Різноманітність зовнішніх паразитів та спричинених ними хвороб у свійської птиці є досить численною, але найчастіше пернаті вражаються вошами, пухоїдами та кліщами. У більшості випадків саме від цих ектопаразитів (такою є їх офіційна назва у ветеринарії) потерпає свійська птиця, а її власники отримують додатковий клопіт і змушені нести додаткові витрати. У статті наведено детальний опис методів лікування та способів знищення збудників таких хвороб.
Напевне, у будь-якого птахівника-аматора найпершим за темою виникне питання – звідки з’являється вся ця небажана фауна паразитів на наших пернатих, тобто яким чином птахи заражаються? Шляхів занесення паразитів у господарство є декілька, з них найпоширеніші:
– завезення у власне господарство нових, придбаних із зараженням ектопаразитами птахів;
– придбання вживаного інвентарю, кліток, обладнання, засобів догляду за птахами, заражених паразитами;
– випадкове занесення збудника безпритульними тваринами, сторонніми людьми, дикими птахами, що оселилися на вашій птахофермі (наприклад, воронами, голубами чи горобцями);
– утримання молодняку розом з дорослими зараженими птахами.
З наведених вище фактів можна зробити логічний висновок, що дотримання простих ветеринарно-санітарних правил здатне захистити ваших птахів від багатьох захворювань, зокрема й спричинених зовнішніми паразитами. Отже, необхідно дотримуватись основних вимог, а саме:
– не утримувати молодняк разом з дорослими птахами;
– територію пташника слід захистити надійною огорожею, крізь яку або через яку не зможуть проникнути ні тварини, ні сторонні особи;
– пташник має бути відгороджений від іншої частини тваринницького господарства (свиней, кролів, великої та малої рогатої худоби тощо);
– усіляко запобігати гніздуванню чи годуванню на території вашої ферми супутніх пернатих (галок, горобців, голубів, синиць тощо);
– біля входу в приміщення пташника і безпосередньо на огороджену територію бажано обладнати дезбар’єри і забезпечити дезкилимки зі знезаражувальним розчином.
Як дезинфікувальні засоби для наповнення дезкилимків і дезбар’єрів можуть використовуватись формалін, «Арквадез-плюс», «Бровадез-плюс» та інші знезаражувальні препарати. Раз на 10 днів слід білити стіни пташника розчином негашеного вапна, а раз на півроку (весною та восени) проводити повну дезинфекцію приміщення, інвентарю та решти того, що знаходиться у пташнику і з чим може контактувати птиця.
Окрім цієї – планової – дезинфекції також може знадобитись і повна дезинфекція, яку здійснюють у разі виникнення, а згодом і подальшого виліковування будь-якого інфекційного (спричиненого мікроорганізмами) чи інвазійного (спричиненого паразитами) захворювання. В обов’язковому порядку проводиться вона і перед завезенням у ваше господарство нового поголів’я, а також після завершення кожного виробничого циклу (наприклад, вирощування бройлерів або періодичної планової заміни старого поголів’я курей-несучок молодими).
Додатково до цих заходів необхідно підтримувати чистоту у приміщенні пташника та на всій території птахоферми, попереджати появу мишей, пацюків, мух, мошок та інших небажаних тварин чи комах, які неминуче співіснують з будь-яким тваринницьким господарством. Дезинсекцію (знищення шкідливих комах) зручно проводити з використанням препаратів «Агіта», «Цифлуніт», «Мухостом» та ін.
Для дератизації (знищення шкідливих гризунів) торгівельна мережа пропонує чимало засобів у формі отруйних приманок, а саме: «Бактокумарин», «Смерч», «Щуряча смерть», «Шторм», «Зоокумарин» тощо), або чисті препарати, з яких можна приготувати приманки самостійно (наприклад, «Бродефор», «Бром БД», «Бромадіалон», «Гельдан», «Гельцин» та інші).
Під час придбання птиці слід бути уважним і за можливості попередньо дослідити чи хоча б провести детальний ветеринарний огляд поголів’я щодо наявності ектопаразитів. До того, як підселити придбаних птахів до загального поголів’я в господарстві, бажано карантинувати їх в окремому приміщенні або в загоні впродовж одного місяця. Бажано не купувати інвентар і клітки, що використовувались в інших господарствах з невідомою санітарно-епідеміологічною ситуацією, але в разі придбання необхідно їх обов’язково ретельно знезаразити (назви препаратів і методи обробки зазначені нижче).
Після розгляду загальних запобіжних заходів зупинимось детальніше на конкретних захворюваннях і методах їх усунення. Найпоширенішим серед подібних хвороб у свійських птахів є кнемідокоптоз. Збудники його – представники двох видів невидимих для неозброєного ока кліщів.
Один з них – Knemidokoptes mutans, що має округле, сірого кольору тіло, розмір якого сягає 0,1–0,4 мм. Зазвичай він оселяється під лусочками на ногах курей та іншої свійської чи дикої птиці. У водоплавних птахів випадки цього захворювання трапляються здерідка. Зараження здорової птиці відбувається під час безпосереднього контакту з хворою особиною або з предметами, на які можуть потрапляти кліщі (сідала, підлога пташника, ґрунт вигульних майданчиків, прутики кліток, годівниці тощо).
Потрапивши у сприятливі умови пташиного організму, кліщі швидко там обживаються: прогризають численні мікроскопічні нірки у шкірі під лусочками і живляться лімфою, кров’ю, ексудатом свого хазяїна, що виділяються з травмованої шкіри, а також його епітеліальною тканиною. У зовнішньому середовищі, без їжі та господаря, вони можуть жити досить тривалий час. Холод і підвищена вологість повітря їх консервують, і в таких умовах кліщі не гинуть місяцями. Влітку час, протягом якого паразити можуть вижити без господаря, скорочується до десяти діб. У гарячому, сухому повітрі вони гинуть за добу.
Оселившись на птахові, кліщі починають розмножуватись. Сам процес відбувається у товщі шкіри, виходити для цього на поверхню дорослим кліщам не потрібно. Кожна самка за один раз відкладає в середньому сім яєць. Розвиток кліща складається з кількох фаз: яйце, личинка, перша стадія німфи (протонімфа), друга стадія німфи (телеонімфа), молодий кліщ, який врешті досягає статевої зрілості (імаго) і починає розмножуватись.
Увесь цикл триває від трьох тижнів до одного місяця. За весь цей час продукти життєдіяльності паразитів всмоктуються в кров організму господаря та отруюють його. Зі своїх ходів у товщі шкіри кліщі виходять тільки для того, щоб переміщатися по тілу свого господаря або переселятись на сусідніх птахів, внаслідок чого зараження може охопити все поголів’я.
На початковому етапі зовнішні ознаки захворювання ніяк не проявляються. Тривалість безсимптомного періоду залежить від загального стану організму особини (або поголів’я загалом) та інтенсивності зараження (кількості кліщів, що оселились на шкірі конкретного птаха). Хвороба може тривати до кількох місяців (увесь цей час кліщі будуть розмножуватись, збільшувати свою чисельність, завдавати неприємних відчуттів птахам), але водночас лишатиметься непомітною для людей.
Лише коли кількість паразитів досягне певного рівня, з’являються перші помітні зовнішні ознаки кнемідокоптозу. Спочатку інвазія у хворих особин проявляється вночі: свербіж, що періодично виникає в цей час доби, викликає занепокоєння в заражених птахів. Згодом, у міру збільшення чисельності кліщів під лусочками шкіри ніг, рівень занепокоєння птахів продовжує наростати, і вже не тільки вночі. У цей період заражений птах часто стоїть на одній нозі та клює другу, щоб позбутися свербіння під лусочками.
Унаслідок постійних мікропошкоджень шкіра під роговими лусочками ніг запалюється і червоніє. Лусочки відстовбурчуються, і створюється враження, ніби ноги потовстішали. З-під лусочок може виділятись мутний ексудат, іноді з кров’ю. Без спеціального лікування хвороба повільно, проте неухильно прогресує. Деякі лусочки відпадають, а шкіра під ними спочатку тріскається, а потім вкривається кірками та струпами, поверхня неопереної частини ніг стає нерівною, горбкуватою. Спостерігається так званий ефект «вапняної ноги».
На пізніх стадіях розвитку інвазії у хворих особин можуть відмирати цілі ділянки шкіри, а іноді й фаланги пальців. Хворий птах втрачає активність, насилу пересувається. А внаслідок загального впливу токсинів від життєдіяльності кліщів птах позбувається апетиту, у нього розвивається стан пригнічення, знижується вгодованість, слабшає загальний імунітет. Врешті починають прогресувати вторинні захворювання, виникає запалення суглобів.
Другий вид кліща-збудника кнемідокоптозу – Кnemidokoptes laevis. Він також має округлої форми тіло, але з жовтуватим забарвленням. Цей паразит оселяється в складках шкіри навколо лунок проростання пір’яних стрижнів. Живе і розмножується він аналогічно попередньому виду. Здоровий птах заражається від хворих особин за умови тривалого безпосереднього контакту, або через спільне використання гніздових ящиків, вигулів, сідал тощо.
Спочатку захворювання проявляється у вигляді свербіння та занепокоєння пернатих без певних видимих причин. Згодом свербіж призводить до того, що птах починає сам у себе вищипувати пір’я в осередках скупчення кліщів, внаслідок чого в нього оголюються цілі ділянки шкіри. На оголених ділянках шкіра потовщується, червоніє (у ветеринарії таке явище має назву гіперемія), часто запалюється, з’являються дрібні травматичні пошкодження з утворенням кірок відмерлого епідермісу (зовнішнього шару шкіри). Іноді птахи розкльовують самі собі сверблячі місця аж до крові. Ці розкльови можуть призвести до канібалізму у стаді.
У декоративних птахів трапляється ще й третій вид кліща: Кnemidokoptes pilae. Цей паразит ніби об’єднує в собі властивості обох попередніх видів: він здатен жити як під лусочками ніг, так і на шкірі, під пір’яним покривом. Найчастіше цей вид кліща вражає ноги та голову декоративних птахів. У заражених папуг хвороба може протікати безсимптомно надзвичайно тривалий час. Часто вона раптово проявляється після перенесеного стресу (переселення до іншої клітки, зміни пари, переходу на інший корм, зміни власників тощо), або в разі неправильного годування чи невідповідного мікроклімату.
Для діагностики кнемідокоптозу слід ґрунтовно вивчити зовнішні прояви хвороби, але для 100%-вої впевненості краще скористатись лабораторним дослідженням. Для проведення лабораторної діагностики потрібно взяти зішкріб з ураженої ділянки, подрібнити його до стану порошку і, капнувши на нього гасом, розглянути під мікроскопом (з невеликим збільшенням). Якщо птах заражений кнемідокоптозом, то в полі зору окуляра будуть помітні фрагменти шкіри та дорослі кліщі.
Лікування уражених кліщами кнемідокоптозу птахів є доволі клопітким. Здійснюють його за двома напрямами: зовнішнє знищення збудника із застосуванням препаратів місцевої дії (пудри, ванни, мазі, обприскування розчинами акарицидних засобів), а також шляхом отруєння кліщів препаратами, що через кров хворого птаха потрапляють до його тканин, якими ці паразити й живляться.
Стосовно зовнішніх засобів, то їх чимало, і вибір залежатиме від виду кліща, який уразив ваших птахів. У разі зараження птиці кліщем виду Кnemidokoptes laevis (який оселяється на шкірі під пір’ям) можна використати ефективний і недорогий засіб «Пудра від ектопаразитів». Основою цього препарату є речовина дельтаметрин. Для теплокровних організмів він малотоксичний, але смертельний для кліщів і комах.
Обробляти ним можна окремо кожну особину за нормою 15–25 г препарату на одного дорослого птаха, або ж груповим методом, додавши пудру в ящик з сухим піском для купання у кількості 1/3 від об’єму піска (саме від об’єму, а не від ваги!). Суміш піску з препаратом має лишатись у пташнику доти, поки зхворювання не зникне. Лікування першим способом вимагає більше часу й клопоту, особливо з численним пташиним поголів’ям, але й ефективність його значно вища. У разі його застосування процедуру слід провести двічі, з інтервалом 10–14 діб.
Таким же чином використовується подібний препарат «Ектосан-пудра», діючою речовиною в якому є альфациперметрин. Цей засіб також є відносно безпечним для свійських птахів, але паралізує та вбиває кліщів. У разі застосування індивідуального методу обробки, на одного птаха знадобиться 20–35 г пудри. Повторну обробку слід провести через 7–10 діб. Цей препарат можна використати і з метою профілактики, якщо змішати його з піском для купання у такій самій пропорції, як для лікування.
Зовнішнє лікування можна проводити й іншими засобами, зокрема розчинами акарицидних препаратів «Неостомазан», «Бутокс», «Ектосан» тощо. Використовують ці розчини або методом занурення в них птахів, або шляхом рясного обприскування птиці, під час якого їй розгортають пір’я форсункою розпилювача.
Для купання готують розчин препарату в теплій воді (не в гарячій!) і по одному занурюють у нього птахів по черзі на 1–2 хвилини так, щоб їхні пір’я та шкіра встигли змочитися ліками. Купання в теплому розчині комфортніше для птаха, і він спокійніше сприймає процедуру. Після купання птах має побути в теплому приміщенні до повного висихання, щоб не переохолодитись. Особливо слід дотримуватися цього правила холодної пори року.
«Неостомазан» чи «Бутокс» розчиняють у пропорції 1 мл препарату на 1 л теплої води. Повторну обробку здійснюють через 7–10 діб. «Ектосан» (не пудру, цей «Ектосан» випускають в ампулах!) розбавляють у воді з розрахунку 1 мл засобу на 750 мл води. Під час обробки обприскуванням на одного птаха витрачається від 40 до 60 мл розчину. Обмежень щодо використання яєць для споживання людям немає, а забивати оброблену птицю на м’ясо можна не раніше, ніж через 14 днів після останнього застосування препарату.
Щоб вилікувати поголів’я від кліщів виду Knemidokoptes mutans, які паразитують на ногах птахів, застосовують згадані вище розчини акарицидних препаратів у вигляді обприскування ніг чи прогонних ванн, або інші засоби. Наприклад, це може бути березовий дьоготь, попередньо нагрітий до температури +35…40°С, яким змащують ноги хворих птахів. Для групового способу обробки підігрітий дьоготь наливають у неглибоку ванночку і неспішно проганяють через неї все стадо (і хворих, і здорових), щоб час перебування кожної особини у ванні становив не менше 1–2 хвилин.
Також можна використати аерозольний препарат «Кубатол» чи «Кубатіол», яким забризкують уражені кліщем ноги птахів. Цей препарат після висихання утворює тонку, еластичну (ніби гумову) плівку, яка перекриває надходження повітря в нірки кліщів, і ті гинуть від задухи. Хороші результати дає застосування мила К. Ноги хворого птаха обробляють його 0,6% емульсією двічі, з інтервалом 7–10 днів. Щоденне нанесення сірчаної мазі також дасть бажаний результат через 8–10 днів.
Зазвичай через високу контагіозність ектопаразитами уражається не кілька голів у групі, а одразу вся або більша частина групи, що утримується в одному приміщенні чи вигулі. Застосовувати препарати контактної зовнішньої дії для численного поголів’я птиці, особливо за умови їх кліткового утримання, не завжди доцільно через значну трудомісткість процесу.
Препарати загальної дії зручніші в застосуванні та ефективніші. Прикладами таких лікарських засобів є препарати на основі івермектину. Саме івермектин-вмісні ліки застосовують на практиці в більшості випадків. Вони мають широкий спектр дії, ефективні у малих дозах та технологічно зручні в застосуванні. Це «Промектин», «Івермек-OR», «Бровермектин» чи інші, у складі яких є та ж сама діюча речовина.
Застосовують зазначені засоби шляхом додавання їх у питну воду для птиці. За кілька годин перед випоюванням розчину з ліками потрібно призупинити подачу питної води (якщо напування проводиться з використанням централізованого водопроводу), або звільнити напувалки від води, щоб спровокувати в поголів’я спрагу. Це збільшить вірогідність того, що всі птахи питимуть запропоновані їм ліки.
Розраховану дозу препарату потрібно розчинити в чверті добової потреби стада в питній воді і давати тільки цю воду. Жодного іншого джерела води у птахів не повинно бути, поки вони повністю не вип’ють добову дозу препарату. Після цього водопостачання у пташнику можна відновити.
Розглянемо найпростіший спосіб лікування на прикладі «Промектину». Добова доза препарату розраховується за пропорцією: по 1мл ліків на кожні 25 кг живої маси птахів. Випоювання здійснюють за такою схемою: два дні поспіль з наступним повторенням через 15 днів ще два дні поспіль. Клінічні ознаки почнуть зникати вже впродовж перших п’яти – семи діб. Та незалежно від того, наскільки добре почуватимуть себе птахи, випоювання необхідно повторити. Приготований розчин має бути повністю випитий не пізніше як за 10 годин. Невипитий препарат втрачає свою ефективність у разі зберігання понад 12 годин. Лікувати слід одразу всіх птахів з групи хворих, незалежно від того, чи є клінічні ознаки хвороби у решти поголів’я, чи ні.
Слід звернути увагу на те, що хоча згадані препарати й виготовлені на базі однієї й тієї самої діючої речовини, проте мають свої особливості в застосуванні. Так, наприклад, «Бровермектин 2%» застосовується в меншій дозі: по 1 мл на кожні 50 кг ваги птиці. «Івермек OR» має іншу схему випоювання: лікувальним розчином напувають два дні поспіль, потім роблять добову перерву і знову повторюють дводенне випоювання.
Після лікування будь-яким препаратом з івермектином, він потраплятиме у м’ясо та яйця, отримані від хворого птаха, тому господарям доведеться дотримуватись деяких обмежень: птахів забивати на м’ясо можна не раніше ніж через 10 днів після останнього застосування препарату, а споживати яйця – тільки через тиждень після завершення лікування. Для «Промектину» обмеження на використання м’яса складає 8 днів, яєць – 20 днів. Саме за цей час діюча речовина повністю виведеться з організму птиці.
Та для повної перемоги над хворобою недостатньо лише одного лікування птиці. Не менш важливо знищити збудника і в зовнішньому середовищі (у самому курнику, на сідалах, у гніздах, клітках, на вигулах тощо), інакше незабаром хвороба повернеться. Для знищення кліща в зовнішньому середовищі підійдуть: фенол, креолін, ксилонафт, препарати «Бутокс 50», «Баймайт», «Івермек ON», «Ектосан» та інші. Перед обробкою будь-яким з цих засобів спершу необхідно здійснити механічне очищення курника та вигулів.
Фенол, креолін, ксилонафт та подібні речовини застосовують у формі 3–5% гарячих розчинів з розрахунку 200 мл готової робочої суміші на 1 квадратний метр площі. Обробляти потрібно все, зокрема стіни та стелі. Особливо пильну увагу під час роботи слід приділяти пористим матеріалам і предметам з нерівною поверхнею. Саме там найчастіше паразити мають найбільші шанси вижити під час дезакаризації.
Проводити дезакаризацію препаратом «Івермек ОN» виробник рекомендує на шостий день лікування птиці, а згодом повторити його на десятий. У разі здійснення обробки в зазначені терміни досягається максимальна ефективність дії препарату. Розводити препарат слід у холодній або теплій воді в пропорції 10 мл на 1 л, з одночасним перемішуванням розчину впродовж 5 хвилин. Приготовану суміш потрібно використати протягом доби.
Витрата робочого розчину залежить від текстури оброблюваної поверхні. Для гладких, негігроскопічних матеріалів (камінь, метал, пластик, скло, пофарбовані предмети тощо) достатньо 100 мл на 1 квадратний метр. Для обробки пористих матеріалів, або таких, що поглинають воду (солома, дерево, бетон, глина, цегла тощо) знадобиться до 500 мл на квадратний метр.
Для дезакаризації «Бутоксом 50», його розчиняють у воді з розрахунку 3 мл на 1 літр. Рекомендована витрата робочого розчину для предметів, що мають гладку поверхню, становитиме 5 літрів на 100 квадратних метрів, а для пористих, або зі складною фігурною поверхнею – 10 літрів на 100 квадратних метрів.
У разі використання для дезакаризації пташника «Ектосану», препарат потрібно розчинити у воді зі співвідношенням 1 мл на 0,5 літра та застосовувати одразу після приготування за нормою: 200 мл розчину на 1 квадратний метр поверхні, незалежно від її структури.
Для людини всі зазначені види кліща не становлять якоїсь небезпеки, оскільки вони до таких умов не пристосовані.
Пухоїди – це дуже дрібні (розміром від 1 до 3 мм), безкрилі комахи жовтувато-коричневого кольору, з видовженим, майже пласким тілом. Помітити їх вдається під час близького огляду птаха. Серед його пір’я навіть неозброєним оком можна побачити маленькі рухомі рисочки, що пересуваються на шкірі між пір’ям, або знаходяться на пір’яних очинах (нижніх частинах стрижнів).
Існує кілька окремих видів пухоїдів (Lipeurus caponis, Goniodes hologaster та ін.) родини Philopteridae і декілька видів пухоїдів (Menopon gallinae, Menacanthus stramineus та ін.) родини Menoponidafi. Але зовнішні прояви захворювань, спричинених ними свійським птахам, як і способи їхнього лікування – однакові, тож далі в статті разглядатимемо цю проблему, як єдину інвазію.
У ветеринарії ця паразитарна хвороба має назву малофагоз. Її збудники оселяються на шкірі під пір’ям, а також на основах пір’яних стрижнів (очинах) і живляться частинками пір’я, жировими виділеннями шкіри або відмерлим епідермісом (це нормальний процес, оскільки здоровий епідерміс постійно відмирає й оновлюється) шкіри птаха. У разі появи розчісувань пухоїди можуть живитися лімфою та кров’ю, що виділяється з травмованої шкіри.
Розмножуються пухоїди надзвичайно швидко. Самки постійно відкладають яйця біля основи пір’я, і з них виводяться личинки, зовні схожі на дорослих особин. Процес розвитку цих паразитів не передбачає стадію заляльковування, і вже в місячному віці молоді комахи стають статевозрілими та самі починають активно розмножуватись. Чисельність паразитів стрімко зростає до кількох тисяч особин на одному птахові. На поголів’ї можуть одночасно паразитувати не один, а кілька видів пухоїдів.
Зараження відбувається за умови безпосереднього контакту хворого птаха зі здоровим, спільного утримання молодняка з дорослим поголів’ям, через інвентар, загальні гніздові ящики, підстилку, пилові ванни, вигульні майданчики та сідала, у разі випадковогго занесення збудника до пташника на взутті чи одязі персоналу. Якщо в курнику заражена хоч одна особина, то за кілька тижнів комахи-паразити поширяться на все поголів’я. Природної стійкості до захворювання не спостережено.
Спочатку помітними стають зовнішні прояви хвороби: кури починають часто обтрушуватися, прочісують оперення, зрідка чухаються. Згодом помітною стає відсутність опахал, на деяких пір’їнах лишаються тільки стрижні (опахала з’їли паразити). Пізніше на окремих ділянках відламується і відпадає пір’я. Найчастіше це спостерігається на спині, хвості та нижній частині тулуба. Хворий птах у цей період вже сильно чухається, іноді внаслідок цього у нього виникають сильні розчіси та розкльови.
Зі зростанням чисельності паразитів у продуктивного поголів’я вповільнюється швидкість росту, знижується несучість, вгодованість, загальна резистентність (здатність організму чинити опір інфекціям), і, як наслідок, можуть проявлятися захворювання, пов’язані з ослабленням імунітету. Якщо в зоні ураження опиняється голова птаха, то паразити здатні викликати кон’юктивіт, живлячись слизовою оболонкою очей. Важка форма хвороби в деяких випадках навіть призводить до загибелі птаха.
