Сьогодні починаємо обговорення однієї з найцікавіших галузей тваринництва – поговоримо про бджіл. Розглянути всю тему бджільництва в одній статті неможливо, оскільки вона є доволі обширною, тому матеріалів буде чимало.
Мені довелось займатися бджільництвом практично все своє свідоме життя, і за роки практики накопичились певні напрацювання, якими хочеться поділитися з читачами. А почнемо з фундаментального та одного з найважливіших питань – вибору бджолиної породи.
Переконання, що на генетиці економити не можна (і не лише в бджільництві), з’явилось у мене поступово, і тепер можу з упевненістю сказати, що саме порода бджіл визначає не лише кількість зібраного меду, розмір бджолосім’ї, успішність зимівлі, а й зручність обслуговування пасіки і, як наслідок, комфорт пасічника.
Спочатку моя пасіка складалась виключно з бджіл місцевих порід (помісі середньоруської та української степової). Середньоруську породу в сімдесятих-вісімдесятих роках минулого сторіччя масово завозили в Україну майже всі бджолярі через її хорошу зимову витривалість (а зими на той час були значно суворіші за нинішні).
Згодом ці бджолосім’ї змішалися з місцевими степовими бджолами, адже процес запліднення маток не проконтролюєш, і зрештою сформувався дуже навіть непоганий гібрид з лише однією не надто приємною особливістю. Від своїх північних предків ці бджоли успадкували не тільки здатність виживати в непростих зимових умовах та запасати значну кількість меду, а й надмірно розвинену агресивність.
Добре пам’ятаю з дитинства: щойно мій дід починав роботу на пасіці, ні людям, ні тваринам не можна було знаходитись на подвір’ї. Без повного захисного спорядження і димаря в руках підходити до цих бджіл було небезпечно,– не підпускали й близько. Ну, надзвичайно люті комахи!
Проте час минав, сільська молодь переїхала жити в міста, пасічники постаріли, і утримувати пасіки стало нікому.
На той час я вже мав певний досвід поводження з бджолами, тому почав пошуки «своєї» породи. Встиг попрацювати з карпаткою, карнікою (значних відмінностей між ними немає), з італійською породою (красиві бджоли, дуже продуктивні, добре борються з міллю, але погано зимують). І якось одного разу, зовсім випадково, я почув про бджіл бакфаст. Купив кілька бджолиних маток і зрозумів – це якраз те, що мені потрібно. Звісно, кожен пасічник підбирає бджіл відповідно до власних потреб та особливостей, але думаю, що бакфаст підійде дуже багатьом. Розповім, чим мені так до вподоби ці бджоли.
Відпочатку породу створювали задля отримання бджіл, невразливих для кліща Varroа. Чи вдалось селекціонерам впоратися з цим завданням – це питання дискусійне. Найімовірніше так, якщо брати чистопородних бджіл острівного розведення. Але в умовах реальної користувацької пасіки цей ефект завжди ослаблений, тому в кожного пасічника є своя суб’єктивна думка щодо невразливості цих комах. Є вона і в мене.
Тож неабияке значення у цьому випадку має такий чинник, як ступінь «розбавлення» племінного матеріалу бакфаст бджолами місцевих порід. Кліщів на своїх бджолах я спостерігаю доволі рідко, та все ж обробляю їх для профілактики засобами від вароатозу (цілком вистачає однієї осінньої обробки препаратом «Біпін»). Деякі мої колеги проводять обробку своїх бджолосімей навіть не щороку, проте я не хочу ризикувати.
Кілька слів про цю породу
Бджоли бакфаст створені у Великобританії з використанням італійської породи та місцевих темних бджіл. Врешті отримали колірне забарвлення бакфастів темніше, ніж у італійок, але теж з рудим відтінком. Форма тіла у цих бджіл вузька й довга. Конфігурація тіла, а особливо забарвлення комах безпосередньо залежать від конкретної лінії, а їх у представників породи бакфаст чимало, і ця кількість продовжує неухильно зростати.
Особливості породи бакфаст
Повністю на бакфастів я перейшов років сім тому, а головним аргументом стала їхня надзвичайна миролюбність. Качати мед без захисної сітки поки що не наважуюсь, але оглядаю бджіл у самій футболці, без димаря навіть увечері. Якщо бути обережним, то буває, що за цілий день роботи на пасіці жодна бджола так і не вжалить.
Друга важлива особливість породи бакфаст, яка відчутно полегшує роботу пасічника – це їх незначна схильність до роїння. Минулого року на моїй пасіці не було жодного виходу рою. За весь той час, що я утримую бакфастів, ройовий стан спостерігався лише в кількох сімей. Тобто, оглядати цих бджіл можна набагато рідше. І на медозборі така їх властивість позначається дуже позитивно, і знову ж таки, лазити по деревах доводиться тепер не так часто.
Обсяги медозбору залежать від сили бджолиних сімей, наявності взятку в природі та конструкції вуликів (лежак чи багатокорпусна система вуликів). Матки бакфастів дуже плідні. У травні одна бджоломатка засіває за добу близько 2000 комірок, тому до часу основного медозбору порода формує великі сім’ї, які щільно обсиджують до 20–30 рамок.
Улітку продуктивність маток залежить від різних умов: на середньому взятку сила сімей продовжує нарощуватись, а на сильному (соняшник, еспарцет, липа) бджоли трохи обмежують матку, внаслідок чого сім’я трохи «просідає», але не надто. Розплід у сім’ях є до самої осені (цього року був ще у вересні).
Величезна перевага – це тривалий період працездатності маток. У мене є матки, яким вже не менше п’яти років, і ніяких нарікань: працюють, як молоді, засівають квадратом.
Ще одна особливість породи бакфаст полягає в тому, що робочі бджоли виводяться на день раніше, ніж у решти порід. Тобто не на 21-й день, а на 20-й.
Окрім того, ці бджоли ефективно використовують і сильні, і слабкі, розтягнуті в часі взятки. Звісно, що кочівля (якщо є така можливість) значною мірою сприяє збільшенню їхньої продуктивності. Але навіть якщо бджоли перебувають на стаціонарній пасіці, без меду я ніколи не залишаюсь.
За наявності взятку бджоли часто працюють навіть у погану погоду. Щодо строків розвитку, то тут усе залежить від лінії. Є лінії, селекціоновані на ранній розвиток (А-199, В-19, В-350, В-43, В-33, В-200, В-30). Є такі, що орієнтовані на середні строки (КВ-190, КВ-142, КВ-195, КВ-159, Р-214), а ще – які пристосовані до пізніх взятків (А-155, КВ-090).
Я надав перевагу лінії з раннім весняним розвитком. Такий вибір пов’язаний з тим, що моя пасіка розташована в місцевості, де росте багато кленів та акацій, цвітіння яких припадає на кінець квітня – початок червня. Щоправда, ранній розвиток бджіл прийнятний лише за наявності достатньої кількості кормів, тоді він справді вигідний для сім’ї. Тому під час вибору лінії бджіл для подальшого розведення, слід обов’язково зважати на особливості свого регіону та наявність багатої кормової бази.
На багатьох форумах трапляються скарги, що порода бакфаст погано витримує зимовий період у нашій кліматичній зоні. З цим можу посперечатися. У мене бджоли зимують нормально. Головне – забезпечити їм достатній запас корму. Ну, і мишей до вуликів підпускати не можна.
Зазвичай восени залишаю на сім’ю по 8–9 повномедих рамок. У зиму сім’ї ідуть сильними, по 7–9 бджолиних рамок. За період зимівлі є, звичайно ж, і втрати, але вони не більші, ніж в інших порід. Зимують бджоли економно, особливо якщо перебувають у зимівнику. Проте й у разі зимування на відкритому просторі меду завжди вистачає, навіть є решта (згодом я на ньому формую весняні відводки).
Бакфаст краще за інші породи витримує вогкість (певно, дається взнаки її британське походження).
З недоліків породи варто зазначити недовговічність ліній (відсутність тривалого збереження породних ознак у наступних поколіннях). Якими б якісними не були придбані матки, вже через два-три покоління окрас у частини їхніх дочок темнішає. До того ж відбувається зростання агресивності, тому доводиться постійно докупляти маток на заміну.
У пошуках нових маток два роки тому я познайомився з лінією елгон Е 117. Цей гібрид виявився надзвичайно витривалим у кочівлях (маток бджоли не обмежують, тож сім’ї не слабшають) і дуже продуктивним. Нова лінія повністю справдила мої очікування: минулого сезону кожна сім’я забезпечила по 60–70 літрів меду. Ці бджоли є ще миролюбнішими, ніж та лінія бакфаст (В-19, В-33), яку я утримую на своїй пасіці.
Окрас у маток лінії елгон темніший, ніж у класичних бакфастів, а їхнє тіло має сірий відтінок. Генетично – це на 70% бакфаст, на 5% лінія захаренсис і на 25% – монтікола.
Продавці маток елгон запевняли, що ці бджоли зовсім не схильні до вароатозу та більш стійкі до європейського й американського гнильця. Я цього поки що не перевіряв, але від трахейного кліща пасіку обробляю незалежно від того, чи є він чи ні (гнильця в моїх бджіл ніколи й не було).
З власної практики можу підтвердити, що бджолам лінії елгон властиві такі породні риси:
♦ ранній весняний розвиток;
♦ відсутність агресивності;
♦ здатність нарощувати численні сім’ї, підтримувати їх силу впродовж усього сезону та йти сильними в зиму;
♦ відутність схильності до роїння;
♦ кмітливість під час вибору медоносів з кращим взятком та, як наслідок, висока продуктивність;
♦ економність у споживанні корму під час зимівлі.
Ось такі це чудові бджоли. Спробував сам і всім дуже рекомендую. А на сьогодні все, легкої вам зимівлі та успішного бджільництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
