Всупереч поширеній думці про те, що тваринницька галузь в Україні загалом занепадає, і що за часів незалежності не було досягнуто ніяких успіхів у тваринництві, слід відзначити чимало нових звершень у цій сфері, зокрема й у племінній роботі.
За останні десятиліття в сільському господарстві країни продовжувався розвиток прикладної аграрної науки, а також було створено кілька високопродуктивних порід тварин різних видів. Найбільш істотних успіхів досягнуто в скотарстві, свинарстві, вівчарстві та конярстві.
Українська бура молочна порода виведена на основі лебединської та швицької порід методом відтворювального схрещування. Кращих корів лебединської породи парували з племінними бугаями швицької породи американської та європейської селекцій.
З існуючих трьох типів поголів’я швицької породи (м’ясо-молочного, молочно-м’ясного та молочного) при створенні української бурої молочної породи використовували тварин молочного породного типу. Потім отримані помісі знову схрещували з бугаями швицької породи молочного типу, після чого помісей другого покоління вирощували в умовах звичайної товарної ферми й розводили “в собі”, відбираючи тварин з потрібною продуктивністю та екстер’єром.
У 2009 році, після тривалої племінної роботи порода була зареєстрована. На сьогоднішній день поголів’я української бурої молочної породи налічує до 40 тисяч тварин, і близько чверті з них вважаються племінними. Їх розводять здебільшого в господарствах північних областей України. Племінне ядро сконцентроване в племінному господарстві Сумської обласної сільськогосподарської дослідної станції УААН та на молочних фермах ТОВ «Колос» Білопольського району, Сумської області.
Тваринам властива міцна конституція. Вони мають легкий і міцний кістяк. Надзвичайно добре пристосовані до кліматичних умов півночі України. Висота в загривку корів – близько 130–135 см, бугаїв – від 135 до 140 см. Жива вага корів складає 500–550 кг, биків – від 650 до 750 кг.
Голова легка, невелика, відносно коротка, з прямим профілем та широким лобом. Вуха середньої величини, стоячі, рухливі. Очі невеликі, довгасті, темні, з чорними повіками. Роги короткі, середньої товщини. Носове дзеркало чорне, блискуче, оточене контрастним обідком з набагато світлішої за тон основної масті тварини вовни.
Шия коротка, м’язиста, високо поставлена. Загривок високий, широкий. Спина довга, рівна, середньої ширини. Поперек широкий і короткий. Круп високий, прямий. Рівень крижів знаходиться трохи вище загривка. Хвіст високо поставлений, середньої товщини, завдовжки сягає скакального суглоба. Груди широкі, помірно глибокі. Живіт великий, але не відвислий.
Вим’я об’ємне, в більшості корів воно має чашоподібну форму. Дійки тонкі, конічні або циліндричні. Кінцівки міцні, пропорційні, мускулисті, правильно поставлені. Копитний ріг міцний, сірого кольору. Шкіра товста, еластична, складок не утворює. Шерсть густа, коротка, щільно прилегла. Єдина допущена масть – однотонна буро-сіра з різними відтінками.
Молочна продуктивність корів на 4-й – 6-й лактації складає близько 6–7 тисяч літрів молока. На особливу увагу заслуговує високий вміст жиру (до 4%) і білка (до 3,5%) у цьому молоці, що робить його цінною сировиною для виробництва багатьох молочних продуктів.
М’ясна продуктивність не є цільовою, але за умови хорошого годування молодняк швидко набирає вагу й у віці 17–19 місяців цілком придатний до забою. Забійний вихід вгодованих тварин – не нижче 55%.
Тварини середньостиглі, оптимальний вік для першого запліднення телиць – 18 місяців. У цьому віці організм нетелей завершує власний фізіологічний розвиток, тому прийдешня тільність не завдасть шкоди здоров’ю і майбутній продуктивності.
Плодючість порівняно невисока: від 100 корів за рік можна отримати близько 85 телят. Новонароджений молодняк має високу життєздатність і за хороших умов утримання й годування швидко росте та розвивається.
Племінна робота на цей час продовжується, і спрямована вона на збільшення плодючості стада.
В українській бурій молочній породі вдалося усунути вади батьківської швицької породи: вимогливість до якості корму, повільну молоковіддачу (1,1–1,3 л/хв) під час машинного доїння та небажану для машинного доїння форму вимені, що зустрічається в частини тварин.
Оскільки порода створювалась в умовах звичайної товарної ферми, то їй властива хороша пристосованість якраз до реальних (а не ідеальних) умов утримання та звичайних кормів.
Саме високий вміст молочного білка й жиру в продукції в поєднанні з гарною пристосованістю тварин до умов утримання, місцевого клімату та невибагливістю до кормів є конкурентними перевагами цієї породи.
Українська червоно-ряба порода затверджена в 1993 році. Створена вона на основі повсюдно поширеної в Україні та за багато років добре акліматизованої симентальської породи, а також однієї з кращих молочних порід – голштинської.
Корів симентальської породи спаровували з племінними червоно-рябими голштинськими биками. Отримане потомство вирощували і знову запліднювали голштинськими биками. Нащадків другого покоління вирощували в умовах повноцінного збалансованого годування, відбираючи для подальшого відтворення найбільш відповідних наміченим цілям тварин.
Щоб вдосконалити окремі якості помісного поголів’я другого покоління, використовували биків монбельярдської та айрширської порід. Потім отримане потомство розводили вже «в собі» та відбирали з нового поголів’я найкращих тварин за рівнем продуктивності, екстер’єром та здатністю передавати потомству свої господарсько цінні ознаки.
Внаслідок проведеної українськими зоотехніками (академіками УААН В. П. Буркатом, М. В. Зубцем, О. О. Омельяненком, доктором сільськогосподарських наук О. Ф. Хавруком, кандидатом біологічних наук О. П. Кругляком, кандидатами сільськогосподарських наук М. І. Бащенком, В. В. Борзовим, С. Ю. Рубаном) племінної роботи, представники породи поєднали в собі цінні продуктивні характеристики вихідних порід та уникли їхніх недоліків.
Наразі корів української червоно-рябої породи успішно розводять у багатьох областях України. Найкраще за якістю поголів’я знаходиться у Вінницькій, Полтавській, Чернівецькій, Київській, Харківській, Івано-Франківській, Черкаській, Миколаївській, Чернігівській та інших областях. До окупації Донбасу значна кількість поголів’я утримувалась у приватних господарствах Луганської області.
Приблизно 25% поголів’я молочних ферм у великих агрохолдингах припадає на українську червоно-рябу породу. Серед її представників розрізняють кілька породних типів та 12 ліній. Загальна чисельність поголів’я – близько 514 тисяч голів. Тварини успадкували від 65 до 80% генетики червоно-рябої голштинської породи.
Поголів’ю властива міцна або міцна-щільна конституція та гармонійна будова тіла. Представники української червоно-рябої успадкували від вихідних порід чималі розміри. Корови досягають в загривку не менше 141 см, бики – від 145 до 155 см. Жива вага корів становить 630–680 кг, биків – від 700 кг до 850 кг.
Голова у тварин середнього розміру, легка, видовжена, з рівним профілем. Очі великі, овальні. Носове дзеркало рожеве, без пігментації. Вуха невеликі, рухливі, стоячі. Роги короткі, спрямовані в сторони і вгору, «віночком». Шия вузька, довга, в нижній частині утворює складки. Загривок не роздвоєний, гострий, високий, помірно м’язистий.
Спина пряма, середня завширшки. Поперек міцний, широкий, короткий. Круп прямий, довгий і широкий, м’язистий, середньої наповненості. Хвіст середньої довжини та товщини. Груди помірно широкі й глибокі. Ребра косо поставлені, з великими міжреберними проміжками. Живіт об’ємний. Вим’я чашоподібне або ванноподібне, з рівномірно розвиненими чвертями та великим запасом. Дійки середньої величини, конічної або циліндричної форми.
Кінцівки сухі, міцні, мускулисті, пропорційні до тіла. Копитний ріг світлий, достатньої щільності. Шкіра еластична, з добре розвиненою підшкірною клітковиною. Шерсть коротка та густа, гладка. Допустима масть – червоно-ряба в усіх варіаціях. Більшість корів мають червоні мітки на білому фоні, ноги та нижня частина живота майже завжди залишаються білими.
Молочна продуктивність дорослих корів складає 5–7 тисяч літрів за 305 днів лактації. Вміст молочного жиру в продукті становить близько 3,7–4%, а білка – від 3,3 до 3,4%. Швидкість молоковіддачі – 2,4–2,7 л/хв.
Середня плодючість цієї породи підтверджується показниками: 94–96 телят на 100 корів за рік. За сприятливих умов сервіс-період триває від 69 до 83 днів.
Представники української червоно-рябої відносно пізностиглі: перше отелення в них відбувається у віці 26–31 місяць. Коровам цієї породи великоплодність не властива, а це сприятливо впливає на отелення. Звичайна вага телят при народженні – близько 26–30 кг.
Молодняк за умови повноцінного годування та в комфортних умовах утримання швидко розвивається й набирає вагу. Так, у 18 місяців телиці важать 400–450 кг, бички – до 500–550 кг. У цьому віці бичків, не задіяних у відтворенні поголів’я, можна використовувати на м’ясо. Забійний вихід, при вгодованості вище середньої, може досягати 60–65%.
Племінна робота спрямована на підвищення відтворювальної здатності та збільшення надою.
Українська чорно-ряба порода офіційно зареєстрована у 1996 році. Вона була створена спільними зусиллями багатьох висококваліфікованих співробітників кількох профільних наукових організацій: Інституту розведення та генетики тварин УААН, Інституту тваринництва УААН, Інституту землеробства та тваринництва Західного регіону УААН, Інституту сільського господарства Полісся УААН, Вінницького НВО «Еліта».
Порода дуже численна та поширена в Україні. Її успішно розводять у передових молочно-товарних господарствах усіх областей країни. Загальна чисельність її поголів’я становить понад 2 млн. 565 тис. голів. Приблизно 39% молочного поголів’я холдингів України складаються із представників цієї породи.
Українська чорно-ряба молочна порода була створена на базі місцевої чорно-рябої худоби, яку покривали чорно-рябими голштинськими биками. Потім для запліднення помісних телиць першого покоління знову використовували голштинських биків. Отримане потомство вибраковували за ключовими критеріями, а придатних для подальшої селекції тварин розводили «в собі».
Надалі з отриманого нового потомства відбирали лише високопродуктивних і пристосованих до умов молочно-товарної ферми особин. Для покращення деяких господарсько цінних ознак обмежено використовували сім’я бугаїв голландської породи. У процесі подальшого розведення всередині породи склалося кілька різних типів: західний, центрально-східний, поліський, сумський та південний.
Тварини української чорно-рябої породи характеризуються молочним типом будови тіла з помірно розвиненою м’язовою системою, широкою задньою частиною та більш вузькою передньою. Найбільш поширені типи конституції – міцний, міцний-ніжний, міцний-сухий і ніжний. За зовнішніми ознаками представники української чорно-рябої нагадують голштинську худобу.
Тіло в них гармонійно складене, кістяк тонкий, легкий. Голова легка, видовжена, з прямим профілем. Очі великі, темні, овальні, зі щільно прилеглими повіками. Вуха середнього розміру, стоячі, рухливі. Роги невеликі, тонкі, можуть бути будь-якої форми та спрямованості. З технологічних причин частину поголів’я знерожують у ранньому віці.
Шия довга, вузька, мускулиста. Загривок вузький, гострий, не роздвоєний. Спина рівна, довга. Поперек довгий, широкий. Маклоки широкі, круп широкий, помірно мускулистий, прямий. Хвіст тонкий, високо поставлений, довгий. Груди помірно широкі та глибокі. Ребра косо поставлені, з широкими міжреберними проміжками. Живіт об’ємний, в молодняка та бугаїв підтягнутий. Кінцівки тонкі, міцні, сухі, правильно поставлені. Копитний ріг середньої щільності, за кольором може бути як чорним, так і світлим.
Вим’я велике, з рівномірно розвиненими чвертями та дуже великим запасом. У більшості корів вим’я ванноподібне, вкрите рідкою та короткою шерстю. Шкіра вимені тонка, крізь неї проглядається мережа кровоносних судин різної величини. Дійки середньої довжини та товщини, з широкими молочними каналами, які добре підходять для машинного доїння. Швидкість молоковіддачі при машинному доїнні – не менше 2,5 літрів за хвилину.
Шерсть коротка, середньої густоти, гладка. Допустима масть – чорно-ряба в будь-яких варіантах, проте в більшості тварин ноги й низ тулуба білі.
Тварини досить великі: жива маса корів становить 600–650 кг, биків – від 850 до 1100 кг. Висота корів у загривку – 140–145 см, бугаїв – від 155 см й вище. У представників цієї породи спостерігається яскраво виражений статевий диморфізм: бики виглядають істотно масивнішими за корів, вони вищі й важчі.
Цільовою продуктивністю української чорно-рябої є молочна. Середній удій за лактацію для повновікової корови становить близько 6000 літрів, у найкращих господарствах одержують до 8000 літрів. Жирність цього молока становить 3,6–3,8%, а вміст у ньому білка – не менше 3,3%. Витрата корму для виробництва 1 літра молока коливається від 0,9 до 1,1 кормової одиниці.
Плодючість стада: 80–92 телят на 100 корів за рік. Вперше запліднювати теличок рекомендується після досягнення ними 18-місячного віку. В такому випадку тварини здатні показати після отелення максимальну молочну продуктивність, а саме отелення пройде без ускладнень.
Молодняк народжується вагою близько 30–32 кг. В умовах правильного годування та комфортного утримання телята швидко ростуть і розвиваються. Середньодобовий приріст живої маси до досягнення ними півторарічного віку становить 900–1000 г. А витрата корму на 1 кг приросту складає 6,5–7,2 кормових одиниць. Вага теличок у 12 місяців досягає 290–300 кг, у 18 місяців – 400–420 кг. Бички в 12 місяців важать 380–400 кг, у 18 місяців – 500–520 кг.
М’ясна продуктивність не є цільовою для української чорно-рябої породи, тому незадіяних у відтворенні стада бичків і відбракованих, непридатних для репродукції та виробництва молока теличок рекомендується відгодовувати до 18 місяців, після чого забивати на м’ясо.
За м’ясними якостями відгодований молодняк української чорно-рябої не надто поступається молодняку спеціалізованих м’ясних порід. Забійний вихід добре вгодованих півторарічних тварин становить до 63%. На виході отримують нежирне м’ясо з хорошими смаковими якостями.
Представники породи вимогливі до якості кормів, дуже чутливі до зміни складу раціону та режиму дня. Вони здатні показувати максимально високі результати лише в оптимальних умовах утримання та за збалансованого повноцінного годування.
На цей час племінна робота ведеться в напрямку збільшення плодючості та швидкості молоковіддачі.
Українська червона молочна порода була виведена з ініціативи кількох науково-дослідних установ: Інституту розведення та генетики тварин УААН, Інституту тваринництва степових районів ім. Іванова «Асканія-Нова», Інституту тваринництва центральних районів УААН.
Авторами її є науковці цих установ: Салій І. І., Полупан Ю. П., Козир В. С., Кононенко Н. В., Близниченко В. Б., Мельник Ю. Ф., Зубець М. В., Буркат В. П., Назаренко В. Г., Мовчан Т. В., Буюклу Г. І. а також трудові колективи тваринницьких господарств 9 областей України (зокрема Криму), на базі яких багато років велася робота по створенню цієї породи. Офіційна реєстрація української червоної молочної породи відбулась у 2005 році.
Нова порода створювалася на базі поширених на півдні України та добре пристосованих до місцевих кліматичних умов тварин червоної степової породи. Кращих корів місцевої червоної степової породи парували з биками англерської породи, червоною датською та червоно-рябою голштинською.
Внаслідок складного відтворювального схрещування вчені отримали два внутрішньопородні типи: голштинізований та жирномолочний. Обидва вони мають високу пристосованість до екстремально жаркого й дуже посушливого клімату півдня України, тому рекомендовані вченими для розведення в південних регіонах.
Загальна кількість поголів’я цієї породи зараз становить близько 46 тисяч голів. Розводять українську червону в 28 тваринницьких господарствах України. До окупації значна кількість племінного поголів’я знаходилась і в Криму, але на сьогоднішній день чисельність і якість поголів’я на півострові невідомі.
Тварини голштинізованого типу червоної молочної породи мають більші розміри й демонструють вищі удої, тоді як представники жирномолочного типу дрібніші, дають менше молока, але з більшим вмістом молочного жиру та білка.
Представники української червоної молочної породи характеризуються молочним типом будови тіла. Передня частина тулуба в силуеті тварини звужена, а задня розширена. Кістяк легкий, добре розвинений. Тіло трохи незграбне, але попри це тварина виглядає гармонійно складеною. Для більшості корів властива міцна або міцна суха конституція, хоча зустрічається й ніжна. Шкіра тонка, еластична, зі слабо розвиненою підшкірною клітковиною.
Голова легка, пропорційна до тіла, вузька, профіль прямий. Очі середнього розміру, овальні, з темними, щільно прилеглими повіками. Вуха середнього розміру, тонкі, стоячі, рухливі. Роги невеликі, дугоподібні, спрямовані вперед і вгору, коричневі, з чорними кінцями. Кінці в рогів не гострі. Носове дзеркало темно-коричневе, невелике, блискуче.
Шия тонка, помірно м’язиста, довга. Загривок гострий, вузький, не роздвоєний. Спина довга, вузька. Поперек широкий, короткий. Маклоки широкі, слабо обмускулені, через що створюється ефект незграбності форми тіла тварин. Круп рівний, високий, слабко наповнений. Хвіст високо поставлений, тонкий та довгий. Груди помірно глибокі та неширокі, зі слабо розвиненим підгрудком. Ребра косо поставлені, із середніми міжреберними проміжками. Живіт великий, але не відвислий.
Вим’я середнє за розміром, чашоподібне. Трапляються тварини з нерівномірно розвиненими чвертями. Така будова вимені вважається вадою і є неприпустимою для племінного поголів’я. Вим’я вкрите рідкою та короткою шерстю. Дійки великі, конічної форми.
Кінцівки прямі, правильно поставлені, сухі, тонкі, середньої довжини. Копитний ріг коричневого кольору, щільний. Колір вовни однотонний, червоно-коричневий, передня третина тіла за тоном зазвичай трохи темніша за основну масть, особливо добре це помітно в бугаїв.
