Вівці породи уесан (оuessant) – одні з найменших порід овець у світі . Вони мають унікальні характеристики й давню історію. Порода відома своєю невибагливістю та пристосованістю до місцевих умов, що робить її важливим елементом культурної та сільськогосподарської спадщини Франції.
Історія породи
Вівці породи уесан отримали свою назву на честь острова Іль де Уесан, розташованого біля узбережжя Бретані, Франція. На острові, оточеному Атлантичним океаном, панує морський клімат (прохолодне літо та м’яка зима), а ґрунти тут кам’янисті.
Предки уесанської вівці потрапили на острів ще в давнину. За деякими розрізненими історичними свідченнями, сучасні представники породи є нащадками тварин, завезених на острів вікінгами.
У процесі адаптації до підніжної кормової бази поголів’я подрібнішало, але стало дуже витривалим. Невибагливість була одним із головних критеріїв відбору при розведенні острівного поголів’я. Овець уесан розводили для одержання вовни, яка була основним матеріалом для виготовлення одягу місцевими жителями. Стихійна народна селекція відбувалася постійно, але цілеспрямована робота зі створення породи розпочалася лише у ХІХ столітті.
Усі острівні вівці були чорного чи коричнево-чорного кольору. Але після того, як породу почали розводити на материку, з’явилися й інші масті.
На початку XX століття унікальне поголів’я опинилося на межі зникнення, оскільки сільське господарство зазнавало змін і більш продуктивні породи витісняли уесанських овець. У 1960 року налічувалося лише кілька сотень чистопорідних тварин. Однак завдяки зусиллям французьких ентузіастів вони були збережені, а порода відроджена, хоча й залишається нечисленною. Зараз у Франції є понад 6000 голів племінного стада.
Незважаючи на загальну нечисленність чистопородного поголів’я у світі, нині овець уесан досить часто можна побачити в багатьох європейських країнах в якості декоративних тварин та мешканців контактних зоопарків.
Вівці уесан є і в Україні. Їх успішно розводять та вільно продають усім охочим. Але коштують вони досить дорого. Ціна може бути в діапазоні від 400 до 800 доларів США за одну тварину.
Характеристики породи
Для більшості поголів’я характерними рисами є міцна конституція та гармонійно побудоване тіло. Вівці породи уесан відрізняються мініатюрними розмірами. Дорослі барани в холці досягають висоти лише близько 48–50 см, а вівцематки – 44–46 см. Жива маса барана становить від 15 до 22 кг, вівці – від 12 до 16 кг. Статевий диморфізм розвинений в середній мірі і виражений різницею в розмірі, а також тим, що дорослі самці мають масивні роги.
Тіло компактне. Голова середнього розміру, пропорційна, клиноподібна, з помірно вигнутим профілем. Лоб широкий, опуклий. Очі великі, овальні, із щільно прилеглими повіками. Зіниця довгаста. Вуха товсті, короткі, рухливі, стоячі. Роги є тільки у баранів, вівці комолі. Роги мають ребристу поверхню, спірально закручені, ріг у поперечному перерізі трикутний. На лицьовій частині голови рунної шерсті немає. Колір рогів відповідає кольору вовни конкретної особини.
Шия високо поставлена, середньої довжини, тонка, у баранів більш мускуляста. Холка низька, не роздвоєна. Грудна клітка широка та глибока. Живіт об’ємний, але не відвислий, ребра косо поставлені. Лінія спини рівна, має підйом у каудальному напрямку. Спина широка, із добре розвиненими м’язами. Поперек широкий, короткий. Крижі високі, звислі, округлі, середньообмускулені. Хвіст тонкий, середньої довжини, його кінець не досягає скакальних суглобів. Хвіст та огузок жирових відкладень не мають.
Кінцівки правильно поставлені, рівні, пропорційної довжини. Копита міцні, широкі. Копитний ріг щільний, добре витримує пасовищне утримання, дозволяючи довго пересуватися кам’янистими територіями. Колір копитного рогу відповідає кольору вовни.
Шкіра товста, з добре розвиненою підшкірною клітковиною. Складок не утворює. Колір шкіри відповідає масті. Типова масть – однотонна чорна з бурим відтінком, але досить часто (25–30% від загальної чисельності поголів’я) зустрічаються коричневі, бурі, руді, кремові, димчасті, білі тварини. У білих та димчастих особин на голові можуть бути темні мітки. Рунна вовна покриває все тіло, окрім морди, паху та ніг нижче середини передпліччя та скакальних суглобів.
Руно штапельного типу середньої жирності. Максимальна довжина волокон 8–11 см. Жиропіт світло-жовтий або кремового кольору. Вовна звивиста, напівтонка, товщиною 28–30 мкм, що відповідає 50–54 класу тонини. Вовна має хороші теплоізоляційні властивості, що робить її затребуваною для виготовлення одягу та інших виробів. Середній настриг вовни за рік становить близько 1,8–2,2 кг з однієї тварини.
Вівці уесан дуже скороспілі в репродуктивному сенсі. Молодих ярок можна покривати, починаючи з шестимісячного віку, за умови, що їх вага досягла не менше ніж 80% маси дорослої тварини. Баранчики проявляють статеву активність і можуть бути використані для відтворення стада з семимісячного віку.
Вівцематки поліестричні. Вони приходять в охоту незалежно від сезону. За рік вівцематка зазвичай дає два окоти. Але плодючість невисока: за один окіт народжується одне ягня. У овець добре розвинений материнський інстинкт, тому більшість ягнят виживає. Матки дбають про своє потомство і мають достатню молочність для вигодовування молодняку.
Ягнята народжуються досить великими. Вага новонародженого становить близько 1 кг. Окіт проходить без сторонньої допомоги, зазвичай у нічний час. Через кілька годин ягнята вже можуть йти за отарою у її темпі.
Ягнята швидко ростуть до 6 місяців, після чого темпи їх зростання знижуються і не задіяні у розведенні тварини можуть бути забиті на м’ясо.
Вівці уесан мають маленькі розміри, тому м’ясо не є основним напрямком їх продуктивності. Забійний вихід туш середньовгодованих тварин не перевищує 50%. Однак м’ясо відрізняється високим вмістом легкозасвоюваних поживних речовин і ніжним смаком. Його високо цінують французькі гурмани.
Молочна продуктивність породи також низька, молока вистачає лише для вигодовування ягняти. Тому у їжу людям молоко використовують рідко.
Однією з ключових особливостей овець уесан є їхня невибагливість до умов утримання. Вони легко пристосовуються до несприятливих кліматичних умов, можуть жити на обмеженій площі пасовищ та не потребують складного догляду. Це робить їх ідеальним вибором для дрібних фермерських та аматорських господарств, які практикують екстенсивні методи утримання та розведення.
Вівці уесан відомі своїм міцним здоров’ям. Вони рідко хворіють та демонструють стійкість до низки захворювань, що знижує витрати на ветеринарні послуги.
Розведення овець породи уесан часто орієнтоване на отримання племінних особин. Уесан стали популярними як декоративні тварини в парках та на приватних подвір’ях завдяки своїм невеликим розмірам та доброзичливому характеру. Порода також знайшла свою нішу як компаньйони для міні-зоопарків та освітніх проектів.
Сьогодні овець породи уесан розводять не лише на їхній історичній батьківщині – у Франції, а й в інших країнах Європи, таких як Велика Британія, Бельгія, Німеччина та Нідерланди. Завдяки своїй унікальності та декоративній цінності, вони набули популярності серед фермерів та любителів рідкісних порід. Однак, незважаючи на це, порода, як і раніше, залишається рідкісною.
Зараз чисельність поголів’я овець уесан, за оцінками експертів, становить близько десяти тисяч особин по всьому світу. Це вказує на те, що порода все ще залишається вразливою, хоч і вживаються активні заходи для її збереження.
Сучасна племінна робота з вівцями уесан спрямована на підтримання чистоти породи, збереження мініатюрних розмірів та покращення характеристик вовни. Фахівці також працюють над підвищенням стійкості до захворювань та поліпшенням репродуктивних якостей.
Організації зі збереження рідкісних порід, такі як асоціації заводчиків уесанських овець, контролюють племінну роботу, проводять виставки та поширюють інформацію про важливість розведення цих тварин з метою збереження культурної спадщини.
Вівці породи уесан – унікальні представники світової тваринницької культури. Мініатюрні розміри, витривалість та адаптація до різних умов роблять їх ідеальними для дрібних ферм та присадибних господарств. Хоча порода не відрізняється високою продуктивністю, її роль у збереженні біологічної та культурної різноманітності неоціненна. Збереження та розведення уесанських овець – не лише турбота про рідкісну породу, а й внесок у розвиток традиційного сільського господарства.
Успішного вам вівчарства!
Віталій Чугуєвець.
Поділитись в соцмережах:
