Серед усіх продуктів, якими можна випадково отруїти сільськогосподарських тварин, найбільш поширеною й доступною є, напевне, звичайна харчова сіль. Як обов’язковий компонент корму, вона входить до раціону практично всіх видів сільськогосподарських тварин. Та якщо випадково перевищити максимально допустиму дозу, ця ж речовина призведе до тяжжких розладів у їхніх організмах.
Роль хлориду натрію в життєдіяльності тварин переоцінити важко. Компоненти цієї сполуки беруть участь у багатьох фізіологічних процесах. Так, іони хлору необхідні для синтезу соляної кислоти шлункового соку. Іони натрію та хлору беруть участь у передачі нервових імпульсів між нервовими клітинами, підтримують енергетичні процеси всередині самих клітин. Іони натрію, спільно з калієм, нормалізують осмотичний тиск крові та інших рідин організму, вони є найважливішими речовинами міжклітинної рідини, регулюють водно-сольовий обмін тощо.
У дійсності фізіологічні розлади, пов’язані з нестачею солі в організмі, спостерігаються серед тварин доволі рідко, оскільки вони спроможні самостійно задовольнити потребу в цьому продукті й знаходять сіль у зовнішньому середовищі. Але якщо тварини утримуються в сучасних, закритих, промислових комплексах і позбавлені можливості контактувати із зовнішнім світом, то їх організми можуть відчувати дефіцит солі. У такому разі включення хлориду натрію до раціону або присутність солі в чистому вигляді, у формі лизунів є обов’язковою.
Якщо вміст солі в кормах менший за норму, тварини спочатку втрачають апетит і знижують цільову продуктивність: уповільнюється зростання молодняку, гірше несуться кури, у корів зменшуються надої, а також вміст у молоці білка й жиру, робочі коні швидко стомлюються. Крім того, знижується загальна резистентність організму (поголів’я стає більш уразливим до різних захворювань), з’являються неприродні смакові уподобання (тварини намагаються поїдати або лизати неїстівні предмети), поступово прогресує виснаження, порушується репродуктивна функція, шерсть грубіє, куйовдиться й втрачає свій блиск.
Якщо сіль в організм тварини зовсім не надходить, або її недостатній вміст у кормах зберігається упродовж тривалого часу, то можуть розвиватися й тяжчі розлади: загальна слабкість, болісні відчуття у м’язах чи їх спазми, набряклість підшкірної клітковини (переважно в області підгруддя й міжщелепного простору), блювота, нервові розлади, дезорієнтація в просторі. А в надзвичайно тяжких випадках можлива навіть кома.
Добова норма згодовування харчової солі неоднакова для різних видів сільськогосподарських тварин. Більшість виробників повноцінних комбікормів додають її до своїх продуктів у кількості 0,5%, а оскільки кількість корму для кожного виду тварин потрібна різна, то й споживання солі відрізнятиметься.
Найчутливіше до надлишку солі в кормах – птаство. Добова норма для однієї курки-несучки не повинна перевищувати 0,5 г солі. Курчатам можна вводити сіль у раціон з другої декади їхнього життя, по 0,05 г на добу для кожного. Поступово цю кількість слід збільшувати і до двомісячного віку довести до 0,1 г на кожне курча.
Вівцям, дорослим баранам і молодняку старше 8 місяців потрібно давати з кормом або в чистому вигляді приблизно по 10 г солі на добу. Суягні матки потребують більше – до 12 г, лактуючі вівцематки – ще більше: по 14 г на добу.
Норму солі для великої рогатої худоби зазвичай розраховують відповідно до живої ваги й віку тварин. У перший місяць свого життя теля отримує всю необхідну для нормальної життєдіяльності кількість солі з материнського молока. У двомісячному віці йому вже потрібно поступово додавати сіль до корму, в дозі 2–3 г на добу. А в подальшому слід щомісяця збільшувати кількість солі в добовому раціоні на 1 грам. Дорослим тваринам потрібно щодоби давати по 5 г солі на кожні 100 кг їхньої ваги. Дійним коровам цю кількість ще збільшують: по 3 г за кожен літр молока.
Норма згодовування солі коням залежить від ваги тварини й інтенсивності роботи, яку вона виконує. Під час важкої роботи кінь потіє, а разом з потом втрачає й сіль, яку потім необхідно відновлювати. Добова потреба в харчовій солі у дорослого коня складає від 20 до 60 г.
Для свині добова норма солі становить менше 0,3 г на 1 кг живої ваги. Так, наприклад, якщо вага свиноматки 120 кг, їй можна дати 30 г солі, при вазі 150 кг – 35 г, якщо ж вона важить від 180 до 200 кг – 45 г.
Згодовувати сіль вівцям, коням і великій рогатій худобі краще у вигляді лизунів, оскільки ці тварини здатні регулювати споживання хлориду натрію самостійно, і тоді дефіцит солі чи отруєння нею не виникатимуть. Свиням і птиці зручніше додавати сіль до комбікормів.
Одноразове перевищення добової норми в кілька разів не буде смертельним для більшості тварин (крім птиці!) за умови їх вільного доступу до води. Але перевищення допустимих доз все ж призводить до отруєнь різної тяжкості. Чим більше перевищення допустимої дози, тим важчий клінічний перебіг отруєння.
Потрапивши до організму в надмірній кількості, сіль спочатку викликає сильне подразнення в шлунку й кишківнику. Зовні ці процеси будуть виражатися у тварин занепокоєнням, втратою апетиту, блювотою, спрагою, рідкими й частими випорожненнями. З шлунково-кишкового тракту іони натрію потрапляють у кров’яне русло, де витісняють з еритроцитів іони калію, чим порушують здатність гемоглобіну переносити кисень і вуглекислий газ. Врешті це призводить до порушення газообміну в тканинах і кисневого голодування. Зовні ці процеси виражаються появою задишки та посинінням видимих слизових оболонок і шкіри.
З потоком крові іони натрію потрапляють до клітин нервової системи й витісняють з них іони кальцію та магнію, що призводить до надмірного збудження нервових центрів і порушення роботи регульованих ними систем організму.
Зовні це проявляється у збудженні, підвищенні активності: тварина може ходити по колу, здійснювати безцільні рухи, не помічати перешкод, втрачати орієнтацію навіть у звичному середовищі. Потім порушується координація рухів: тварина може приймати нехарактерні для свого виду пози (корова сидить по-собачому); зіниці в цей час розширені, можлива втрата зору або його ослаблення. На цьому етапі часто трапляється слинотеча.
Процес надмірного збудження нервової системи досить швидко (через годину-півтори) призводить до її перевтоми. Тоді збудження змінюється сильним пригніченням, м’язовою слабкістю, тремором, з’являються судоми міжреберних м’язів, м’язів щелеп і кінцівок. Пульс слабкий, частий. Без своєчасної ветеринарної допомоги тварина може загинути від асфіксії (задухи) протягом перших двох діб (час залежить від тяжкості отруєння).
У птахів отруєння сіллю клінічно проявляється повною втратою активності, проносами, спрагою, паралічами, перекручуванням шиї, опущенням крил, скуйовдженим пір’яним покривом.
Смертельна доза солі для коней: 2–3 г/кг, великої рогатої худоби: 3–6 г/кг, для свиней: 1,5–2 г/кг, птиці: 1 г/кг.
Лікування спрямоване на вимивання з організму надмірно спожитої кількості солі й відновлення нормального іонного балансу в крові та в усіх рідинах організму. Для цього потрібно забезпечити тварину великою кількістю води, а за необхідності напоїти її примусово або поставити теплу клізму. Крім цього, свиням слід ввести внутрішньом’язово 10% розчин глюконату кальцію в дозі 30 мл і повторити ін’єкцію знову через 3–4 години.
Корові потрібно ввести внутрішньовенно 200 мл 10% розчину хлористого кальцію та 200 мл 40% розчину глюкози. Малій рогатій худобі – внутрішньовенно 50 мл 10 % хлористого кальцію й 50 мл 40% глюкози. Після того як мине загроза життю, подальше лікування спрямовується на усунення розладів травної системи. Хороший ефект досягається при напуванні тварин відваром льону, вівсяним киселем, трав’яними настоями.
Після купірування отруєння, у жуйних нерідко помічають атонію передшлунків, у свиней – запалення шлунку й кишківника, стільні корови й телиці можуть абортувати.
Кращою профілактикою отруєнь сіллю є суворе дотримання норм її додавання в корми.
Вдалого вам тваринництва!
Відповіді на запитання, які виникли внаслідок ознайомлення з цією темою, можна отримати на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
