Тваринники Киргизстану вивели нову породу овець, що відрізняються особливо великими розмірами тіла і вагою, яку назвали «Арашан». Нещодавно її офіційно зареєструвало Міністерство сільського, водного та регіонального розвитку Киргизстану.
У країнах Азії вівці – одні з найважливіших і найбільш поширених свійських тварин. Шерсть, шкури, м’ясо, курдючний жир, молоко, сир – ось далеко не повний перелік продукції, одержуваної місцевими жителями від овець. Тому не дивно, що в кожній країні азійського регіону існує по кілька порід цих тварин, багато з яких добре пристосовані до суворих умов гір, степів, напівпустель і мають ряд унікальних ознак. Робота над створенням нових, ще більш витривалих і продуктивних, порід і породних типів ведеться і зараз. Так, результатом багаторічних зусиль тваринників Киргизстану стала киргизька м’ясо-сальна порода «Арашан».
Новий тип овець в республіці почав формуватися з кінця 1970-х років. Тоді завезених із сусіднього Таджикистану баранів древньої гіссарської породи стали схрещувати з місцевими грубошерстими вівцями.
У перших двох поколіннях використовували поглинальне схрещування, спрямоване на збільшення у потомства частки крові гіссарської породи, яка виступає в ролі поліпшуючої для місцевого поголів’я. Згодом серед отриманих таким чином помісей відбирали тварин з найбільш вдалим поєднанням господарсько-корисних ознак вихідних порід. Надалі їх розводили «в собі», тобто вже без використання нових чистокровних гіссарских плідників.
Таку схему застосовували професійні селекціонери. Але, оскільки помісі прижилися і в отарах місцевих жителів, не можна виключати й інших варіантів схрещування. Що б там не було, але і вчені, і тваринники-практики робили ставку на великих, витривалих тварин м’ясо-сального типу. І результат виявився вражаючим: за чотири десятиліття була виведена порода, що зовні нагадує гіссарську, проте також має відмінності. А свою назву вона отримала від населеного пункту Арашан Чуйської області, де зосереджена значна частина племінного поголів’я.
До реєстрації арашанів гіссарські вівці вважалися найбільшою породою цього виду сільськогосподарських тварин. Гіссарські барани досить часто досягають живої маси 190 кг. Найбільша відома вага представника цієї породи – 212 кг. Щоправда, цей рекордний показник був досягнутий близько ста років тому і не підтверджений офіційно. Проте за живою масою гіссарські барани здебільшого значно перевершують найближчих конкурентів. Наприклад, барани породи прекос можуть вирости до 160 кг, асканійські – до 150-ти з рекордом 183 кг. Втім, найбільшого барана у світі, який важить 247 кг, вдалося виростити на фермі у США, і він є представником суффолкської породи. Такий розмір для суффолків – рідкісний виняток, адже їх звичайна маса – 150–160 кг. Водночас для гіссарських овець значна маса тіла – породна норма.
Тепер у древніх гіссарів з’явився новий конкурент. За інформацією керівника Громадського об’єднання заводчиків овець Мірлана Сатибекова, у господарстві одного з киргизьких тваринників є 220-кілограмовий арашан. У фермера Ільшата Габбазова живуть одразу декілька тварин вражаючих розмірів. Його арашан Титанік важить 193 кг. А баран на прізвисько Довгий названий так через те, що в довжину досягає 170 см. Щоправда, за вагою він дещо поступається Титаніку: жива маса Довгого становить «лише» 180 кг.
Відзначилися киргизькі барани і виставковими рекордами. Так, два роки тому, ще до офіційної реєстрації нової породи, арашанський баран Гуллівер став переможцем міжнародного вівчарського фестивалю у Казахстані. На зважуванні з’ясувалося, що його жива маса – 188 кг. Висота тварини в холці – близько метра. Найближчий суперник – афганський гіссар – виявився легшим на 13 кг.
Цікаво, що участь у цьому міжнародному тваринницькому заході стала одним із поштовхів для прискорення реєстрації нової породи. Адже Гуллівер не був зареєстрований як чистокровний гіссар чи представник іншої визнаної породи, а на виставках неабияку увагу звертають на походження представлених тварин. Тому Громадське об’єднання заводчиків овець і Міністерство сільського, водного та регіонального розвитку Киргизстану серйозно підійшли до питання офіційного статусу породи, що й завершилося наказом про її реєстрацію. Інформацію про це оприлюднила прес-служба міністерства. Документ, підписаний у квітні 2021 року, відкриває нові можливості як для подальшого розвитку породи, так і для демонстрації її на міжнародних виставках.
Як зазначає завідувач відділом розведення і селекції овець і кіз киргизького НДІ тваринництва і пасовищ Рахатбек Ібраєв, згідно з чинними в республіці правилами, для реєстрації нової породи необхідно, щоб поголів’я налічувало не менше 5 тисяч однотипних тварин. Звісно, вони повинні мати сталі ознаки, що відрізняють їх від інших порід і стійко передаються потомству.
Зараз у Киргизстані є вже майже 6 тисяч чистопородних арашанів. Відповідно до стандарту тварини цієї породи мають міцну конституцію, компактний тулуб, добре виражені м’ясо-сальні якості, великий курдюк, високу енергію росту й розвитку, прекрасно пристосовані до утримання в умовах степових пасовищ високогір’я і долин. Тварини обох статей не мають рогів. У віці 7–8 місяців ягнята важать в середньому 48–61 кг, у рік – 60–78 кг. Стандартна вага дорослих баранів – 109–177 кг. На цей час в породі є чотири генеалогічні лінії.
Авторами селекційного досягнення – створення породи – названі 33 наукових співробітника, фермера і фахівця тваринницької галузі, які брали участь у завершенні цієї роботи.
Попри те, що всі умови реєстрації нової породи дотримані, не обійшлося і без «ложки дьогтю». Існування арашанів як окремої породи заперечують таджицькі селекціонери. Днями на сайті Міністерства сільського господарства Таджикистану з’явилося звернення, де вони виклали свою точку зору на роботу киргизьких колег. На думку таджицьких учених, арашан – лише породний тип гіссара. Тому вони закликали «вчених, фахівців, фермерів, усіх тих, хто займається розведенням овець гіссарської породи, називати все своїми іменами».
Чим закінчиться науковий спір, поки невідомо. А ось серед тваринників-практиків арашани стають все популярнішими. Це позначається і на їх ціні. Щоб придбати поки що нечисленних чистокровних тварин для своєї отари, фермерам потрібно викласти кругленьку суму.
Наприклад, за дорослого плідника, який має видатні племінні характеристики, покупці готові платити від 10 тис. до 50 тис. доларів США. І навіть за таку ціну заводчики не завжди погоджуються продати своїх вихованців. Кажуть, що вони потрібні для їх власних ферм, щоб збільшувати і покращувати поголів’я.
Молодняк і маток дістати легше. Але й вони недешеві: за ягня просять 200–300 доларів, а якщо воно є особливо цінним у племінному значенні, то й до тисячі. За дорослу вівцю доведеться заплатити до 5000 доларів.
Поділитись в соцмережах:
