Вівці породи рацка (Racka) – одна з найдавніших і унікальних груп тварин цього виду, створених людиною в результаті тривалої селекції. Вони відрізняються настільки незвичайною зовнішністю, що переплутати їх із представниками інших порід неможливо.
Розведення рацки має глибоке історичне коріння у Східній Європі, особливо в Угорщині. Завдяки своїм цінним продуктивним якостям, зовнішності та адаптивним можливостям порода здавна привертає увагу як фермерів, так і дослідників. Проте, в останні десятиліття вона стала рідкісною і потребує охорони.
Історія створення породи рацка та її стан на сьогоднішній день
Порода рацка має довгу й багату історію, що сягає своїм корінням у степи Східної Європи. Дослідники вважають, що вона почала формуватися понад тисячу років тому. На територію Угорщини предки цих овець були завезені скоріш за все із Середньої Азії, приблизно у IХ столітті. Вони швидко адаптувалися до місцевого клімату, для якого характерними є холодні зими та спекотне літо. Тварин від самого початку використовували як джерело одночасно вовни, молока та м’яса.
У середні віки порода набула великого поширення на території сучасної Угорщини та сусідніх держав. До ХIХ століття чисельність овець рацка сягала 3,5 млн голів, а потім стала скорочуватися. До 1950 року чисельність поголів’я стабільно трималася на рівні близько 1 млн голів.
Але з розвитком сучасного інтенсивного сільського господарства поголів’я рацка дуже скоротилося. Порода навіть опинилася під загрозою зникнення. Причиною стало те, що продуктивніші породи овець почали витісняти її спочатку з пасовищ, а потім і з економіки.
Тим не менш, завдяки зусиллям ентузіастів та державних програм зі збереження породної різноманітності, рацка була врятована від повного зникнення. У 1983 році було засновано асоціацію заводчиків рацки.
Сьогодні сумарна чисельність поголів’я становить не більше кількох тисяч голів. Її розводять переважно в Угорщині та в сусідніх країнах – Україні, Румунії та Сербії. Інтерес до породи зберігається завдяки її унікальній зовнішності та історичній цінності. Крім фермерських господарств, невелику отару утримують в угорському національному парку «Хортобадь» для приваблювання туристів.
Для рацки застосовують традиційне пасовищне утримання з широким використанням підніжного корму в теплу пору року та стійлове утримання зі звичайною годівлею у зимовий час. У регіонах з м’якою зимою господарству не обов’язково мати теплу кошару. Достатньо спорудити у просторому загоні тристінний навіс відповідної площі та забезпечити тварин великою кількістю сухої солом’яної підстилки.
Характеристики екстер’єру та продуктивності
Вівці рацка – тварини середнього розміру. Жива маса дорослих баранів становить від 55 до 60 кг, вівцематки важать менше – до 40 кг. Висота баранів у холці становить 65–70 см, овець – до 65 см.
Статевий диморфізм в породі виражений не досить яскраво. Він полягає в різниці у живій масі та наявності великих красивих рогів у самців. Більшість самок теж мають роги, але меншого розміру.
Більшість представників рацка мають гармонійно складене тіло та міцну конституцію.
Голова середнього розміру, легка, пропорційна, зі злегка вигнутим профілем і впадиною на межі переходу чола до перенісся. Лоб увігнутий, рельєфний, з виступаючими очними орбітами. Очі великі, овальні, з довгастою зіницею і щільно прилеглими повіками. Колір очей від світло-сірого до блакитного. Вуха рухливі, вузькі, ланцетоподібної форми, менші за середній розмір.
Роги є у всіх баранів і у більшості вівцематок. Великі гвинтоподібні роги баранів – головна відмітна риса зовнішності рацки. У баранів роги можуть досягати в довжину 60–70 см, у овець вони коротші – до 40 см, але також закручені гвинтоподібно. Роги плоскі, ребристі, широкі, спрямовані кінцями вгору і в бік під кутом приблизно 45о до лінії горизонту.
Шия високо поставлена, середньої довжини, мускулиста, але не масивна. Груди широкі і помірно глибокі. Холка висока, не роздвоєна. Спина широка, довга, з добре розвиненими м’язами. Поперек короткий, широкий. Крижі звислі, середньо обмускулені, без вираженої масивності м’язів. Живіт об’ємний, але не відвислий. Хвіст довгий (кінець опускається нижче за скакальні суглоби), малорухливий, без жирових відкладень, поставлений низько, рівний, звисає вертикально, кінцем вниз.
Кінцівки рівні, широко поставлені, пропорційної довжини, тонкі, з добре розвиненими, але не масивними м’язами. Копита середнього розміру, вузькі, із загостреними кінцями. Копитний ріг щільний. Його колір відповідає масті тварини. При пасовищному утриманні копита підрізання не потребують.
Вим’я округле, середнього розміру, з двома добре розвиненими сосками, вкрите шерстю.
Шкіра тонка, із середньо розвиненою підшкірною клітковиною. Складок не утворює. Типові масті – чорна, чорна з бурим відтінком, чорна з сивиною, біла з жовтуватим або сіруватим відтінком.
Рунна вовна покриває все тіло, крім лицьової частини голови, ніг до скакальних суглобів та середини передпліч. Ці частини тіла вкриті короткою, жорсткою покривною шерстю.
Рунна вовна довга, хвиляста, груба. Її довжина може досягати 40 см. Руно штапельно-косичного типу. Косиці легко розпадаються. Руно складається з остьового, перехідного та пухового волосся. Частка ості і перехідного волосся становить близько 43–44%, пуху – 56–57%. Середня тонина – 54 мкм.
Настриг немитої вовни від дорослого барана становить близько 2,5 кг, від вівцематки – до 2 кг. Стрижуть рацку двічі на рік, наприкінці весни та наприкінці літа.
Плодючість та особливості розведення
Вівцематки рацка моноестричні. Парувальний період у цієї породи настає сезонно, раз на рік. Він починається в кінці літа і триває всю осінь. За цей час більшість вівцематок запліднюється. Тривалість вагітності становить 148–154 діб.
Окіт отари починається наприкінці зими і може тривати всю весну. Окіт у більшості випадків проходить без допомоги людини та ускладнень. Вівці породи рацка характеризуються середньою плодючістю. Народжується найчастіше одне ягня, зрідка – двоє. У найкращих отарах на 100 вівцематок одержують 110–115 ягнят.
Ягнята народжуються міцними, одразу після просихання встають на ноги й намагаються знайти вим’я матері. Маса новонародженого ягняти становить від 2 кг до 2,7 кг.
Вівцематки рацка мають середню молочність. Молока вистачає для повноцінного вигодовування ягняти. Після відлучення молодняку вівцематку можна доїти. З молока рацки готують сири та інші традиційні молочні продукти.
В умовах пасовищного утримання ягнята швидко розвиваються та додають у вазі. Вівцематки мають яскраво виражений інстинкт турботи про потомство, що значно знижує втрати серед ягнят. Збереження підсосного молодняку становить понад 90%.
Молодняк рацка досить скороспілий. Статевої зрілості ярки досягають у віці 6–6,5 місяців. Покривати їх рекомендується з 8–10 місяців. Молодих баранів, за умови хорошого фізичного розвитку та набору живої маси не менше 80% від маси дорослої тварини, можна використовувати для відтворення стада у рік їхнього народження.
У 14–16-місячному віці молодняк перестає рости і може бути відправлений на забій. Забійний вихід туш молодняку однорічного віку становить близько 46–48%, у відгодованих дорослих тварин може досягати 50–52%.
Племінна робота з породою
Сучасна племінна робота з породою рацка спрямована на збереження її унікальних генетичних якостей та збільшення чисельності поголів’я. Основні завдання племінної роботи включають:
- Збереження генетичної чистоти. Важливим завданням є запобігання схрещування з іншими породами, щоб зберегти її характерні риси.
- Збільшення плодючості. Селекційна робота спрямована на збільшення кількості ягнят при окоті, що допоможе прискорити нарощування популяції.
- Поліпшення продуктивних характеристик. Рацка не відрізняється високою м’ясною чи молочною продуктивністю, тому робота з нею спрямована на підвищення якості продукції без шкоди для збереження чистоти породи та її екстер’єру.
Племінні господарства в Угорщині та інших країнах беруть активну участь у міжнародних програмах зі збереження рідкісних порід овець, і рацка є одним із ключових об’єктів їх уваги.
Рацка має чотири основні напрямки продуктивності: шерсть, шкури, м’ясо та молоко. Шерсть та шкури цих овець мають гарні теплоізоляційні властивості, тому їх широко використовують у традиційному виробництві одягу. М’ясо рацки цінують за його високу якість та дієтичні властивості. Молоко є сировиною для виготовлення місцевих сирів. Одним із видів продукції рацка є красиві роги цих тварин. З них виготовляють сувеніри та декоративні елементи інтер’єру.
Вівці рацка добре пристосовані до екстенсивних методів господарювання і можуть пастися на бідних пасовищах, а також у гірських чи посушливих регіонах.
Вівці породи рацка – самобутні тварини, які поєднують в собі історичну цінність, незвичайну зовнішність та гарні адаптаційні якості. Незважаючи на те, що порода залишається рідкісною, її чисельність поступово відновлюється завдяки зусиллям фермерів та державних програм. Рацка продовжує займати важливе місце у традиційному тваринництві Угорщини, залишаючись символом культурної спадщини цієї країни.
Успішного вам вівчарства!
Віталій Чугуєвець.
Поділитись в соцмережах:
