Серед свинарів-аматорів, фермерів, тваринників-ентузіастів та й у середовищі пересічних сільських мешканців невпинно зростає зацікавленість свиньми мангал (не плутати з породою мангалиця угорська).
Мангалами називають гібрид, отриманий від схрещування свійських і диких свиней. Свійська свиня (лат. Sus domesticus, Sus scrofa domesticus) є підвидом виду Свиня дика (лат. Sus scrofa) роду Свиня, родини Свиневі.
Згідно з авторитетною думкою вчених, дикі свині є прямими предками свійських. Внаслідок їх приручення, одомашнення, тривалого штучного відбору, зміни умов утримання та раціону годування, а згодом і племінної роботи на науковій основі сформувались сучасні свійські свині з усім їхнім породним різноманіттям.
Та все ж попри своє походження, свійська свиня за багато століть невтомної селекційної роботи зазнала таких значних змін, набула стільки зовнішніх і фізіологічних відмінностей, що сформувала окремий підвид у біологічній класифікації.
Близька спорідненість цих тварин, їхня морфологічна і фізіологічна сумісність дали можливість отримувати від них гібридне потомство, яке теж здатне розмножуватись і давати власне потомство як шляхом спарювання між собою, так і спарюванням з представниками вихідних батьківських виду чи підвиду. Усі гібриди як першого покоління, так і всіх наступних, а також усе отримане від них потомство називаються мангалами.
Точних відомостей про те, як, коли і з якою метою вперше отримали гібрид свійської та дикої свині, не збереглося, але згадок про такі факти є чимало. Міжвидові парування диких свиней зі свійськими відбуваються як з ініціативи людей, так і випадково, в разі утримання свинячого поголів’я в господарстві неподалік від місць оселення диких тварин.
Яскравим прикладом випадкової гібридизації стало повідомлення в пресі за 2015 рік, з якого випливає, що мисливствознавці та депутати місцевої райради Кобеляцького району, Полтавської області (Україна) серйозно занепокоєні збільшенням кількості диких гібридів у їхньому регіоні та намагаються знайти шляхи вирішення проблеми.
На іншому континенті, в США, у штаті Джорджія, 17 червні 2004 року вполювали дикого кабана величезного розміру (його вага досягала 450 кг!). Внаслідок проведеного генетичного аналізу вчені дійшли єдиної думки, що тварина була гібридом дикого кабана і свині гемпширської породи. Місцева преса дала їй назву Хогзіла, а канал «National Geographic Channel» навіть зняв про неї документальний фільм.
Вважати мангалів повноцінною породою, у класичному її визначенні, не можна, оскільки під породою розуміють якісно своєрідну, досить численну, цілісну групу тварин одного виду, створену творчою працею людей, яка має загальну історію розвитку, характеризується специфічними морфологічними та господарсько корисними властивостями і типом статури (екстер’єром), що передаються у спадок, та має у своїй структурі необхідну кількість ліній.
Попри це, схрещування диких і свійських свиней – явище досить поширене. Гібридні поросята постійно продаються приватними особами на багатьох торгівельних платформах, таких як «ОLХ» та інших.
Найчастіше схрещують диких і свійських свиней задля отримання поросят, що поєднували б у собі цінні господарські характеристики свійських та невибагливість і міцне здоров’я диких батьків. Здійснюють таке схрещування здебільшого на підсобних фермах мисливських господарств, на присадибних фермах, у невеликих фермерських та інших непромислових господарствах.
Зазвичай гібриди отримують від запліднення свійської свині диким кнуром, а не навпаки. Така комбінація у формуванні пар значно зручніша і продуктивніша, ніж коли свійським кнуром покривають дику свиноматку.
Використання дикої свиноматки є незручним як з суто практичної точки зору, так і нераціональне стосовно подальшого вирощування потомства. По-перше, диких особин в неволі утримується не так вже й багато, а диких свиноматок – ще менше. Водночас, щоб за рік запліднити кілька десятків свійських свиней, вистачить лише одного дикого кнура.
По-друге, утримання дикої тварини, а тим більш отримання від неї потомства в умовах домашнього господарстві чи ферми – непроста справа. Значно простіше тримати одного дикого самця-заплідника, ніж обслуговувати дику самку з приплодом. Дика тварина, навіть приручена і звична до присутності людини, все одно залишається дикою. Дика свиноматка післяя опоросу поводиться значно агресивніше, ніж свійська. А її поросята мимоволі копіюють поведінку матері і теж ставляться до людини з недовірою.
Окрім того, комбінації «дикий кнур – свійська свиноматка» та «свійський кнур – дика свиноматка» неспіввідносні за продуктивністю. Поросята, народжені свійською свинею від дикого кабана, краще успадковують господарсько цінні характеристики, ніж поросята, народжені дикою свиноматкою від свійського кнура.
Свійська свиноматка має більшу плідність. За один опорос від неї отримують до 16 нормально розвинутих малюків. У дикої свині в середньому народжується від 4 до 6 поросяток, здерідка у приплоді може перебувати до 12 голів.
Кількість дійок у дикої свині обмежується п’ятма парами, але дві передні дійки зазвичай не функціонують. Свійська свиноматка має вищу молочність і здатна краще вигодовувати своє потомство, ніж дика. А рясне годування в перший місяць життя – це визначальний чинник майбутньої м’ясної продуктивності молодняку.
Дика свиня приходить в охоту і може бути запліднена раз на рік – в період з листопада до січня. Свійську ж можна парувати в будь-яку пору року, до того ж вона здатна забезпечувати по два опороси за рік.
Що стосується конкретних господарсько цінних та продуктивних характеристик гібридного поголів’я, то вони значною мірою залежать від вибору породи домашніх свиней, яка використовувалась для схрещування. Але загалом мангали є чимось середнім між батьківськими формами. Їх можна характеризувати як узагальнених тварин, що вдало поєднують корисні риси та особливості обох батьківських форм.
Втім, зустрічаються серед отриманого молодняку і не дуже вдалі особини, але більшість гібридного поголів’я все ж таки представляє чималий інтерес для свинарів.
Зовні мангали більше нагадують добре відгодованих диких кабанів, ніж свійських свиней. Конституція у них буває міцна, груба, щільна, міцна-груба, міцна-щільна. Інші типи конституції трапляються рідко.
Статевий диморфізм у мангалів виражений досить яскраво. Самці помітно більші за самок, мають масивнішу голову, загривок, шию, товстіші й довші ноги, краще розвинені ікла.
Жива вага дорослих особин значно залежить від особливостей генетики материнської породи, але звичайно це чималі тварини. Хряки важать близько 200–250 кг, свиноматки – від 150 до 180 кг. Відомі випадки, коли мангал важив понад 300 кг! (Маса дикого європейського кабана рідко перевищує 150 кг.) Висота в загривку у мангалів досягає близько 75–90 см.
Тіло в них довше, ніж у диких свиней, а також має округліші форми. Голова велика, з довгим рилом, розвинутими іклами та увігнутим профілем. П’ятачок невеликий, спрямований вперед і вниз. Очі маленькі, темні, зі щільно прилеглими пігментованими повіками. Лоб вузький, короткий. Вуха середнього розміру, стоячі та рухливі, іноді зі звислими кінцями.
Шия коротка, дуже м’язиста, плавно переходить у загривок. Загривок високий, широкий, м’язистий. Спина широка, довга, з добре розвиненими м’язами. Лінія спини рівна, але має ухил від передньої частини до задньої. Поперек широкий, короткий. Крижі наповнені, м’язисті, трохи звислі. Окости наповнені, округлі. Хвіст короткий, прямий, густо оброслий. Груди широкі та глибокі. Живіт підтягнутий.
Кінцівки довгі, товсті, правильно поставлені. Копита міцні, великі, широкі. Копитний ріг щільний, пігментований. Самки мають по 10–12 дійок. Шкіра товста, з нерівномірно розвинутою підшкірною клітковиною на різних частинах тіла, складок не утворює. У зрілих самців шкіра на шиї, плечах і боках значно потовщена.
Шерсть рівна, довга, густа, груба, а до зими відростає ще густішою й грубшою. Типовий окрас – сірий або бурий з різними відтінками від чорного до світло-сріблястого. На різних частинах тіла можуть розташовуватись світлі плями без чітких меж.
Скоростиглість у мангалів середня. Молодняк досягає статевої зрілості у віці 5,5–7 місяців, але парувати тварин рекомендується не раніше як у рік. Деякі свиноматки мають сезонність у прояві статевої охоти. Проте значна їх частина за умови утримання в теплому та світлому приміщенні може запліднюватись будь-якої пори року.
Супоросність у мангалів триває приблизно 120 днів. Плодючість складає близько 10 поросят за опорос. Свиноматки мають сильно розвинутий материнський інстинкт. Після опоросу вони зазвичай стають агресивними та активно оберігають своє потомство, що створює значні труднощі обслуговуючому персоналу.
Опорос зазвичай проходить легко і не потребує сторонньої допомоги. Більшість маток мають по 12 повноцінно розвинутих дійок, задні – найбільш молочні. Молочність маток дозволяє їм якісно вигодовувати своє потомство. Поросята надзвичайно активні, конкурують між собою за дійки матері, а згодом – за корм. Вага новонароджених поросят – від 850 до 1000 г.
Цінною особливістю мангалів є порівняно високий вміст заліза в молоці, що суттєво знижує ризик виникнення залізодефіцитної анемії в молодняку впродовж першого тижня життя, до якої схильні поросята більшості свійських порід.
Підрослих поросят відлучають у віці 1,5–2 місяці. Якщо молодняк лишити біля свиноматки, то лактація в неї триватиме до трьох місяців. Увесь цей період свиня не приходитиме в охоту.
Швидкість росту в молодняку нижча, ніж у поросят свійських порід. Вона значно залежить від вибору материнської породи і типу годування. Живої маси 100 кг мангали досягають приблизно в 11 місяців. У цьому віці, з економічної точки зору, їх доцільно відправляти на забій, оскільки далі зростання поросят уповільнюється, а конверсія корму суттєво знижується.
Окрім того, у тварин старше року якість м’яса і сала поступово погіршується, воно набуває більшої жорсткості. Під час відгодівлі та вирощування організм мангалів нарощує переважно м’язову тканину, а не жирову. Причому така їх особливість зберігається навіть за умови рясного вуглеводистого годування.
Хрячків, як і свійських кнурів, потрібно обов’язково каструвати в ранньому віці, щоб їхнє м’ясо не мало неприємного специфічного запаху.
Забійний вихід туш у мангалів становить близько 80%. У туші переважає м’язова тканина, частка жиру є незначною. М’ясо червоне, як у диких тварин, але значно ніжніше за кабаняче. Сало порівняно жорстке, тонке, товщина шпику в тушах молодняку середньої вгодованості складає від 1,5 до 2,5 см.
Мангали цілком дружньо ставляться до людей, що їх обслуговують, проте вони обережніші за свійських свиней. У разі пасовищного чи напіввільного утримання (наприклад, у лісі) мангали здатні значну частину свого раціону здобувати самостійно, для чого використовують підніжний корм (фрукти, насіння рослин, траву, корені, жолуді, каштани, дрібних тваринок, личинки комах тощо). А це значно зменшую собівартість отриманої від них продукції.
Мангали невибагливі та мають міцне здоров’я. Доросле поголів’я і молодняк старше 6 місяців можна цілорічно утримувати в загоні під навісом, що забезпечуватиме їм захист від вітру та опадів. Мангали дуже рухливі, тому в разі утримання тварин у приміщенні, їм потрібний просторий вигул і тривалий щоденний моціон.
Розведення мангалів – це досить вигідне заняття. Зокрема їх вирощують для забезпечення закладів громадського харчування якісним, екологічно чистим м’ясом, здатним замінити дичину.
Вдалого вам свинарства!
Поділитись в соцмережах:
