У світі виведено чимало порід різних видів свійських тварин. Деякі з них вирізняються дуже незвичайними характеристиками. Однією з таких є непритомна порода кіз.
Ця порода примітна тим, що при виникненні сильного нервового збудження (несподівана дія чи подія, переляк, передчуття отримання ласощів, статеве збудження, незвична обстановка, тощо) її представники миттєво знерухомлюються і падають на землю з випрямленими ногами. З боку це має такий вигляд, ніби тварина знепритомніла. Тому за породою і закріпилася така незвичайна назва.
Назва «непритомні кози» – найбільш популярна, але є й інші, поширені в різних регіонах і використовані різними фахівцями: жорстконогі кози, дерев’яні кози, нервові кози, теннесійські кози, міотонічні кози.
Насправді тварини не непритомніють: вони залишаються у свідомості і з часом навіть пристосовуються до своєї дивної особливості. З віком їм вдається навчитися залишатися в стоячому положенні в моменти «непритомності». Вони зберігають рівновагу, спираючись на випрямлені кінцівки або різні навколишні предмети, хоча і не можуть поворухнутися.
Завмирання від переляку чи інших сильнодіючих чинників спостерігається у теннесійських кіз з раннього віку і є головною ознакою породи. Така дивна особливість поведінки непритомних кіз є наслідком рідкісного генетичного захворювання – міотонії.
Міотонія – це група нервово-м’язових захворювань, при яких виникають тривалі безперервні спазми м’язів через затримки нервових сигналів для їхнього розслаблення.
Існує чотири форми міотонії. Причини та особливості їхнього прояву різні. Та форма захворювання, що властива непритомним козам, виникає внаслідок змін у деяких ділянках генів. Через неправильну роботу відповідної ділянки гена відбувається порушення регулювання тонусу симпатичної нервової системи та порушується реципрокна іннервація (це така координація роботи м’язів усіх частин тіла, коли при скороченні м’язів-згиначів м’язи-розгиначі розслабляються і навпаки) у кірково-спінальних та міоневральних утвореннях. В результаті відбувається міотонічний спазм всієї поперечно-смугастої скелетної мускулатури і тварина з напруженими м’язами миттєво знерухомлюється на 3–15 секунд. Міотонія зрідка зустрічається і в інших видів тварин, а також у людини. Але основною ознакою породи вона стала лише у теннесійських кіз.
Міотонія непритомних кіз є рецесивною ознакою. Отже, її прояви виникають не у всіх нащадків міотонічного батьківського поголів’я. У пари, в якій один з батьків матиме міотонію, а інший – ні, є велика ймовірність народження потомства без прояву такої особливості.
Оскільки описані генетичні зміни призводять до появи невигідної для організму ознаки, в дикій природі особини, які мають міотонію, не змогли б вижити через нездатність втекти від хижака. Але розведення на фермах дозволило закріпити незвичну ознаку, що виникла випадково, і створити цілу популяцію тварин, які її мають.
Історія міотонічної породи розпочалася досить давно, у США. У 1880 році фермер зі штату Теннесі придбав чотирьох дивовижних кіз у приїжджого чоловіка на ім’я Тінслі, який привіз їх, імовірно, з Азії або з Індії, і став їх розводити у своєму господарстві.
Вже невдовзі кози, що завмирали від страху, стали затребуваними у місцевих вівчарів. Вівчарі купували одну таку козу і пускали її в отару до своїх овець. При нападі диких хижаків вівці тікали, а непритомна коза відразу завмирала й ставала легкою здобиччю, відволікаючи вовків чи койотів від інших тварин. Сенс у тому, що значно цінніші тварини – вівці залишалися неушкодженими.
Пізніше такий спосіб застосування непритомних кіз майже припинили практикувати, і у ХХ столітті порода поступово стала нечисленною. А у 1980-х роках вона мало не зникла.
Врятували непритомних кіз кілька ентузіастів, які наприкінці ХХ століття почали активно відновлювати породу. В 1989 році була створена міжнародна асоціація любителів теннесійських кіз.
На жаль, незважаючи на всі зусилля, великого успіху у нарощуванні поголів’я асоціація не досягла. Нині у світі непритомна порода залишається рідкісною, з ризиком зникнення.
За оцінками вчених, у 2020 році налічувалося 3121 племінна тварина. Більшість поголів’я зосереджено в США, у штаті Теннесі. Але є певна кількість тварин і в інших країнах. У США вони, як рідкісна порода, перебувають під охороною. У тваринницьких кріобанках США зберігають близько 900 спермодоз від найкращих самців породи. У спеціальних тваринницьких господарствах утримують 22 племінних цапів-плідників, донорів сім’я.
Міотонічних кіз у наші дні мало використовують як продуктивних. Хоча, внаслідок їх генетичного дефекту, вони мають добре розвинену м’язову систему, а смакові якості їх м’яса зазвичай кращі, ніж у кіз інших порід. Теннесійських кіз розводять на невеликих приватних фермах та продають молодняк зацікавленим покупцям.
Найчастіше представників породи утримують як домашніх улюбленців або як декоративних тварин. Вони беруть участь у різних шоу, стають експонатами на сільськогосподарських виставках і т. ін. Ці тварини приязні, кмітливі, швидко звикають до людей та із задоволенням проводять з ними час. Їх легко утримувати, бо вони невибагливі і не такі швидкі та спритні, як звичайні кози.
Якщо підходити з наукових позицій, то теннесійських непритомних кіз назвати повноцінною породою можна лише умовно. Під класичне визначення зоотехнічного терміну «порода» вони підходять тільки частково.
Породою у тваринництві називають якісно своєрідну, досить численну, цілісну групу тварин одного виду, створену творчою працею людини, що має спільну історію розвитку, характеризується одноманітними специфічними морфологічними та господарсько корисними властивостями, екстер’єром та типом тілобудови, які передаються у спадок, що має у своїй структурі необхідну кількість ліній.
Непритомні кози – скоріше зовні неодноманітна група тварин одного виду, об’єднана однією, загальною для всієї групи, яскраво вираженою характеристикою, що не має господарської цінності. Через невигідність для виживання організму в природі, міотонію кіз багато фахівців вважають генетичним захворюванням, а не особливістю чи ознакою. Хоча саме завдяки їй люди звернули увагу на цю популяцію тварин, і міотонія для кіз стала вигідним пристосуванням, що забезпечило їх виживання.
Непритомні кози – тварини з тілом гармонійної будови. Тип тілобудови може бути будь-яким, але найчастіше зустрічаються тварини міцної, міцної-щільної та міцної-грубої конституції.
Оскільки штучний відбір під час розведення довго вели за основною ознакою – наявністю міотонії, інші ознаки у популяції можуть істотно відрізнятися в різних особин. Порода не має однотипності за живою масою, мастю, плодючістю, молочною продуктивністю, якістю шерсті та багатьом іншим характеристикам.
Жива маса може коливатися від 27 кг до 79 кг, деякі дорослі цапи навіть досягають ваги 90 кг. Висота в холці може бути від 43 см до 70 см. Статевий диморфізм у представників породи виражений в середній мірі. Зовнішні відмінності полягають у різниці у пропорціях тіла, більшій активності цапів, у більш пишному та жорсткому шерстному покриві (особливо на голові, шиї, холці, середині спини).
Голова середнього розміру, із прямим або трохи увігнутим профілем. Морда коротка або середньої довжини, лоб широкий, рельєфний. Очі великі, овальні, часто витріщені. Колір очей може бути будь-яким. Повіки щільно прилягають. Вуха середнього розміру, рухливі, стоячі, вкриті короткою густою шерстю. У представників обох статей є роги. Форма рогів може бути будь-якою, але у більшості тварин вони шаблеподібні, з гострими кінцями, спрямовані назад і в сторони. Колір рогів зазвичай відповідає масті тварини або кольору шерсті на голові.
Шия вкорочена або середньої довжини, мускулиста, широка. У деяких тварин (частіше у особин жіночої статі) на шиї бувають невеликі шкірні вирости – сережки. Холка низька, роздвоєна. Спина рівна, коротка, з добре розвиненими м’язами. Тулуб масивний, бочкоподібний. Крижі звислі, або прямі, дахоподібні. Груди широкі і глибокі. Живіт об’ємний.
Вим’я середнього розміру з конічними дійками, вкрите короткою шерстю.
Хвіст у більшості тварин поставлений високо, короткий, жирових відкладень немає. Форма хвоста гачкоподібна, кінцем догори.
Кінцівки товсті, дуже мускулисті, середньої довжини або порівняно короткі, широко поставлені. Копита великі, копитний ріг міцний, середньої щільності. Колір копитного рогу відповідає масті тварини. Не рідкісні випадки комбінованої пігментації ратиць (світлі смуги на темному тлі).
Шкіра товста, еластична, з різним ступенем розвитку підшкірної клітковини у різних особин. Складок не утворює. У частини поголів’я рожева, в інших особин може бути пігментована по всьому тілу або тільки на ділянках з темним забарвленням шерсті.
Якоїсь однієї масті, типової для всіх представників породи, немає. Багато тварин чорно-білі з різним співвідношенням цих основних кольорів, але можливі інші масті (чорні, білі, сірі, коричневі з різними відтінками).
Шерсть у тварин у різних отарах може бути різною за якістю. У більшості особин вона середньої довжини і не має господарського застосування. Але деякі тварини короткошерсті, а частина поголів’я має довгу шерсть зі значною часткою пухового волосся, придатного для виготовлення ниток.
За напрямом продуктивності міотонічні кози ближче до тварин комбінованої та м’ясної продуктивності. Але серед них зустрічаються і особини, з вовни яких можна виробляти кашемір, або які мають відносно високу молочну продуктивність.
Зазвичай кози дають від 180 до 350 літрів молока за лактацію (в середньому це від 1,2 л до 2,3 л на добу). Тривалість лактації становить близько 150 днів. Лактаційна крива плавно спадає. Максимальний надій спостерігається у першій половині лактації та поступово знижується до її завершення.
Через те, що порода сформувалася в м’якому субтропічному кліматі, розмноження теннесійських кіз не пов’язане з настанням якогось певного сезону в природі. Незапліднені кози приходять в охоту будь-якої пори року з періодичністю 20–22 дні, поки не будуть продуктивно покриті і настане вагітність. Цапи також виявляють статеву активність весь рік. Після окоту, що пройшов без ускладнень, більшість маток знову приходить в охоту через три-чотири місяці.
Тривалість вагітності близько 148–154 днів. Пологи у більшості маток не вимагають допомоги з боку людини. Плодючість маток у різних отарах різна. У кози за один окіт може народитися від 1 до 4 козенят. Найчастіше народжуються двійні. Від батьківського стада, що складається зі 100 маток, за рік одержують 190–220 козенят.
Козенята народжуються міцними і вже через 15–20 хвилин встають на ноги та шукають вим’я матері. Розмір новонародженого козеняти залежить від живої маси його матері та кількості козенят. Зазвичай жива маса новонародженого становить близько 1,8–3 кг. Матки мають розвинений материнський інстинкт і піклуються про своє потомство.
Молодняк можна вирощувати під матками або відлучати відразу після народження і вигодовувати молоком із соски, а козу доїти. Тривалість періоду випоювання становить 3,5–4,5 місяця. При хорошій годівлі молодняк швидко розвивається. У 7–8 місяців він досягає розміру дорослої тварини і до 80% своєї максимальної живої маси.
Молодняк досить скоростиглий. Представники обох статей можуть бути використані для розмноження з дев’ятимісячного віку.
Міотонічні кози легко звикають до будь-якого способу утримання. Більшість любителів цієї породи їх утримують у приміщеннях з великим вигулом або випускають у денний час на обгороджені майданчики (двір, сад, присадибна територія, тощо). Вибір способу утримання залежить від кількості тварин, мети їх утримання, можливостей господарства і ще від багатьох інших чинників.
Непритомні теннесійські кози – цікаві тварини, варті уваги. Вони не підійдуть для утримання на великій товарній фермі, оскільки не мають певної цільової продуктивності. Але вони здатні бути окрасою обійстя або стати твариною-компаньйоном для тваринників-аматорів.
Успішного вам козівництва!
Чугуєвець Віталій.
Поділитись в соцмережах:
