Традиційними напрямками присадибного тваринництва у приватних господарствах України є вирощування та розведення свійських птахів (курей, качок, гусей, індиків), а також кролів, кіз, свиней та ВРХ. І вкрай рідко, на жаль, власники обійсть займаються вівчарством.
Хоч як не дивно, але чимало людей впевнені, що найкращим м’ясом для приготування шашликів є звичайна свинина, хоча у фешенебельних ресторанах в усьому світі їх готують винятково з баранини та подають своїм відвідувачам м’яку, ніжну, нежирну й надзвичайно смачну страву.
А ще не варто забувати про корисне й цілюще овече молоко, яке цінується вище та й коштує дорожче, ніж коров’яче. Саме з овечого молока готують відомі у світі елітні сорти твердих сирів, кисломолочний сир, бринзу, масло.
Досить високо цінується й овечий курдючний жир, який не лише використовується в кулінарії, а й знайшов широке застосування в медицині, адже він має оздоровчі властивості та є допоміжним засобом у лікуванні захворювань легенів, бронхів, хвороб суглобів.
Овчина йде на виготовлення верхнього теплого одягу (натуральних дублянок, кожушків, шапок, теплих жилетів, курток тощо), або ж з неї роблять килимки, ковдри, пледи, ліжники, пледи та ін. Ну й, звісно, не слід забувати про теплі вовняні речі (шарфи, светри, рукавиці, шкарпетки тощо), які в’яжуть з овечої вовни. Один дорослий баран забезпечує за сезон до 12–15 (!) кг рунної вовни.
А ще не варто лишати поза увагою перепрілий овечий гній, який у сільському господарстві вважається одним з найкращих добрив для підвищення родючості ґрунту.
Усі наведені вище позитиви від утримання цих тварин свідчать, що вівці цілком здатні забезпечити прибутковий бізнес своєму власникові.
Безумовно, що невеликий дохід можна отримати навіть від трьох овець у господарстві. Але за бажання перетворити цей напрямок діяльності на успішний бізнес, слід починати розводити овець хоча б із двохсот чи трьохсот голів. І тоді вже впродовж кількох перших сезонів отара повністю компенсує своєму господареві кошти, витрачені ним на придбання поголів’я.
До того ж слід зважати, що залежно від породи одна вівця за рік здатна приносити від одного до п’яти ягнят. Ось і рахуйте, що за сприятливих умов завдяки приплоду поголів’я отари збільшиться протягом року щонайменше вдвічі.
Найпопулярніші породи овець
Є кілька напрямів продуктивності овець:
· овчинні (грозненська, ставропільська, романівська);
· м’ясо-овчинні (алтайська, кавказька);
· овчинно-м’ясні (грузинська, казахська, дагестанська);
· м’ясо-сальні (сараджинська, гісарська).
Забезпечити якісне м’ясо може вівця будь-якої породи, проте найвищі показники демонструють представники спеціалізованих порід.
Якщо ж, наприклад, вівчар зацікавлений насамперед отримати від овець якнайбільше вовни, то йому варто зупинити свій вибір на шубних породах. Ці вівці багатоплідні, а їхнім шкурам властиві легкість, міцність, зносостійкість і привабливий зовнішній вигляд.
За якістю вовни овечі породи поділяють на чотири групи:
· тонкорунні;
· напівтонкорунні;
· напівгрубошерсті;
· грубошерсті.
У разі вирощування овець для отримання вовни, бажано обирати породу тонкорунних овець, таких як прекос, рамбульє, казахська, мериноси, асканійська, сальська тощо, вовна яких вважається особливо цінною. Серед шубних порід найпопулярнішою є романівська порода овець.
Утримання й догляд за вівцями
Вирощування овець – заняття порівняно необтяжливе. Вівці є стадними й вельми невибагливими тваринами, тому вони не потребують якогось особливого чи спеціального утримання. З огляду на те, що більшу частину часу теплої пори року отара проводитиме на пасовищі, живлячись підніжним кормом, основна робота з догляду за ними в цей час полягатиме у випасі, наповненні поїлок, ветеринарному обслуговуванні, захисті від негоди, хижаків і зловмисників. У стійловий період їхнє утримання зводиться до годівлі, водопою, організації достатнього моціону на свіжому повітрі та до проведення окоту.
Завдяки власній теплій шубі вівці чудово почуваються в холодні зими і сильні морози, тому опалювати взимку приміщення для їхнього утримання не потрібно, а літнього часу цих тварин зазвичай тримають у звичайній загороді з навісом на випадок дощу. Дощ і вогкість – це, певне, єдине, що створює вівцям дискомфорт, оскільки мокра чи відсиріла вовна робиться важкою, брудною, ще й злипається. Шерсть, що звалялася, бажано відразу обстригти і просушити.
Хорошої днини вівці люблять гуляти на свіжому повітрі, тому навіть взимку рекомендується щодня виганяти їх на сніжок.
Всередині кошари слід облаштувати годівниці та поїлки з водою, а також контролювати, щоб у приміщенні було сухо, оскільки вівці погано реагують на вогкість. Саме через це підстилку з соломи всередині приміщення необхідно регулярно міняти.
Питну воду вівці споживають кілька разів на день, тому бажано стежити, щоб вода в поїлках постійно була свіжою й чистою.
Важливо, щоб у кошарі не було протягів, оскільки вони також шкодять здоров’ю тварин – провокують виникнення простудних захворювань.
Якщо отара доволі численна, бажано випасати тварин на луках і пасовищах, для чого знадобиться пастух. Для отари з двохсот чи трьохсот голів цілком вистачить двох-трьох пастухів.
У догляді за отарою овець неоціненну допомогу можуть надавати собаки. Дресирований пес здатний не лише самостійно відшукати заблукалу тварину, а й привести її додому. Він же завжди захистить отару від нападу хижих звірів.
Раціон годування овець
Улітку вівці цілком успішно знаходять собі корм на пасовищі самостійно, а ось у зимову пору їх доведеться годувати. Окрім традиційного сіна, яке слід завчасно заготовити, стануть у пригоді висівки, овочі та коренеплоди (буряк, морква, картопля), подрібнені зернові культури (ячмінь, кукурудза, овес), а також макуха й силос.
Вівці швидко набирають вагу завдяки зеленим кормам і бобовим травам: конюшині, люцерні. Добова потреба тварин у зелених кормах становить: для дорослих баранів до 10 кг; для вівцематок – до 8 кг, для молодняка – від 5 до 6 кг. Суягних овечок і маток, що вигодовують ягнят, слід годувати в посиленому режимі, уважно стежити за якістю їхнього корму, оскільки через отруєння зіпсованими кормами вони можуть абортувати.
Забивають овець на м’ясо приблизно з трьох – де’вятимісячного віку.
Вибір ягнят для вирощування та розведення
Під час купування ягнят, їх необхідно уважно оглядати. Малюки мають поводитись жваво, бути рухливими, активними, без ознак захворювань. Хвостики у ягнят повинні бути сухими (вологий хвіст свідчить про можливі шлунково-кишкові розлади), а носи – навпаки, вологими (ознака здоров’я). Слід також перевірити молодняк щодо можливих інвазійних захворювань.
Поділитись в соцмережах:
