Розвиток технічних можливостей у всіх сферах людської діяльності, зокрема й у звірівництві, дозволив значно знизити кліматичні обмеження для розведення деяких видів тварин. Тепер у нашому регіоні успішно вирощують не тільки традиційно районовані види представників фауни, але навіть ті, які нещодавно вважалися екзотичними. Страуси та павичі у приватних господарствах давно вже стали цілком буденним явищем, і не вважаються сенсацією для оточення. Торкнулася ця тенденція і хутрового звірівництва. У сьогоднішньому матеріалі я хочу детально зупинитися на особливостях утримання та розведення песців.
Песець або лисиця полярна (лат. Vulpes lagopus), як вид, за загальновстановленою біологічною класифікацією належить до класу ссавців, ряду хижих, родини псових, роду лисиця. Вид песців об’єднує в собі близько 10 підвидів, які не мають кардинальних відмінностей і можуть вільно спаровуватися між собою та давати плідне потомство.
Найбільші відмінності спостерігаються між звичайним білим песцем і блакитним. Білі песці на літо змінюють своє забарвлення і набувають брудно-сірого кольору, що сприяє хорошому маскуванню тварин під час полювання влітку, коли сніг зникає з поверхні землі. Блакитні песці завжди, незалежно від пори року, мають однакове забарвлення хутра від блакитно-сірого кольору до пісочно-бежевого або брунатного.
На материковій частині ареалу проживання цих тварин зазвичай переважають білі песці, а на острівній – блакитні. Дикі песці живуть у тундрі й лісотундрі, на Крайній Півночі, за Північним полярним колом, тому надзвичайно добре пристосовані до холодного клімату. Цим тваринам властиві такі зовнішні ознаки: порівняно коротка мордочка, маленькі округлі вуха, майже повністю заховані у хутряному покриві голови. Короткі ноги й навіть ступні песця вкриті шерстю, тіло має циліндричну форму, компактне, вкрите густим довгим хутром. Середня вага дорослої тварини становить 3–4,5 кг.
У дикій природі песці живляться всім, що можуть добути (їх раціон складається зі 125 видів тварин і 25 видів рослин): гризунами, рибою, молодими або ослабленими тваринами, птахами, їх яйцями і пташенятами, падлом, залишками від вполювань більших хижаків, ягодами, водоростями тощо. Самі песці можуть ставати здобиччю полярної сови, вовка, білого ведмедя.
Песці ведуть кочовий спосіб життя, оселяючись на одному місці тільки в період розмноження. У цей час, щоб створити захист своїм цуценятам, вони риють нори або займають покинуті. У природних умовах песці часто живуть сім’ями, що складаються з самця, самки та їх дитинчат. Обоє батьків піклуються про своє потомство. У віці старше півроку молодняк може жити самостійно. Взимку у місцях проживання песців ведеться промислове полювання на цього звіра. Хутро песця дуже тепле й легке, добре носиться та гарно виглядає в хутряних виробах.
Але основними постачальниками цінного хутра є не дикі тварини, а песці, що утримуються на звірофермах, де їх вирощують саме з цією метою. Одомашнені песці зазвичай виростають більшими, ніж дикі, і якість хутра у них краща.
Довжина тіла домашніх песців (від кінчика носа до кореня хвоста) може досягати 75 см, але зазвичай самки виростають до 58–65 см, а самці до 60–68 см. Хвіст у песців найпухнастіший узимку, довжина його складає близько 30 см. Самці більш масивні, ніж самки: вага самок знаходиться у межах від 5,8 кг до 6,5 кг, а самці важать 6–7 кг. Тривалість життя песців – до 10 років, та в звірівницьких господарствах їх утримують до 6-річного віку, поки вони добре розмножуються. У більш старших тварин репродуктивна функція знижується.
Утримувати песців можна у вольєрах, схожих на ті, які використовуються в службовому собаківництві. Але якщо тварин багато, то з метою раціонального використання площі доцільно утримувати їх у шедах. Шед для песців – це два паралельно розміщених ряди кліток, які встановлені під одним спільним дахом для захисту тварин від опадів та літньої спеки.
Більше ніж в два ряди розміщувати клітки в шедах не доцільно, оскільки в такому разі тварини, що живуть у внутрішніх рядах, не отримують потрібного природного освітлення, і через це може збиватися їх нормальний сезонний статевий цикл. Гон (шлюбний період) у таких умовах починається зі значним запізненням або не починається зовсім.
Між встановленими на опорах рядами кліток залишають широкий прохід з твердим покриттям для обслуговуючого персоналу і проїзду господарської техніки. Ширина проходу має бути достатньою, з урахуванням того, що в ньому до кліток у період розмноження песців будуть кріпитися гніздові ящики. Довжина шеда залежить від чисельності тварин і потреби в них звірівницького господарства, а його висота не повинна обмежувати вільне переміщення усередині шеда робочої техніки. Напрямок торцевих сторін шеда вибирається так, щоб вони стримували силу пануючих узимку вітрів. Їх зазвичай закривають дерев’яними стінами з дверима або двостулковими воротами, а бічні сторони завжди залишаються відкритими. Усередині шед обладнують електричним освітленням.
Клітки для утримання песців повинні бути досить просторими. У тісних клітках молодняк гірше росте, його шерсть забруднюється, а дорослі тварини стають агресивними і гірше розмножуються. Орієнтовні розміри кліток для утримання песців такі: висота – 0,8 м, ширина – 1,1 м, довжина – 2,5 м. У кожній клітці повинна бути окрема годівничка і напувалка. З внутрішньої сторони кліток (від проходу), призначених для самок з приплодом, повинен бути передбачений лаз розміром 30 см х 30 см, що закривається заслінкою – для додаткової компектації гніздовим будиночком.
Песці невибагливі до годування, але якісні, у достатній кількості корми забезпечують високу плодючість батьківського поголів’я, збереження молодняку та гарну якість хутра у тварин. За своєю фізіологією песці в осінній період схильні накопичувати поживні речовини в організмі і набирати вагу. Взимку, перед настанням гону, їх вага дещо знижується, а під час вигодовування дитинчат самки витрачають усі свої резерви. Це нормально для песців, і сезонні коливання їх ваги не повинні турбувати господарів. Гірше, якщо таких коливань не спостерігається.
Стабільність ваги може негативно відбиватися на репродуктивній функції песців. Цю особливість потрібно враховувати і регулювати її за допомогою обсягу та поживності раціону. Для годування песців підходять варені овочі, каші, боєнські відходи і кров, лівер, субпродукти, відходи рибопереробних підприємств, неінфекційне м’ясо трупів та вимушено забитих тварин, відходи інкубаторів.
Добовий раціон дорослого песця може містити такі складові: м’ясо або м’ясна обрізь (300 г), риба (50 г), жир тваринного походження (60 – 80 г), яйця або інкубаторські задохлики (2 шт), кров (50 г), каша або хліб (50 г), варені овочі (за вийнятком картоплі, картопля в організмі псових не перетравлюється, а проходить транзитом) – 30 г, м’ясокісткове борошно (3 г), рибне борошно (3 г), риб’ячий жир (3 г).
Компоненти раціону краще згодовувати у вигляді однорідної подрібненої суміші два рази на добу рівними порціями. За місяць до початку гону встановлюється одноразове годування, а раціон слід зменшити на 10–15%. Батьківському поголів’ю перед початком гону в кормову суміш рекомендується додавати вітамінні препарати, а молодняку перед осінньою линькою – препарати кормової сірки.
У світі на сучасному етапі розвитку звірівництва існує всього декілька порід песців, які були отримані в результаті кропіткої племінної роботи з даним видом хутрових звірів. До них належать сріблястий песець та вуалевий песець. Окрім цих двох основних порід існують також їх помісі різних поколінь, отримані переважно внаслідок поглинального схрещування на вуалевій породі. Помісі мають різноманітні відтінки забарвлення, іноді дуже цікаві. Так, наприклад, заслуговують на увагу біломорді та тінь-вуалеві варіанти масті представників цих гібридів.
Породи песців відрізняються не лише забарвленням хутра, а й структурою волосяного покриву і деякими відтворювальними характеристиками. Якщо говорити більш конкретно, то сріблястий песець має більш темне забарвлення шерсті. Самі остьові волоски у цієї породи мають майже білий колір зі світло-платиновим відтінком, а їх кінці темні. Підшерсток також пігментований, на його тлі світла зона створює ефект сріблястості, і, в залежності від кута падіння світла, проглядає мерехтлива біла облямівка хутра різних частин тіла тварини.
Усередині породи сріблясті песці поділяються на довгошерстих і звичайних. У довгошерстих довжина остьових волосків досягає приблизно 6,9 см, а пухових – до 4,3 см, тоді як у звичайних песців ость виростає завдовжки близько 5,77 см, а підпушок – до 4,01 см.
За своєю кількістю у світі поголів’я сріблястого песця дещо поступається вуалевим. Вуалева порода більш численна, виведена вона була в Норвегії. на основі блакитного песця. Від назви країни походження її ще називають норвезька. Зовні хутро норвезьких песців помітно відрізняється від сріблястих. Підшерсток у цього виду світлий, майже білий по всій довжині. Остьові волоски також світлі, іноді навіть трохи світліші за підшерстя, але мають дуже темні або майже чорні кінчики, що створює на тлі світлої підпушки ефект легкої темної вуалі.
У деяких тварин темними є не лише кінчики остьових волосків, а й майже половина їхньої довжини, що містить пігмент. Таке забарвлення створює сріблястість хутра і вважається серйозною вадою під час оцінки племінної цінності тварин. Вуалевих песців зі сріблястістю хутра до подальшого племінного розмноження не допускають. Отже, довжина пігментованого кінчика є важливою характеристикою вуалевої породи і чим вона менша, тим ніжнішою виглядатиме вуаль.
Густота вовни у вуалевої породи песців трохи нижча, ніж у їх сріблястих родичів. На одному квадратному сантиметрі шкіри вуалевого песця розміщується близько 11,2 тисяч хутряних волосинок, а у сріблястих – приблизно 12,1 тисячі. А ось товщина волосків більша у вуалевих: 46,5 мкм проти 42,5 мкм у представників сріблястої породи. З цієї причини хутро вуалевого песця у виробах більш стійке до механічних пошкоджень (витирання, заламування й таке інше) і менше звалюється. У статевозрілих самців хутро більш густе й жорстке, ніж у самок і молодняка. У зимовий період і в самок, і у самців шерсть стає більш щільною, ніж теплої пори року.
Репродуктивні характеристики вуалевої породи нижчі, ніж у сріблястої. У сріблястого песця плодючість самок вища, а новонароджений молодняк має значну здатність до виживання. Після злучної кампанії на звірофермах більша кількість самок вуалевої породи залишається незаплідненою, а гон у них починається пізніше, ніж у сріблястої породи за утримання їх в аналогічних умовах.
Статева зрілість у песців настає у віці від дев’яти до дванадцяти місяців. Якщо умови вирощування молодняка були хорошими, то статева зрілість часто збігається з фізіологічною, і в цьому випадку молодих тварин можна вже допускати до розмноження. Гон у песців – явище суто сезоне, проявляється він один раз на рік. Звірівницьким господарствам слід готувати батьківське поголів’я до гону завчасно.
Підготовка батьківського поголів’я починається у серпні. Вона включає: підбір пар, оцінку їх якості, проведення дегельмінтизації, щеплень та інших ветеринарних заходів, доведення тварин до потрібної вгодованості, а також правильне розміщення їх на звірофермі.
Песці (і самки, і самці) повинні знаходитися у просторих, добре вентильованих і освітлюваних природним сонячним світлом клітках або вольєрах. Спочатку сезонне скорочення тривалості світлового дня, а потім поступове його збільшення є основним зовнішнім регулятором гормональної активності і роботи статевих залоз тварин. Це стосується не тільки самок, а й самців.
Крім того, переводити песців до інших кліток під час гону або незадовго до нього категорично не рекомендується. Будь-які переміщення у цей відповідальний період спричинюють значний стрес у звірів, здатний зірвати всю кампанію. Пересаджувати тварин можна найпізніше до кінця грудня – початку січня.
Що стосується вгодованості, то вона також має безпосередній вплив на якість і кількість майбутнього потомства. Еволюційно так склалося, що для успішного розмноження оптимальним є поступове збільшення ваги тварини, починаючи з липня – серпня і до грудня, а потім його поступове зниження до березня. Якщо говорити більш конкретно, то жива маса песців повинна змінюватися наступним чином: дорослі самці в липні повинні важити близько 5,8–5,9 кг, у серпні – 6,2 кг, у вересні орієнтовно 6,7 кг, в жовтні – 7,2, у листопаді – 7,7 кг, а в грудні – до 8 кг. Надалі, з цього періоду, маса тварин повинна знижуватися: в січні самець оптимально важить 7,8 кг, у лютому – 7,5 кг, а в березні – 7,3 кг.
Динаміка зміни ваги дорослих самок має ті ж тенденції, і бажано, щоб вона була приблизно така: липень – 4,1 кг, серпень – 4,3 кг, вересень – 4,6 кг, жовтень – 5 кг, листопад – 5,3 кг, грудень – максимальна вгодованість – 5,5 кг. У січні і лютому, а потім і весь період гону важливо утримувати у самок, особливо молодих, стабільну масу тіла – 5,4 кг. На початок березня їх вага зменшується до 5,3 кг. Такі умови утримання і годівлі песців найбільш фізіологічно сприятливі для тварин і дають хороший результат відтворення їхнього поголів’я.
На звірофермі репродуція поголів’я песців має свої особливості. Тічка у самок триває до чотирнадцяти діб, а охота і сприятливий для зачаття період продовжуються від трьох днів до десяти. Якщо говорити про дати, то перші спарювання сріблястих песців починаються приблизно в середині лютого, а останні завершуються наприкінці квітня. У вуалевої породи ці терміни дещо затримуються, і гін може завершитися навіть у другій половині травня.
Займаючись утриманням та розведенням песців, не слід забувати, що песець – це все ж таки арктична тварина. Тому при утриманні та розведенні їх у нашому кліматі статева активність самців з настанням тепла помітно знижується, а при температурі повітря вище +10°С вони зовсім відмовляються від парування. Як наслідок, самки, у яких охота наступає в більш пізній період, часто залишаються незаплідненими. З господарської точки зору доцільно, щоб гон проходив у самий ранній період, тобто наприкінці зими або на початку весни (закінчуючись не пізніше кінця березня – початку квітня). При ранніх термінах гону більшість самок покриваються і мають численне та міцне потомство.
За строками настання еструсу (тічки) усіх самок можна поділити на три групи:
перша – з раннім настанням охоти – це ті тварини, які були продуктивно покриті до 15 березня;
друга – з середнім – це самки, яких вдається запліднити до кінця березня;
третя – з пізнім настанням охоти – це все самки, які завагітніли після 31 березня.
Терміни настання еструсу визначаються за другим і наступними репродуктивними сезонами. У більшості самок, починаючи з другого в їх житті гону, терміни настання статевої охоти залишаються відносно стабільними з року в рік. За цією ознакою самок також умовно поділяють на три групи:
– зі статичним еструсом – це ті тварини, які з року в рік спаровуються в одні і ті ж дати з відхиленням у три – п’ять днів;
– зі стабільним еструсом – тварини цієї групи приходять в охоту з відхиленням до десяти діб від дати першого спарювання другого гону в їхньому житті;
– з динамічним еструсом – це самки, які приходять у стан охоти з відхиленням до 30 днів від дати першого спарювання другого репродуктивного віку.
У господарському сенсі найбільш бажані самки зі статичним або стабільним еструсом, який проявляється в ранні або середні терміни. За допомогою простих зоотехнічних методів, вибраковуючи самок з небажаними характеристиками еструса і залишаючи для подальшого розведення поголів’я дочок від самок з оптимальними термінами настання статевої охоти, за два – три роки цілком реально відкоригувати у вашому звірогосподарстві терміни настання гону в бажану сторону.
Самку в охоті рекомендується парувати кілька разів з інтервалами один-два дні для більшої ймовірності того, що вона буде продуктивно покрита у цьому сезоні. Зазвичай її підсаджують до самця (або навпаки) через день до тих пір, поки вона це дозволяє. Якщо самку парувати одноразово, то вона може або зовсім не завагітніти, або у виводку буде мало цуценят.
Підсаджувати самку краще не до одного й того ж самця, а кожного разу до різних (двох або трьох, якщо у вашому господарстві є така можливість). У приплоді при цьому будуть цуценята від обох самців. Песці багатоплідні, за період гону зі зрілих фолікулів виходить і запліднюється велика кількість яйцеклітин (цьому дуже сприяють повторні покриття), але за час вагітності близько половини ембріонів гине і розсмоктується.
Щінність у самиць песців триває від 49 до 53 днів, іноді вагітність затягується до 56 днів. За кілька днів до пологів до клітки самки підставляють гніздовий будиночок з лазом. Утеплювати його зовні не обов’язково, оскільки на цей час у нас вже встановлюється досить тепла погода. А ось всередину слід покласти м’яке сіно з розрахунку 2/3 його обсягу.
Після закінчення терміну щінности найчастіше народжуються 10–12 повноцінних, добре розвинених цуценят, але відомі випадки народження навіть 24–25 нормальних дитинчат! Народжуються вони безпорадними: сліпими, глухими, беззубими, вкритими короткою шерстю. Вага цуценят при народженні залежить від їх кількості у приплоді і може бути різною у дитинчат з одного гнізда. В середньому вона становить від 60 до 70 грамів. У численних виводках дитинчата дрібніші: 45–50 г; у нечисленних вони більші – до 90 грамів.
Новонароджений молодняк, завдяки високій молочності матерів, швидко набирає вагу і розвивається. У місячному віці дитинчата вже можуть важити 550–750 г. А в нечисленних гніздах високомолочних самок навіть більше! За хорошого годування самка може вигодувати 14–16 цуценят! Лактація у дорослих самок набагато інтенсивніша, ніж у молодих. У більшості самок від 10 до 14 сосків, та кількість вигодуваних цуценят від цього не залежить, тому що дитинчата смокчуть молоко не одночасно, а по черзі, від трьох до шести разів на добу. Але чим менше дитинчат під самкою, тим швидше вони будуть рости.
Вже з 25–28-го дня цуценят слід починати підгодовувати напіврідкою сумішшю з будь-якого м’ясного фаршу, яловичої печінки, молока та курячих яєць. Коли дитинчата стануть активно поїдати такий прикорм, їм можна починати давати звичайний корм досхочу, не допускаючи серед них конкуренції за їжу. Завдяки достатньому прикорму молодняк з численних гнізд швидко наздоганяє своїх однолітків з нечисленних виводків.
Молочність самиць дуже інтенсивна, але короткочасна, до сорокового дня виробництво молока у переважної кількості самок песців батьківського поголів’я різко скорочується, і молодняк у цей період можна відокремлювати від матерів. Відлучати молодняк краще у віці 40–50 днів, не зволікаючи з проведенням цього заходу, оскільки після припинення лактації самка починає огризатися на своє настирливе потомство і може серйозно травмувати малюків.
Розсаджувати молодих песців у клітки краще по двоє. У цьому випадку зменшується негативний вплив на них стресу, що виник у результаті відлучення їх від матері та виключається конкуренція за їжу в процесі вирощування. Також при утриманні молодняку великими групами значно знижується якість їхнього хутра. Їдять цуценята порівняно з їх власною вагою досить багато: у два місяці щодоби їм потрібно 370–560 г кормів, у три місяці – 450–700 г, у чотири місяці – до 900 г, а в п’ятимісячному віці від 950 г до 1 кг! Динаміка росту молодняка (особливо до чотиримісячного віку) також дуже висока: в два місяці дитинчата важать 1,6–2 кг, у три – від 2,8 до 3,2 кг, у чотири місяці 3,6–4 кг, у п’ять місяців 4,3–5 кг. Молодняк більш старшого віку своїми розмірами вже не відрізняється від дорослих особин.
Забивають молодняк сріблястого песця зазвичай наприкінці листопаду, після повного завершення осінньої линьки. Вуалевих песців краще забивати раніше – у жовтні, це пов’язано з особливістю росту остьових і пухових шерстинок та зі стандартами оцінки якості хутра під час його реалізації.
Молодняк пізніх виводків за повноцінного та достатнього годування до моменту забою наздоганяє молодняк ранніх виводків і дає товарні шкурки такої ж якості. У поголів’ї залишають молодняк, народжений не пізніше 22–25 квітня. У таких тварин гін почнеться раніше, тому в господарському сенсі вони є кращими.
Успішного вам звірівництва!
У разі виникнення запитань з цієї теми, можете поставити їх на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
