Тему сьогоднішньої статті підказала одна з читачок нашого сайту своїм запитанням про перебої з водопоєм теляти (під матеріалом про вирощування телят).
Вода надзвичайно важлива для тваринного організму. Вона присутня в усіх тканинах як всередині клітин (понад 40% від живої ваги тварини), так и зовні – у міжклітинній рідині (її там приблизно 20–22% від загальної ваги тварини). Вода є у складі всіх органів і тканин, де її частка складає бльзько 70–80% від ваги будь-якого органу. Навіть у кістковій тканині, яка видається абсолютно далекою від рідини, вода становить не менше 10%.
Уся вода, що знаходиться в організмі тварини, умовно поділяється на три групи: вільна, зв’язана, або гідратна (та, яка знаходиться в колоїдних структурах організму), і конституційна (входить до складу молекул білків, жирів, вуглеводів як їх структурна частина). Всі ці групи води присутні в організмі одночасно, але в різному співвідношенні – залежно від специфіки тканини.
Вода є основною речовиною, на якій базуються всі фізіологічні процеси в організмі тварин (а також людей). Вона бере участь у травленні (усі травні рідини містять воду в різних концентраціях), диханні (легені повинні бути вологими для здійснення газообміну), змащує суглоби в складі синовіальної рідини, забезпечує розподіл тепла й усіх речовин по організму, є середовищем для всіх біохімічних реакцій, що відбуваються в тканинах.
Вода – універсальний розчинник, у якому речовини надходять ззовні та виводяться з організму. Випаровування води з поверхні шкіри утилізує надлишкове тепло. Також вода виконує багато інших життєво важливих для організму тварини функцій.
Внаслідок життєдіяльності організму вода витрачається безперервно. Тварини втрачають воду з повітрям, яке видихають (14–35% від усіх добових втрат води; цей об’єм залежить від виду тварини та фізичного навантаження) і з усіма виділеннями, а саме: з сечею (близько 50–60% від усіх добових втрат води), калом (від 4 до 15%, залежно від особливостей раціону й виду тварини), потом (близько 20%; це залежить від виду тварини та довколишніх умов), сльозами тощо.
Оскільки вода є ключовою рідиною для нормального функціонування організму, то вона завжди має бути присутня там в достатній кількості, незважаючи на її постійні втрати. Вся вода, що знаходиться в організмі (вільна, зв’язана, конституційна), повністю замінюється свіжою приблизно за місяць. Вода рідких тканин і міжклітинного простору – приблизно за тиждень.
Вода надходить в організм тварини ззовні (екзогенна вода) разом з їжею (у складі кормів) та питтям (під час водопою), а також утворюється в самому організмі (це так звана ендогенна вода) внаслідок численних біохімічних реакцій.
Самої ендогенної води (а її утворюється внаслідок метаболізму та окислення жирів, білків, вуглеводів близько 12% від загальної потреби) недостатньо для підтримання нормального гідробалансу (це співвідношення кількості води, що надійшла в організм, до кількості, що виділилася з нього в різному вигляді), тому вона обов’язково повинна безперебійно надходити ззовні в необхідній кількості.
Гідробаланс може бути оптимальним, тобто у вигляді водної рівноваги, але також буває позитивним чи негативним. Його характер залежить від кількох основних чинників: віку, стану здоров’я та фізіологічного стану організму тварини, а також може ситуативно підпадати під вплив зовнішніх обставин (доступність водопою, фізичні навантаження, температура повітря тощо).
Водна рівновага – це коли кількість споживаної води приблизно дорівнює кількості води, що виділяється з організму за той же проміжок часу. Такий стан спостерігається в дорослих здорових особин у звичайних умовах (не під час важкої роботи, вагітності або голоду).
Позитивний гідробаланс – це коли тварина вживає рідини більше, ніж її виділяє. Такий баланс характерний для молодняка всіх тварин і птиці, а також спостерігається при деяких захворюваннях. Негативний гідробаланс означає, що тварина втрачає води більше, ніж споживає. Такий стан властивий старим особинам і тваринам, що знаходяться в екстремальних умовах (транспортування, спека, важка робота, діарея тощо).
Чим молодшою є тварина, тим вищий відсотковий вміст води в її організмі, і тим більше води з розрахунку на кілограм ваги вона споживає. Пояснюється це тим, що в молодому організмі всі біохімічні процеси відбуваються інтенсивніше, ніж у старіючому, до того ж вода використовується як будівельний матеріал для нарощування тканин (з’являються нові клітини, які потрібно наповнювати водою).
Яку кількість води необхідно вжити та коли саме – організм визначає самостійно шляхом формування почуття спраги. Спрощено процес виникнення і вгамування спраги можна подати так: усі системи організму для реалізації своїх фізіологічних цілей активно використовують воду, внаслідок чого її кількість у тілі поступово зменшується. Тканини беруть воду з крові, через що її густина й в’язкість зростають, а швидкість руху по судинам дещо знижується. Все це збільшує навантаження на кровоносну систему.
Разом з тим змінюється нормальне фізіологічне співвідношення між солями й водою, підвищується осмотична концентрація різних елементів у всіх рідинах організму. Сигнал про згущення крові, зміну складу рідин і зменшеннія загального обсягу тканинної рідини надходить від внутрішньоклітинних осморецепторов до відповідного відділу мозку (у підсклепінчастий орган), і мозок моделює відчуття спраги.
У тварини в цьому стані згущується слина, з’являється відчуття сухості в роті й горлі, дихання прискорюється, стає важким, ніздрі розширюються. У великої рогатої худоби висихає носове дзеркало, через що корова намагається змочити його, часто облизуючи язиком. Птах відкриває дзьоба. Активність спочатку зростає, а потім різко знижується. Особливо чутливий до нестачі води молодняк.
Інтенсивність відчуття спраги прямо пропорційна потребі організму в поповненні втраченої води. Це відчуття змінює поведінку тварини, змушує її шукати воду і пити. Підсклепінчастий орган (зона в мозку, яка керує почуттям спраги) складається з двох типів нейронів. Одні з них, активізуючись, викликають відчуття спраги, а інші його пригнічують.
У міру того як тварина поповнює нестачу води, напивається, слизові оболонки ротової порожнини й стравоходу змочуються, внаслідок чого в роті та горлі поступово зникає відчуття сухості. Перша група нейронів спершу послаблює свій вплив, а згодом і зовсім припиняє надсилати імпульси. Друга ж група тимчасово активізується під дією сигналів від рецепторів шлунка про надходження води і його наповнення, внаслідок чого тварина припиняє пити.
Вода починає частково всмоктуватися вже на початку свого шляху, в найближчих відділах травної системи, але основна її частина надходить у кров і лімфу з тонкого й товстого кишківника. У птахів значна частина води всмоктується в сліпій кишці.
Під дією дифузії та осмосу вода спочатку проникає у клітини епітелію травного тракту. Потім вона потрапляє у міжклітинний простір, з якого всмоктується капілярами кровоносної системи. По кровоносних капілярах вода потрапляє до венул (дрібних кровоносних судин діаметром 8–100 мкм), з них – у венозну мережу стінки кишківника, а звідти – до вен брижі. Потім по ворітній вені потрапляє в печінку, а звідти, змішавшись з кров’ю, розноситься по всьому організму великим колом кровообігу. З крові вода потрапляє у міжклітинну рідину, звідки клітини беруть її в тій мірі, яка їм необхідна.
На швидкість виведення води з організму впливає присутність солей кальцію і натрію, а також гормони, які регулюють особливості роботи нирок. Солі кальцію перешкоджають зв’язуванню води білками та прискорюють її виведення з організму, а солі натрію затримують її, створюють умови для збільшення кількості зв’язаної води в колоїдних структурах. Деякі гормони (альдостерон, дезоксикортикостерон, вазопресин та інші) зменшують виведення води через нирки, а інші (наприклад, тироксин, паратгормон, естрогени, андрогени) мають діуретичну дію.
Якщо поголів’я ферми має вільний доступ до питної води, то тварини будуть пити саме стільки, скільки потрібно для забезпечення нормального протікання всіх фізіологічних процесів, у яких бере участь вода.
Для орієнтовного розрахунку водної потреби ферми потрібно враховувати, що на кожен кілограм живої ваги доросла тварина має отримувати не менше 35–40 г води на день, разом з тією, що міститься в кормах. Молодняк потребує значно більше води: 100–150 г на кілограм живої ваги. Разработаны чёткие, научно обоснованные зоогигиенические нормы потребления воды для каждого вида сельскохозяйственных животных.
Кількість необхідної питної води значно залежить від виду тварини, умов її утримання, інтенсивності експлуатації та особливостей годування. У траві пасовища міститься близько 90% води, в сіні хорошої якості – близько 12–14%, у соковитих кормах, наприклад, у кормовому буряку – 75%, у подрібненому зерні – до 15%.
За сухого типу годування свині потребують близько 5 літрів води на 1 кг концентрованого корму. Коровам на 1 кілограм сухих концентратів необхідно забезпечити 4–6 літрів води, а коням і вівцям від 2-х до 3-х літрів. Якщо в раціоні використовується чимала кількість бурякового жому, тварини п’ють дуже мало, оскільки значна частина вологи надходить до їх організмів разом з цим кормом.
Так відбувається нормальний процес надходження й використання води. Але якщо тварина не має можливості своєчасно відновити втрачену вологу, а відчуття спраги не задовольняється відразу, то в роботі організму відбуваються істотні зміни.
