Згідно з останніми дослідженнями зооархеологів одомашнення диких предків сучасної великої рогатої худоби, а також кіз, овець та свиней відбулося на Близькому Сході (території сучасних Сирії, Лівану, Йорданії, Палестини, Ізраїлю, Іраку, північного регіону Кувейту, західної частини Ірану та південного сходу Туреччини) понад 10–11 тисяч років тому. Через два тисячоліття на території Пакистану були одомашнені горбаті зебу.
На думку вчених, предками сучасної ВРХ у різних частинах планети були п’ять континентальних груп тварин підродини Бикові, а саме: європейська, євразійська, східноазійська, китайський та індійський зебу.
Як стверджують китайські генетики, сучасна худоба Китаю походить від трьох груп диких предків: євроазійської, східноазійської та китайського зебу.
Традиційно в Китаї розводили худобу не задля отримання м’яса чи молока, як це було в Європі, а як основну тяглову силу для землеробства та вантажоперевезень. У деяких регіонах Китаю навіть діяла заборона на забій худоби. Для роботи використовували як волів (кастрованих бугаїв), так і корів.
Тривалий час основними представниками ВРХ у Китаї були буйволи, яки, зебу та монгольська худоба комбінованого призначення.
Велика рогата худоба, що має звичний для нас вигляд, називається в Китаї хуаню. Розведенням хуаню займаються переважно у північній та північно-східній частині країни (Внутрішня Монголія та Маньчжурія), де багато природних пасовищ.
Буйволи (по-китайськи шуйню, що перекладається як водяна корова) поширені лише в районі Веньчжоу, провінція Чжецзян. Використовують їх як тяглову силу в умовах, де не може застосовуватись жодна великогабаритна сільськогосподарська техніка – на заливних рисових полях і на терасах. З буйволами поводяться дбайливо, оскільки ці тварини придатні до роботи на рисових полях. До того ж буйволиці забезпечують власників молоком.
Китайські зебу дуже наближені до виду індійського зебу (Bos taurus indicus). У 1758 році Карл Лінней вперше запровадив наукову назву Bos indicus для позначення китайського виду цих тварин. Китайських зебу розводять і використовують здебільшого як транспортний засіб на південному заході країни, а саме в районах Сичуань та Юньнань.
Розведенням яків, як тварин універсального призначення, займаються в Китаї на територіях Тибетського нагір’я і в гірських районах (Тибетський автономний район, райони Ганьсу, Сичуань, Юньнань, Цинхай). Використовують їх як в’ючних тварин у складному рельєфі та гіпоксичних умовах, а також як джерело цінної сировини (вовни, шкіри, м’яса, молока).
Окрім китайських зебу, буйволів та яків, розводять у Китаї також тварин, що належать до виду Bos taurus – парнокопитих жуйних ссавців роду Бик, родини бикових. Порівняно з сучасними європейськими або американськими породами, більшість китайських порід великої рогатої худоби є низькопродуктивними як за молочними, так і за м’ясними показниками.
Така ситуация пов’язана з тим, що впродовж століть молоко та м’ясо не були для цих тварин цільовою продукцією. Більше того, китайці вважали, що доїння послаблює корів, і не хотіли цього робити, щоб не завдати шкоди їхньому основному призначенню (тяглової сили).
Врешті господарський відбір в процесі розведення худоби відбувався без якогось урахування показників молочної та м’ясної продуктивності тварин. Натомість велика увага приділялась їхній витривалості, силі та невибагливості. Результати цієї селекції можна спостерігати у місцевого поголів’я ВРХ.
Від початку функціонування Китайсько-Східної залізниці (1903 рік) до країни почали завозити молочну та м’ясну худобу з країн Європи, переважно з Голландії, а також із російської імперії. Російська худоба краще прижилася на півночі та північному сході Китаю, а європейські породи – у південних та приморських районах. Згодом, у другій половині та наприкінці ХХ століття, Китай імпортував породи ВРХ з інших континентів.
У наш час худобу в Китаї розводять і для отримання звичайної цільової продукції – молока та м’яса.
Географічне районування видів ВРХ, що склалось історично, збереглось у Китаї до теперішнього часу, оскільки цьому є об’єктивні причини: найсприятливіші умови для скотарства спостерігаються на північному сході й півночі країни; для вирощування рису, процес якого потребує використання буйволів, найоптимальніші умови створились у районі Веньчжоу; для виконання роботи в горах найбільш придатні яки. Але останніми десятиліттями в різних частинах країни поряд із великими містами стали з’являтись молочні та м’ясні ферми.
Наразі китайська держава приділяє чималу увагу розвитку скотарства. І пріоритетнішим є розвиток м’ясного та молочного напрямку продуктивності, а не традиційного робочого, оскільки Китай імпортує значну частину яловичини (майже 2,3 млн. тонн на рік) та сухого молока (600 тисяч тонн на рік), що споживаються в країні.
Міністерство сільського господарства та сільських справ запровадило кілька статей фінансової допомоги фермерам, що займаються розведенням худоби та вирощуванням кормових культур для поголів’я. Одна з них – компенсація у розмірі 10000 юанів за голову тим фермерам, які завозять для власного бізнесу високопродуктивне поголів’я (чи ембріони) з-за кордону.
Тваринники, що займаються розведенням яків, буйволів та їх помісей з європейськими породами, одержують за цією програмою від 1500 до 2000 юанів за голову на рік. Виробникам кормів держава виплачує по 60 юанів за кожну вироблену тонну фуражу. Фермеру за будівництво молочної чи м’ясної ферми передбачено фінансову підтримку в розмірі 30% від усіх його витрат у цьому процесі (але не більше 10 млн юанів одному суб’єкту господарювання).
Окрім фінансової підтримки, китайський уряд заохочує роботу з покращення якісних показників у місцевих порід та виведення нових, більш продуктивних.
Завдяки цим та деяким іншим заходам Китай найближчим часом розраховує значно скоротити потребу в імпорті яловичини, а до 2027 року – повністю забезпечувати потребу внутрішнього ринку в цьому продукті за рахунок своїх внутрішніх ресурсів.
Загальна кількість корів у Китаї становить близько 8–9 млн голів. Поголів’я в більшості китайських ферм налічує зазвичай близько 100 корів. Проте є і великі господарства з дуже високими продуктивними показниками (з надоями близько 10–12 тисяч літрів від однієї корови за її лактаційний період). До таких господарств належать «Aoya Xianhe», «Dongyin Aoya», «Pinjipo 3», «Jialihe 8», «Snayun Changyang 3» тощо.
Уряд стимулює розвиток молочного скотарства не лише прямими дотаціями, а й шляхом популяризації вживання молочних продуктів, а також обмеженням імпорту молока з Європи.
Скотарство є надзвичайно важливою галуззю економіки країни, оскільки воно стимулює розвиток багатьох суміжних галузей (переробної, харчової, торгівельної, виробництва упаковки та обладнання, транспортної тощо).
Китайську худобу (окрім яків, зебу та буйволів) можна умовно поділити на дві великі групи: аборигенну та культурну.
Інша китайська класифікація передбачає поділ порід за географічним районуванням: породи північних пасовищ, центрального сільськогосподарського регіону, південно-західні породи та південні.
Аборигенні породи менш продуктивні, але мають дуже міцне здоров’я, добре пристосовані до місцевого клімату й кормової бази. Вони майже нічим не хворіють і можуть цілорічно перебувати на пасовищі.
Культурні породи значно продуктивніші за аборигенні. Водночас вони потребують кращих умов утримання, якіснішого годування, догляду та уваги з боку людини. Останні кілька десятиліть у Китаї частка культурних, більш продуктивних порід значно збільшилась.
Монгольська аборигенна худоба є однією з найдавніших порід ВРХ у Китаї. Місцеве населення розводить це поголів’я впродовж кількох тисячоліть. Це найпопулярніша і найчисленніша порода серед інших китайських порід худоби. Ареал її розведення поширюється на Внутрішню Монголію, північно-східні райони Цзилінь, Хейлунцзян, Нінся-Хуейський автономний район, провінцію Цинхай, Ляонін, Ганьсу та північну провінцію Хебей.
Представники цієї породи не відрізняються значними розмірами. Жива маса биків становить в середньому близько 396 кг, корів – 306 кг. Висота биків у загривку не перевищує 120 см, корів – від 110 до 112 см. Більшості цих тварин властиві міцна-груба чи міцна-щільна конституція, приземкувате округле тіло.
Статевий диморфізм помітний лише в різному розмірі тіла та живої маси, за пропорціями корови незначною мірою відрізняються від бугаїв.
Голова коротка, широка, із прямим чи ледь помітно вигнутим профілем. Вуха короткі, рухливі, стоячі, добре оброслі густою шерстю. Очі середнього розміру темні, широко посаджені. Носове дзеркало маленьке, пігментоване. Роги гострі, невеликі, спрямовані вгору. Весь ріг світлий, а його верхівка забарвлена у чорний колір.
Шия у цих тварин дуже коротка й широка, в нижній частині переходить у масивний підгрудок. Загривок низький, широкий, не роздвоєний. Тулуб широкий, бочкоподібний. Лінія спини рівна. Спина широка, коротка. Поперек широкий, короткий. Крижі прямі, дуже м’язисті. Хвіст товстий, відносно короткий, низько посаджений. Груди широкі та глибокі, особливо у биків. Живіт об’ємний.
Кінцівки порівняно короткі, товсті, рівні. Копитний ріг темний, дуже щільний. Вим’я у корів невелике, обросле густою шерстю, його добре помітно лише в період лактації. Дійки короткі, тонкі, конічні.
Шкіра товста, складок не утворює. Вовна м’яка, густа, середня завдовжки. До настання холодів у поголів’я відростає густе підшерстя. Масть бура, різних відтінків – від світло-коричневого до чорного. Бики зазвичай мають темніший тон, особливо на голові, шиї, загривку та підгрудку.
Вгодованість залежить від пори року та раціону. За рясного годування чи влітку ці тварини схильні швидко набирати вагу за рахунок відкладення жиру. Впродовж зимового періоду стадо витрачає свої жирові запаси, щоб компенсувати таким чином дуже обмежений раціон.
У монгольської худоби спостерігається сезонність розмноження. Більшість отелень відбуваються в період з травня до вересня. Телятко зазвичай народжується одне. Середня вага новонароджених – близько 28 кг. Отелення проходить здебільшого вночі, і допомога з боку людини не потрібна.
Материнський інстинкт у корів сильно розвинений. Період лактації триває близько 5–6 місяців. За цей час сумарний надій від однієї корови становить 500–600 літрів молока середньою жирністю не менше ніж 5%. Цієї кількості достатньо для повноцінного розвитку потомства. Більшість телят утримують на підсосі, частину корів доять.
Молодняк росте й розвивається відносно повільно. За повноцінного годування молоді телиці починають приходити і охоту у віці 10–12 місяців, але запліднювати їх раніше дворічного віку не рекомендується, інакше приплід буде слабким, а майбутня корова малопродуктивною.
Порода однорідна, але окрім основного вирізняють у ній ще уджумчинський тип. Ці тварини мають масивніше тіло й краще виражений статевий диморфізм. Бики в середньому важать 475 кг, корови – 374 кг. Решта характеристик ідентичні відповіднним показникам основного типу.
Забійний вихід туш добре вгодованих дорослих тварин складає близько 55%. М’ясо жирне, щільне, зі значним вмістом білка.
Порода казах або казахська. Ця худоба не менш давня, ніж монгольська. Його предки відомі з часів казахської (ка сакської) орди. Стада цих тварин були власністю войовничих стародавніх степових кочівників.
У Китаї казахська худоба поширена на півночі країни, в районі Сіньцзян. Тварини дуже добре пристосовані до місцевого клімату та кормової бази. Найчастіше їх з весни до осені утримують на пасовищах, а за необхідності час від часу переганяють на нові місця зі свіжою травою.
Зимового часу поголів’я потребує якогось примітивного прихистку (приміщення чи навісу) для захисту від вітру та атмосферних опадів. У пасовищний період тваринам вистачає підніжного корму, а холодної пори року вони потребують звичайних кормів – сіна, коренеплодів, невеликої кількості концентратів. За відсутності підгодовування поголів’я здатне використовувати суху траву, що залишилась на пасовищі, але такий раціон призводить до сильного виснаження стада за зиму.
Пасовищне утримання зимового часу не рекомендується навіть за відсутності снігового покриву. Корови, ослаблені обмеженим зимовим годуванням, приносять слабке потомство, а також мають низьку молочну продуктивність після отелення.
До періоду економічного підйому в Китаї, що розпочався в останні роки ХХ століття, ця худоба дуже цінувалась саме завдяки своїй невибагливості. У ХХІ столітті чисельність її поголів’я дещо скоротилася внаслідок урбанізації і витіснення цієї породи продуктивнішими європейськими та американськими породами.
Казахська худоба, як і решта аборигенних китайських порід, складається з тварин невеликого розміру. Висота биків у загривку досягає близько 130 см, у корів цей параметр – до 120 см. Жива маса дорослих биків становить від 350 до 370 кг, корови важать 300–320 кг. Статевий диморфізм виражений досить добре, бики помітно більші та масивніші за корів.
Поголів’я характеризується дуже міцним здоров’ям, міцною конституцією та мускулистим тілом.
Голова у тварин казахської породи середня за розміром, у корів – легка, у бугаїв – масивніша, але не важка. Лоб трохи увігнутий, з виступаючими надбрівними дугами. Очі невеликі, вуха короткі, рухливі, стоячі. Роги спрямовані вгору та всередину, середні завдовжки, тонкі, гострі. Кінці рогів майже завжди чорного кольору. Носове дзеркало пігментоване, маленьке.
Шия коротка й широка, у бугаїв дуже мускулиста і масивна. Загривок високий, не роздвоєний. Рівень його трохи вищий за рівень маклоків. Спина пряма, середня завдовжки. Поперек короткий, широкий. Тазова частина корів широка. Круп прямий, м’язистий. Хвіст високо поставлений, довгий, середньої товщини. Ноги пропорційні, прямі, з міцним копитним рогом темного кольору. Груди помірно широкі й глибокі. У биків присутній масивний підгрудок. Живіт підтягнутий.
У корів вим’я невелике, обросле густою короткою вовною, дійки циліндричні, короткі та тонкі.
Шкіра тонка, підшкірна клітковина розвинута на середньому рівні. Влітку шерсть коротка, гладка, до зими відростає густе підшерстя. Типова масть – рудувато-бура, з різними відтінками. У бугаїв колір вовни зазвичай темніший, ніж у корів.
Казахська худоба належить до універсальних порід. Цих тварин використовують як тяглову силу, вони ж забезпечують власників молоком і м’ясом.
Отелення в корів припадає на теплу пору року, зазвичай це період від середини весни до початку осені. Теляться вони в степу, самостійно, без ветеринарної допомоги. Від 100 корів отримують до 85–90 телят щорічно. Порода пізньостигла, вперше запліднювати теличок рекомендується у віці 2–2,5 роки.
Тривалість лактації у корів становить близько п’яти місяців. За цей час їхня молочна продуктивність досягає 880 літрів молока жирністю близько 5%. Максимальний удій спостерігається в перший місяць, а потім він поступово знижується. Запуск відбувається легко, синтез молока припиняється сам собою.
У корів добре розвинений материнський інстинкт. Завдяки високій поживності молока та дбайливому ставленню корів до свого потомства, молодняк має значний рівень виживання та міцне здоров’я.
Забійний вихід туш тварин, відгодованих на мясо, становить 48–52%. Вміст чистого м’яса в туші залежить від статі, віку та вгодованості тварини і складає в середньому близько 50%.
Порода саньхе є стародавньою китайською породою, яка, ймовірно, походить від монгольської худоби і вже кілька століть поспіль вирощується й розводиться скотарями на півночі та північному сході країни.
Виведено її шляхом дуже тривалої господарської селекції. Основними критеріями відбору для саньхе були міцне здоров’я, невибагливість до умов утримання та якості годування, фізична сила, витривалість, а також поступливий характер і здатність співпрацювати з людиною.
У селекційній роботі над породою саньхе, що проводилася вже у ХХ столітті, більше уваги приділялося молочній та м’ясній продуктивності тварин. Щоб покращити ці показники, тварин саньхе наприкінці ХХ століття покращували двома європейськими породами – шортгорнською та симентальською. Внаслідок цього вдалося суттєво підвищити їхню продуктивність порівняно з початковою, властивою аборигенній формі, і водночас не втратити високу адаптивність та невибагливість, успадковану від місцевих предків.
Порода саньхе вирізняється унікальною пристосованістю до місцевого суворого клімату з екстремально контрастними температурами в різні періоди року, а також порівняно високими продуктивними показниками. Тварини добре почуваються як в умовах літньої спеки (+35°С і вище), під час перебування в степу під прямим сонячним промінням, так і взимку, за температури –40°С.
Саньхе здатні цілорічно вдовольнятись низькоякісним та малопоживним підніжним кормом, проте для отримання від тварин більш високих показників продуктивності необхідно забезпечити поголів’ю підживлення та навіс (або якесь приміщення), що захищатиме його від атмосферних опадів і вітру в зимовий період.
Порода саньхе поширена в районі Внутрішньої Монголії та прилеглих до нього північних регіонах Китаю. Краще поголів’я знаходиться на луках префектури Хулунбуїр.
Сучасна саньхе – це порода подвійного напрямку продуктивності. Порівняно з іншими китайськими породами, представники саньхе – тварини відносно великих розмірів. Жива вага корів – близько 400–450 кг, биків – понад 600 кг. Висота биків у загривку сягає до 150 см, у корів – до 130 см. Статевий диморфізм добре виражений, бики масивніші й активніші за корів. Більшість представників мають міцну-щільну конституцію.
Голова у саньхе середнього розміру, в корів вона легша, у биків – ширша та масивніша. Роги короткі, спрямовані вбік і загнуті всередину. Вуха середнього розміру, стоячі, рухливі, вкриті густою шерстю. Очі вузькі, темні. Профіль прямий або випуклий. Носове дзеркало пігментоване, маленьке. Морда дещо вкорочена.
Шия коротка, у бугаїв дуже м’язиста, у корів тонка. Загривок високий, гострий у корів та мускулистий у бугаїв. Спина рівна, широка, середньої довжини. Поперек широкий і короткий. Круп прямий, наповнений. Груди широкі та глибокі, живіт об’ємний.
Ноги пропорційні, рівні, у биків товстіші. Копита широкі. Копитний ріг темний, міцний. Хвіст високо посаджений, товстий, середньої довжини.
Шкіра товста, на шиї, грудях та підгрудку утворює неглибокі складки. Шерсть гладка, коротка. Після осіннього линяння вовняний покрив стає довшим і густішим. Типова масть – рудо-ряба або буро-ряба.
Більшість корів теляться теплої пори року. Середня вага новонародженого теляти складає 30 кг. Отелення зазвичай відбувається в нічний час і проходить без сторонньої допомоги. Телята мають надзвичайно високу життєздатність, майже весь народжений приплід виживає.
Тривалість лактації складає близько 9–10 місяців. Молочна продуктивність корів залежить від рівня годування та інтенсивності доїння. В середньому від однієї корови отримують до 3000 літрів молока щорічно. Корови здатні поєднувати лактацію та нову тільність.
М’ясна продуктивність у саньхе середня. Забійного віку молодняк досягає у 18–20 місяців. Забійний вихід молодняка становить 52–54%, а дорослих, добре вгодованих тварин – до 60%. Вміст чистого м’яса в туші складає до 55%.
Саньхе залишається дуже поширеною породою в північних районах Китаю, незважаючи на присутність інших, більш продуктивних порід.
Коричневий сіньцзян – порода, отримана внаслідок схрещування місцевого поголів’я казахської худоби з бурою швицькою породою. Робота над нею розпочалась у 1951 році. Початкова мета тваринників-селекціонерів полягала в покращенні місцевої казахської худоби шляхом щеплення їм вищої продуктивності від європейської породи.
Згодом робота продовжилась, але вона вже була спрямована на створення нової, продуктивнішої породи. Для цього помісне поголів’я протягом трьох поколінь то розводили «в собі», то знову схрещували з чистопородними швицькими биками-запліднювачами і потім знову розводили «в собі» та відбраковували те потомство, що не відповідало поставленій меті.
Зрештою китайські скотарі отримали численне однорідне поголів’я, що успадкувало від своїх аборигенних предків високу пристосованість до місцевого холодного клімату та кормової бази, а від європейських – відносно високу продуктивність.
Порода має подвійний м’ясо-молочний напрямок. Робота зі створення породи здійснювалась у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, що й відобразилось у назві породи.
Будова тіла у представників сіньдзян є типовою для ВРХ м’ясо-молочного напряму продуктивності. Тварини мають розвинені м’язи та добре розвинену травну систему. Більшості поголів’я властиві міцна конституція та сильний імунітет. Статевий диморфізм виражений дуже яскраво, бики значно масивніші за корів і мають норовливий характер.
Голова у сіньцзянів пропорційна, легка, з прямим профілем. У биків лоб широкий, з виступаючими надбрівними дугами. Вуха середньої величини, широкі, стоячі, рухливі, слабо оброслі шерстю. Роги спрямовані в сторони і вигнуті трохи вперед, із загостреними кінцями. Колір рогів світло-коричневий, на кінцях – чорний. Очі великі, темні, повіки чорні. Носове дзеркало пігментоване, часто чорне або темно-сіре, невелике.
Шия середня завдовжки, м’язиста, низько поставлена. У бугаїв шия дуже масивна, плавно переходить у загривок. Пахолок низький, не роздвоєний. Лінія спини рівна. Рівень пахолку (загривку) та крижів приблизно однаковий. Спина широка, м’язиста, довга. Поперек короткий, широкий. Круп м’язистий, наповнений, прямий. Хвіст товстий, середньої довжини.
Ноги довгі, товсті, м’язисті. Копита широкі, з міцним копитним рогом коричневого чи темно-сірого кольору. Груди широкі, глибокі, з масивним підгрудком. Живіт підтягнутий, об’ємний. Вим’я у корів добре розвинене, об’ємне, зазвичай чашоподібне. Дійки великі, циліндричні. Шкіра вимені тонка, з добре помітними великими кровоносними судинами. Вовна на вимені коротка, але густа.
Шкіра у тварин тонка, в ділянці шиї та підгрудка утворює нечисленні дрібні складки. Шерсть коротка, гладка, але до зими відростає щільне коротке підшерстя. Масть має варіації, найчастіше зустрічаються тварини жовтувато-коричневого, світло-коричневого, або сіро-коричневого кольору.
Жива вага дорослих корів – близько 416 кг, висота в загривку – до 120 см. Бики більші, вони важать 600–650 кг, а висота в загривку сягає не менше 135 см.
Плодючість стада середня, від 100 корів отримують 85–87 телят. Фізіологічна зрілість у теличок настає в 20 місяців. Після досягнення цього віку їх можна парувати. Багатоплідність не властива цій породі, зазвичай народжується одне теля. Маса новонароджених – близько 32–34 кг.
Отелення в корів проходять без ускладнень, тому сторонньої допомоги зазвичай не потребують. Корови мають сильно розвинений материнський інстинкт, що нерідко перешкоджає їх повноцінному використанню як дійних.
Порода створювалась і утримується й донині на території, розташованій з північного боку Тянь-Шаньських гір, де клімат у зимовий період дуже суворий. Більшість корів мають сезонність у прояві охоти, і масові отелення відбуваються в період з кінця квітня до початку вересня, коли шанси на виживання в новонароджених є найвищими. Завдяки значно розвиненому батьківському інстинкту більшість молодняку виживає навіть в умовах пасовищного утримання.
Тривалість лактації у корів та їхня молочна продуктивність значною мірою залежать від типу утримання стада та рівня його годування. За пасовищного утримання без підгодівлі лактація триває трохи більше 150 днів. Корова за цей час продукує від 1500 до 1700 літрів молока, якого вистачає як для годування теляти, так і для отримання товарної продукції. Холодної пори року корова, що утримується в приміщенні та підгодовується концентратами й сіном, дає більше 3000 літрів молока жирністю 4–4,1%. Лактація у цьому разі триває стандартні 305 днів.
Повноцінне годування суттєво підвищує і м’ясну продуктивність. Бички, вирощені на підніжному кормі, готові до забою не раніше дворічного віку. У випадку, коли крім трави пасовища молодняк отримує підживлення концентратами, він досягає тих самих забійних кондицій у 18–20 місяців.
Забійний вихід туш вгодованих бичків складає близько 60%, корів і теличок – до 55%. М’ясо, отримане від поголів’я, вирощеного з підгодовуванням концентратами, має між волокнами численні дрібні прошарки жиру. Приготовані з нього страви виходять соковитими та м’якими. Таке м’ясо і цінується вище.
Порода коричневий сіньцзян, завдяки своїй невибагливості та відносно високій продуктивності, користується популярністю серед китайських фермерів.
Китайська червона степова порода (оригінальна назва Caoyuan Red чи 中国草原牛, що перекладається як китайська пасовищна худоба) була отримана шляхом початкового схрещування аборигенної монгольської худоби з биками-плідниками шортгорнської породи. Помісний молодняк вирощували у звичайних пасовищних умовах китайського степу, на підніжному кормі, а потім з отриманого потомства відбирали найбільш продуктивних та пристосованих особин для подальшого розведення і створення племінного ядра.
Внаслідок здійсненої тривалої племінної роботи вдалось отримати породу подвійного м’ясо-молочного напрямку продуктивності, дуже невибагливу в кормах і доволі пристосовану до суворого клімату з великим контрастом температур у різні пори року.
Будова тіла у представників породи гармонійна, найпоширенішою в цих тварин є міцна конституція. Кістяк тонкий, легкий. Статевий диморфізм добре виражений, бики завжди більші за корів.
Робота зі створення нової породи проводилась у степах автономного району Дзілінь, Внутрішній Монголії, провінціях Ляонін та Хебей. Розпочалась вона у 20-х – 30-х роках ХХ сторіччя, після завезення до Китаю з США шортгорнів, і тривала до 1985 року, коли породу офіційно зареєстрували під назвою «китайський червоний степ».
Тварини червоної степової породи мають середні розміри тіла. Корови важать близько 430 кг та мають висоту в загривку 120–124 см, дорослі бики досягають ваги понад 650 кг і виростають заввишки 125–130 см у загривку.
Голова в представників червоної степової породи легка, з широким чолом та прямим профілем. Вуха короткі, округлі, оброслі густою шерстю, рухливі, стоячі. Очі середнього розміру, мигдалеподібні за формою. Роги короткі, спрямовані убік і вперед. Носове дзеркало пігментоване, маленьке.
Шия коротка, широка, м’язиста, у биків вона масивна, у корів – тонка. Загривок низький, не роздвоєний. Спина рівна, широка. Поясниця широка й коротка. Крижова кістка довга, широка, пряма. Хвіст тонкий, середньої довжини, високо поставлений.
Ноги прямі, довгі. Копита широкі, з надзвичайно міцним пігментованим, темно-коричневого кольору (у деяких тварин майже чорним) копитним рогом. Груди широкі та глибокі. Живіт об’ємний, у биків підтягнутий. Шкіра тонка, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною, на шиї та підгрудку утворює складки.
Вим’я у корів об’ємне, чашоподібної форми. Воно вкрите короткою шерстю середньої густоти. Дійки короткі, товсті, циліндричної форми.
Теплої пори року вовна коротка, але до зими відростає густе підшерстя і довге остьове волосся. Масть червоно-коричнева, з різними відтінками. У бугаїв нерідко буває темна морда, шия та загривок.
Ці тварини доволі скоростиглі. Запліднювати телиць уперше можна в півтора року. Розмноження здебільшого відбувається сезонно. Основна маса поголів’я (близько 70% стада) входить в охоту в липні-серпні, що дозволяє коровам телитися в квітні-травні, коли погодні умови найбільш сприятливі для новонародженого молодняку, а природна кормова база достатня для того, щоб гарантувати високу молочну продуктивність корів-породіль.
Зазвичай у корови народжується лише одне телятко. Від 100 корів щорічно отримують по 87–90 телят. Жива вага новонароджених телят становить близько 30 кг. Бички дещо більші за теличок. Отелення зазвичай відбувається без сторонньої допомоги.
Корови мають розвинений батьківський інстинкт і високу молочність, завдяки чому майже весь народжений молодняк виживає. Телята, що перебувають на підсосі або на випоюванні незбираним молоком, швидко розвиваються і добре ростуть.
Тривалість лактації і молочна продуктивність залежать від технології утримання та рівня годування стада. Якщо корови з приплодом цілорічно перебувають у загальному стаді на підніжному кормі, то лактація триває близько 5,5–6 місяців. За цей період корова забезпечує 1500–2000 літрів молока жирністю 4,1–4,3%.
В умовах утримання корів окремо від телят та підгодовуванні їх в літній час концентратами, а в зимовий період концентратами й сіном, від кожної корови за лактацію можна отримати понад 3000 літрів молока жирністю 4,3–4,5%, а лактація в цьому разі триватиме до 10 місяців.
Якщо поголів’я вирощують задля отримання молока і м’яса, рекомендується саме комбіноване утримання, коли худоба влітку перебуває на пасовищах, а взимку – у приміщенні, яке захищає тварин від негативного впливу складних погодних умов та холоду. Корів у цьому разі потрібно утримувати окремо від їхніх телят, а отже відмовитись від вирощування підсосного молодняка.
Сезонність у розмноженні при комбінованому утриманні з використанням приміщень простежується не так чітко, як за пасовищного.
В умовах рясного годування та комфортного утримання молодняк досягає забійних кондицій до 18-місячного віку. Забійний вихід туш вгодованих тварин становить близько 52–53%, вміст чистого м’яса в туші складає не менше 42–45%.
М’ясо відгодованих тварин відрізняється від м’яса тих, що паслись на підніжному кормі. У відгодованих концентратами особин м’ясо має численні дрібні прошарки жиру між м’язовими волокнами, внаслідок чого яловичина набуває мармурової структури, надзвичайно цінної для споживачів. М’ясо, отримане від поголів’я, вирощеного на пасовищному підніжному кормі, твердіше та пісне, має слабко виражену мармуровість, або ж зовсім її не має.
У наш час більшість поголів’я червоної китайської худоби для збільшення її продуктивності вирощується з використанням підживлення концентратами та сіном.
Яньбіанська худоба є універсальною аборигенною породою, що використовувалась раніше переважно як тяглова сила для роботи на рисових полях разом з буйволами. Окрім того, від цих тварин вряди-годи отримували м’ясо та молоко.
За останні 50–60 років ця порода дещо змінилась. Зберігши свої колишні показники значної фізичної витривалості та невибагливості в утриманні й годуванні, що є дуже цінною характеристикою тварин для небагатого китайського населення, вона трохи покращила свої продуктивні характеристики за рахунок якіснішого годування та цілеспрямованої селекції.
Тварини яньбіан є досить поширеною породою в північному та центральному сільськогосподарських регіонах Китаю, що охоплюють Яньбянь-Корейську автономну префектуру та південно-східні провінції Хейлунцзян та Ляонін. Яньбіанська порода дуже популярна серед корейців, які живуть на території Китаю, що пояснює її поширення в регіонах компактного проживання цього народу.
Представники яньбіанської породи – це тварини середніх за китайськими мірками розмірів. Жива маса корови становить близько 365 кг, а висота в загривку – до 122 см. Дорослі бики важать 500–550 кг, а їх висота в загривку коливається від 130 до 132 см.
Більшість яньбіанської худоби характеризуються міцною чи міцною-грубою конституцією та м’язистим тілом. Статевий диморфізм виражений досить яскраво, хоча представники обох статей дуже сильні, мають широке тіло та добре розвинені м’язи.
Голова в цих тварин середнього розміру, навіть у бугаїв вона не виглядає важкою. Профіль прямий, лоб і морда широкі, носове дзеркало пігментоване в тон основної масті. Очі невеликі, темні. Вуха середнього розміру, стоячі та рухливі. Роги тонкі, у биків вони середньої товщини, часто з тупими кінцями, вигнуті, можуть бути спрямовані у будь-який бік.
Шия високо поставлена, коротка, мускулиста в обох статей, але у биків вона значно масивніша. Загривок високий, не роздвоєний, але й не гострий, м’язистий. Груди широкі та глибокі. Лінія спини трохи прогнута за рахунок високого занривку та високих крижів. Крижі короткі, м’язисті, широкі, прямі. Хвіст високо посаджений, товстий, середньої довжини або короткий. Живіт підтягнутий. Ноги довгі, товсті, з дуже розвиненими та добре помітними м’язами.
У корів вим’я вкрите короткою густою шерстю, невелике, ванноподібне, з короткими, тонкими дійками.
Копита широкі, міцні, пігментовані. Шкіра товста, з добре розвиненою підшкірною клітковиною, на шиї утворює складки. Вовна м’яка, коротка, гладка.
Типова масть: світло-коричнева, бежева, солом’яно-руда, майже завжди однотонна; плями іншого кольору на різних частинах тіла трапляються рідко і можуть свідчити про нечистопородність особини.
Порода яньбіан має середні репродуктивні можливості, від 100 корів отримують близько 80–82 телят за рік. Майже завжди народжується одне теля живою масою до 30 кг. Бички зазвичай трохи більші за теличок. Отелення відбуваються швидко і в більшості випадків не потребують допомоги людини.
Корови мають добре розвинений батьківський інстинкт і до свого потомства ставляться дбайливо. Молодняк утримують на підсосі. Тривалість лактації становить близько 5,5 місяців. За цей період корова синтезує близько 850–1000 літрів молока жирністю 4,3–4,5%. У разі утримання поголів’я на фермі продуктивні показники будуть вищими.
Завдяки достатній молочності та добре розвиненому батьківському інстинкту майже весь молодняк виживає і добре розвивається. За рясного годування телята активно ростуть, а дорослі тварини швидко відгодовуються. Забійних кондицій молодняк чоловічої статі досягає в 18–20 місяців, а теличок у цьому віці можна парувати без шкоди для їхнього власного розвитку.
М’ясна продуктивність у тварин яньбіан є порівняно низькою, забійний вихід не перевищує 48%, а вміст чистого м’яса в туші становить близько 40–45%. Якість м’яса залежить від раціону. У дорослих тварин воно тверде і здебільшого сухе. М’ясо, отримане від молодняку, ніжніше й соковитіше.
Кінчуаньська порода (чинчуань, qinchuan, 秦川母牛) з давніх давен відома як робоча. У період з 1949 до 1970 року спільними зусиллями 27 господарств на північному заході країни, у префектурі Гуаньчжун провінції Шеньсі, проводилась робота з її вдосконалення та надання цим тваринам краще виражених м’ясних характеристик. Для цього корів схрещували з бугаями м’ясних європейських порід.
Покращена порода поєднала в собі хорошу пристосованість до несприятливих погодних умов і високу якість м’яса, але мала дві вади – слабкі задні ноги та повільні темпи зростання молодняку віком від 8 місяців.
Вдосконалена порода все ж таки завоювала популярність завдяки покращеним м’ясним якостям, і поголів’я почало зростати, до 1988 року поступово досягнувши чисельності у 600–700 тисяч голів. Але вимогливість цих тварин до кормів та повільний набір ваги в молодняку все ж таки значно перешкоджали поширенню породи кінчуань переважно серед власників дуже бідних господарств.
На початку ХХІ століття в господарстві національного центру з покращення м’ясної худоби при Північно-Західному науково-технічному університеті сільського та лісового господарства порода була покращена шляхом генної модифікації та подальшої господарської селекції модифікованого поголів’я з метою усунення притаманних їй вад.
Зараз у господарстві наукового центру знаходиться понад 500 модифікованих голів цієї породи. Загальна чисельність всього поголів’я сьогодні становить близько 450 тисяч голів.
Представники породи мають виражені м’ясні форми та будову тіла, що властива худобі м’ясного спрямування продуктивності. У більшості поголів’я спостерігається міцна та міцна-щільна конституція.
Невибагливість до кормів цій породі не властива. Для прояву всіх своїх продуктивних можливостей тварини потребують щедрого забезпечення поживними кормами, а також для них бажані комфортні умови утримання.
Теплої пори року можливе пасовищне утримання поголів’я з обов’язковим підгодовуванням тварин концентратами. У холодний період стадо необхідно забезпечити неопалювальним приміщенням та повноцінним спеціалізованим раціоном для м’ясної худоби.
Тварини кінчуань мають середні розміри. Жива вага дорослих биків складає 580–600 кг, висота в загривку досягає в них 142 см. Корови помітніше менші, їх жива вага становить 380–450 кг, а висота в загривку – до 125 см.
Голова в представників породи кінчуань середня за розміром, із прямим профілем. Вуха короткі, рухливі, стоячі. Очі середнього розміру, темні, мигдалеподібні. Носове дзеркало пігментоване в тон основної масті. Роги короткі, товсті, з тупими кінцями, світлі чи білі. Поголів’я зазвичай знерожують у ранньому віці.
Шия дуже товста, має помітну перетяжку за потилицею і переходить у масивний загривок. Загривок високий і дуже добре обмускулений. Підгрудок великий, м’язистий. Спина широка, з сильно розвиненими м’язами, довга. Лінія спини має прогин і нахил від передньої частини до задньої через дуже високий загривок. Крижі м’язисті, прямі та високі, проте їх рівень нижчий за рівень загривка. Груди широкі та дуже глибокі. Живіт підтягнутий. Хвіст короткий, товстий, високо поставлений.
Кінцівки товсті, м’язисті, пропорційної довжини, рівні, але м’язи стегон досить слабкі. Вони недостатньо наповнені навіть у добре вгодованих тварин. Копитний ріг середньої міцності, пігментований, копита широкі. Масть пурпурово-червона, жовтувато-червона. Вовна гладка, коротка. Шкіра щільна, з добре розвиненою підшкірною клітковиною.
Фізіологічної зрілості молодняк досягає у 18–20 місяців. У цьому віці телички вже готові до запліднення. Бичків можна використовувати для відтворення стада з 16-місячного віку.
Плодючість поголів’я становить 85–88 телят на 100 корів. У корови за рік зазвичай народжується по одному телятку живою масою близько 30 кг. Тривалість репродуктивного використання корів може становити понад 10 років.
Коровам властивий добре розвинений батьківський інстинкт. Вони оберігають своє потомство під час перебування в загальному стаді. Телят зазвичай вирощують на підсосі, а корів, що годують молодняк, не доять. Тривалість вигодовування телят молоком у кінчуань зазвичай становить 180–210 днів.
Молочна продуктивність корів – приблизно 700–716 літрів за лактацію. Цього достатньо, щоб молодняк отримував усі необхідні речовини для повноцінного розвитку та швидкого набору ваги. Молоко має високий вміст жиру (4,5–4,7%) і білка (4–4,1%).
Середньодобові прирости ваги молодняку в підсосний період сягають до 900 г, але потім вони поступово знижуються. Підрослий молодняк рекомендується відокремити від решти стада і створити одностатеві, одновікові групи. Відділення молодняку від основного стада потрібне для того, щоб корови могли відновитися після вигодовування та нормально виносити наступну тільність.
Поділ молодняку за статтю перешкодить ранньому заплідненню молодих телиць бичками-ровесниками, а поділ молодняку за віком дозволить уникнути конкуренції всередині стада за кращий корм і створить максимально сприятливі умови для рівномірного набору ваги всіма особинами.
Забійних кондицій молодняк досягає у віці 2 років. Забійний вихід відгодованого молодняку становить не менше 52%, добре вгодованих дорослих тварин – від 58 до 61%.
Нині представників циньчуаньської худоби в Китаї досить багато, але спостерігається тенденція до зменшення чисельності її поголів’я.
Порода хуасі (華西村) є однією з наймолодших порід у світі. Над її створенням китайські вчені і тваринники працювали з 1978 року. Офіційно та в пресі про її створення оголосили 10 серпня 2022 року, але це було вже п’яте покоління породистої худоби цієї породи.
Свою назву тварини отримали від назви однойменного села у провінції Цзянсу, де проводилась племінна робота. Першою робочою назвою майбутньої породи була «китайська симентальська м’ясна худоба», але потім її вирішили змінити на лаконічнішу та ближчу до національної лексики.
Порода хуасі створювалась шляхом складного багатопородного схрещування протягом тривалого часу та подальшої ретельної селекції отриманих проміжних форм. У генетиці хуасі є генетика монгольської худоби, породи саньхе, породи шароле, генетика австралійських сименталів, американських сименталів, канадських сименталів, а також породи монбельярд.
Внаслідок багаторічної племінної роботи отримали чималих тварин з вираженими м’ясними характеристиками, добре пристосованих до місцевих умов утримання. Для розкриття всього генетичного потенціалу тварин поголів’я слід забезпечувати рясним годуванням та комфортними умовами утримання, але пасовищне утримання влітку з підгодовуванням концентратами також є прийнятним для них.
Жива маса дорослих биків досягає 900 кг, висота в загривку становить у них близько 135–140 см. Корови дещо меннші, іхня вага знаходиться у межах від 540 до 580 кг, а висота в загривку – від 130 до 135 см.
Більшості тварин хуасі властивий міцний-грубий або міцний-щільний тип конституції, а також вони мають міцне здоров’я.
Тіло у представників породи широке, бочкоподібне. Статевий диморфізм достатньо добре виражений. Бики активніші, масивніші за корів, важчі за них. Молодняк чоловічої статі росте швидше, ніж жіночі особини того ж віку.
Голова в хуасі чималого розміру. У биків вона важка, з прямим профілем. Морда коротка, лоб широкий. Очі великі, темні. Вуха короткі, широкі, рухливі, стоячі, вкриті короткою шерстю. Роги товсті, білі. Часто тварин знерожують у ранньому віці, щоб знизити ризики можливого травматизму.
Шия дуже товста, м’язиста, середня завдовжки, широка, високо поставлена. Підгрудок масивний, особливо в бугаїв. Загривок високий, м’язистий, не роздвоєний. Спина широка, довга, м’язиста. Лінія спини рівна. Груди широкі та глибокі. Поперек широкий, короткий. Крижі підняті, рівні, м’язисті.
Хвіст товстий, середньої довжини, високо поставлений. Окости добре наповнені. Живіт підтягнутий, об’ємний. Вим’я у корів чашоподібне, вкрите короткою шерстю. Дійки великі, циліндричної, конічної чи грушоподібної форми. Ноги прямі, правильно поставлені, з добре розвиненими м’язами. Копита широкі, світлі. Копитний ріг середньої міцності.
Шкіра товста, з добре розвиненою підшкірною клітковиною. На шиї та підгрудку утворює складки. Шерсть коротка, густа, прилегла. Більшість поголів’я має червоно-строкату або каштанову масть з білим забарвленням вовни на морді та ногах тварин.
Порода порівняно пізньостигла за репродуктивними показниками. Перше телятко корови приносять тільки у віці 30–32 місяців. Від 100 корів за рік отримують 84–87 телят. Вага новонародженого становить 32–35 кг. Бички народжуються більшими за теличок. Корова зазвичай народжує одне теля, двійні трапляються вкрай рідко. Здебільшого отелення відбувається легко, хоча деколи корова потребує ветеринарної допомоги.
Для отримання у м’ясного молодняку високих приростів, телят рекомендується вирощувати на підсосі, з умовою рясного годування матерів. Корови мають розвинений материнський інстинкт і успішно вигодовують молодняк. Але молодняк також можна утримувати і на випоюванні.
Молочна продуктивність корів за 305 днів лактації складає 2950–3000 літрів молока жирністью 3,7–3,8% і вмістом у ньому білка від 3,3 до 3,5%. В обох випадках випоювання телят має тривати не менше 5,5 місяців. За таких умов молодняк вже у річному віці важить 350–380 кг.
Забійних кондицій молодняк досягає в 20–24 місяці. Забійний вихід туш, отриманих від тварин найвищої вгодованості, становить близько 62,4%, а вміст чистого м’яса в туші сягає 54%. М’ясо мармурової структури, дуже соковите, жир – світло-жовтого кольору. М’ясо, отримане від представників породи хуасі, припало до смаку китайським споживачам і дуже високо цінується китайцями.
Поки що чисельність породи є невеликою, але хуасі має гарні перспективи нарощування поголів’я завдяки значному попиту на м’ясо цих тварин в Китаї.
Порода наньян є стародавньою китайською породою робочої худоби. Ціх тварин використовували для потреб сільського господарства та переміщення вантажів у центральних та східних регіонах Китаю впродовж багатьох сотень років.
Порода була виведена місцевим населенням шляхом простої селекції наявного поголів’я протягом тривалого часу. У ній розрізняють два типи: рівнинний та гірський.
Свою назву ця худоба отримала від назви району Наньян у провінції Хенань. Згодом, після значної механізації транспорту та технологічних процесів у сільському господарстві, частину породи (чанчжу) ще продовжують використовувати як робочих тварин, але основне поголів’я шляхом спрямованої селекції трансформувалось у худобу м’ясного напрямку продуктивності.
Зараз порода поширена у провінціях Хенань, повітах Денсянь, Наньян, Танхе.
Представники породи наньян – це чималі тварини з мускулистим тілом, більшості з яких властива міцна, рідше міцна суха конституція. Дорослі бики важать приблизно 620–648 кг, а корови – від 400 до 412 кг. Висота в загривку становить у биків близько 145 см, а в корів – у межах 123–127 см.
Голова в тварин наньян середнього розміру, пропорційна, легка, з рівним профілем. Носове дзеркало пігментоване, маленьке. Очі невеликі. Вуха короткі, стоячі, рухливі. Роги короткі, світлі, товсті, злегка вигнуті, спрямовані вперед. Шия дуже коротка, широка, мускулиста, з помітним перетягом у потилиці. Шия плавно переходить у високий загривок. У бугаїв загривок дуже високий і мускулистий, виглядає як горб. У корів він високий і загострений. У бугаїв є масивний підгрудок. Груди дуже глибокі та широкі.
Спина широка, довга, з добре розвиненими м’язами. Лінія спини виглядає увігнутою через високі загривок та крижі. Крижі високі, звислі, м’язисті, але наповнені середньо. Поперек широкий і довгий. Хвіст тонкий, середньої довжини, його кінець досягає скакальних суглобів. Живіт підтягнутий. Вим’я у корів маленьке, чашоподібне, з короткими, тонкими дійками.
Кінцівки довгі, правильно поставлені, рівні, з рельєфними м’язами. Копита вузькі, зі щільним копитним рогом, забарвленим у тон основної масті. Шкіра тонка, в ділянці шиї, підгрудка і паху утворює дрібні складки. Шерсть коротка, гладка, прилегла.
Найчастіше зустрічаються масті: солом’яно-жовта, світло-жовта, майже біла, світло-сіра, світло-коричнева, коричнева. Інколи на основному фоні можуть проглядатись плями інших відтінків без чітко визначених меж, світліші або темніші за основний фон.
Порода пізньостигла як у репродуктивному, так і в продуктивному сенсі. Молодих теличок можна парувати не раніше дворічного віку. Бичків залучають до відтворення стада з півторарічного віку. Забій молодняку на м’ясо має сенс не раніше, ніж коли вони досягнуть віку 2–2,5 роки.
Плодючість стада залежить від багатьох факторів і становить від 66 до 85 телят на 100 корів. Виживаність молодняка досягає близько 85–95%. Корова зазвичай приносить одне телятко. Жива вага новонародженого бичка знаходиться у межах від 32 до 34 кг, у теличок вона менша – від 28 до 32 кг. Телят вирощують на підсосі поряд з матерями.
Тривалість лактації становить 5,5–6 місяців. За цей час корова дає 800–950 літрів молока з вмістом жиру 4,5–4,7% та білка до 4%. Така молочна продуктивність дозволяє молодняку швидко розвиватись і набирати вагу.
До дворічного віку забійний вихід у молодняку ще дуже низький, тому забивати тварин раніше цього строку недоцільно. Забійний вихід тварин, що досягли найвищої вгодованості, становить близько 55,6%. Вміст чистого м’яса в туші – до 46,6%. У тварин, що використовувались на фізичних роботах, ці показники нижчі.
Якість м’яса залежить від віку, вгодованості та статі тварини, а також від того, чи вирощувалась вона саме для отримання м’яса чи задля виконання фізичних робіт.
М’ясо, отримане від дорослих робочих тварин, зазвичай буває жорстким та сухим. А отримане від молодняку, що перебував на відгодівлі, має мармурову структуру за рахунок численних прошарків жиру між м’язовими волокнами і яскраво-червоний колір. Страви, приготовані з такого м’яса, виходять соковитими та ароматними.
Стосовно робочих характеристик цих тварин можна зауважити, що дорослий бик живою масою не менше 600 кг розвиває тяглове зусилля, рівне приблизно 348–398 кг, а в корови живою масою близько 400 кг цей показник знаходиться в межах до 250–275 кг.
У наш час робоче значення породи для сільського господарства країни втрачається, тому чисельність її скорочується. Є перспективи розвитку цих тварин як м’ясної породи, але вони не витримують конкуренції з іншими спеціалізованими та продуктивнішими м’ясними породами. Попри такі обставини наньян лишається досить поширеною худобою у традиційних регіонах її розведення.
Поділитись в соцмережах:
