Токсикоз бджіл

Як і будь-які інші тварини, бджоли здатні вражатися певними отруйними речовинами. Серед багатьох причин їх отруєння найчастіше трапляється токсикоз, спричинений нектаром і пилком отруйних рослин (пилконосів та медоносів), а також токсикоз, що з’являється внаслідок живлення бджіл падевим медом. Проте найнебезпечніше отруєння, здатне знищити цілі пасіки, виникає через застосування на полях токсичних засобів захисту рослин. Розглянемо всі ці випадки докладніше.

Далеко не всі рослини, тобто їхній пилок і нектар, є безперечно корисними для бджолиного організму. Деякі з них здатні завдавати різного ступеня шкоду як дорослим комахам, так і їхнім личинкам. Окрім рослин, добре відомих своєю токсичністю, є ще й такі, продукти яких можуть ставати отруйними за певних зовнішніх умов. Кількість отруйних та умовно отруйних рослин досить значна і об’єднує близько 35 родин ботанічної класифікації! З них найпоширеніші в наших широтах – це звіробій, жовтець, блекота, конвалія, чемериця, цибуля ріпчаста, живокіст тощо.

Окрім цукрів, води та інших компонентів, до складу нектару й пилку цих рослин входять речовини, здатні порушувати нормальний перебіг фізіологічних процесів в організмі комахи. Вплив деяких алкалоїдів є тимчасовим або несуттєвим, проте багато з них призводять до незворотних змін та загибелі комах.

Отруйний нектар рідко спричиняє миттєву загибель медоносних бджіл. Зазвичай смертельна дія отрути триває від кількох годин (чемериця) до кількох діб (блекота). Отрути діють на різні системи бджолиного організму й призводять до паралічів, збоїв в роботі дихальної системи, збудження, розладів травлення чи спазмів.

Для людей мед деяких отруйних медоносів (чемериці, багна, тої, азалії, рододендрону, лавру гірського та ін.) може бути небезпечним, у той час як зібраний на інших рослинах (болиголові, олеандрі, наперстянці, конвалії) є відносно нешкідливим продуктом.

Навесні часто можна спостерігати отруєння бджіл жовтцем їдким. Це трапляється, якщо під час його активного цвітіння поблизу відсутній будь-який інший взяток, і в межах продуктивного польоту бджоли ці рослини переважають. За наявності неподалік інших медоносів бджоли не збиратимуть пилок і нектар із жовтця.

Отруйним для бджіл є алкалоїд анемонол, що міститься в квітах рослини. Його дія призводить до того, що спочатку бджоли втрачають активність. Згодом вони вже не можуть літати, лише повзають на передній стінці вулика та по землі навколо нього. Потім отруєні комахи втрачають і цю здатність: бджоли сидять із розчепіреними крилами, черевце у них зменшене, а хоботки випущені. Через кілька днів отруєння призводить до того, що уражені бджоли гинуть. Залежно від ступеня ураження може загинути уся сім’я чи її частина.

Не менш небезпечною рослиною є блекота чорна. Ознаки отруєння її пилком і нектаром спочатку проявляються у бджіл надмірною агресією: комахи не дають оглядати вулики, можуть безпідставно атакувати людей і свійських тварин, що опинилися поблизу пасіки. Така поведінка зберігається кілька днів, зазвичай 5–6, після чого значна кількість бджіл гине, а решта втрачають активність. Комахи, що вижили, одужують без будь-якої допомоги з боку людини через 14–20 днів від початку отруєння. 

Звичайна цибуля, яку ми вживаємо, також є токсичною для бджолиного організму. Небезпеку для комах становлять її ефірні олії, що містяться в усіх частинах рослини, зокрема в цибулевому нектарі. Саме ефірні олії зумовлюють гострий, різкий запах цибулі.

Після вживання нектару та пилку рослини у бджіл виникає сильний розлад травлення, відбуваються патологічні зміни в стінках кишківника, змінюється склад гемолімфи. Трутні різко втрачають статеву активність, матки скорочують або повністю припиняють яйцекладку (залежить від ступеня отруєння). Відкритий розплід частково гине. Внаслідок загибелі та розкладання частини розплоду, який робочі бджоли не встигають виносити через власну ослабленість, з ураженого вулика виходить специфічний гнильний запах.

Лікарська рослина чемериця біла також може спричинити отруєння медоносних бджіл. У її нектарі та пилку міститься кілька алкалоїдів, які впродовж короткого часу (за кілька годин) викликають параліч комах. Молоді бджоли зазвичай гинуть, старі здатні виживати.

Мед, до якого потрапив нектар із чемериці, отруйний і для людини. У теплокровних алкалоїд вератрин навіть у незначних дозах спричинює сильні скорочення гладкої мускулатури. Ступінь небезпеки отруйного меду для організму людини залежить від індивідуальної чутливості та його концентрації в загальній медовій масі.

Найбільш небезпечним є монофлорний мед з отруйних рослин. Вживання близько 100 г такого продукту викликає шлункові спазми, як наслідок – рвоту. Від спазмів кишківника виникає пронос. Спазми судин супроводжуються блідістю, інколи ж посинінням обличчя. З появою таких симптомів потерпілому краще звернутися до лікувального закладу.

Нектар і пилок багна звичайного здатні спричинити параліч м’язів дихальної системи й викликати порушення перистальтики середньої та задньої кишки у бджіл. Такий вплив часто завершується загибеллю більшості робочих комах за 2–5 днів. 

За певних умов отруйними можуть сати нектар і пилок навіть цілком безпечних медоносів. Наприклад, скошена гречка виділяє нектар, що викликає у бджіл стан, який нагадує сп’яніння. Комахи втрачають орієнтацію у просторі, в них порушується координація, з’являється озлобленість, що згодом змінюється відчутним пригніченням. Проте здебільшого цей стан минає до завершення світлового дня.

Деякі погодні умови можуть зробити отруйним і нектар липи. Після його збирання та вживання старі комахи вражаються паралічем і втрачають здатність до польоту. У частини бджіл-збиральниць цей стан згодом проходить, але решта бджіл гине.

В умовах сильної посухи під час цвітіння отруйний нектар продукує каштан. Дорослі бджоли, що збирали його, гинуть з ознаками паралічу чи судом, а розплід у разі виживання виводиться з помітними зовнішніми спотвореннями: короткокрилістю або повною відсутністю крил, викривленням, недорозвиненістю ніг, укороченим тілом тощо. Молоді матки, які вигодовувались отруйним кормом, виявляються нездатними до запліднення і сіють тільки трутневий розплід, через що є непридатними для господарського використання.

Як же діяти власникові пасіки в разі виникнення такої загрозливої ситуації? Встановити справжню причину розладів у бджіл можна, скориставшись послугами ветеринарної лабораторії. Для аналізу потрібно не більше 100–150 г свіжого наприску й кілька загиблих чи уражених бджіл.

Пробу нектару необхідно щільно закупорити в скляній тарі, яку потім обгорнути темним папером чи тканиною. Одночасно слід подбати про пасіку: утеплити вулики, забрати у бджіл весь свіжий наприск і дати їм цукровий сироп (1:1) або розкриті повномедні рамки з кормом неотруйного походження. 

Проте легше й дешевше буде запобігти проблемі, ніж потім спішно її вирішувати та отримувати збитки. Для профілактики отруєнь рекомендується постійно контролювати наявність отруйних медоносів у радіусі 4–5 км навколо місця розташування пасіки та знищувати їх, щоб запобігти цвітінню цих рослин.

Якщо ж таких медоносів надто багато, то з появою на них квітів можна практикувати підгодівлю бджіл цукровим сиропом (1 : 3) або вдатися до вимушеної кочівлі з потенційно небезпечної місцевості. 

Крім нектарного та пилкового бджолам може дуже зашкодити падевий токсикоз. Падь – це цукровмісні виділення деяких комах (наприклад, червців, попелиці) або рослин (липи, верби, осики, дуба, берези, вишні, бузини, сливи та ін.). Падь виділяють тридцять один вид дерев, двадцять три види трав’янистих рослин та близько сімдесяти видів комах. Різні види виділяють її в різний час протягом сезону, з травня до жовтня. Тобто знайти падь практично будь-якої льотної пори року для бджіл зовсім неважко. Але найінтенсивніше вона виділяється в суху, спекотну погоду.

За відсутності повноцінного взятку бджоли охоче збирають цю солодку росу з листя рослин і несуть її до своїх вуликів. Мед з паді найчастіше має дуже темний колір. Зібрана падь з листяних видів дає мед бурого кольору, з хвойних – зеленкувато-бурий, з паді попелиць утворюється майже чорний мед.

Продукту властива густа й тягуча консистенція, аромат у нього або дуже слабкий, або повністю відсутній. Смак падевого меду солодкий, без нудкості, з гіркуватим присмаком. Кристалізується він дуже повільно, у деяких випадках лише загусає, але повністю не кристалізується зовсім, а іноді розшаровується на густий осад і рідкішу верхню частину.

До складу падевого меду входять чимало корисних для людини речовини. Вміст складних цукрів та мінеральних солей у ньому вп’ятеро більший, ніж у будь-якому квітковому меді, а за кількістю декстринів падевий мед перевищує традиційний продукт у 2,5 рази. Але для бджіл така концентрація не тільки не корисна, а й у більшості випадків викликає сильне отруєння. Особливо це небезпечно, якщо частка падевого меду в запасах корму, призначеного для зимівлі, є досить значною. Багато з цих речовин бджоли не здатні перетравити, а деякі для них токсичні. 

Небезпека падевого меду для бджіл полягає ще й у тому, що в ньому міститься в 8,5 разів більше зольних елементів, ніж у квітковому, зокрема в 12,5 разів більше калію. Процес перетворення паді на мед призводить до сильного фізіологічного зносу бджолиного організму.

Живлення падевим медом також є значним навантаженням для бджіл. Вживання його в зимовий період призводить до того, що в кишечнику у комах накопичується надлишкова кількість неперетравлених відходів. Ректальні залози не можуть захистити бджіл від шкідливих наслідків переповнення товстої кишки каловими масами.

Якщо в цей час бджоли позбавлені можливості здійснити обліт (відсутність відлиги, короткої зими, ранньої весни тощо), то найчастіше вони уражаються нозематозом. Такі обставини дуже негативно впливають на загальні результати зимівлі. 

У бджолиних сім’ях, що страждають на падевий токсикоз, прослуховується неспокійне дзижчання. У вулику підвищується вогкість, закисають залишки корму, утворюється значна кількість підмору. І без того складна ситуація посилюється порушенням вентиляції через закупорку (повну або часткову) нижнього льотка підмором. Такі сім’ї виходять після зимівлі дуже ослабленими, або навіть зовсім не доживають до весни.

Значна кількість паді в зимових запасах кормів іноді призводить до ураження яєчників та яйцепроводів у бджолиних маток. Як наслідок, матка стає зовсім неробочою, або дуже скорочує свою продуктивність. Проте страждають бджоли від вживання паді не лише в зимовий час, а й у період медозбору.

Визначити влітку, що вони несуть до вулика падь – дуже непросто. Домішок паді у квітковому меді визначається лише в лабораторних умовах. Щоб зробити такий аналіз, знадобиться 100 г стільників, наповнених медом, які вирізують із трьох рамок таким чином, щоб туди потрапила верхня, середня та нижня частина рамки. Пробу щільно закривають у скляній тарі та маркують із зазначенням номера вулика і дати відбору.

Але й без лабораторних висновків деякі ознаки мають привернути увагу бджоляра. По-перше, це приріст ваги вулика і свіжий наприск на рамках. По-друге, це активний літ окремих сильних сімей у спеку. І все це спостерігається в ситуації, коли поблизу немає достатньої кількості квітучих медоносів, що могли б забезпечити продуктивний взяток. По-третє, біля льотків цих вуликів і на землі під ними лежить багато мертвих та ослаблених робочих бджіл. Черевце в живих комах збільшене, а рухи їх незграбні. У перші два дні сім’я, вражена падевим токсикозом, демонструє підвищену агресивність, згодом – майже не реагує на огляд рамок пасічником. По-четверте, активні сім’ї швидко слабнуть. Під час огляду живі бджоли не здатні утримуватись на рамках і опадають з них.

Якщо зимового часу хвороба протікає переважно в хронічній формі, то влітку бджоли-збиральниці хворіють на падевий токсикоз зазвичай у гострій формі. Його перші ознаки з’являються в комах вже через 48 годин після вживання паді. Спочатку бджоли поступово втрачають здатність літати, потім зовсім перестають пересуватись і гинуть з початку третьої й на завершення шостої – сьомої доби. 

Перебіг хвороби та смертність бджіл залежать від частки паді у загальній кількості корму та її складу. У разі незначного відсотку вмісту паді відбувається скорочення тривалості життя бджіл, і зазвичай проблема лишається поза увагою бджоляра. Вилікувати бджіл, вже уражених падевим токсикозом, неможливо. Але полегшити ситуацію допоможе постійна наявність у напувалках на території пасіки питної води та підгодовування вражених сімей цукровим сиропом.

Безперечно, набагато ефективніше профілактувати виникнення падевого токсикозу. Найвигідніший та найбільш простий спосіб запобігти збиранню паді бджолами – це правильна організація кочівель до медоносів впродовж усього теплого періоду. (До того ж кочівля ще й запобігає роїнню!) За наявності взятку квіткового нектару бджоли не збирають падь. Інший, більш витратний спосіб – це висівання культурних медоносів з різними строками цвітіння з таким розрахунком, щоб після завершення цвітіння одного поля одразу починало цвісти інше.

Найбільш вдалим є використання таких культур як гречка, фацелія, еспарцет, соняшник. Якщо знати точні строки початку й завершення різних фаз вегетації медоносних культур, то розрахувати календар посівів нескладно. Наприклад, фацелія зацвітає через 40 днів після висіву та цвіте близько трьох тижнів. Якщо сіяти її з початку весни до серпня, з проміжками 14–20 днів, то можна забезпечити безперервний взяток з квітів рослини протягом 3-х місяців, від середини червня до кінця вересня. 

Таким же чином можна забезпечити постійний взяток і за допомогою інших рослин. Якщо ж немає можливості здійснити ні перший, ні другий варіанти, то бджіл відволікають від збирання паді способом підживлення сиропом.

У разі виявлення паді в зимовому запасі або при виникненні такої підозри, цей корм краще замінити рамками з якісним квітковим медом, або ж дати бджолам цукровий сироп. Навесні бджіл, що зимували на падевому меді, потрібно виносити із зимівника якомога раніше, щоб за першої нагоди дати їм можливість здійснити обліт.

Падевий і нектарний токсикоз, внаслідок яких бджолині сім’ї гинуть чи слабнуть – це серйозна загроза для пасіки. Але найнебезпечнішими для бджіл є отруєння хімічними сполуками, що використовуються в агрономії. Спрогнозувати їх дуже складно, а ефективно захистити комах практично неможливо.

Агрохолдинги, садівники-аматори, дрібні фермери рідко попереджають пасічників про обробку своїх полів і садів. А навіть якщо й попередять, то що робити бджоляреві? Закривати льотки та не випускати бджіл у поле пять – сім днів, поки основна частина отрути виведеться з оброблених рослин? Чи постійно кудись переїжджати? Ні те, ні інше реалізувати практично неможливо! А заборонити землевласникам користуватись агрохімікатами пасічники не мають права.

Масові та майже регулярні останнім часом отруєння бджіл гербіцидами, інсектицидами, фунгіцидами й іншими засобами захисту сільськогосподарських рослин завдають величезної шкоди не тільки пасічникам, а й самому сільському господарству. Крім недоотримання товарної продукції на пасіках, масова загибель бджіл спричиняє втрату врожайності багатьох важливих сільськогосподарських культур, запилення яких здійснюють саме ці комахи.

Хімічні речовини, що застосовуються людиною для різних цілей, можуть діяти на бджіл безпосередньо, а можуть потрапляти в нектар і пилок оброблених рослин, якими живляться бджоли. Усі препарати за способом проникнення в організм комах можна умовно поділити на отрути контактної та кишкової дії. Отрути кишкової дії чинять отруйний вплив внаслідок потрапляння в організм бджоли через систему травлення. Отрутам контактної дії для цього достатньо потрапити на поверхню тіла комахи або бути в складі повітря, яким вона дихає.

Більшість отрут зменшують рівень своєї токсичності зі зростанням температури довкілля. Що холодніше, то важче протікає отруєння у комах. Стійкість бджіл до впливу отрут підвищується в умовах їх повноцінного живлення. Особливо важлива в цьому випадку достатня кількість білкового корму. Найнебезпечнішими для бджіл та інших комах-запилювачів є весняні обробки з використанням авіації або аерозольних генераторів.

Усі отрутохімікати за токсичністю поділяють на чотири класи, де перший клас – найнебезпечніший, а четвертий найменш отруйний. Виробники зазвичай вказують клас токсичності препарату на упаковках. Ось кілька прикладів назв препаратів, які часто використовуються на наших полях і становлять небезпеку для бджіл.

Препарати першого класу токсичності: Актара, Адоніс, Данадім, Рогор-С, Базудин, Оксихом, Карате, Штеф-Альфа-Цип, Кінмікс, Карбофос, Семпай, Таран, Ф’юрі, Ципі, Циткор, Шерпа, Суми-альфа, Лептоцид, Шарпей, Хлорофос. 

Преперати другого класу токсичності: Фастак, Фітоверм, Децис, Децис-екстра, Регент. 

Препарати третього класу: Гренч, Димілін, Фуфанон, Моспілан, Банкол, Тітл та інші. 

Четвертий клас: Маврик,  Інсегар (25%), Ортус (5%), Нісоран (10%), Неорон (50%), Вірин-ЕНШ, Золон. 

Усі класи препаратів небезпечні. Найтоксичніші вбивають робочих бджіл-збиральниць майже відразу, і вони не встигають долетіти до своїх вуликів, щоб принести розплоду та внутрішньовульовим бджолам отруйний нектар і пилок. За таких обставин гинуть лише льотні особини, матка й молоді бджоли залишаються неушкодженими, але загалом сім’я помітно слабшає.

Менш токсичні препарати діють на комах не так агресивно. Отруєні корми потрапляють у вулик, після чого використовуються для живлення всієї бджолиної сім’ї. У цьому разі різною мірою страждають особини різного віку, зокрема й матка. Залежно від дози потрапляння та рівня токсичності конкретного препарату сім’я може або загинути, або значно послабшати. Зовні отруєння виглядає як зниження або повне припинення льоту бджіл та присутність на землі біля льотків значної кількості мертвих особин.

Допомогти бджолам у разі отруєння пестицидами складно, бо специфічні протиотрути для комах поки ще не створені, але полегшити стан сім’ї можна підживленням бджіл цукровим сиропом (1 : 2) з розчиненою в ньому (розчиняти потрібно лише після витигання!) аскорбіновою кислотою (0,05–0,06%). Також необхідно вилучити в уражених сімей усі рамки з наприском і свіжозібраним пилком.

Весь зайвий, не обсиджений робочими бджолами розплід слід переставити в інші сім’ї, щоб він не захворів і не голодував у вулику, ослабленому отруєнням. У разі незначних токсикозів (якщо загибель робочих бджіл не перевищує 15–20% від їх початкової кількості) для підвищення опірності бджіл та санації вулика можна використовувати водний розчин перманганату калію в концентрації 0,04%, з розрахунку 10 мл розчину на одну рамку.

Якщо у вас виникли питання за темою цієї статті, їх можна поставити на нашому форумі.

Віталій Чугуєвець