Порода бджіл карніка має таке широке розмаїття власних ліній, що здатна задовольнити потреби практично всіх бджолярів. Можливо, саме це й посприяло її значному поширенню в Європі.
Пешец (Peschetz) є найстарішою лінією карніки. Саме ці бджоли в першій половині ХХ сторіччя остаточно витіснили італійську та чорну лісову бджолу на пасіках Німеччини, Австрії та Словенії.
Першим селекціонером цієї лінії став Ганс Пешец (1901–1968 рр.), австрійський залізничний службовець (бджолярство було для нього лише хобі). На початку 1924 року Пешец утримував на власній пасіці близько 24 бджолосімей, утворених з традиційної на той час для півдня та південного сходу Австрії помісі карніки з італійськими бджолами.
Історія створення лінії розпочалась у травні 1926 року. Саме тоді Ганс придбав 3,5-кілограмовий рій чистої карніки з невеликої пасіки у віддаленому селі найпівденнішої австрійської провінції Верхня Каринтія. Ця сім’я стала основою його селекції.
Придбаний рій надзвичайно швидко розвинувся на повноцінну бджолину сім’ю і вже у травні-червні показав дуже хороші результати зі збирання нектару. У червні мед був відкачаний тричі, а саме у кількості 15,5 + 18 + 12 кг! (Вулики того часу були значно меншими за сучасні, тому мед доводилось відкачувати частіше і в менших кількостях, ніж зараз).
До того ж у липні бджоли забезпечили ще 11 кг продукту, тож загальний збір товарного меду склав 56,5 кг! І все це в умовах стаціонарної пасіки. Більше того, сім’я запасла таку кількість власних запасів, що для зимового підгодовування їй знадобилося лише 2 л цукрового розчину.
Бджоли благополучно перезимували на точку, і в 1927 році забезпечили пасічнику майже такі ж хороші результати, як і в минулому. Крім високих продуктивних показників, нова сім’я відрізнялася від інших ще й спокійною вдачею, не проявляла агресії під час роботи з нею. Така особливість дуже сподобалась Гансу Пешецу, і він вирішив розвести цих бджіл на власній пасіці.
Розуміючи важливість трутневого фону для збереження господарсько цінних якостей у дочірніх сімей, бджоляр створив ізольований точок у високогірній долині, на висоті 1200 м. Місце було досить віддалене від інших пасік і населених пунктів, тому ймовірність парування маток з випадковими трутнями була надзвичайно низькою. У цій долині Пешец і став виводити маток від своєї цінної сім’ї. Високогірну пасіку він назвав «Höritzen».
Гансу Пешецу вдалося створити кілька десятків сімей, що за продуктивними якостями і миролюбністю не поступалися материнській. Згодом він став виводити маток для реалізації. Дуже швидко про бджіл Ганса Пешеца дізналися чимало бджолярів з Австрії та Німеччини і також стали утримувати їх на своїх пасіках.
У 1938 році, після анексії Австрії до складу Німеччини, організація «Reichsfachgruppe Beekeepers» (група професійних бджолярів рейху) визнала високогірну пасіку Ганса Пешеца племінною та дала їй номер 332.
У 1941 році лінія була ліцензована й названа «K-Peschetz 332». Точний опис стандарту лінії та її робочі характеристики зафіксували у племінних документах, а Ганс Пешец у червні 1941 року отримав звання доктора у галузі бджолярства.
Процес ліцензування лінії передбачав проведення господарських випробувань. З цією метою бджолині сім’ї Ганса Пешеца відправили у північну частину Німеччини, до відомих фахових німецьких бджолярів, а саме: до П. А. Бертрана в Райнфельд, Юліуса Пашке в Мекленбург, Вільгельма Лауера та Теодора Шоэля в Гамбург.
Результати випробувань виявилися сенсаційними. Медопродуктивність сімей Ганса Пешеца на ранніх взятках (з фруктових садів, ріпаку, акації) була майже вдвічі вищою, ніж у бджіл місцевих популяцій. Крім високої продуктивності, сім’ї пешец-332 демонстрували надзвичайну миролюбність під час роботи з ними.
Результати випробувань були опубліковані у багатьох бджільницьких журналах Німеччини. Чимало бджолярів, дізнавшись про лінію Ганса Пешеца, захотіли придбати її для своїх пасік.
Наприкінці Другої світової війни Ганса Пешеца мобілізували на фронт, і пасіка занепала. Ті бджолосім’ї, що знаходились на пасіках інших пасічників, де перебували в умовах різноманітного трутневого фону, не змогли втримати чистоту породи і поступово втратили цінні господарські характеристики. Врешті, в середині 40-х років минулого століття лінія була майже повністю втрачена.
