Пухові кролики

Кролики – один з видів сільськогосподарських тварин, який окрім м’яса та хутра дає людині пух в якості сировини для різних виробів. Кролячий пух складається з пухового волосяного волокна та остьового. Причому, у породистих кролів спеціалізованих порід частка пуху значно перевищує частку ості.

Кількісне їх співвідношення залежить від багатьох факторів, наприклад, від породи, віку і статі кролика, а також пори року, але в середньому необроблена пухова сировина містить 90–95% пухового волосяного волокна й 5–10% остьового. Для порівняння: у м’ясних та м’ясо-шкуркових порід кроликів пухові волосинки складають лише 30–50%. 

У порівнянні з пуховою сировиною, отриманою від інших тварин, кролячий пух вигідно відрізняється своєю особливою м’якістю, однорідністю і високою якістю. З нього виробляють фетрові вироби, нитки для в’язання, шарфи, шапки, рукавиці, шкарпетки, декоративні аксесуари. Так як він менш міцний, ніж пух інших тварин, і при інтенсивній експлуатації вироби з нього швидко зношуються, то найчастіше застосовується саме у виробництві дитячого одягу.  

Кролячий пух, на відміну від пуху кіз, овечої та верблюжої вовни чистіший, тому не вимагає ретельного миття та знежирення. Його теплоізоляційні властивості у сім разів перевищують аналогічні параметри овечої вовни. У перерахунку на живу вагу кролики за рік дають у кілька разів більше пуху і шерсті, ніж будь-яка тварина, що утримується для продукування шерсті! Світовий лідер з виробництва кролячого пуху (більше 8000 тонн на рік) і виробів з нього – Китай.  

Виробництво кролячого пуху – справа клопітка і трудомістка. Усі пухові кролики дуже вимогливі до чистоти кліток і догляду. Та й сам господар зацікавлений в забезпеченні сухості й чистоти, оскільки від цього залежить якість одержуваної вовни. Кроляча клітка повинна бути просторою.

В якості підстилки краще користуватися довгою соломою безостих злаків (овес, безоста пшениця, і т. п.). Для цієї мети не підходять дрібні матеріали типу тирси, подрібненої соломи, полови, деревної стружки. Вони легко заплутуються в пух і значно знижують його якість і ціну.  

Окрім звичайного догляду та повноцінного годування, кролики потребують регулярного вичісування хоча б раз на тиждень, але краще частіше. Для цієї процедури потрібен дерев’яний (він не електризує шерсть) гребінець з рідкими, великими зубцями. Без вичісування шерсть тваринок швидко звалюється і втрачає свою товарну цінність. До того ж, збита шерсть спричиняє дискомфортні відчуття самим кроликам і може стати причиною деяких шкірних захворювань. 

До постійного розчісування кролики звикають швидко і сприймають цю процедуру спокійно. Ветеринарне обслуговування пухових порід нічим не відрізняється від обслуговування інших порід кроликів. Пухові кролики так само схильні до всіх кролячих хвороб і потребують профілактичних обробок і планових щеплень, як і інші породи. 

Годування пухнастих кроликів відбувається за тими ж правилами, що й годування інших порід, але має деякі особливості. Крім зростання і розвитку у молодняка, а також звичайних кролячих фізіологічних потреб у дорослих особин, тварини постійно витрачають поживні речовини на нарощування пуху. Для цього їм потрібна енергія, білок та сірковмісні сполуки, які входять до складу волосяних пухових волокон.  

Для здійснення репродуктивних функцій і нормального росту пухового волосся кролицям і дорослим самцям потрібно в день не менше 19–24 г легкозасвоюваного протеїну. У разі зменшення кількості білку в раціоні тварин, їх пухова продуктивність знижується як на кількісному, так і на якісному рівні.

Поживність добового раціону для дорослих пухових кроликів у середньому повинна бути на 18–20% більше, ніж для дорослих кроликів м’ясних чи м’ясо-шкуркових порід. Щоб забезпечити такий раціон одній тварині, досить давати їй на добу не менше 50–70 г концентратів та вдосталь трави (це приблизно 600–700 г).

У зимовий час крім концентрованих кормів пуховим породам бажано згодовувати: 3 г кісткового борошна, 1,5 г кухонної солі, сіно бобових (також вдосталь, це приблизно 150–250 г, в залежности від фізіологічного стану та вгодованості) і коренеплоди – до 500 г. 

Після стрижки чи вискубування пуху, кроликам до корму треба  підмішувати розчин хлористого або азотнокислого кобальту дозою 0,1 мг на кожну тваринку. Таке підгодовування пришвидшить відновлення втраченого вовняного покриву. 

Що стосується технології отримання пуху, то його можна знімати з тварин вичісуванням, вискубуванням або стрижкою. На мій погляд, стрижка – найбільш зручний спосіб. Тваринки у цьому випадку отримують менший стрес, що викликається больовим відчуттям, а господар під час роботи з кроликом не ризикує бути подряпаним тваринкою, яка обороняється. Зістригаючи відрослий пух, господар може сам регулювати довжину залишеної вовни, що дуже актуально при зборі пуху в холодну пору року. 

Стрижка проводиться набагато швидше, ніж вичісування або вискубування. Вона займає не більше 5–7 хвилин на одну тварину, та й «урожай» вовни від стрижки за один раз можна отримати більший, ніж при застосуванні інших способів. Хоча після вичісування або вискубування пух відростає швидше. Проводити збір пуху у тварин потрібно в міру його відростання. В середньому це відбувається один раз на два-три місяці.  

Основну кількість продукції високої якості дають дорослі кролематки, але у молодняка збір пуху можна починати вже з двомісячного віку. Одне двомісячне кроленя може забезпечити до 15 г пухнастої продукції. Надалі кроленят слід стригти в міру того, як довжина пуху перевищить 6–7 см.

Від однієї особини у віці п’яти місяців можна настригти близько 25 г пуху, шестимісячне звірятко забезпечує 30–35 г, а більшість дорослих кролематок пухових порід можуть дати мінімум 350–450 г пуху за рік. Кількість продукції залежить від породи, віку, раціону годування та утримання тварин, а також від того, як часто і яким способом збірається пух у кроликів.

Стрижку слід проводити від лінії хребта до боків і живота. Для цього тваринку саджають собі на коліна або на стіл, головою до себе, і притримують рукою за вуха. Для стрижки можна застосовувати ножиці із закругленими кінцями (щоб не поранити звірятко) або електричну машинку.

Якщо пух збирають вичісуванням або вискубуванням, то процедуру починають від шиї і рухаються до хвоста. Вичісувати і вискубувати пух можна не в будь-який час, а тільки коли тварина до цього готова – під час сезонних і вікових линьок. Найцінніший пух отримують зі спини та області крижів кролика. 

Самок, що вигодовують малят, стигти небажано, оскільки внаслідок перенесеного стресу вони можуть відмовитися від кроленят. А ось за кілька діб до окролу надмірно довгу шерсть навколо сосків і на животі рекомендується зістригти, щоб спростити майбутнім новонародженим крольчатам пошук їжі у перші дні їхнього життя. 

Кролики пухового напряму представлені кількома породами. Найвідоміші у світі: ангорськая, біла пухова, карликова ангора, гігантська ангора, атласна та ангорські пухові кролики селекції різних країн (Франція, Англія, США). Всі ці пухові породи є нащадками класичної ангорської породи.

Достовірно судити про походження пухових кроликів складно, але в деяких збережених до наших днів документах часів Стародавнього Риму (в 100 році до н. е.) згадуються тонкорунні кролики. Можливо, з Риму ці тварини потрапили до Туреччини, де вони поширилися у 500–600 роках н. е., а звідти до Європи і вже згодом з Європи по всьому світу. 

Класична ангорська порода походить з Туреччини. Існують дві версії виникнення цієї назви. Згідно з першою воно утворилося як співзвучне назві міста Анкара. Інша версія пояснює таку назву тим, що пух кроликів дуже схожий з пухом ангорських кіз.

До Європи пухнастих кроликів завезли англійці та французи, приблизно у 1723 році. На той час вони сприймалися як заморська дивина, тому спершу їх утримували суто як декоративних тварин. Промислове їх розведення з метою отримання пуху почалося в Європі лише у XIX столітті.

У наші дні основне призначення ангорської породи – пухове. За рік від самців можна отримати від 300 г до 650 г, а від кролиць від 450 г до 600 г високоякісного пуху. Іноді вказують набагато більші цифри: до 1,5 кг! Але в такому показнику враховується пухопродуктівность не тільки кролиці, а й її приплоду. Максимальна довжина пухових шерстинок ангорських кроликів може досягати 15–25 см! Частка остьового волокна в зібраній вовні не перевищує 10%.

Від ангорських кроликів можна отримувати і м’ясо, тому їх часто розводять як породу подвійного напряму продуктивності. Жива маса дорослих кролів – близько 4 кг.  

Ангорські кролики мають міцну або ніжну конституцію. Кістяк у них легкий, голова невелика, пропорційна, з вухами середньої довжини. На кінчиках вух – пухові китиці. Корпус короткий, форма його наближена до циліндричної, близько 45 см у довжину. Колір шерсті чисто білий, хоча бувають варіації. Очі у білих кроликів рожеві, а у кольорових – темні. Серед недоліків породи можна відмітити низьку резистентність до кишкових та респіраторних інфекцій. 

Кролиці мають середню плодовитість і за один окрол приносять від п’яти до семи кроленят, які, досягши чотиримісячного віку, набирають вагу до 1,4 кг. Молодняк росте порівняно повільно: у 5 місяців вони важать близько 1,7 кг, у півроку – до 2-х кг.  

Ангорська порода стала початковою для виведення багатьох нових порід пухових кроликів. У 1957 році на її основі була створена біла пухова, в якій, в залежності від місця селекції, розрізняють два типи: кіровський та курський.

Крім ангорської, у створенні білої пухової породи брали участь також кролики порід білий велетень і сріблястий. В результаті зоотехніки отримали великих тварин міцної конституції з більш сильним імунітетом і кращою плодючістю. 

Біла пухова має округлу форму тіла. Вуха у тварин середньої довжини, широкі, без пухових китиць на кінцях. Для цієї породи характерні широка спина і короткий поперек. Голова у кролів невелика, шия коротка, все тіло щільне, з добре розвиненою м’язовою тканиною. Кролики білої пухової породи виростають до 4,5–5 кг. За темпами зростання випереджають ангорських (позначається спадковість м’ясних предків). 

У тримісячному віці кроленята важать близько 1,3–1,4 кг; в чотири місяці не менше 1,7–1,9 кг; у п’ять місяців їх вага збільшується до 2,2–2,4 кг; у шість місяців вони досягають 2,6–2,8 кг; у сім місяців кролик важить 3–3,3 кг, а у вісім місяців – 3,5 кг; вага дев’ятимісячного кролика – близько 4 кг, а десятимісячне звірятко вирастає до 4,5 кг. Крольчихам властиві хороші материнські якості. За один окрол народжується 7–9 крольчат, які завдяки високій молочності матерів швидко ростуть і розвиваються.  

Пухова продуктивність дорослих особин досягає 400–600 г за рік. Від кращих особин іноді вдається зібрати до 700 г на рік з вмістом чистого пуху в зібраній сировині – до 92%. Пух білої пухової породи більш жорсткий і короткий, ніж у ангори, тому не так схильний звалюватися в грудки, якщо кроликів не розчісувати. Це дуже спрощує догляд за ними й економить час. Довжина пухових шерстинок – до 17 см. Масть у представників білої пухової породи – лише біла. Варіації небажані і для породистих тварин вважаються серйозною вадою.  

Французька ангора є нащадком класичної турецької. Утвориилась вона внаслідок тривалої роботи французьких кролівників-селекціонерів. За багато років цілеспрямованого племінного відбору вона зберегла кращі риси своїх пухових предків і придбала власні відмінні риси. У порівнянні з предками кролики стали трохи крупнішими: 4,5–4,8 кг. Їм властива щільна статура, міцні кінцівки. У нижній їх частині довгий пух відсутній, що забезпечує тваринам вільніше пересування. Голова також вільна від довгого пуху, на кінчиках вух є китички.  

Плодовитість складає від 5-ти до 7-ми малят за один окрол. Маткам властива достатня молочність, щоб забезпечити нормальний розвиток молодняка та його зростання до 1,2–1,4 кг у тримісячному віці. Основні варіанти забарвлення – це сіро-заячий (агуті), білий, димчастий, плямистий. Шерсть відрізняється наявністю дещо більшої кількості остьових волокон, які надають їй пружності, внаслідок чого ускладнюється заплутування та звалювання пуху в грудки. Але без розчісування все-таки не обійтися.  

Атласні (або сатин) ангорські кролики були виведені шляхом схрещування породи сатин і французьких ангор з подальшим розведенням «в собі» і ретельним добором бажаного типу тварин для подальшого розведення. Автором породи вважають Леопольдіну Майєр з Канади. Офіційно ця порода зареєстрована у 1987 році.  

Атласні кролики важать 4,3 кг, їм притаманна міцна статура. При погляді збоку добре помітна вигнута дугою верхня лінія спини (спадок від сатинів). У них щільна, наповнена мускулатура. Тулуб пружний, помірно широкий, з коротким попереком. Голова велика, широколоба (особливо у самців). Довгі пухові шерстинки на голові і вухах відсутні. Вуха середнього розміру, прямостоячі, дуже рухливі. 

Атласні кролики не такі пухнасті як класичні ангорські, і якість пуху у них теж інша. Їх вовна довга, шовковиста, блискуча, нагадує атласну тканину. Шерсть цієї породи довга, як у ангорських кроликів, і має сяючий блиск, як у сатинів. Ефект сяйва вовні надає рецесивний ген, який робить поверхневий шар кожного волоска напівпрозорим. Цей же ген зменшує діаметр волосків, у результаті чого шерсть надзвичайно ніжна та м’яка на дотик.

Найчастіше зустрічаються варіанти забарвлення: мідний, агуті, плямистий, білий, колор-пойнт  (на основному білому фоні іншим кольором забарвлені вуха, ніс, ноги та хвіст), димчастий різноманітних відтінків. Атласних пухових кроликів частіше розводять не з господарською, а з декоративною метою. 

Гігантські ангорські кролики зареєстровані як повноцінна порода у 1988 році. Її автор – американка Луіза Волш – схрестила великих ангорських кроликів німецької селекції з білими м’ясними кроликами. Помісі пройшли ретельний відбір і жорстке відбраковування, після чого розводилися «в собі». В результаті багаторічної роботи заводчиця отримала великих тварин білої масті з надзвичайно розвиненим пуховим ворсом.

Гігантська ангора в дорослому віці важить від 4,5 до 6 кг, має міцну або міцну-грубу конституцію, добре розвинені м’язи (спадщина від їх м’ясних предків). Спина у кроликів широка, довга, дугоподібна, іноді спостерігається обвислість крупа. Ноги міцні, правильно поставлені. Шерсть на кінцівках коротша, ніж на спині та боках. Голова овальна, з широким чолом. Ніс широкий, очі рожевого кольору.

Пухові шерстинки на голові і вушних раковинах утворюють китички, хоча вони значно коротші, ніж на тулубі. Довжина пуху може досягати 25 см. Швидкість зростання пухових ворсинок – близько 3 см за місяць. Стригти гігантських ангорських кроликів рекомендується один раз на три місяці, щоб не допускати звалювання шерсті. Стандартом породи визнана лише чисто біла масть. Регулярні розчісування пуху обов’язкові для цих тварин. 

Внаслідок схрещування з м’ясними кроликами у ангори збільшилась не тільки вага, але й динаміка росту молодняка. Гігантська ангора цілком може використовуватись як порода подвійної продуктивності. 

Англійський ангорський кролик є прямим нащадком пухових кролів, завезених у 1723 році з Туреччини. Селекціонери приділили особливу увагу підвищенню пухової продуктивності тварин, пожертвувавши при цьому живою масою та плодовитістю. Порода представлена кроликами невеликого розміру. Середня вага дорослих особин коливається у межах 2,4–3,4 кг. У гнізді зазвичай буває близько 5–6 кроленят, які ростуть так само повільно, як і їх турецькі предки.  

Англійська ангора схожа на хутряну кулю. Довжина пухових шерстинок часто перевищує 30 см! У зібраній вовні частка пухового волокна становить близько 95%. За рік від однієї тварини отримують до 1 кг пуху. Густо опушене у них абсолютно все: голова, вуха, весь тулуб, ноги (навіть ступні!), живіт. Кролика буквально важко розрізнити через надзвичайно сильно розвинений пух. Тварини напрочуд спокійні, що має дуже важливе значення для проведення вичісування та вискубування в них пуху.  

Масті англійської ангори представлені трьома основними кольорами: агуті, однотонні та колор-пойнт. Усередині кожної з мастей є по кілька варіацій. Агуті представлені каштановим, шоколадним відтінками і забарвленням рисі. Однотонні масті включають в себе особин шоколадного, бузкового, чорного та блакитного забарвлень. У масті пойнт розрізняють кроликів з шоколадним, чорним, блакитним і фіолетовим кольором хутра.

Зазвичай англійських ангорців утримують як декоративних тварин, домашніх улюбленців.  

Карликові ангорські кролики представлені кількома породами, але найбільш відомі серед них – це карликова ангора, американський фуззі лоп та джерсі вулі.

Від класичної ангорської породи карликова ангора не відрізняється нічим, крім маленьких розмірів (1–1,5 кг). Вона була виведена простою селекцією на мінімальний розмір. Незважаючи на невелику вагу, карликові ангорці дають близько 350 г високоякісної вовни на рік і можуть утримуватися в якості продуктивних, а не тільки декоративних тварин. 

Порода джерсі вулі була створена у 1980-х роках у Нью Джерсі заводчицею карликових кроликів Бонні Сілі. Вона схрестила французьких ангорських кроликів з карликовими нідерландськими (1,6 кг) і в результаті кропіткої роботи отримала маленьких пухнастих звірят, шерсть яких хоч і була довгою, але не вимагала ретельного регулярного догляду, що забирає багато часу.

У 1984 році порода була представлена на виставках в Орландо і Флориді, після чого маленькі пухнасті кролики набули неабиякої популярності як декоративні тварини. Вони вирізняються доброзичливим характером і дуже подобаються дітям.

Середня вага дорослих особин може коливатися в межах від 1,3 кг до 1,6 кг. Конституція кроликів міцна; тулуб компактний, округлий, вкорочений; шия довга, високо поставлена. На голові і шиї немає довгого пуху. Голова пропорційна, з округленим профілем. Очі великі, темного кольору. Вуха короткі, до 7,5 см, широкі, на кінцях закругленої форми. Довжина вовни може досягати від 4,5 до 7 см. Кількість ості і пуху приблизно однакова, тому шерсть не звалюється, не збивається у ковтуни і не вимагає постійного розчісування. 

Для цієї породи властиві безліч забарвлень, що важливо в декоративному сенсі. Найбільш поширені: агуті різних відтінків (каштановий, палевий, вогняно-рудий); однотонні – білий з блакитними очима, чорний, бузковий, шоколадний, блакитний; плямисті – на білому тлі чорні плями, блакитні, коричневі, бузкові; колор-пойнт різних відтінків, димчастий, «куниця».  

Американський фуззі лоп був отриманий у США в 1988 році. Він з’явився в результаті схрещування французьких ангор з кролячою породою голландський баран і англійськими плямистими кроликами. Вага дорослих кролів досягає 1,6–1,8 кг. Тіло коротке, округле. Ноги товсті, короткі. Голова велика, з обвислими вухами. Очі великі, виразні, темного кольору.

Шерсть довга, близько 5 см, складається з одинакової кількості пуху й ості, внаслідок чого не збивається і не вимагає частого розчісування. Стандартом породи визнано 20 основних забарвлень вовни, але кролівники постійно виводять нові варіації, а оскільки порода ця декоративна, то суворе вибракування не практикується. 

Окрім пухових кроликів, які ведуть свій родовід від ангорських предків, є ще так звані песцеві кролики. Це місцеві довгошерсті тварини, яких здавна розводять у північних та центральних регіонах Росії. Вони представлені невеликими тваринами різного забарвлення, вагою 2,5–3,5 кг.

Їх пухова продуктивність невисока, за рік одна тварина дає близько 200–250 г пуху средньої якості. Серед цінних властивостей можна відзначити їх плодючість (8–9 кроленят), хороші материнські якості, витривалість і пристосованість до суворих умов місцевого клімату, невибагливість до умов годівлі та утримання. 

Якщо у вас виникли питання під час ознайомлення з даним матеріалом, ви можете поставити їх на нашому форумі.

Віталій Чугуєвець