Молочна продуктивність голштинізованого породного типу становить близько 6000 літрів молока за лактацію. Жирність молока – 3,6–3,8%, вміст білка – 3,2–3,4%. Від 100 корів отримують за рік приблизно 97 телят. Жива вага новонародженого теляти – до 32 кг. Жива вага корів складає 500–520 кг, биків-запліднювачів – 800–900 кг. Висота в загривку корів – близько 135 см, биків – 140–145 см. Забійний вихід – до 55%.
Корови жирномолочного внутрішньопородного типу за лактацію дають близько 5500 літрів молока з вмістом білка щонайменше 3,4% і жирністю 4,06%. Жива вага корів цього типу – близько 450–500 кг, биків – 750–800 кг. Висота в загривку корів – 128–130 см, бугаїв – 135–140 см. За рік від 100 корів отримують 92–95 телят. Вага новонародженого теляти становить 28–30 кг.
Молодняк обох типів середньостиглий, оптимальний вік першого запліднення нетелей 17,5–19 месяцев. Отелення в більшості тварин відбувається без ускладнень. Корови швидко відновлюються і вже через 75–85 днів після отелення готові до повторного запліднення.
Поголів’я української червоної молочної породи здатне ефективно використовувати пасовища. Цілорічне стійлове утримання для такої худоби небажане.
Племінна робота з удосконалення господарських характеристик цих тварин ведеться в напрямку збільшення плодючості та надоїв.
Окрім зазначеної худоби молочної продуктивності, українські вчені, в тісній співпраці з тваринниками господарств різних регіонів України, створили кілька м’ясних порід великої рогатої худоби.
Українська м’ясна порода. Робота з її створення розпочалася ще в середині 60-х років ХХ століття. Проводилась вона у господарствах центральних областей України під керівництвом вчених-зоотехніків М. А. Кравченка, Ф. Ф. Ейснера, Г. Д. Чалої, І. М. Недокуса та інших. Вагомий внесок у формування породи та подальше її розведення зробили тваринники племзаводу «Перемога-Плюс», розташованого в Лохвицькому районі Полтавської області. Офіційно нову породу зареєстрували в 1993 році.
Українська м’ясна створювалась на основі сірої української породи шляхом складного відтворювального схрещування її корів з представниками трьох великих порід: кіанської, симентальської та шароле. Нове поголів’я гармонійно поєднало в собі господарсько цінні риси зарубіжних порід і високу пристосованість старовинної української породи до кліматичних умов України та місцевої кормової бази.
Тварини української м’ясної породи характеризуються значними розмірами, міцним, масивним тілом із добре розвиненою м’язовою системою. Більшості її представників властива міцна, щільна та міцна-груба конституція. Тіло «збите», кістяк добре розвинений, шкіра щільна, товста. Шерсть коротка й гладка влітку, а взимку – густіша та довша. Допустима масть – однотонна, кольору світлої соломи різних відтінків.
Голова середнього розміру з прямим профілем. Носове дзеркало рожеве. Очі невеликі, довгасті, із щільно прилеглими повіками рожевого кольору. Вуха стоячі, рухливі, середнього розміру. Роги товсті, короткі, білі. У бугаїв вони спрямовавані в сторони, у корів – в сторони, вверх і вперед. Шия коротка, м’язиста, в бугаїв вона плавно переходить у загривок. Загривок широкий, роздвоєний.
Спина рівна, широка, середньої довжини. Поперек широкий, короткий. Крижі широкі, з добре розвиненими м’язами, прямі. Хвіст довгий, товстий, низько поставлений. Груди глибокі (близько 81 см) і широкі (близько 61 см). Живіт середнього розміру, підтягнутий.
Вим’я в корів невелике, вкрите короткою шерстю. Кінцівки довгі, мускулисті. Окости та плечі дуже добре наповнені. Копитний ріг щільний, світлих тонів: від світло-сірого до рожевого.
Статевий диморфізм виражений дуже яскраво, корови дрібніші за биків. Жива маса корів – 600–710 кг, бугаїв – 1000–1270 кг. Висота корів у загривку – близько 130 см, биків – 150 см та вище.
За рік від 100 корів отримують 90–95 телят. Отелення в більшості корів відбувається без ускладнень. Кількість важких пологів становить трохи більше 2,9% від загальної кількості стада.
Тварини української м’ясної порівняно пізньостиглі в репродуктивному сенсі, середній вік першого отелення – 30 місяців. Вага телятка при народженні становить близько 30–35 кг. В умовах пасовищного утримання або повноцінного годування корови мають достатню молочність, завдяки чому телята швидко набирають вагу. Найбільш рентабельний спосіб їх утримання – пасовищний, разом з молодняком на підсосі. У разі пасовищного утримання період між отеленнями триває приблизно 400 днів.