Нестача води може бути повною (за тривалої відсутності можливості водопою) або частковою (коли тварина систематично недоотримує воду). Залежно від цього й від тривалості періоду часу, коли повноцінний водопій відсутій, розвивається зневоднення різного ступеня. Легке зневоднення настає у разі втрати організмом до 5% води, середнє – при втраті до 10%, тяжке розвивається при втраті понад 10%, а втрата більш ніж 20% від її первинної кількості в організмі може виявитися смертельною.
Причина зневоднення може полягати не лише у відсутності можливості водопою, але й у значному посиленні потовиділення, діареї (спричинена хвороботворними мікроорганізмами, вона може за кілька діб призвести до зневоднення, яке навіть становитиме загрозу життю), підвищеному сечовиділенні, лихоманці та деяких інших розладах.
Якщо вода в раціоні є, але її менше, ніж необхідно для підтримки гідробалансу, то організм починає економити, скорочуючи її витрати в першу чергу за рахунок зниження цільової продуктивності. Особливо добре це помітно на зниженні надоїв у корів та кіз, а також на зменшенні темпів зростання й збільшення термінів відгодівлі молодняку, призначеного на м’ясо.
В овець погіршується якість вовни, вміст ланоліну в ній зменшується. Робочі й спортивні коні втомлюются помітно швидше, у них з’являється задишка навіть при звичайних фізичних навантаженнях, часто вони стають більш агресивними, втрачають апетит. Робочі собаки не слухаються, стають неуважними, їх дресирування має малу ефективність.
У разі тривалого хронічного водного дефіциту у тварин з’являється пригнічення, спостерігаються ознаки розладу обміну речовин, у самок порушується репродуктивна функція, самці втрачають статеву активність. Сеча набуває високої концентрації й темнішає. Виділення сечі зменшується за об’ємом, кал ущільнюється порівняно з нормою. Шкіра втрачає еластичність, слизові оболонки бліднуть.
Зменшується слиновиділення, через що можуть розвиватися періодичні запалення слизової оболонки ротової порожнини. Така ж ситуація може відбутися й зі слизовою оболонкою очей: вона недостатньо зволожується, пересихає, внаслідок чого розвивається кон’юнктивіт.
Скорочення обсягу виділеної слини та інших травних рідин призводить до порушення процесу розщеплення поживних речовин корму та їх засвоєння. Зовні це виражається поступовим схудненням поголів’я і зниженням активності. У коней порушується потовиділення. Піт густішає та виступає плямами на окремих ділянках тіла.
Часткову нестачу води протягом декількох днів можна влаштувати навмисно, щоб припинити лактацію високоудійних корів, які складно запускаються, або для припинення лактації у підсисних маток різних видів тварин після відлучення молодняку. Скорочення випитої рідини часто використовується і для зменшення набряку вимені в перші дні після отелення.
Гострий дефіцит води за повної відсутності водопою – явище більш небезпечне, ніж її часткова нестача, але виникає він не відразу, а розвивається поступово. На початкових етапах, при легкому зневодненні, як уже згадувалось, організм сильно скорочує витрати води, проте життєво важливі органи не страждають. Зменшується секреція молока, скорочується слиновиділення, менше зволожуються слизові оболонки, шкіра стає менш еластичною через втрату частини вологи міжклітинним простором. Зниження потовиділення призводить до підвищення температури.
Якщо організм і надалі страждає від нестачі води, то різною мірою починають порушуватись усі фізіологічні процеси. Дефіцит рідини порушує нормальне травлення (в нормі у великої рогатої худоби, коней та інших великих тварин у шлунково-кишковому тракті за добу в складі травних соків задіяно близько 100 літрів води) та вільне просування кормової маси по кишківнику.
Цього часу тварина втрачає апетит, дефекація здійснюється рідко, виділений кал сухий, щільний, нагадує кінські чи овечі скібули. У кров надходять гормони, що скорочують діурез, сечовипускання стає мізерним, відбувається зрідка, а сама сеча набуває дуже темного кольору через високу концентрацію виведених з організму речовин – продуктів метаболізму.
Нестача води призводить до зменшення об’єму крові. Значно підвищується концентрація білків у плазмі. Кров загусає, внаслідок чого ускладнюється її мікроциркуляція по капілярах, і тканини недоотримують кисень та поживні речовини. Тварина в цей час стає млявою, малорухливою. Навіть незначні фізичні навантаження швидко викликають у неї втому.
Через порушення мікроциркуляції у тканинах починається частковий розпад білків і накопичення продуктів цього розпаду, росте вміст залишкового азоту та аміаку. Пригнічення, що виникло раніше, на цьому етапі прогресує: тварина лежить, не реагує на зовнішні подразники, дивиться байдужим поглядом. Внаслідок порушення роботи печінки аміак повністю не утилізується, а сечовина виводиться не повністю через порушення роботи нирок.
Оскільки вода є «транспортним засобом» для розчинених у ній різних речовин, то в разі її нестачі порушується виведення продуктів життєдіяльності клітин, і в тканинах накопичуються токсини. Через це кислотно-лужний баланс тканин зміщується в бік кислої реакції, настає ацидоз, який ще більше порушує перебіг необхідних біохімічних процесів.
Втрата води міжклітинної рідиною призводить до підвищення концентрації в ній солей, через що частина води витягується з клітин. Внаслідок цього клітини втрачають тургор, зморщуються і можуть загинути. У такій ситуації тварина наближена до коматозного стану й загибелі.
Характер надання допомоги при зневодненні залежить від його значущості. При легкому ступені нестачі води досить просто напоїти тварину, і її організм самостійно нормалізує всі порушені в ньому процеси. Поїти слід не за один підхід досхочу, а дозовано, за три – чотири рази, невеличкими порціями. Тварина, яка потерпає від спраги, може випити занадто багато, що призведе до інших небажаних процесів.
За надмірного надходження води (природним шляхом чи через введення її іншими способами) відбувається значне розведення крові, концентрація натрію в ній падає, що призводить до її швидкого переміщення у міжклітинний простір, а звідти у клітини. Клітини переповнюються водою, значно зростає тургор, що порушує їх нормальне функціонування. Зовні це виражається функціональними розладами, блювотою, порушенням координації рухів, розладами поведінки (гідроцефалія, заціпеніння, дезорієнтація тощо).
Внаслідок надходження надлишкової кількості води можуть виникати набряки (зокрема головного мозку). У важких випадках через надмірне введення води або гіпотонічного розчину настає кома. Таке рідко трапляється, якщо тварина п’є самостійно. Більшість таких випадків – це результат неправильно наданої допомоги ветеринарним працівником або власниками тварини.
Якщо зневоднення спричинило значне ослаблення тварини, втрату орієнтації й здатності пити, то теплу рідину слід вводити або через зонд у шлунок, або у вигляді клізми, або внутрішньовенно.
Внутрішньовенне введення 5% глюкози або ізотонічного розчину хлориду натрію (0,9%) забезпечить найшвидший ефект. Для внутрішньовенного введення також добре підійде розчин, що складається з 500 мл дистильованої води, 400 мл ізотонічного розчину, 80 мл 40% розчину глюкози, 300 мл 1,3% розчину соди, 10 мл 10% розчину глюконату кальцію (або 5 мл 20% розчину борглюконата кальцію, або «Броваглюкіна»). Можна застосувати медичні препарати «Регідрон» чи «Ацесоль».
Швидкий позитивний вплив досягається внаслідок застосування спеціальних регідратаційних розчинів електролітів, які можна купити у ветеринарних аптеках. Електроліти допомагають підтримувати нормальний водно-сольовий обмін у тканинах і сприяють повноцінному засвоєнню поживних речовин.
Прикладом використання такого препарату може бути «Ветглюкосолан». Вміст пакетів під номером 1 і під номером 2 (вони різні за складом) потрібно розчинити у 10 літрах води та випоювати раз на день (по 50 мл/кг живої ваги при легкому зневодненні, по 80 мл/кг при середньому і по 100 мл/кг при важкому ) кілька днів поспіль, до помітного покращення стану тварини.
За відсутності можливості придбати лікувальний засіб, можна приготувати регідратаційний розчин в домашніх умовах. На 1 літр дистильованої води потрібно взяти 3,5 г харчової солі, 2,5 г соди, 1,5 г сухого хлориду калію, 20 г сухої глюкози.
Запропонований розчин розрахований на одне теля вагою до 60 кг. Тварину потрібно напувати або заливати розчин у його шлунок через зонд (можна використати тонкий шланг) по 250–300 мл, 3–4 рази на добу упродовж 2–3 днів. Для тварин значніших розмірів склад розчину й кратність застосування зберігаються, але його кількість потрібно пропорційно збільшити.
Складові розчину доповнюють дію одна одної і відновлюють гідробаланс в організмі тварини. Сода нейтралізує кислоти, що утворилися в процесі дезорганізації біохімічних процесів в тканинах; хлорид калію сприяє нормалізації роботи гладкої мускулатури кишківника й серцевого м’яза; глюкоза дає енергію та покращує всмоктування натрію і води в кишківнику. У підсумку поступово відновлюється нормальна життєдіяльність тканин, й усуваються наслідки патологічних змін, спричинені нестачею води.
Для організму тварини є небажаними як надмірне надходження води, так і її нестача. Краща профілактика порушень водного обміну – це забезпечення вільного доступу тварин до поїлки та дотримання зоогігієнічних вимог до годування, утримання й експлуатації поголів’я.
Усі запитання з цієї теми, що виникли під час ознайомлення зі статтею, можна обговорити на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
