Причинами взятися за реалізацію якоїсь великої справи можуть стати лише дуже помітні позитивні особливості, які вигідно відрізняють її від інших, схожих. У м’ясному скотарстві ці вагомі причини криються у специфіці самої м’ясної худоби та деяких особливостях організації технологічного процесу виробництва.
Довгий час в тваринництві чіткого поділу ВРХ на м’ясну та молочну худобу не існувало. Усі тварини на селянському обійсті були універсальними, тобто давали своїм господарям всі види продукції (молоко, м’ясо, тяглову силу) та сировину для ремесел (шкури, роги, волосся). Але пізніше (кілька століть тому) у різних популяцій, що мешкають на одних географічних територіях, почала поступово окреслюватися своя спеціалізація.
У порівняно недавньому минулому робочий напрямок був дуже затребуваним і тому поширеним у всьому світі на рівні з молочним і м’ясним. Але в силу бурхливого розвитку техніки та технологій він майже зник і зараз обмежено зберігається лише в деяких країнах (Китай, Непал, Монголія та ін.). У процесі технічного прогресу та модернізації сільськогосподарського виробництва і транспорту деякі робочі породи майже зникли через їх непотрібність (як сіра українська порода), а інші успішно трансформувалися у м’ясні (наприклад, герефордська порода). Виведені таким чином у XVIII–XIX столітті м’ясні породи стали класичною базою для виведення нових, пізніших м’ясних порід.
Сучасне скотарство має два основні напрями цільової продуктивності: молочний та м’ясний. Первинний поділ стався досить давно, наприклад, голландська порода була відома як спеціалізована молочна вже у XIII столітті. Надалі поділ порід за різними напрямами цільової продуктивності ставав дедалі помітнішим. За кілька століть цілеспрямованого штучного відбору спеціалізація наклала свій помітний відбиток не тільки на рівень продуктивності за кожним з основних показників (надій, кількість м’яса), а й на зовнішній вигляд самих тварин і навіть на особливості їхньої фізіології та обміну речовин.
М’ясна худоба має прямокутний силует з дуже глибокими грудьми. Вона масивніша, з широким довгим тілом і добре розвиненими всіма м’язами не тільки у биків, а й у корів. Хоча, бики, звичайно, значно масивніші і важать майже вдвічі більше за корів.
Вим’я компактне, що не заважає корові ходити. Воно захищене з боків стегнами і часто обросле густою шерстю. Вим’я у м’ясних корів функціонує лише у підсисний період, який триває близько 5…6 місяців. Корови самі знижують удій в міру дорослішання телят і запускаються, коли їх потомство перестає потребувати молока. При цьому немає ризику виникнення маститу. Також немає потреби у консервації вимені спеціальними засобами, як це часто роблять у молочних корів.
Синтез молока проходить у менших об’ємах (до 10 л на добу), ніж у молочних порід (більше 20 л на добу), але вміст білка та жиру часто значно вищий (понад 4%). Такий надій дає можливість забезпечити високі прирости ваги в період вирощування теляти без участі людини і підгодовування молодняка концентратами.
У більшості представників м’ясних порід міцні кінцівки та дуже щільний копитний ріг, що дає можливість багато ходити.
М’ясні породи мають міцне здоров’я та відносно легко переносять несприятливі погодні умови без капітальних приміщень. У деяких порід (наприклад, у галовейської) до зими відростає довга шерсть. Невелике вим’я не торкається грунту, коли корова лежить, тому немає ризику його переохолодження та розвитку маститу.
Обмін речовин у м’ясної худоби влаштований так, щоб максимально ефективно перетворювати дешеві рослинні корми, багаті на клітковину, на приріст свого тіла, а зрештою на цінний продукт харчування для людини – м’ясо. В результаті м’ясні породи мають кращу конверсію корму, порівняно з молочними приблизно на 10…15%. Тобто при однаковій годівлі м’ясний молодняк дасть приросту на 10…15% більше, ніж молочний. Молодняк м’ясних порід у період вирощування (не відгодівлі!) може обходитися без концентратів, показуючи прирости ваги не нижче, ніж молодняк молочних порід з використанням концентратів.