Рекомендований вік відлучення телят – 210 днів. Вага молодняка у цьому віці складає 200–220 кг, у 18 місяців тварини важать в середньому 565 кг (телички – 450–500 кг, бички – 500–600 кг) і вже придатні для забою на м’ясо. Середньодобовий приріст впродовж усього періоду вирощування – близько 1208 г. Витрата корму на 1 кг приросту становить 6,8 кормових одиниць. Забійний вихід залежить від багатьох факторів і може складати від 59 до 63%. Туші масивні, із щільною м’язовою тканиною та невеликою кількістю жиру.
Тварини добре використовують природні та культурні пасовища, але для досягнення високих показників у відгодівлі потребують підгодовування концентрованими кормами. Порода відносно нечисленна через слабкий розвиток галузі спеціалізованого м’ясного скотарства в Україні. Загальна чисельність поголів’я в різних господарствах становить близько 4500 голів. Генофондний запас сімені племінних бугаїв складає понад 30 тисяч спермодоз. Все поголів’я зосереджене в господарствах України.
Поліська м’ясна порода була створена на основі сірої української породи шляхом складного відтворювального схрещування її з абердин-ангуською, шароле, симентальською та кіанською породами. Авторами поліської м’ясної є вчені-зоотехніки УААН М. В. Зубець, С. С. Спека, Д. Т. Винничук, В. П. Буркат, О. Л. Білозерський та трудові колективи тваринницьких господарств Житомирської, Рівненської, Сумської областей. Робота над новою м’ясною породою завершилася 1999 року. Зрештою отримали тварин з вираженими м’ясними характеристиками та високою пристосованістю до кліматичних умов півночі й центру України.
Представники поліської м’ясної породи мають чималі розміри, масивне тіло з добре розвиненою м’язовою системою, міцну, щільну або міцну-щільну конституцію. Статевий диморфізм розвинений дуже яскраво: корови легші й менші за бугаїв.
Голова невелика, з прямим профілем, широким лобом і пропорційно розвиненими її частинами. Очі середнього розміру, овальні. Носове дзеркало рожеве, маленьке. Вуха середнього розміру, стоячі, рухливі. Усі тварини поліської м’ясної породи комолі.
Шия коротка, високо поставлена, дуже м’язиста. У бугаїв шия дуже товста й масивна, плавно переходить у загривок. Загривок високий, м’язистий, широкий. Спина довга, рівна, широка, з добре розвиненими м’язами. Круп прямий, наповнений, дуже мускулистий. Хвіст м’язистий, середньої довжини. Груди широкі та глибокі. Живіт об’ємний, підтягнутий.
Вим’я у корів невелике, вкрите густою, короткою шерстю, захищене стегнами і не заважає швидкому пересуванню тварини. Усі чверті вимені розвинені рівномірно. Дійки короткі, конічні.
Кінцівки товсті, відносно короткі, дуже мускулисті. Копитний ріг світло-рожевий, щільний. В умовах пасовищного утримання рівномірно стирається сам і не вимагає підрізування. Шкіра товста, еластична, складок не утворює. Шерсть коротка та густа. Взимку стає довшою й густішою. Єдина масть, допущена стандартом – однотонна біла різних відтінків.
Жива вага корів становить 550–600 кг, бики важчі – від 900 до 1000 кг. Висота в загривку корів – 130–135 см, бугаїв – 135–140 см. Плодючість 100 корів складає 85–93 телятка на рік. Період між двома отеленнями триває до 420 днів. Отелення відбуваються здебільшого легко та не вимагають допомоги з боку людини. Післяпологові ускладнення виникають у 3–5% випадків.
Молодняк народжується вагою 30–35 кг, бички більші за теличок. Телята, що вирощуються на підсосі швидко ростуть і набирають м’язову масу. Вага бичків у віці 8 місяців досягає 260–303 кг, теличок – 240–280 кг. У 12 місяців бички важать 370–425 кг, телички – до 320–360 кг. У 15 місяців бички виростають до 490–540 кг, телички – до 340–390 кг. У 18 місяців вага бичків становить 540–604 кг, вага теличок досягає 410–450 кг.
У віці 18 місяців темпи зростання молодняку сповільнюються, і подальший набір маси відбувається повільно, з більшими витратами корму на 1 кг приросту. З цієї причини доцільно відправляти молодняк на забій саме у 18-місячному віці.
Після досягнення півтора року телички готові до запліднення без шкоди для їхнього розвитку. Середньодобові прирости бичків становлять 1000–1100 г. Забійний вихід туш добре вгодованого молодняка – до 65%, а вміст кісток у туші – 14,8–15%. Витрата корму на 1 кг приросту складає близько 7,5 кормових одиниць.
Тварини дуже добре використовують пасовища, тому найбільш рентабельний спосіб їх утримання – пасовищний.
На сьогоднішній день поліську м’ясну розводять у кількох північних та західних областях України як спеціалізовану породу м’ясної продуктивності. Загальна чисельність її поголів’я становить близько 15 000 голів. Биків поліської породи рекомендується використовувати для покращення м’ясної продуктивності місцевої безпорідної худоби.
Волинська м’ясна порода. Робота зі створення цієї породи розпочалась у далекому 1974 році в селі Велицьк, Ковельського району, Волинської області. У її створенні брали участь науковці сільськогосподарських інститутів (О. В. Баюк, Н. О. Бондар, Я. В. Било, В. П. Буркат, Є. М. Доротюк, С. М. Долока та інші), а також місцеві тваринники.
Селекціонери та господарники ставили своїм завданням отримати тварин, які поєднували б у собі основні м’ясні характеристики кількох провідних зарубіжних порід і високу пристосованість місцевої худоби до кормової бази та кліматичних умов.
Основою для майбутньої породи стало місцеве поголів’я чорно-рябої худоби (відібрані найкращі представники з продуктивності та екстер’єру) та поголів’я червоної польської худоби. Відібраних тварин піддали складному відтворювальному схрещуванню з биками кількох найкращих м’ясних порід світової селекції: герефордської, лімузинської, абердин-ангуської.
Завдяки багаторічним зусиллям українських тваринників, нова порода взяла від лімузинської худоби високу енергію зростання молодняку до 18-місячного віку, більшу живу масу та високорослість; від герефордської – масивність, спокійну вдачу та невибагливість до умов утримання; від абердин-ангуської – вроджену комолість, невибагливість до кормів, легкість протікання отелень, високу якість м’яса; від місцевої худоби – порівняно високу молочність і пристосованість до сформованих умов утримання й годування.
Внаслідок тривалої роботи намічені тваринниками цілі були досягнуті, і в 1994 році порода отримала офіційну реєстрацію.
Тваринам цієї породи властива міцна конституція, гармонійно складене, видовжене тіло, добре розвинена м’язова система. Голова у представників волинської м’ясної худоби невелика, пропорційна до розмірів тіла. Профіль прямий, лоб середньої ширини. Рогів немає, вуха вузькі, короткі, стоячі, рухливі. Очі овальні, середньої величини, зі щільно прилеглими повіками, темні. Носове дзеркало коричневе, в тон основної масті, навколо має вузький обідок із вовни світлішого тону, ніж основна масть тварини.
Шия коротка, мускулиста, високо поставлена. Загривок високий та широкий. Спина довга, широка, рівна, з розвиненими, наповненими м’язами. Груди глибокі (глибина становить приблизно половину висоти в загривку) і широкі. Живіт середнього розміру, підтягнутий. Круп прямий, дуже м’язистий, наповнений. Хвіст високо поставлений. Вим’я у корів невелике, рівномірно розвинене, дійки короткі.
Кінцівки пропорційної довжини, м’язисті, особливо у верхній частині, товсті. Копита широкі, міцні, коричневого кольору, з міцним копитним рогом. Шкіра товста, шерсть коротка, густа. Допустима масть – однотонна червоно-коричнева різних відтінків. Часто в биків голова та шия мають чорний полиск.
Жива вага корів – 550–580 кг, бугаї набирають вагу до 950–1050 кг. Маса новонародженого бичка – близько 32 кг, телички – від 28 до 30 кг. Більшість корів завдяки порівняно невеликим розмірам новонароджених телиться без сторонньої допомоги. Корови мають достатню молочність, щоб забезпечити телятам швидке зростання й розвиток.
При відлученні молодняка (у 6 місяців) жива вага теличок складає не менше 180 кг, бичків – близько 220 кг. У 18 місяців телички важать близько 450–472 кг, бички – від 550 до 592 кг. Середньодобові прирости молодняка при повноцінному годуванні досягають 1010–1200 г. Витрата корму на 1 кг приросту залежить від способу утримання та моделі годування, тому вона коливається в досить широких межах – від 6,2 до 8 кормових одиниць. Забійний вихід залежить від віку та вгодованості, в середньому він становить 60–66%. Співвідношення чистого м’яса й ккісток в охолодженій туші – приблизно від 5,1:1 до 6,1:1.
У разі використання бугаїв волинської породи для покращення поголів’я комбінованого напряму продуктивності, м’ясні характеристики помісного потомства першого покоління зростають на 8,1–10,1%.
Племінна робота ведеться в напрямку зменшення витрати корму на 1 кг приросту ваги та збільшення живої маси. Тваринники планують шляхом селекції наявного поголів’я довести живу масу дорослих корів до 600 кг, а биків – до 1100–1200 кг.
Представники волинської породи ефективно використовують пасовища, тому найдоцільніший спосіб їх утримання – пасовищний.
На сьогодні загальна чисельність поголів’я волинської м’ясної породи становить близько 20 000 голів. Їх розводять у понад 30 господарствах західного регіону України. Запас генофонду в Ковельському племоб’єднанні сягає близько 30 тисяч спермодоз. Порода дуже добре пристосована до погодно-кліматичних умов західної частини України та рекомендована для розведення в цьому регіоні.
Південна м’ясна порода худоби є, мабуть, найскладнішою з генетичної точки зору українською породою. Під час її створення вчені-зоотехніки використовували місцевих червоних степових корів, представників порід шортгорн, сантагертруда, симентал, герефорд, шароле, абердин-ангус і навіть бугаїв кубинського зебу.
Внаслідок тривалої роботи зі схрещування та відбору потомства з наміченими ознаками вдалося створити породу з дуже хорошими м’ясними характеристиками та високою пристосованістю до погодно-кліматичних умов півдня України. У породі налічується 6 заводських ліній та 2 внутрішньопородні типи: асканійський і причорноморський. Південна м’ясна порода була зареєстрована у 2009 році.
Представникам південної м’ясної породи властива міцна, щільна чи груба конституція та навіть комбінації цих типів статури. Тварини мають виражений м’ясний тип будови тіла, масивний корпус, сильно розвинену м’язову систему.
Голова середнього розміру, роги короткі, товсті, з тупими кінцями. Частина тварин рогів не має. Очі овальні, темні з щільно прилеглими повіками. Вуха стоячі, рухливі, середньої величини. Шия мускулиста, товста, високо поставлена. Загривок високий та широкий. Спина широка, рівна, довга, з наповненими м’язами. Круп прямий, наповнений. Груди глибокі й широкі, з масивним підгрудком. Живіт підтягнутий.
Вим’я в корів невелике, підтягнуте, характерне для м’ясної худоби, з рівномірно розвиненими чвертями. Дійки короткі, циліндричної або конічної форми.
Кінцівки товсті, мускулисті, пропорційні до тіла. Копитний ріг щільний, колір відповідає тону основної масті. Вовна переважно однотонна біла, солом’яна, світло-руда, світло-коричнева, але зустрічаються і тварини рябої масті: на основному світлому тлі безладно розташовані темніші мітки. Шерсть густа, середньої довжини, густа. Шкіра товста, з добре розвиненою підшкірною клітковиною. Тіло гармонійно складене.
Жива маса дорослих биків – близько 900–1100 кг, корів – 550–600 кг. Висота в пахолку корів становить 130–135 см, биків – від 135 до 140 см. Від 100 корів за рік отримують 80–82 телятка. Отелення відбуваються без сторонньої допомоги. Післяпологові ускладнення виникають у 2–4% поголів’я. Період між отеленнями триває 380–410 днів.
Корови мають достатню молочну продуктивність для повноцінного годування телят. В умовах рясного годування молодняк швидко росте й нарощує м’язову масу. Середньодобові прирости в молодняку сягають 990–1300 г. Витрата корму на 1 кг приросту становить до 7,3 кормових одиниці.
У 18-місячному воіці бички важать 520–590 кг, телички – від 385 до 430 кг. У цьому віці темпи зростання тварин суттєво знижуються, тому після досягнення 18 місяців їх доцільно відправляти на забій. Телички в цьому віці можуть бути запліднені без шкоди для свого розвитку.
Забійний вихід добре вгодованого молодняка – до 59% у теличок і до 62% у бичків. Вміст кісток у туші – близько 16–19%. М’ясо має високі смакові характеристики. Воно містить незначну кількість жиру.
Південна м’ясна порода може успішно вирощуватись як в умовах пасовищного утримання, так і в умовах безприв’язного утримання в критих загонах.
Бики цієї породи рекомендовані як покращувачі м’ясних характеристик і пристосованості до сухого жаркого клімату потомства першого покоління будь-яких порід або безпородного поголів’я.
Цю породу успішно розводять у господарствах південних регіонів України, в Одеській, Херсонській, Запорізькій областях і в Криму. 8 господарств півдня України є племрепродукторами цієї породи. Загальна чисельність поголів’я складає понад 7000 голів. Запас генофонду – не менше 60 тисяч спермодоз.
Тварини комфортно почуваються в спекотному, посушливому кліматі, тому рекомендовані для розведення в південних регіонах.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
