Кліщ вароа зустрічається зараз у нас повсюдно. Мало на якій пасіці вдається уникнути його присутності та обійтися без регулярних профілактичних обробок. Проте завдяки створенню ефективних протикліщових хімічних засобів захисту цей паразит не є настільки небезпечним для сучасного бджільництва, як це було раніше, хоча впродовж багатьох десятиліть він все ж лишається небажаним супутником бджолиних сімей.
Окрім хімічної боротьби, використовувалися й інші методи вирішення проблеми зараження бджіл вароатозом, а саме: велася невтомна селекційна робота, спрямована на підвищення стійкості комах до цього паразиту.
Бджолярі та вчені-ентомологи помітили, що деякі види медоносних бджіл початково є резистентними до варроатозу. Так, наприклад, деякі азійські, африканські та південноамериканські бджоли уражаються кліщем незначною мірою. Він присутній у їхніх сім’ях, але в дуже обмеженій кількості. Бджоли самостійно контролюють популяцію шкідника та не допускають її збільшення до небезпечних розмірів.
Більшість європейських бджіл не здатні боротися з кліщами самостійно. Проте деякі робочі бджоли (не повністю бджолосім’ї, а лише поодинокі особини!) породи карніка вміють струшувати з себе дорослих паразитів і навіть витягають з розплідних комірок личинки трутнів, уражені личинками вароа.
Цілеспрямовану роботу зі створення стійких до вароатозу бджіл розпочали в 1997 році швейцарські та німецькі вчені-бджолярі. За однією з версій, для створення нової лінії відібрали кілька сотень робочих бджіл, здатних боротися з кліщами не лише на своєму тілі, а й у вулику, з яких сформували безматочний відводок.
Опинившись без матки і яєць, тобто без можливості вивести нову матку, робочі бджоли бралися відгодовувати бджіл-трутовок, і ті починали сіяти незапліднені яйця. З таких яєць виводились трутні, яких потім парували з молодими матками, отриманими від бджоломатки, що дала здатних боротися з кліщами робочих бджіл.
Далі цих молодих маток підселяли у відводки. Коли відводки розвивалися на повноцінні сім’ї, їх оцінювали за господарсько-цінними ознаками та здатністю протистояти вароатозу. Ті з сімей, що не відповідали очікуваним характеристикам або були малоефективними за продуктивними показниками, відбраковували. Від решти отримували племінний матеріал і знову створювали нові сім’ї для подальшої селекції.
Згідно з іншою версією, для створення лінії варроатолеранц обмежено використовувались африканські та індійські бджоли. Проводилась складна робота, що зайняла чимало часу. У підсумку з’явилась нова лінія карніки, що отримала назву вароатолеранц (з лат. tolerantia – стійкість, витривалість, терпимість), тобто стійка до вароатозу.
Малося на увазі терпиме ставлення пасіки до наявності варроатозу в регіоні. Для бджолосімей вароатолеранц присутність кліща на прилеглій до пасіки місцевості не є критичною. Вони можуть нормально жити в таких умовах. Це для них терпимо. Толерантність бджіл до кліща у вулику полягає в тому, що вони його знищують самостійно, перешкоджаючи колонії паразита прогресувати.
Не можна стверджувати, що лінія варроатолеранц зовсім не уражається вароатзом, і що боротися з паразитом у цих сім’ях не потрібно. Ні, обробка акарицидними препаратами тут також необхідна. Та якщо порівнювати з іншими лініями карніки чи з іншими бджолиними породами, то стійкість до вароатозу у вароатолерац є набагато вищою, і кількість кліщів у їхніх сім’ях значно менша. Якщо бджолосім’я будь-якої іншої породи проживе без профілактичних обробок рік чи два, то сім’ї вароатолеранц здатні існувати в аналогічних умовах кілька років.
Внаслідок здійсненої колосальної племінної та селекційної роботи вчені, окрім досягнення першочергових запланованих результатів, отримали також лінію з дуже зручними господарськими якостями, які виявились навіть важливішими для бджологосподарств, аніж стійкість бджіл до вароатозу.
Зовні вароатолерац не відрізняються від решти ліній карніки. Робочі бджоли мають середні розміри – в 1 кг налічується до 10 тисяч особин. Вони мають сірувато-коричневе забарвлення з неширокими чорними поперечними смужками на черевці. Матки й трутні – темно-коричневі, з глянсовим блиском тергітів черевця і нечіткими широкими смугами на ньому. Ворсинок на тілі матки мало, у трутнів опушення значніше.
Черевце у матки видовжене, з тупим кінцем. Маса плідної матки зазвичай досягає 230–240 мг, довжина тіла в неї становить від 20 до 22 мм. Середня продуктивність маток віком до двох років складає близько 2,2–2,3 тис. яєць на добу. Тобто, на піку своєї продуктивності матка повністю засіває стандартну рамку Дадана (9000 комірок, з яких засіваються приблизно 6400) за 3 дні.
Весняний розвиток у сімей вароатолеранц надзвичайно ранній і вибуховий. Матка починає інтенсивно сіяти наприкінці зими, а на час першого побіжного огляду середня сім’я вже повністю займає 12-рамковий корпус на даданівську рамку.
Розвиток бджіл вароатолеранц стрімкий, набагато швидший, ніж у сімей інших ліній карніки. Достатню для роботи на товарних взятках силу вони набирають уже до початку травня. Тому вароатолеранц є надзвичайно ефективною на найбільш ранніх медоносах. Також вони добре працюють на взятках з медоносів середніх строків цвітіння (липі, соняшнику, коріандрі, гречці тощо), тобто на культурах, які є базою для основного медозбору.
Вадою цієї лінії можна вважати її дуже неохочу роботу на пізніх взятках. Нерідко ці бджоли можуть її навіть повністю ігнорувати. Там, де пешец або тройзек точно принесуть 10–12 рамок меду, вароатолеранц забезпечать восени у кращому випадку лише 2–3 рамки.
Печатка меду у представників лінії змішана, проте переважає суха. Вароатолеранц формують чисельні сім’ї. У липні середня сім’я займає не менше 3–4 корпусів. Але із завершенням головного медозбору матка значно скорочує свою продуктивність, і сім’я поступово зменшується.
Восени матки рано припиняють сіяти. В умовах клімату північних областей України кількість засіву зменшується наприкінці серпня і повністю припиняється в першій декаді вересня.
У південних регіонах, де головний медозбір завершується швидше, раніше зменшується й активність роботи матки. Таке раннє припинення червління створює проблему, оскільки чисельність сім’ї вароатолеранц значно скорочується, і бджоли в такій кількості не здатні захистити свій вулик від нападу ос і бджіл-крадійок, спровокованого відсутністю взятку в природі. Через це в південних регіонах сім’ї вароатолеранц у вересні нерідко повністю розграбовуються і гинуть.
Пізнього розплоду в сім’ях вароатолеранц не буває навіть у разі проведення стимулюючих підгодівель. На якості зимування це позначається добре, оскільки всі молоді бджоли перед настанням зимового періоду встигають облетітися й повноцінно харчуватись. Як наслідок, сім’я йде в зиму з сильними робочими особинами, що не вичерпали свій фізіологічний ресурс.
Раннє припинення червління має й інші наслідки: сім’ї йдуть на зимування дуже нечисленними. Восени бджоли поміщаються на 3–5 рамках. З першими холодами вони формують клуб. Клуб овальний, маленький, розміром з півтора-, дволітрову банку. Розташовується він навпроти льотка, біля передньої стінки.
Попри свою дуже малу чисельність, бджоли цієї лінії зимують завжди успішно навіть на точку. Підмор у них зазвичай незначний. Споживання корму дуже економне: з осені достатньо залишити сім’ї в центрі вулика (для формування клубу) 5 повномедних рамок і 2–3 рамки, наповнені медом на ¼ по верхньому краю.
Воскова продуктивність у лінії висока. За сезон бджоли відбудовують від 20 до 24 рамок вощини. Прополісу збирають мало. До роїння не схильні. Навіть якщо не проводити жодних протироевих заходів, сім’я не роїтиметься. Але ці бджоли схильні до тихої зміни матки.
Вароатолеранц – надзвичайно миролюбна лінія. З нею можна працювати без диму, без захисного одягу і рукавичок, але в лицьовій сітці. Ці бджоли дозволяють оглядати вулики й у вечірній час, і в похмуру погоду. Вони залишаються сидіти на вийнятих із вулика рамках і продовжують займатися своїми справами. Вжалити вони, звісно ж, можуть, але це відбувається швидше через необережність самого бджоляра.
Є в лінії вароатолеранц незвичайна особливість, про яку слід згадати. Бджоли інших порід, та й інших ліній карніки, дуже неохоче приймають її маток. Можливо, що причиною такої поведінки є походження маток. Бджоли або тривалий час демонструють ворожість до запропонованої матки варроатолеранц і не дозволяють бджоляру випустити її на рамки, або приймають її, але не дають сіяти. Щойно вона відкладе перші яйця, як бджоли закладають на них маточники і прагнуть позбутися самої матки. Тож вона може залишатись у вулику, але досить довго (два-три тижні) не починати яйцекладку. Така особливість є, безумовно, вадою лінії, оскільки ускладнює роботу з нею.
І все ж вирішити цю проблему можна! Щоб підселити матку вароатолеранц у відводок іншої лінії або породи, потрібно сформувати його інакше, ніж зазвичай. У порожній корпус слід поставити 2–4 рамки з медом і 3–4 рамки с печатним розплодом на виході (коли з комірок вже виходять бджоли), але без дорослих особин. Зовсім без бджіл. Їх усіх потрібно струсити в материнську сім’ю.
Корпус з відводком треба поставити найвище, над будь-якою сильною сім’єю, відокремивши його від цієї сім’ї сіткою, непрохідною для бджіл. Це робиться для того, щоб у відводку було тепло, поки виводитимуться молоді бджоли. Льоток у корпусі з відводком також має бути закритий сітчастою заслінкою, щоб відбувалась вентиляція, але бджоли пройти через нього не могли.
Матку в цей відводок можна пустити одразу, без тимчасового утримання в кліточці. Зверху слід покласти утеплювач і закрити корпус кришкою, після чого лишити відводок у такому стані на 3–5 днів.
Як тільки молоді бджоли вийдуть з комірок, корпус із молодою сім’єю потрібно віднести на постійне місце, поставити на днище і відкрити льоток. Краще це зробити ввечері. Перший огляд доцільно провести через тиждень після формування відводка. Зазвичай у відводку до цього часу вже з’явиться засів від підсадженої матки. Як звичайно, бджоли, що вийшли, займатимуть, усі рамки, тому сім’ї знадобиться розширення світлою сушею. До таких дій можна вдатися, якщо заздалегідь передбачити, що бджоли не приймуть матку.
Якщо ж відводок вже сформований звичайним способом, розплід вийшов, а матка там ходить, але не сіє, потрібно взяти 2–3 рамки розплоду на виході і поставити їх до бічної стінки. А рамки з дорослими бджолами цього відводку слід перемістити до протилежної стінки.
Між цими двома групами рамок (з бджолами, що тільки виводяться, і зі сформованим раніше відводком) потрібно встановити стільки вощини, скільки поміститься, але не менше 4–5 рамок. Матку переносять на підставлені рамки без бджіл, але з розплодом на виході. Вулик у такому вигляді утеплюють зверху, закривають кришкою та залишають на 3–4 дні.
Молоді бджоли, які до цього не мали жодної іншої матки, сприйматимуть запропоновану, як свою, а отже, будуть її годувати, чистити і захищати. Через кілька днів матка почне сіяти, і перший відводок уже не зможе її знищити.
Як тільки життя другого відводка піде за звичним сценарієм, бджоли першого відводка муситимуть приєднатися до повноцінної молодої сім’ї. І вже об’єднана сім’я почне надалі жити, як звичайно.
Вароатолеранц дуже добре підходить бджолярам-початківцям і бджолярам вихідного дня. Окрім того, що ці бджоли неройливі та не виявляють агресії до людини, вони ще й не потребують проведення багатьох робіт, обов’язкових для бджіл інших порід.
Якщо бджоляр не відкачав у сім’ї весь мед, то підгодівля восени їй не потрібна. Бджоли лінії вароатолеранц не потребують і збирання гнізда на зиму, оскільки за наявності запасу корму вони самі підготуються до зими і сядуть клубом на тому місці у вулику, де умови для зимівлі будуть оптимальними. Ну, й обробляти від кліща їх потрібно менше, ніж бджіл інших порід – сім’ям цілком вистачить однієї профілактичної обробки наприкінці сезону.
Загалом ця лінія дуже зручна і варта уваги. В Україні матки вароатолерац вже є у вільному продажу. Найчастіше цю лінію продають матководи із західних областей. Племінний матеріал до нас привозять зазвичай з Німеччини (наприклад, від матковода Сергія Рауша) або Австрії (наприклад, від матковода Гарольда Штромера).
Вдалого всім бджільництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
