча, ніж на конях. Також віслюки вкрай негативно ставляться до водних перешкод, оскільки не вміють плавати.
Сила, витривалість, невибагливість, розум та обережність ослів сприяли їх широкому поширенню в країнах Середнього та Близького Сходу, а трохи згодом на Кавказі та території Південної Європи. Використання цих тварин у регіонах зі спекотним і посушливим кліматом, де немає достатньої кількості хороших пасовищ та води, виявилось кращим порівняно з кіньми, тому в процесі освоєння нових земель осли мали неабияке значення.
Нині поголів’я віслюків у світі налічує понад 50 мільйонів. Значна кількість тварин зосереджена в Африці, Китаї, Південній Америці, Індії, Мексиці, США, а найкращі племінні віслюки вирощуються в Іспанії, Франції, США. Крім того, досить поширені та широко використовуються мули (міжвидовий гібрид, отриманий внаслідок схрещування самиці коня з віслюком) та ослюки (гібрид жеребця з ослицею).
Віслюки – надзвичайно перспективні тварини для невеликих господарств. Їх можна розводити в зонах жаркого та помірного клімату, де переважає суха й сонячна погода. Для утримання ослів підходять навіть невеликі приміщення з неяскравим освітленням і нерівною, кам’янистою підлогою. Головна умова – забезпечити тваринам тепло й сухість.
У разі суворих зим ослам потрібен захист від холоду, дощу та вітру, тому на час холодів їх переводять у закриті приміщення (сарай) без протягів і з надійним дахом. Від переохолодження їх захистить підстилка із сіна, соломи, а в нічний період осла можна вкривати зігріваючими матеріалами (мішковиною, солом’яним або трав’яним килимком тощо). За температури не нижче –15°С віслюків можна виводити на короткочасні прогулянки, якщо вони не пручатимуться.
Місткість для питної води завжди має бути наповнена й чиста. Важливо, щоб вона не протікала – зайва волога в приміщенні може спричинити загнивання копит у віслюків. Бажано, щоб кошик із кормом не розміщався на підлозі, а був підвішеним до чогось. Ослам потрібна груба рослинна їжа, багата на клітковину. Не можна їх перегодовувати зерном і крупами, інакше вони швидко набирають зайву вагу.
Невибагливість цих тварин до умов утримання й годування – дуже важливий чинник у разі вибору між конем та віслюком. До того ж, осли витриваліші, працелюбніші, мають кращий імунітет до різних захворювань. Вони здатні переміщати нерівною, кам’янистою місцевістю чималі вантажі на значну відстань навіть у сильну спеку.
Осли дуже розумні та кмітливі, їх не можна суворо карати, а краще виявляти до них розуміння й терпіння. Якщо тварина втомилась, необхідно дати їй відпочити. І невдовзі осел самостійно продовжить шлях чи завершить розпочату роботу.
Ще деякі особливості тварини: вірність своїй обраниці (віслюки є однолюбами, і якщо у самця з’являється самка, то вона буде в нього єдиною), надзвичайна відданість, відповідальність і чудова пам’ять.
Якщо віслюків обрано для домашнього вирощування й розведення, то насамперед необхідно визначитись з метою такого придбання. Осли – багатофункціональні тварини, вони можуть використовуватись для вантажних перевезень, польових робіт, отримання молодняку, для туризму чи надання в оренду. Ще одна їхня дивовижна властивість: осли, як і собаки, здатні охороняти й захищати стадо від нападу невеликих тварин.
Одним з продуктів, що одержують власники цих тварин, є осляче молоко. Цей цілющий напій є надзвичайно корисним і дітям з наймолодшого віку, і дорослим. За поживністю він не поступається коров’ячому молоку (60 ккал), містить вітаміни А, В, С, Е, комплекс поліненасичених жирних кислот (омега-3 та омега-6), антибактеріальні речовини (зокрема лізоцим), мінерали.
Ще за часів правління Клеопатри це молоко було відоме як чудовий косметологічний засіб. У переказах і легендах збереглися свідчення про незрівнянну красу цариці Єгипту, а відновлювати молодість і підтримувати свіжість шкіри Клеопатрі вдавалося за допомогою ванн з віслючого молока.
Давньогрецький філософ і цілитель Гіппократ використовував осляче молоко як засіб від інфекційних захворювань, інтоксикацій та для лікування печінки. Сьогодні спектр застосування лікувальних властивостей цього продукту набагато ширший. Щойно здоєне молоко ослиць рекомендується в разі запальних процесів верхніх дихальних шляхів і легень, при остеопорозі, проблемах шлунково-кишкового тракту (зокрема для лікування виразкової хвороби), при алергіях та онкозахворюваннях, а також для зовнішнього застосування (від шкірних хвороб).
Воно практично не має протипоказань, за винятком випадків індивідуальної непереносимості продукту. У деяких країнах Європи (наприклад, у Франції) ослів вирощують на спеціальних ослячих фермах саме з метою одержання корисного молока. Цей продукт використовується для виготовлення кращих елітних сортів сиру.
Осляче м’ясо також цінується як корисний та дієтичний продукт. Воно досить жорстке й жилаве, смаком нагадує конину, але солодше. Придатне для виготовлення ковбасних виробів. Шкура ослів вирізняється високою міцністю та довговічністю. У давнину з неї виготовляли пергамент. Сьогодні шкіряні вироби з ослячих шкір користуються підвищеним попитом. А в Китаї желатин, отриманий з ослячих шкір, використовують у косметології та народній медицині.
Навіть у наш час, з розвитком нанотехнологій та появою робототехніки, не втрачається інтерес до цих незвичайних тварин. Віслюки продовжують служити людині, вони допомагають у багатьох сферах нашої життєдіяльності. В Центральній Азії, Казахстані, на Кавказі та в Закавказзі, в Африці та Австралії, південних регіонах США та в Європі віслюки, як і раніше, активно залучаються до роботи в сільському господарстві (на виноградниках, тютюнових і чайних плантаціях, у цитрусових садах тощо).
Кількість створених порід віслюків становить близько трьох сотень, але більшість з них маловідмінні одна від одної. Племінна работа, здійснена в США у XIX столітті, дозволила отримати найбільшу породу – мамонтових ослів, зріст яких у пахолку сягає (у самців) 160–170 см. Інша, не менш відома порода віслюків, була виведена в середньовічній Іспанії і отримала назву каталонської. Ці тварини дещо поступаються мамонтовим віслюкам за розмірами (їхній зріст досягає 140–150 см), проте мають репутацію найшвидших, тому зазвичай представники саме цієї породи беруть участь в ослиних перегонах.
Певно, найдревнішою породою ослів, що були виведені на півдні Франції, є пуатуська. Віслюки пуату мають довгу, кошлату вовну, яка звисає пасмами, і вирощуються переважно як декоративні тварини. Найменші віслючки (до 62–90 см в загривку) були виведені в Італії понад 100 років тому і належать до мініатюрної середземноморської породи. Їх використовують як тварин-компаньйонів для дітей чи людей похилого віку, або для осіб з обмеженими можливостями.
Поділитись в соцмережах:
