Українська верхова порода коней

Серед багатьох успіхів українських вчених-зооінженерів у племінній справі слід насамперед відзначити створення української верхової породи коней.

Робота з її виведення розпочалась одразу після завершення Другої світової війни. Тоді країна відчувала гостру нестачу в конях верхово-запряжного типу. А з 1953 року, коли в Україні почався розвиток кінного спорту, створення верхової породи стало особливо актуальним.

Щоб отримати коней універсального спрямування, в племінній роботі використовували представників чистокровних та напівкровних порід коней, які потрапили на українські кінні заводи як військові трофеї. Основою нової породи послужило місцеве поголів’я верхових коней і ті тварини конезаводів Луганської області, яких вдалося зберегти під час війни.

Загалом у племінній роботі було задіяно не менше 11 порід, з яких найбільший вплив на зовнішні та робочі характеристики української верхової справили ганноверська, тракененська, угорська та інші. Внаслідок складного схрещування конярі сформували українську породну групу, яка відповідала більшості з намічених цілей.

На базі популяції української породної групи був створений і спеціалізований верховий кінь для потреб кінного спорту, здатний досягати високих результатів на міжнародних спортивних змаганнях. Метою конярів було отримання дуже жвавих, рухливих, граційних тварини з неабиякою зовнішністю.

До схрещування та племінної роботи залучалися представники найкращих верхових порід: арабська, англійська чистокровна верхова, ахалтекінська та російська верхова породи. В результаті тривалої селекційної роботи, заснованої на численних випробуваннях робочих якостей та оцінці показників екстер’єру, наприкінці 80-х років ХХ століття було отримано однорідну групу тварин з потрібними властивостями.

Офіційну реєстрацію українська верхова як самостійна порода отримала 1990 року. В її створенні брали участь Дніпропетровський, Деркульський, Олександрійський, Харківський, Лозівський, Ягольницький кінні заводи та науково-дослідний інститут тваринництва Лісостепу й Полісся.

В українській верховій породі розрізняють 6 ліній, що ведуть свій родовід від видатних жеребців, 2 родинні групи та 15 родин від видатних кобил. Нині розведенням коней цієї породи займаються на 11 кінних заводах та кількох племінних фермах, що знаходяться як на території України, так і за її межами. У складні для України 90-ті роки ХХ століття значну кількість кращого поголів’я було вивезено за межі країни, зокрема й до високорозвинених країн.

Представники української верхової породи багато разів ставали переможцями різноманітних кінноспортивних змагань і виставок. Понад 300 разів вони оголошувалися призерами й переможцями на міжнародних змаганнях, зокрема на Олімпійських іграх. Дванадцять разів в історії кінноспортивних змагань різного рівня всі призові місця займали представники української верхової породи.

Наразі значна частина поголів’я знаходиться в Україні, Польщі, Білорусі. Загальна його кількість становить близько 10 тисяч голів.

Український верховий кінь характеризується середніми розмірами, будовою тіла вираженого верхового типу, гармонійними пропорціями та міцною чи міцною-сухою конституцією. Тварини цієї породи мають врівноважену нервову систему, доброзичливі по відношенню до людей та інших коней, розумні, легко дресуються і придатні до використання в будь-якому з кінно-спортивних напрямків, таких як стрибки, конкур, триборство тощо.

Висота в загривку дорослих тварин становить від 163 до 165 см. Коса довжина тулуба – близько 164–166 см. Обхват грудей – близько 191 см. Обхват п’ястку – 21 см. Жива вага – близько 500 кг.

Статевий диморфізм присутній, але виражений слабо, різниця в живій масі та зрості у представників різних статей незначна. В кобили, що багато разів жеребилася, може розвинутися м’якість спини.

Голова в коней української верхової породи невелика, пропорційна до тіла, легка, з прямим профілем та довгою потиличною частиною. Лицьова частина трохи видовжена. Лоб вузький, короткий. Вуха маленькі, вузькі, стоячі, рухливі. Очі виразні, великі, темні, зі щільно прилеглими повіками. Ніздрі широкі, рухливі. Шия довга, тонка, мускулиста, високо поставлена. Грива не пишна, чубчик добре розвинений.

Загривок високий, довгий. Лопатки довгі, косо поставлені. Спина рівна, з улоговинкою за пахолком, коротка, мускулиста, вузька. Поперек вузький і короткий. Круп округлий, довгий, трохи звислий. Груди помірно широкі та глибокі, ребра довгі, косо поставлені. Грудна клітка об’ємна. Живіт підтягнутий, невеликий.

Хвіст негустий, середній завдовжки. Кінцівки довгі, сухі, тонкі, правильно поставлені, з міцними суглобами та рельєфною мускулатурою. Плечі м’язисті й довгі. Бабки довгі, поставлені під правильним кутом. Копита вузькі, міцні. Ноги не оброслі, без щіток та начісів.

Шкіра тонка, еластична, без складок, крізь неї проглядають рельєфні м’язи та судини. Шерсть коротка, негуста, гладко прилегла, блискуча. Найпоширеніші масті: ворона, каракова, гніда, руда.

Типовий алюр – енергійний, пружний чвал (галоп). Показники жвавості на коротких дистанціях (до 2,8 км) складають в середньому 960 м/хв. На довгих дистанціях (понад 3 км) – до 900 м/хв.

Представники цієї породи середньостиглі. У спортивних змаганнях тварин використовують після досягнення ними трирічного віку.

Плодючість кобил української верхової породи також середня. За рік від 100 маток отримують 82–85 лошат. Благополучне жереблення (без післяпологових ускладнень) спостерігається приблизно у 81,3% кобил. Лошата народжуються вагою близько 30 кг. Кобили мають сильно розвинений батьківський інстинкт. Молочність маток досить висока, що дозволяє молодняку швидко зростати та розвиватися. За рік маса молодняку зростає в 6–7 раз.

Найкращим способом вирощування молодняку є пасовищне утримання в загальному табуні. У таких умовах лошата не тільки добре розвиваються фізично, але й успішно соціалізуються, формують правильне, поважне ставлення до людини.

Тривалість життя представників української верхової породи становить близько 30 років. Кобили зберігають здатність до розмноження впродовж 18–20 років. Час спортивного використання цих коней залежить від специфіки роботи. Тварини вимогливі до якості корму та умов утримання.