Найефективнішим методом запобігання хворобі є дотримання простих правил, наведених на початку статті. Та якщо зараження все ж сталося, то господарям доведеться витратити чимало часу і зусиль на боротьбу з цією проблемою. З огляду на чітку клінічну картину, діагностувати малофагоз нескладно. Та за необхідності можна звернутись по допомогу до ветеринарної лабораторії для підтвердження встановленого вами попереднього діагнозу.
Хвору птицю рекомендується обприскати 2%-вою водною емульсією оксамату або 5%-вою водною суспензією турінгіну з розрахунку 25–50 мл на голову. Для механізації процесу можна скористатись ручними садовими обприскувачами, обприскувачем типу «Росинка», або спеціальними пристроями ДУК чи VDМ (якщо у вас велика птахоферма). Оксамат і тургінін є високоефективними проти пухоїдів і водночас нетоксичні для самих птахів. До того ж вони не потрапляють у знесені обробленими курми яйця, тому продукція від хворого поголів’я може вживатись без обмежень.
Для лікування птиці від малофагозів застосовуються й інші ефективні засоби, наприклад: 0,2% -ва водна емульсія карбофосу чи диброму, 0,05% -ва водна емульсія перметрину, 0,5% -вий водний розчин хлорофосу. Ці інсектициди також забезпечують прийнятний результат у лікуванні від пухоїдів, але разом з тим вони потраплятимуть у яйця та м’ясо оброблених курей, і тому їх не можна застосовувати для курей-несучок, а лікування м’ясного молодняку необхідно закінчити не пізніше, ніж за один місяць до забою.
Лікувати хворих птахів можна так само, як і у випадку зараження кліщами Кnemidokoptes laevis, що паразитують на шкірі курей та інших свійських птахів. Крім того, хороший допоміжний і профілактичний результат забезпечують ванни для сухого купання, наповнені спеціальною сумішшю, що складається з піску, пилу тютюну і кормової сірки. Пропорція суміші така: на 8 частин піску потрібно взяти 1 частину тютюнового пилу та 1 частину кормової сірки. Широкі, але неглибокі ящики з такою сумішшю ставлять у пташнику так, щоб пернаті постійно мали до них вільний доступ.
Комахи пухоїдів надзвичайно невразливі у зовнішньому середовищі. Вони здатні обходитись без їжі та організму-господаря доволі тривалий час. Щоб знищити збудників хвороби у приміщенні пташника і на всіх предметах, що в ньому знаходяться, можна використати, крім вищезгаданих протикліщових засобів, різноманітні інсектицидні димові шашки («Actellic», «Сypex», «Фомор», «Сіті», «Самуро» тощо, до складу яких входять перметрин чи інші інсектициди.
Воші (Anoplura) – ще один з найбільш поширених видів комах, що паразитують на свійській птиці. Напевно, знайдеться мало птахівників, які б не мали з ними справ у своїй практиці. На сьогодні вченим відомі 543 види вошей, кілька з яких паразитують на птиці. Для людей пташині воші небезпеки не становлять, оскільки через видові особливості своєї фізіології вони не здатні жити, а тим більше розмножуватися, на шкірі людини.
Найчастіше воші вражають курей, індиків, цесарок та іншу неводоплавну птицю. Це відносно велика комаха, яку можна помітити на курях неозброєним оком. Куряча воша має довжину 1,3–1,7 мм. Тіло у паразита коричнево-червоне, різних відтінків, з широкою головою. Ротовий апарат колючосисний, оскільки воші живляться кров’ю свого господаря. У слині присутні речовини, які перешкоджають природному згортанню крові. Ноги розвинені дуже добре, мають спеціальні шипи та кігтики для міцної фіксації на волосках і пір’ї господаря.
У кожного виду вошей проміжок між шипами для фіксації має свої розміри, чим частково пояснюється їхня чітка видова спеціалізація. Крил у цих паразитів немає. Норок у шкірі організму господаря вони не прогризають. Комаха роздільностатева, проте самок у популяції завжди значно більше, ніж самців. У деяких видів самці взагалі зустрічаються вкрай рідко, а запліднення можливе як звичайне, так і партеногенетичне. У разі звичайного запліднення самка отримує сім’я самця з чималим запасом і витрачає його в міру потреби. Маючи запас сімені, самка щодня відкладає від одного до десяти великих яєць. Яйця вона прикріплює спеціальною клейкою речовиною до основ пір’я і волосків.
Зовні яйця вошей мають захисну оболонку. а зверху в них є кришечка. Відкладені яйця називаються гнидами, розмір гниди курячої воші – до 0,8 мм. За температури нижче +21°С яйця не вилуплюються і довго лишаються інвазійними. Коли температура підвищується до прийнятної, їхній розвиток відновлюється. Період розвитку від гнид до дорослої комахи в умовах температури тіла птаха займає від 9 до 14 діб. За цей час личинка, що вийшла з яйця, кілька разів послідовно линяє і перетворюється на статевозрілу комаху.
Середній строк активного існування воші на тілі господаря – від 38 до 45 діб. Але в зовнішньому середовищі, за несприятливих умов, обмінні процеси організму цих паразитів сповільнюються, і тривалість життя значно збільшується. Наприклад, за температури +10…20°С доросла воша здатна прожити без їжі більше двох тижнів. В умовах ще нижчих температур воши можуть виживати без їжі ще довше. За температури повітря понад +55°С яйця, личинки та дорослі особини гинуть за кілька годин.
Якщо вошей на тілі птаха небагато, власник може їх і не помічати. Але в міру зростання чисельності паразитів кури починають обтрушуватися, поводитися неспокійно, частіше, ніж зазвичай, чистити своє оперення. У запущених випадках птах відстає в рості, знижує яєчну продуктивність, худне, починає хворіти на вторинні захворювання. Молодняк і ослаблені дорослі особини можуть гинути. Встановити діагноз нескладно після уважного огляду кількох заражених особин.
Лікування слід розпочати якомога швидше. Особливо, якщо воші вразили молодняк. Для лікування підійдуть усі раніше вказані препарати, рекомендовані для боротьби з пір’яним кнемідокоптозом і пухоїдами. Найбільш ефективними є оральні препарати, що містять івермектин, такі як «Бровермектин», «Промектин», «Іверон» тощо, хоча існують й інші засоби.
Сухі ванни з сумішшю піску, деревного попелу і спеціальних препаратів також забезпечують непоганий результат у боротьбі з вошами. Як лікувальний засіб, можна додавати у піщано-попільні ванни порошок «Інсектал» (діюча речовина – дельтаметрин) у пропорції 1:20. Такі ванни стануть хорошим профілактичним заходом у разі підозри на зараження вошами. Якщо обробляти кожного птаха окремо, то на одну особину знадобиться близько 20–30 г цього порошку. У разі лікування птиці з використанням «Інсекталу», потрібно зважати, що яйця та м’ясо оброблених ним птахів можна вживати не раніше, як через 5 діб.
Спрей «Інсектол» на основі дельтаметрину, рицинової олії, ізопропилового спирту й води також є досить ефективним. Щоб отримати бажаний результат, птахів потрібно обробити ним двічі з інтервалом 10 днів.
Аерозольний препарат «Арпаліт» безпечний для птахів, і його можна застосовувати навіть для молодняка. Наносять засіб під пір’я, для чого розсовують його руками у протилежний до напрямку росту бік. Через тиждень обробку необхідно повторити.
Спрей «Триазоль» має у своєму складі одразу декілька діючих речовин (дельтаметрин, тетраметрин, есбіотрин), які підсилюють дію один одного і забезпечують хороший інсектицидний ефект. Обприскувати ним птицю доведеться двічі або й тричі з інтервалом 7–9 днів. Доза препарату залежить від тривалості розприскування на одиницю площі поверхні шкіри. На один квадратний дециметр потрібно розпилювати препарат впродовж 7 секунд.
Окрім рекомендованих, призначених саме для обробки сільськогосподарської птиці препаратів, птахівники-аматори для боротьби з вошами успішно застововують краплі «Фіприст спот-он», «Барс», препарат «Дельцид» та протиблошині шампуні, призначені для знищення ектопаразитів у котів і собак. Так, наприклад, «Дельцид» разводять у співвідношенні 6,5 мл на 10 літрів води і двічі (з інтервалом у 10 днів) обробляють ним пташине поголів’я шляхом ретельного обприскування або купання.
Краплі «Барс» містять такі діючі речовини, як дифлубензурон, фіпроніл та дикарбоксимид, котрі згубно пливають і на дорослих вошей, і на їхніх личинок. Краплі наносять індивідуально кожній хворій особині на шкіру під пір’ям у дозі 0,3 мл на один кілограм живої ваги птаха. Захисна дія препарату досить тривала – до 1,5 місяців, і якщо водночас з лікуванням вчасно знищити вошей у самому пташнику, то повторне нанесення засобу не знадобиться.
Ці краплі допоможуть, якщо не вдається позбутися паразитів у зовнішньому середовищі впродовж тривалого часу, і птахи після лікування систематично знову заражаються інвазією. Проте не слід забувати, що діючі речовини крапель деякий час зберігаються в тілі курки або індички, тому роблять її м’ясо непридатним для вживання протягом двох місяців після застосування цього препарату.
Також існує чимало «народних засобів», винайдених птахівниками-аматорами за часи їхньої довготривалої практики. Наприклад, купання хворих курей у суміші гасу, оцту і води. Деякі птахівники виліковують своїх птахів завдяки опудрюванню пернатих порошком з сухого полину і ромашки. Багатьом вдається успішно позбутися вошей у птиці після втирання в шкіру курей відвару аптечної ромашки впродовж тижня.
Відмінний результат забепечує також обробка поголів’я спиртовою настоянкою чемериці. Птицю рясно змочують цим засобом і на 35–40 хвилин поміщають у поліетиленові пакети так, щоб у птахів зовні лишалась лише голова. Ця процедура знищує не тільки дорослих паразитів, але і їхні личинки. Для забезпечення гарантованої впевненості в успіху, лікування можна знову повторити через тиждень, але оскільки воно є досить трудомістким, то цей метод доцільно застосовувати в господарстві лише з нечисленним (у кілька голів) поголів’ям.
Для лікування особливо цінних особин (наприклад, курей рідкісних порід) можна застосувати препарат «Нюда», призначений для лікування педикульозу в людини. Його використання обійдеться дорожче, але з огляду на безпечність засобу (він не токсичний для птахів), такі витрати в певних випадках є цілком виправданими.
У разі зараження свійської птиці вошами, так само, як і за інших зовнішніх інвазій, господареві дуже важливо приділити належну увагу не тільки лікуванню ураженого поголів’я, а й обробці пташника з метою знищення вошей у зовнішньому середовищі. Воші можуть ховатись у щілинах стін, тріщинах дерев’яних сідал, у стиках різних конструкцій, у гніздах, годівницях, сухих пилових ваннах, у підстилці, складених поруч із курником дровах, ганчір’ї, соломі та інших придатних для цього місцях.
Перед обробкою потрібно ретельно вичистити вигули й приміщення пташника, спалити стару підстилку та сіно з гнізд, прибрати все, що може стати притулком для паразитів, забрати питну воду, напувалки, годівниці, залишки корму, зібрати знесені продуктивною птицею яйця, на кілька днів перегнати поголів’я до іншого приміщення. Застосовувані для знищення вошей препарати отруйні, тому до дезінсекції слід ставитися відповідально і з обережністю. Для цієї мети підійдуть уже згадані раніше засоби («Бутокс», «Ектосан», «Баймайт», «Івермек ON», сірчана шашка «Клімат», димові інсектицидні шашки: «Самуро», «Сурех», «Сіті», «Фомор» тощо, але можна скористатися й іншими, наприклад, «Карбофосом».
Діючою речовиною «Карбофосу» є малатіон, фосфорорганічний інсектицид без смаку й запаху. Щоб уникнути випадкового отруєння ним людини чи тварин, у препарат додают ароматизатор. Внаслідок потрапляння засобу на тіло вошей чи в їхню дихальну систему, малатіон перетворюється в надзвичайно токсичну речовину, яка за кілька годин вбиває шкідників. Нанесений на різні поверхні «Карбофос» зберігає свою токсичність впродовж тижня.
Навіть якщо під час обробки він не потрапив на паразита, то пізніше воші гинутимуть від зіткнення з обробленою поверхнею внаслідок контакту з препаратом. Варто зауважити, що хоча цей засіб токсичний для дорослих комах і для їхніх личинок, проте на яйця паразитів він ніяк не діє. Його розводять у співвідношенні 60 г (один пакетик) на 6–8 літрів води. Спочатку препарат потрібно розвести в невеликій кількості води, а потім, після повного розчинення, долити її до потрібного об’єму. Витрата робочого розчину: 15 літрів на 100 квадратних метрів.
Таким же чином можна скористатися й іншими фосфорорганічними інсектицидними сполуками, наприклад, хлорофосом, тіофосом, метафосом. Щодо цієї групи інсектицидів, то варто відзначити високу ефективність побутового аерозолю «Дихлофос», яким також можна обробити всі приховані місця курника, де можуть ховатися воші.
Препарат «Дельцид» є не менш ефективним від вошей у зовнішньому середовищі. Для приготування робочого розчину потрібно 13 мл препарату та 10 літрів води. Отриману суміш розприскують за нормою 300 мл на один квадратний метр площі. Обробку здійснюють двічі, з перервою 5–6 днів між першою і другою.
Спрей «Інсектол» застосовують згідно з нормою 10 мл засобу на 1 квадратний метр. Через значну вартість обробки цим препаратом, ним доцільно користуватись у невеликих приміщеннях.
Для знищення вошей у пташнику можна використовувати не лише розчини та аерозолі, але й сухі інсектициди, а саме – посипати підлоги в приміщенні порошком «Інсектал» з розрахунку 10 г препарату на 1 метр квадратний.
Ефективні результати забезпечує застосування будівельної теплової пушки впродовж декількох годин для висушування та прогрівання повітря в приміщенні до понад +65°С. Така обробка знищує вошей у всіх шпаринах та просвітах сідал пташника.
Асортимент засобів боротьби з ектопаразитами птиці доволі різноманітний, і кожен може обрати препарат відповідно до своїх фінансових і технологічних можливостей.
Вдалого вам птахівництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