Тварини м’ясного напряму поїдають більше ботанічних видів трав, ніж молочні. Вони не настільки, як молочні, вимогливі до якості зеленої маси. Саме від невибагливої робочої худоби м’ясні породи успадкували цю цінну властивість. На ділянці частково спашеного травостою, де голштинському стаду вже майже нема чого їсти, стадо калмицької породи нормально харчуватиметься і додаватиме живої ваги. Ця особливість фізіології може бути першою переконливою причиною зробити вибір на користь м’ясного скотарства.
М’ясна худоба більш невибаглива, ніж молочна, не тільки щодо годівлі, але і стосовно умов утримання. Винятки, звичайно ж, є, наприклад, бельгійська блакитна та деякі інші породи, але більшість м’ясних порід, все ж, невибагливі. При утриманні в кліматичних умовах Південної і Центральної України дорослі тварини та молодняк, що підріс, не потребують капітальних приміщень. Найкращим способом їх утримання у теплу пору року є пасовищний. Оскільки отелення проходять зазвичай навесні, то до осені телята встигають підрости і стати нечутливими до помірного холоду. Холодний період року дорослі тварини та молодняк, що підріс, більшості м’ясних порід можуть успішно пережити в загородах під навісами з трьома глухими стінами для захисту від вітру та атмосферних опадів.
Таким чином, стартові витрати для організації м’ясної ферми значно нижчі, порівняно з витратами на будівництво ферми, де будуть утримуватися молочні або комбіновані породи.
Крім того, для м’ясної ферми не потрібна більшість того обладнання, без якого неможлива молочна. Не потрібні доїльні апарати та обладнання для охолодження молока (м’ясних корів не доять), система видалення гною з приміщення, система вентиляції, індивідуальні клітки для новонароджених, лампи для їх обігріву, соски та багато іншого.
Відносно невеликі вкладення в будівництво та витрати на тваринницьке обладнання – друга причина взятися за м’ясне скотарство.
У зв’язку з особливостями організації роботи м’ясної ферми, витрати праці на ній теж значно менші, ніж на молочній. А отже, меншими є й витрати на оплату праці. Потрібен пастух (або кілька), але не потрібні доярки, робітники молочного цеху та охолоджувача, телятниці, оператор з видалення гною, трактористи, які підвозять зелені корми, та інший персонал.
Невелика потреба у працівниках значно спрощує та здешевлює створення м’ясної ферми і є третьою причиною.
Тварини самі збирають урожай зеленої маси на ділянці. Якщо у вас є ділянка землі, але немає можливості її обробляти (немає техніки, пального, незручне розташування ділянки, незручний рельєф місцевості, неродючий грунт і т. д.), – м’ясна худоба може стати гідним виходом зі складної ситуації. Це четверта причина.
У зв’язку з особливостями фізіології, отелення у м’ясної худоби проходить у весняні місяці, а пік лактації збігається з піком поживності пасовищних трав. Таким чином, навіть у період максимальної витрати поживних речовин організмом м’ясна корова, що годує потомство, може залишатися на підніжному кормі. Підгодовування концентратами бажане, але при багатому травостої не обов’язкове. Заготовлені корми необхідні лише у зимовий період. Деякі аборигенні породи (наприклад, калмицька) можуть задовольнятися пожухлою травою і взимку при неглибокому сніговому покриві. Але більшості порід таки потрібні корми.
Дешева годівля – п’ята причина задуматися про м’ясну ферму.
Контрастом до низьких витрат на годівлю буде висока ціна на молоду якісну яловичину і високий попит на неї з боку кінцевих споживачів. Різниця між витратами та виручкою формує високу рентабельність виробництва та є шостою причиною.
У процесі селянської селекції, а згодом і усвідомленого штучного відбору у м’ясних порід сформувалася ще одна, дуже важлива властивість: міцне репродуктивне здоров’я та дуже розвинений материнський інстинкт. За добрих умов утримання (на пасовищі) корови не мають проблем із запліднюваністю. Ялових корів у стаді зазвичай вкрай мало. Більшість м’ясних порід на 100 корів щорічно дають до 95 телят. Вони самі теляться, не потребуючи допомоги з боку людини, і майже самостійно вирощують свій молодняк на підсосі в загальному стаді до 6 місяців, до досягнення ним ваги приблизно 200 кг. У цьому віці телят відлучають. Сильно розвинений материнський інстинкт змушує корову захищати своє теля від інших тварин, стежити за ним, годувати молоком, що в сумі забезпечує високе виживання народженого молодняка. Для вирощування молодняка не потрібні приміщення, доярки та телятниці. Це сьома причина зробити вибір на користь м’ясного скотарства.
Восьмою причиною є незручне географічне чи логістичне розташування вашої ферми. Наприклад, до неї немає дороги з твердим покриттям; або ферма розташована за річкою, а міст далеко; або вона на горі за крутим підйомом; ферма розташована у віддаленому місці, де складно знайти робочу силу, тощо. В подібних випадках важко буде залучити кваліфіковані кадри, а ще молоковоз щодня до вас приїхати не зможе, і молочна ферма не функціонуватиме нормально.
Наступна причина полягає в якості м’яса та забійному виході. Про конверсію корму, яка у м’ясної худоби вище на 10…15%, вже згадувалося. Потрібно додати, що забійний вихід у м’ясної худоби вищий на 3…5%, а частка чистого м’яса (зрізаного з кісток) у туші м’ясних порід більше на 10…15%, ніж у молочних (відповідно, в туші молочної худоби на 10…15% більше припадає на кістки). Таким чином, у сумі, м’яса від м’ясного бичка можна отримати приблизно на 20…25% більше, ніж від бичка молочної породи при всіх інших рівних умовах утримання і тій же кількості корму. Кількість чистого м’яса (без кісток) від абердин-ангуса вагою 300 кг буде приблизно така ж, як і від голштина вагою 360…370 кг.
Різниця є не тільки в кількості, але і в якості м’яса. М’язові волокна в багатьох м’ясних порід тонші, ніж у молочних і комбінованих, що зумовлює ніжнішу структуру м’яса. При щедрій годівлі жир у тварин молочних порід відкладається переважно під шкірою й у порожнинах тіла. У м’ясної худоби жир розташований між м’язовими волокнами, утворюючи тонкі прошарки. Це формує так звану мармуровість м’ясного вічка на зрізі і робить страви з нього соковитішими і ніжнішими, що високо цінують споживачі. Хоча мармуровість м’яса властива не всім м’ясним породам, але багатьом.
Крім причин, які спонукають взятися затаку справу, як м’ясне скотарство, є й одна обов’язкова умова, без якої всі ці причини виявляться недостатніми, а рентабельне виробництво неможливим. Необхідна умова – наявність у господарстві великих площ землі. Якщо землі менше 100 гектарів, то організовувати м’ясну ферму немає сенсу. Ви не зможете господарювати масштабно, самостійно заготовляти корми і надати стаду пасовища. Вся рентабельність м’ясного стада базується на високій вартості кінцевої продукції за відносно низьких витрат на вирощування товарного молодняку та на утримання маточного поголів’я. А це забезпечується тим, що тварини перебувають більшість часу на пасовищі, де вони самі поїдають траву, перетворюючи її на дорогу яловичину високої якості.
Говорячи про землю, потрібно уточнити, що м’ясне скотарство матиме фінансову перевагу перед іншими можливими напрямами діяльності лише в тому випадку, якщо ця земля не може бути використана як рілля. Йдеться про ґрунти з низькою родючістю, схили, балки та інші незручні для обробітку ділянки.
Великі, рівні масиви чорнозему теоретично теж годяться під пасовища або сіножаті, але вони можуть дати значно більшу віддачу, якщо їх використовувати для вирощування різних зернових або технічних культур. У такому випадку м’ясне скотарство буде не найкращим рішенням щодо використання полів.
Саме з цієї причини в Україні спеціалізовану м’ясну худобу розводять вкрай рідко, незважаючи на всі її переваги, на безліч м’ясних порід у світі та досить високий розвиток цього напряму в багатьох країнах. Майже всю яловичину вітчизняного виробництва українці одержують від вибракованих молочних корів та бичків молочних порід. Родюча земля може бути використана раціональніше, а м’ясне скотарство не витримує конкуренції.
Успішного вам скотарства!
Чугуєвець Віталій.
Поділитись в соцмережах:
