Вівці ассаф

Вівці ассаф – порівняно молода порода. Вона існує лише кілька десятиліть, але вже стала дуже популярною як у себе на батьківщині, так і в багатьох інших країнах.

Історія виникнення породи: як були виведені вівці ассаф

Вівці ассаф виведені в Ізраїлі у 1955 році в результаті роботи «Ізраїльської організації сільськогосподарських досліджень» (Israeli Agricultural Research Organization). Початковою метою селекціонерів не було створення чогось зовсім нового. У планах проекту було значне покращення продуктивних показників місцевої породи авасі, яка поширена у всій передній Азії. Ізраїльські вчені хотіли створити новий внутрішньопородний тип, представники якого поєднували б у собі високі надої молока з гарною м’ясною продуктивністю, стійкістю до спекотного клімату та пристосованістю до місцевих умов утримання й кормової бази.

Для виконання визначеного завдання групу чистопорідних вівцематок авасі спочатку покривали чистопорідними баранами східно-фризської породи. Отриманих помісних ярок вирощували в умовах звичайного товарного господарства і знову покривали чистопорідними баранами східно-фризської породи (помісних баранів на початковому етапі не використовували зовсім). Спаровування помісних ярок із чистопородними східно-фризькими баранами продовжували до 3 покоління, за принципом поглинального схрещування.

Після цього з отриманого поголів’я відібрали тварин обох статей з бажаними зовнішніми та продуктивними характеристиками. Відібраних різностатевих помісних овець об’єднали в отару і розводили «в собі», піддаючи їх потомство ретельному відбору і вибраковуючи всіх особин, що не відповідали поставленим завданням. З їхнього потомства четвертого покоління було сформовано перше батьківське стадо нового породного типу.

Нагадаємо, що породним типом називають групу тварин, створену методом схрещування з кращими породами одного генетичного кореня або з породами неспорідненими, але подібними за напрямом продуктивності, масті, типом тілобудови. Дана структурна одиниця відрізняється від материнської породи не тільки рівнем продуктивності, а й генеалогією та типом тілобудови.

Результат перевершив очікування вчених-тварівників, і породний тип став повноцінною породою. Їй дали назву «ассаф», яка походить від поєднання літер з назв батьківських порід: «авасі» й «фризька».

Деякий час овець ассаф розводили лише на батьківщині. Але коли їх чисельність зросла до кількох десятків тисяч, порода поступово набула поширення не лише в Ізраїлі, а й за його межами. Завдяки видатним продуктивним характеристикам та адаптивним здібностям, її високо оцінили іноземні тваринники та завезли до багатьох країн світу. Вівці ассаф стали популярними в Перу, Чилі, Португалії, Іспанії, Йорданії, США, Україні, Росії та в інших країнах, де є регіони зі спекотним, посушливим кліматом. В даний час найкраще племінне поголів’я ассаф зосереджене в Ізраїлі, Йорданії та США. В Ізраїлі налічується понад 40 тисяч племінних тварин.

Сьогодні вівці ассаф популярні як у великих комерційних господарствах, так і серед дрібних фермерів. Селекціонери продовжують вдосконалювати породу, приділяючи велику увагу покращенню молочної та м’ясної продуктивності тварин, а також підвищенню їх здатності до адаптації в різних кліматичних умовах. У наші дні ізраїльські вчені, застосовуючи методи генної інженерії, створили невелику популяцію породи із ще більш досконалими характеристиками.

В Україні породу ассаф успішно розводять у невеликих фермерських та присадибних господарствах у південних областях країни. Найкраще поголів’я утримують у «ТОВ Агрікультура» в Херсонській області, ТОВ «ВКФ «Бородіно-А», в Одеській області та інших тваринницьких підприємствах.

Екстер’єр та стандарт породи

Вівці ассаф – тварини дуже великого розміру: жива маса дорослих баранів становить близько 80 кг, а найкращі представники породи досягають ваги 95–110 кг. Вага вівцематок може бути від 65 до 75 кг. Висота в холці баранів становить 75–85 см, овець – 68–73 см.

Статевий диморфізм виражений у середній мірі. Барани більші за вівцематок і активніші. Барани мають крупнішу голову та товщі кінцівки. Вівцематки комолі (безрогі). Більшість баранів мають товсті роги, закручені класично спірально. Але частина баранів ріг не має. Комолость передається у спадок. Тому ця ознака поширена в різних отарах різною мірою. Зовні комолих баранів від вівцематок у отарі важко відрізнити.

Більшість представників ассаф характеризуються гармонійно складеним тілом і міцною, міцною-щільною або міцною-ніжною конституцією.

Голова трохи більша за середній розмір, з помітно вигнутим профілем. Лоб рівний, широкий, короткий. Нижня щелепа трохи виступає вперед. Очі великі, овальні, з довгастою зіницею і щільно прилеглими повіками. Вуха великі, листоподібні. По довжині вуха коротші за морду, висячі, але рухливі. У частини поголів’я кінці вух загорнуті назовні.

Шия низько поставлена, середньої довжини, м’язиста, масивна. Масивність шиї та холки яскравіше виражена у баранів, старших дворічного віку. Груди широкі і глибокі. Холка низька, часто роздвоєна. Спина широка, середньої довжини, з добре розвиненими м’язами. Поперек короткий, широкий. Крижі звислі, довгі, м’язисті. Хвіст довгий (досягає скакальних суглобів), малорухливий, низько поставлений, рівний, звисає вертикально, кінцем донизу. Корінь хвоста та його верхня половина у дорослих особин мають помітні жирові відкладення. Нижня частина хвоста та його кінець жиру не мають. У частини поголів’я у місці переходу від жирної частини хвоста до худої є зигзагоподібний вигин.

Живіт об’ємний, округлий. Ребра поставлені косо, з широкими міжреберними проміжками.

Вим’я велике, округле, з добре розвиненими двома сосками, вкрите короткою, рідкою шерстю. Форма вимені та сосків дозволяють здійснювати машинне доїння.

Сім’яники у баранів дуже великі, мошонка звисає до рівня скакальних суглобів.

Кінцівки рівні, широко поставлені, пропорційної довжини, середньої товщини, з добре розвиненими, рельєфними м’язами. Копита середнього розміру, мають гострі кінці. Копитний ріг білий з коричневим відтінком, щільний, дозволяє здійснювати тривалі переходи. При пасовищному утриманні копита підрізування не потребують.

Шкіра біла, тонка, з розвиненою підшкірною клітковиною. Складок не утворює. Типова масть – біла з жовтуватим або сіруватим відтінком. Відмітини та плями не допускаються.

Вовна груба. Її тонина від 34 до 32 мкм, що відповідає від 44 до 48 класу тонини. Рунна вовна покриває майже все тіло, крім голови, вух, кінцівок до ліктів та середини стегна, нижньої частини живота та паху. Ці ділянки тіла вкриті дуже густою, жорсткою, короткою покривною шерстю. Мошонка у баранів та вим’я у вівцематок рунної вовни не мають. Покривна шерсть на них коротша і не така густа як на решті тіла. Крізь покривну шерсть на цих ділянках проглядається рожева шкіра.

Настриг вовни протягом року від дорослого барана становить близько 2–2,2 кг, від матки – 1,5–1,8 кг. Вовна овець ассаф має другорядне значення, її отримують як побічну продукцію, і зазвичай вона не є комерційною метою.

Характеристики продуктивності

Вівці ассаф – порода подвійної продуктивності, що відрізняється високою молочністю та хорошими м’ясними якостями. У більшості господарств, що утримують овець ассаф, головним напрямом продуктивності є молочний.

• Молочна продуктивність. У середньому одна вівця ассаф продукує 450–550 літрів молока за лактацію (тривалість лактації становить близько 240–260 днів). При якісній годівлі та належному догляді надої можуть досягати 600 літрів. Вміст жиру у молоці становить 6–7%, білка – близько 5%. Молоко овець ассаф активно використовують для виробництва якісних сирів, йогуртів та інших молочних продуктів.
• М’ясна продуктивність. Ягнята швидко набирають вагу, досягаючи 30–35 кг у віці 3–4 місяців. Забійний вихід туш дорослих вгодованих тварин становить близько 50–53%. Завдяки гармонійному співвідношенню м’яса та жиру, баранину, отриману від овець ассаф, високо цінують в арабських країнах. Але варто зважати на те, що м’ясо має специфічний запах, тому подобається не всім європейцям.

Особливості розведення

Вівці ассаф досягають статевої зрілості приблизно у 6 місяців. Але покривати молодих ярок рекомендується не раніше десятимісячного віку. Молоді барани можуть бути використані з репродуктивною метою у тому ж віці. При правильній організації парувальної кампанії за 1,5 місяця покривається близько 90% маток у отарі. Це дозволяє проводити окіт у стислі терміни та отримувати одновіковий молодняк. Сезонності у прояві охоти не спостерігається, вівцематки здатні до запліднення у будь-яку пору року. Тривалість вагітності становить 150–155 днів.

Вівці ассаф характеризуються середньою плодючістю. За один окіт вівцематки приносять одного, рідше двох ягнят. Від отари зі 100 маток одержують 140–155 ягнят.

Ягнята народжуються міцними та великими. Маса новонародженого ягняти становить близько 3 кг. Материнський інстинкт у вівцематок розвинений у середній мірі. Після окоту ягнят одразу відлучають від матерів і випоюють вручну. Вівцематок доять. Підсисне утримання молодняку ассаф практикують рідко, тому що в такому випадку кількість товарного молока від отари значно зменшується.

Перший тиждень ягнят напувають молоком 5 разів на день, потім – 3 рази. За добу випоюють таку кількість свіжого теплого овечого молока: з першого дня до тижневого віку – по 180–200 мл; з тижневого до двотижневого віку – по 300–400 мл; з двотижневого до тритижневого віку – по 400–500 мл; з місячного віку – по 700–900 мл.

Ягнята п’ють молоко матері до 2,5–3,5 місяців, після чого їх переводять на звичайні корми. Виживання молодняку залежить від якості догляду та годування з боку людини.

Особливості утримання та годівлі

Вівці ассаф адаптовані до спекотного, сухого клімату, такого як в Ізраїлі, де вони були виведені. Саме за таких умов ці тварини здатні показати значно більшу продуктивність, ніж багато інших порід. Однак їх можна успішно утримувати і в помірних кліматичних зонах.

Тварини добре переносять різкі перепади температур, але страждають від зайвої вологості повітря та вогкості у приміщенні. Це може негативно позначитися на їхньому здоров’ї та стані копит. У кліматичних умовах України в зимовий час вівці ассаф потребують капітального неопалюваного приміщення та повноцінного раціону.

Для породи ассаф найчастіше практикують стійлово-вигульне утримання. Але ці вівці добре почуваються і при пасовищному утриманні із широким використанням підніжного корму протягом усього року.

Вівці ассаф невибагливі, добре нагулюють вагу на пасовищі, але лактуючі матки потребують якісної годівлі для підтримки високої молочної продуктивності.

Влітку молочна отара може задовольнятися багатою травою пасовища та невеликою кількістю концентратів (0,5–0,7 кг).

Раціон для вівці ассаф на зимовий період повинен забезпечувати її енергією та необхідними поживними речовинами для підтримки високої молочної продуктивності й доброго здоров’я. У помірному кліматі взимку основними кормами є сіно, солома, силос, коренеплоди та концентрати. Орієнтовний раціон для однієї вівці на добу може бути таким: сіно бобово-злакове – 1,5–2 кг, силос або сінаж – 1,5 кг, дерть ячмінна – 0,7 кг, дерть горохова – 0,2 кг, макуха соняшникова – 0,2 кг, кормовий буряк – 1 кг, морква – 0,5 кг, сіль – 7 г, кормовий фосфат – 10 г.

Слід приділяти увагу не лише складу раціону, але і якості кормів у ньому. Неприпустиме згодовування прілого сіна, зіпсованого силосу або прогірклих концентратів. Перехід від літнього до зимового раціону і навпаки слід здійснювати поступово, щоб уникнути проблем з травленням. Для вівцематок у період лактації важливо підтримувати раціон із високим вмістом білка, мінеральних речовин та енергії.

Такий раціон дозволить забезпечити овець ассаф усіма необхідними речовинами для підтримки здоров’я та продуктивності у зимовий період.

Вівці повинні мати постійний доступ до чистої води (не менше 5–7 літрів на день на одну тварину). У зимовий період вода не повинна бути надто холодною (температура не нижче +10…+15 °C).

Вівці породи ассаф – тварини, які ідеально підходять для молочного та м’ясного виробництва в умовах посушливого спекотного клімату. Висока продуктивність, невибагливість до умов утримання та адаптивність роблять їх чудовим вибором для тваринників-аматорів, фермерів та великих вівчарських господарств.

Успішного вам вівчарства!

Віталій Чугуєвець.