З усіх численних сімей лінії пешец, що на початку 40-х років знаходились в Австрії та Німеччині, збереглося лише три чистопородних. Їх утримували в місті Райнфельд, на пасіці у П. А. Бертрана, одного з тих бджолярів, хто брав участь у випробуванні цих бджіл 1941 року.
Щоб відновити цінну лінію, Бертран створив у 1946 році асоціацію її заводчиків, яка згодом отримала назву «Landeszucht Peschetz» (Державне племінне господарство Пешеца). Господарство організувало розведення бджіл на кількох ізольованих облітниках і поступово відновило лінію.
У 1950 році компанія КESSLER (Гамбург) заснувала на острові Зюльт (Sylt) у Північному морі ізольовану парувальну станцію «Пуан Клент» (Puan Klent auf Sylt) для отримання племінних маток і поширення їх серед європейських пасічників. Ця станція безперервно й успішно функціонує донині. Чиста лінія пешец-332 до нашого часу збереглась на цьому острові.
Після смерті Ганса Пешеца у 1968 році його селекційна станція в Австрії загинула. Спроба відновити її за участю сина Пешеца Вольфрама та збереженого північнонімецького матеріалу була невдалою. Вольфрам Пешец відмовився від подальшого розведення бджіл пешец, і сьогодні чистопородні сім’ї цієї лінії збереглися головним чином у Північній Німеччині.
Бджоли лінії пешец мають темне сіро-коричневе забарвлення. На черевці в них добре помітні вузькі чорні поперечні смужки. Матки й трутні – темно-коричневі, майже чорні, з глянсовим блиском тергітів черевця. У матки черевце широке й довге.
Лінія пешец – це середні за розміром бджоли. В 1 кг налічується близько 10 тисяч робочих особин. Маса плідної матки зазвичай досягає 230–235 мг, а довжина її тіла становить від 20 до 21 мм. Середня добова продуктивність маток складає приблизно 2,4–2,6 тис. яєць. Зовні ці бджоли мало чим відрізняються від інших ліній карніки, проте в поведінці та способі життя сім’ї помітні свої особливості.
Весняний розвиток у лінії пешец ранній і вибуховий. Сім’я надзвичайно швидко нарощує силу і приблизно до середини травня досягає повного розвитку (не менш як два 12-рамкові корпуси на рамку Дадана). Ранній розвиток пешеца дозволяє використовувати цю лінію на ранніх взятках.
За умови достатнього об’єму вулика або в разі можливості його збільшення в міру зростання сім’ї, як це робиться при застосуванні корпусної системи, пешец майже не роїться. Але якщо місця недостатньо, то бджоли демонструють схильність до роїння навіть більшу, ніж у решти ліній карніки. На цю особливість бджіл звертав увагу ще сам автор, Ганс Пешец.
Ця лінія зазвичай формує середні або великі сім’ї. На медозборі вони демонструють високу продуктивність, а також здатні ефективно використовувати два чи навіть три взятки, що йдуть один за одним. У процесі збору меду бджоли легко переключаються з одного виду медоносу на інший і можуть працювати на кількох медоносах одночасно.
В умовах корпусної системи бджоли складають мед у верхніх корпусах і верхній чверті розплідних рамок. У лежаку вони мають розміщують мед у крайніх рамках і частково в розплідних.
За наявності сильного взятку лінія пешец здатна повністю заповнити медом стандартний вулик-лежак на 24 рамки лише за 4–5 днів. Такого короткого часу недостатньо, щоб мед встиг дозріти, тому відкачувати його рано. Складається ситуация, коли у вулику не вистачає місця ні для подальшого збору нектару, ні для нормальної роботи бджоломатки.
Як наслідок, пасіка не здатна повною мірою проявити свої продуктивні можливості, а сім’ї «просідають» через нестачу вільних комірок під засів. Тому в умовах інтенсивного медозбору використовувати для пешеца лежаки не можна.
Ця лінія дуже добре працює як на ранніх весняних взятках, так і на дуже пізніх, осінніх (наприклад, зібраних із золотарника чи вереса).
Якщо обсягу вулика вистачає для розміщення і нектару, і розплоду, то бджоли не обмежують матку і не використовують для складання меду розплідну частину гнізда. За таких умов сім’ї на медозборі не «просідають». Ця особливість лінії має важливе значення у кочовому бджолярстві.
У разі правильного догляду сім’я підтримує чималу кількість робочих бджіл увесь сезон до вересня. У зиму бджоли пешец зазвичай йдуть на 10–12 рамках. Іноді сім’я навіть восени займає півтора корпуси. Для успішної зимівлі їй потрібен запас корму близько 30 кг.
Матки продовжують сіяти довго, приблизно до середини жовтня. У кліматичних умовах центральної України з тривалим безоблітним періодом така особливість лінії має кілька дуже небажаних наслідків.
По-перше, найочевидніше – це підвищена витрата призначеного для зимівлі корму, оскільки він витрачатиметься на годування розплоду. Також, щоб виростити розплід, необхідно підтримувати у вулику підвищену температуру, а для цього дорослим бджолам теж потрібно їсти мед.
По-друге, вже на початку зимівлі кишківник у робочих бджіл через збільшене споживання меду наповнюється калом. Це значно зменшує шанси сім’ї успішно пережити зиму.
По-третє, робочі бджоли витрачають фізіологічний ресурс свого організму і слабшають, вирощуючи розплід пізно восени, що знову ж таки знижує шанси сім’ї на успішну зимівлю. До того ж, молоді бджоли після виходу з комірок не встигають перед зимівлею облетітися (очистити кишківник) і зміцніти, живлячись бджолиним обніжжям (пергою). Врешті вони лишаються непідготовленими до зими і гинуть першими (вже в перші місяці спокою, у листопаді-грудні).
Щоб уникнути подібної ситуації, слід на початку вересня прибрати з вулика все утеплення і залишити лише полотнинку, а в деяких випадках потрібно навіть зрушити кілька стельових дощечок, щоб охолодити гніздо і цим сигналізувати матці припинити червління. В ідеалі матка повинна припинити червління в середині вересня.
Через цю особливість лінії проводити стимулюючі осінні підгодівлі вкрай небажано. Також не рекомендується міняти маток у липні-серпні, оскільки молода матка сіятиме довше, ніж стара, що негативно позначиться на якості зимівлі.
В умовах центральної України лінія пешец зимує задовільно. Часто зимівля проходить з великою кількістю підмору. Збереження сімей нижче, ніж в української степової чи середньоруської породи. Часто сім’ї виходять із зимівлі помітно ослабленими, проте навесні дуже швидко відновлюють свою чисельність.
Ще одна особливість лінії пешец полягає в інтенсивності льоту у весняно-літній період. Пешец літають тільки в тому випадку, коли є взятки в природі. Часто трапляється так, що у сімей пешец зібраного меду виявляється більше, ніж у сімей інших ліній (наприклад, тройзек) та порід, що знаходились у цих же умовах, але літали активніше.
Гнізда ці бджоли прополісують середньою мірою. Кількість прополісу залежить від кліматичних особливостей регіону, розташування пасіки та погоди на початку осені.
Воскова продуктивність у бджіл пешец знаходиться на середньому рівні. За сезон, в умовах наявності взятку, одна сім’я може відбудувати щонайменше 14 рамок Дадан.
До бджолиних крадіжок вони не схильні. Власні вулики захищають надійно.
Пешец – лінія порівняно миролюбна. Без причини ці бджоли не нападають на людей і тварин, що проходять повз пасіку навіть у період відсутності взятку, у вечірній час або в похмуру погоду. Проте під час огляду бджоли поводяться досить активно. Вони трохи гірше зберігають спокій та посидючість на рамках, ніж решта ліній карніки (прима, скленар). Поведінка бджіл пешец дозволяє бджоляру працювати з ними без рукавичок, але з використанням димаря, у захисному одязі та лицьовій сітці.
За умови розведення лінії пешец у чистоті з насиченим трутневим фоном цієї ж лінії відбувається стійке та повномірне збереження в наступних поколіннях господарсько цінних властивостей. У разі вільного обльоту з трутнями невідомого походження в сім’ях з матками F-1 та навіть F-2 основні риси лінії також зберігаються. Внаслідок схрещування з іншими лініями карніки чи іншими породами часто виникає ефект гетерозису за основними ознаками (медопродуктивністю, раннім весняним розвитком, несхильністю до роїння тощо). За необхідності проведення цілеспрямованого схрещування рекомендовано використовувати лінію пешец як материнську.
Завдяки раціональності в льоті та у вирощуванні розплоду бджоли пешец стануть вдалим вибором як для стаціонарних пасік, так і для кочових, завдяки високій працездатності.
Вдалого вам бджільництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
