Будь-яка діяльність людини орієнтована на досягнення необхідного результату. Метою виробництва меду є отримання товарної продукції та її реалізація за прийнятною для виробника ціною.
Робота бджоляра вимагає чимало зусиль і часу, а сам продукт здавна вважається метафоричним, – вирази, в яких є згадка про мед, широко вживаються в нашій мові, а прислів’я, пов’язані з ним, добре відомі й донині.
Мед асоціюється з позитивними емоціями та є еталоном чогось смачного, приємного, бажаного й цінного. Слова «мед» та «медовий» часто вживають, щоб підкреслити позитивну якісну ознаку предмету.
А ще мед має чимало лікувальних властивостей. Його рекомендують не лише для щоденного вживання, але й застосовують як засіб для лікування багатьох захворювань (про властивості різних сортів меду докладніше можна дізнатися тут).
Тому цілком логічно, що продукт, який користується великим попитом, має й високо цінуватись. А ті, хто вміють його добувати, повинні отримувати гідну платню за свою працю. Проте насправді не все відбувається так, як було б розумно і справедливо.
Ось і добігає кінця пасічний сезон. Бджоли вже підготовлені до зимівлі, а мед відкачаний і готовий до реалізації. Та зробити якісний продукт – це лише половина справи. Не менш складно продати його за вигідну ціну.
Бджолярі, що мають невеликі пасіки (до 20 вуликів), займаються бджільництвом як хобі. Вони продають надлишки виробленого меду сусідам чи знайомим, тому зазвичай порівняно швидко збувають свою продукцію і не стикаються з труднощами під час її реалізації.
У роздріб ціна на мед завжди стабільно висока, особливо якщо бджоляр торгує своїм продуктом вже багато років і встиг набути хорошої репутації серед покупців.
Труднощі з реалізацією виникають у професійних пасічників, що мають багато бджолосімей. Для них бджільництво є основним видом діяльності, і саме продаж меду забезпечує їм основний заробіток.
Продати кілька тонн солодкої продукції роздрібним способом за високою ціною фізично нереально. Тому доводиться продавати мед оптом. Оптова ціна значно відрізняється від роздрібної. Рік у рік вона залишається стабільно низькою, внаслідок чого знецінюється робота бджолярів, а медовий бізнес перетворюється на нерентабельну справу.
Якщо навести конкретні дані, то зараз, на початок листопада 2022 року, закупники пропонують 56–58 грн за 1 кг соняшникового меду. До того ж рівень їх обізнаності в сортах цього продукту не надто високий, і майже будь-який мед закупники визначають як соняшниковий, окрім рідкісних винятків з акацієвим, а іноді й липовим.
Продати мед з різнотрав’я за іншою ціною, відмінною від пропонованої ціни на соняшниковий мед, практично нереально. У перерахунку на літри ця різниця складає близько 79,8 грн, що становить приблизно половину роздрібної ціни продукту. Такою ж ціна була й рік тому, до війни, коли курс долара був значно нижчим, а ціни на решту продуктів теж були приблизно вдвічі меншими.
Складається незрозуміла ситуація: все дорожчає, а продукція бджоляра – ні! Звичайно ж, така оплата праці не влаштовує виробників меду, але їм нема куди подітися і доводиться продавати мед за тією ціною, яку пропонують закупники.
І це не через високі фінансові амбіції пасічників чи звичайну жадібність. Ні, річ у тім, що мед бджоляру дістається не безкоштовно. Щоб його отримати, пасічник вкладає чималі кошти у свою пасіку, і ці вкладення формують собівартість готової продукції.
Собівартість складається з усіх витрат, пов’язаних із виробництвом. Якщо говорити конкретно, то це закупівля та амортизація обладнання, матеріалів (зокрема сітки, комбінезону, воскотопки, вощини, медогонки, димаря, стамесок, пасічних ножів, захватів для рамок, самих рамок, пристроїв для вощіння та розпечатки рамок, дроту, дерева, цвяхів, нуклеусів, вуликів, платформ, підставок під них), ремонт пасічного будиночка, амортизація автомобіля, паливно-мастильні матеріали для різних транспортних засобів, що використовуються для кочівлі та інших пасічних потреб (генератора для забезпечення електрикою в польових умовах під час кочівлі), оплата праці помічників, задіяних для відкачування меду або на завантаженні-розвантаженні вуликів під час кочівель, закупівля племінних маток, закупівля цукру для осіннього підгодовування бджолиних сімей, закупівля ветеринарних препаратів для планових профілактичних обробок пасіки згідно з календарними строками та багато іншого.
З урахуванням усіх цих затрат собівартість одного літра меду становитиме близько 70–75 грн. І це ще ми не беремо до уваги роботу пасічника, основну (безпосередньо із бджолами) та побіжну (зокрема збивання рамок, ремонт вуликів, платформ, вощіння рамок, перетоплювання воску, підтримання чистоти й порядку на території пасіки, розвідка місць для кочівлі, облаштування тимчасового майданчика та житла на новому місці тощо).
Як бачимо, витрати у бджоляра є, і вони чималі. Тому низька закупівельна ціна на мед ставить пасіку на межу фінансового, а отже, і фізичного виживання. Чому ж оптова ціна настільки низька?
Оптові покупці – це фірми-експортери, що займаються реалізацією українського меду за кордон. На території України їх налічується близько 60–80 шт., і всі вони конкурують одна з одною. У попередні роки їх кількість сягала до 108 й більше.
Виробничі можливості цих фірм сумарно становлять близько 120 тисяч тонн на рік, але за фактом вони скуповують, переробляють (перевіряють лабораторно, декристалізують, перемішують та фасують у велику, готову до перевезення тару) та вивозять за межі України не більше 70–80 тисяч тонн.
Ціна на мед в розвинутих країнах є достатньо високою. На іноземних сайтах можна побачити різні показники. Наприклад, з оголошень про реалізацію меду оптом, розміщених на сайті Flagma, найдешевше мед із різнотрав’я коштує в Болгарії, де його ціна становить 5,5 левів, що на наші гроші дорівнює приблизно 85 грн/кг. У Польщі такий же мед вартує 25–30 злотих (167 грн/кг). У Німеччині оптова ціна продукту досягає близько 4 євро за 1 кг. В Аргентині оптова ціна на мед складає приблизно 300 песо/кг, що дорівнює 3,04 долара. А найвища ціна на мед із різнотрав’я спостерігається в Канаді, де вона зростає до 7 доларів за 1 кг.
Вочевидь, вартість меду за кордоном, куди його і продають вітчизняні експортери, не така вже й низька. То чому ж нашим пасічникам закупники пропонують ціну, що ледве покриває собівартість товару? Тут є кілька причин.
Перша і, на мій погляд, найвагоміша – це те, що українські бджолярі низько оцінюють свою працю. Вони готові віддавати мед майже за будь-яку ціну, яку пропонують закупники. Парадоксально звучить, але бджолярі й самі не вірять у те, що за їхню продукцію хтось заплатить гідну ціну!
Звичайно ж, є й меншість, яка не поспішає якомога швидше позбутись відкачаного меду в серпні-вересні, а притримує його до зими, в очікуванні вигіднішої цінової пропозиції. Та на загальну ситуацію ця обставина майже не впливає.
Ціна дійсно може зрости на кілька гривень, бо експортерам мед потрібен цілий рік, а до січня основна маса продукту вже скуплена ними раніше. Проте вони все одно пропонують зовсім не ту ціну, яка могла б вважатися прийнятною для бджолярів.
Друга причина низьких закупівельних цін на мед – це те, що бджолярі роз’єднані. Вони не виступають єдиною монолітною силою в переговорах із закупниками. Кожен намагається вирішити проблему наодинці, тому не може диктувати свою ціну, а змушений погоджуватися з умовами, запропонованими оптовиками. Оптовики ж – навпаки, значно краще згуртовані та набагато ефективніше координують свої дії.
До речі, варто окремо зупинитись на умовах закупівлі, бо вони також дуже невигідні для бджолярів.
Процедура закупівлі виглядає так: бджоляр домовляється про місце та час передачі меду з оптовим закупником (зазвичай це відбувається вдома у бджоляра). На початок зустрічі у бджоляра-продавця мають бути підготовлені усі необхідні документи: ксерокопії паспорта, ідентифікаційного коду, паспорти на пасіку та довідки з місцевої ради про наявність у нього пасіки.
Якщо сторони укладають договір про купівлю-продаж, то представники фірми-покупця забирають мед у тарі продавця, дають йому гроші та їдуть. Але за умовами договору продавець не має права розпоряджатися отриманими коштами, поки компанія-покупець не зробить лабораторні дослідження якості придбаного меду. Цей процес займає приблизно 2 тижні.
Якщо якість товару влаштувала покупця, то порожню тару він обіцяє повернути протягом кількох місяців після факту закупівлі. Причому ніякої відповідальності за збереження тари він не несе. Більше того, в деяких договорах навіть прописано, що до 10% її кількості може бути пошкоджено чи навіть зовсім знищено в процесі транспортування без будь-якої компенсації з боку закупника.
Немає також жодної гарантії, що бджоляр отримає назад саме свою тару, а не чиюсь чужу. При поверненні тару із залишками меду на її стінках знову зважують, і бджоляр повертає покупцю гроші за цю вагу.
Якщо ж якість меду з якихось причин покупця не влаштувала (через присутність антибіотика, надмірну вологість, низький рівень діастази тощо), то він повертає мед продавцю і забирає назад гроші. У цьому разі також немає ніякої гарантії, що бджоляр отримає назад саме свій мед. Переплутати щось на складі під час роботи зі значною кількістю продавців і товару дуже легко.
Договір складений таким чином, щоб максимально захистити покупця, а бджоляреві-продавцю вносити свої пункти чи щось змінювати в ньому (договір же означає, що сторони домовляються) – не дозволено. Закупники непохитні – або погоджуєшся на їхні умови, або ж угоди не буде.
Третя причина низької оптової ціни спровокована самими експортерами. Внаслідок конкуренції, що відбувалась між ними впродовж кількох років на європейському ринку, вони поступово збили ціну на український мед приблизно на 38–40%. Обвалили й уклали там на цих умовах контракти, а тепер змушені їх виконувати, купуючи мед за найнижчою ціною, щоб якось залишатися на плаву. Тобто вони зробили бджолярів заручниками своїх зобов’язань перед закордонними партнерами.
Зазвичай виробникам меду вони обґрунтовують таку ціну не своїми недалекоглядними діями, а тим, що наш мед низької якості, що він нікому не потрібен, що він технічний, а не харчовий, що соняшниковий мед не користується попитом, що логістика та оформлення документів занадто дорого коштують і т. ін.
Аргументи, звісно, не мають нічого спільного з реальністю хоча б тому, що взагалі не існує такого терміну як «технічний мед». Якщо мед натуральний і відповідає вимогам якості (а закупники за цим дуже пильнують і беруть тільки той, який відповідає), то він харчовий і може бути використаний для продовольчих цілей без застережень та обмежень.
Якби твердження, що «наш мед нікому в Європі не потрібен» було правдою, то експортери не купляли б його у пасічників. Про низькосортність соняшникового меду теж можна аргументовано посперечатись, бо саме цей сорт меду краще за інші виводить з людського організму радіонукліди, важкі метали та інші токсичні речовини. До 1986 року Японія закуповувала в нас чимало соняшникового меду, щоб використовувати його в харчуванні свого населення, яке живе неподалік від місць ядерних бомбардувань.
А щодо логістики та оформлення документів, то частка правди в цьому є, оскільки вартість пального зараз значно зросла. Проте є й інший бік цієї солодкої медалі, який закупники замовчують – через війну Європа значно спростила умови ввезення нашої сільськогосподарської продукції на свою територію. Квоти на мед та ввізне мито скасовано, можна ввозити будь-яку кількість і не платити за це митний збір. Усе це підвищує рентабельність роботи фірм-експортерів.
Що ж робити бджоляреві в таких умовах, щоб і надалі не віддавати свій якісний продукт за безцінь? По-перше, усвідомити, що сама по собі ціна не зросте, що закупники зацікавлені в низькій ціні і ніхто нічого міняти не захоче.
Змінити цю ситуацію можна лише в тому разі, якщо проявити свою активну позицію і змусити закупників платити більше. Найбільш перспективний шлях – це об’єднуватись з іншими пасічниками, формувати великі партії меду та виступати єдиним суб’єктом у спілкуванні з фірмами-експортерами, нав’язуючи їм свої правила співробітництва у цій сфері.
Жоден бджоляр поодинці не зможе диктувати свої умови потужнішій організації експортерів. Тому чим більше учасників буде в об’єднанні пасічників, тим вагомішим виявиться їхнє слово в дискусії про ціну на мед. Звичайно ж, лише кілька бджолярів із навколишніх сіл погоду на ринку не зроблять, а от об’єднання масштабом хоча б в одну адміністративну область могло б впливати на ціну як мінімум у своєму регіоні.
Створена в нашій країні для допомоги бджолярам організація «Спілка пасічників України» та її обласні філії не займаються, на жаль, цими питаннями і не планують ними займатись, обравши роль фактично декоративної структури. Хоча саме вони могли б стати реальною силою для захисту інтересів бджолярів та реальним об’єднувальним центром пасічників України, здатним вирішити багато питань, зокрема й найголовнішого – заробляння грошей.
Обговорити цю тему можна на нашому форумі або ж у коментарях під статтею.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
