Успіх заняття бджільництвом залежить від багатьох чинників, один з яких – правильний вибір бджолиного житла. Критеріями в цьому питанні є такі особливості як комфортність вулика для бджіл та його зручність в обслуговуванні для пасічника. Як же підібрати оптимальний варіант вулика, щоб він за своєю конструкцією і матеріалом підходив саме обраній породі бджіл, тобто максимально враховував її особливості? Розглянемо відповіді на такі питання в цій статті.
Традиційним матеріалом для виготовлення вуликів у їхньому звичному вигляді завжди було дерево. Проте не вся деревина годиться для цього. Наші пращури надавали перевагу м’яким і міцним породам дерев з дрібносудинною структурою, серед яких найчастіше використовували осику, липу, вербу. Порівняно з вуликами, зробленими з твердішої деревини (дуба, акації, ясена), такі «будиночки» виходили легкими для бджоляра й теплими для бджіл. Та й обробляти м’яку, пористу деревину значно зручніше.
Переваги дерев’яних вуликів полягають у їхній довговічності, до того ж вони є достатньо міцними, аби бджоли не змогли їх пошкодити чи зруйнувати. Водночас вони важкі, можуть вбирати вологу та розсихатись і розтріскуватись на сонці з утворенням щілин.
Раніше панувала думка про непридатність хвойних порід дерева для виготовлення бджолиного житла через їхню смолистість і запах. Нині ж дерев’яні вулики виготовляють переважно з сосни, і бджоли в них розвиваються та працюють цілком успішно. Отже, це обмеження зникло під впливом часу та практики.
До того ж з розвитком технологій з’явились нові, синтетичні матеріали для виготовлення вуликів. Найбільшого поширення серед них набув пінополіуретан. Щоб його приготувати, змішують два компоненти, потім утворену суміш заливають у спеціальні розбірні форми. Приблизно через годину речовина твердне – і вулик або корпус готовий. Форму розбирають і акуратно дістають готовий виріб. Які вулики краще, дерев’яні чи пінополіуретанові – питання дискусійне.
Іноді як будівельний матеріал використовують пінополістирол, але він менш довговічний і малопридатний для інтенсивної експлуатації.
Безперечно, литі вулики мають деякі переваги перед дерев’яними. Насамперед, це їхня вага. Такий вулик набагато легше й простіше переміщувати по пасіці, вантажити на платформу для кочівлі, ховати в зимівник восени. Якщо в експлуатації у бджоляра є корпусна система, то маніпулювати пінополіуретановим або пінополістирольним корпусом набагато легше, ніж традиційним дерев’яним.
Наступною позитивною властивістю синтетичних вуликів є їх водонепроникність. Матеріал не пропускає воду і надійно захищає бджолосім’ю від дощу й снігу. Пінополіуретан та полістирол не гниють і не набрякають від води. Кришки одягаються завжди щільно і водночас легко за будь-якої погоди. А чудова термоізоляція (у 10 разів краща, ніж у дерев’яного вулика) допомагає бджолам без значних енерговитрат зберігати потрібну температуру у своєму житлі. Це побічно призводить до економії корму взимку, оскільки бджоли підтримують потрібну температуру завдяки споживанню корму. Влітку бджолам не жарко в таких вуликах, що дозволяє зменшити кількість задіяних на вентилюванні особин.
Литі вулики не уражаються пліснявою, комахами-шкідниками, що живляться деревиною. Виготовлення таких вуликів не вимагає високої майстерності і займає менше часу, ніж створення дерев’яних. Корпуси, відлиті за допомогою однієї форми, виходять абсолютно ідентичними. Вони точно відповідатимуть (і за конструкційними, і за габаритними параметрами) один одному, що дозволить комбінувати їх без жодних складнощів. Усі кришки, денця й корпуси є взаємозамінними.
Але є й декілька важливих недоліків, які відштовхують бджолярів від масового застосування синтетичних вуликів на пасіках. Найголовніший – це, напевно, їхня дорожнеча. На сьогоднішній день ціна литого вулика порівняно з дерев’яним аналогом вища приблизно в два-три рази. Якщо говорити конкретніше, то двокорпусний дерев’яний вулик на даданівську рамку з кришкою і дном коштує 700–900 грн. Синтетичний – не менше 1580 грн.: кришка – 260 грн., дно – 300 грн., корпус – 510 грн. × 2 шт. Таку ціну встановлюють приватні виробники, які відливають вулики в домашніх умовах і продають напряму, без посередників. Ціни на сайтах пасічного обладнання ще вищі: 2600–3000 грн. за ту ж комплектацію.
Другим істотним мінусом вуликів з нових матеріалів є їх відносна недовговічність, якщо порівнювати з дерев’яними. Матеріал легко можна пошкодити стамескою під час відривання приклеєних прополісом рамок, а в багатокорпусній системі – в процесі демонтажу корпусів, склеєних прополісом. Та й переносити вулик також потрібно максимально обережно. Іноді полімерну стінку свого житла прогризають і самі бджоли, а для мишей пінистий матеріал взагалі не є перешкодою. Зимового часу полімерний вулик не зможе захистити бджіл від гризунів.
Ще один недолік пов’язаний з тим, що синтетичні вулики бояться прямого сонячного проміння. Під його дією матеріал руйнується з виділенням токсичних речовин. Тому такі вулики потрібно додатково фарбувати, ще й обов’язково масляною фарбою, оскільки інша їх розчинятиме! До речі, токсичні речовини в незначних кількостях пінополіуретан, пінополістирол, пінопласт та інші синтетичні матеріали виділяють постійно, незалежно від впливу сонячних променів. Саме з цієї причини їх не рекомендується використовувати у житлових приміщеннях. Литі вулики також не можна вважати екологічними.
Окрім того, слід зазначити, що пінополіуретан та інші сучасні матеріали для виготовлення вуликів досить легко загоряються. Обпалити такий вулик задля дезінфекції газовим пальником, як це періодично, вимушено чи профілактично, практикують із дерев’яними вуликами, не вдасться. Та й випадкове необережне поводження з вогнем самого пасічника набагато небезпечніше для поліуретанової пасіки, ніж для дерев’яної. Не будемо також забувати, що розпалений димар часто просто необхідний для обслуговування бджолиних сімей.
Водо- та повітронепроникність синтетичного вулика может вважатись як позитивною властивістю, так і негативною. У разі неправильної вентиляції взимку в синтетичних вуликах накопичується більша кількість конденсату, ніж у дерев’яних.
Деякі бджолярі використовують вулики з пресованого очерету. Беззаперечно, цей матеріал є екологічно чистим, проте складність у виготовленні такого вулика, його недовговічність в умовах інтенсивного використання, а також те, що він майже не захищає бджолину сім’ю взимку від мишей, нівелює, як на мене, усі плюси. Хоча, як експеримент, можна спробувати. Та не думаю, що в цього матеріалу великі перспективи, з огляду на те, що ціни на очеретяні вулики нітрохи не нижчі, ніж на дерев’яні. Прихильники такого матеріалу обґрунтовують свій вибір тим, що в очеретяних вуликах тепло, не буває вогкості, а також, що вони легші за дерев’яні.
Безумовно, у кожного матеріалу є свої переваги й недоліки. Тому, перш ніж ухвалити остаточне рішення і вибрати свій вулик, необхідно самому випробувати різні варіанти на практиці.
Не менш спірним є питання про те, який вулик краще – багатокорпусний чи лежак. На моїй пасіці є і ті й інші. І кожна система, окрім багатьох переваг, має й деякі недоліки. Наскільки привабливі ці переваги та незручні недоліки – залежить від самого пасічника і є суто суб’єктивним судженням. Пропоную розглянути кожну систему детальніше.
Вулик-лежак застосовується бджолярами здавна. Він існує ще з того часу, коли замість дуплянок винайшли розбірний вулик. Стандартно лежаки бувають різного розміру: від 8 рамок до 24. Але також бджолярі виготовляють їх самостійно, під свої потреби й довільного розміру.
Основною перевагою цієї системи є зручність обслуговування пасіки для бджоляра. У лежаку вся сім’я перед пасічником, як на долоні, зручно шукати матку, зрізати трутневий розплід, ройові маточники, оцінювати якість засівання, зручно зішкрябувати прополіс. Немає потреби в допоміжному обладнанні чи у високому зрості та значній фізичній силі для роботи. Тобто в підсумку забезпечується якісніший огляд гнізда.
Є в лежака переваги і для самих бджіл. Навесні в ньому тепліше, і розвиток сім’ї проходить швидше. Феромони бджолиної матки добре поширюються по всьому вулику, бджоли відчувають присутність матки і не тягнуть свищеві маточники. А ось у багатокорпусному вулику значних розмірів таке іноді трапляється.
А ще лежак значно простіший у виготовленні, відсутня необхідність у точній відповідності корпусів один до одного.
Проте, є і в горизонтального вулика недоліки. Він важкий і незручний для кочівель: вантажити-виставляти лежаки важко, а на платформі вони займають багато місця. Та й у зимівник їх переносити самотужки – справа нелегка, знадобляться помічники. А з урахуванням специфіки вантажу, бажаючих допомогти знайдеться небагато.
У разі сильного взятку лежак неможливо швидко збільшити в об’ємі, щоб водночас не обмежувати потенційну продуктивність сім’ї. Після медозбору, перед зимівлею, коли його необхідно зменшити до певного обсягу, це також проблематично. Адже самі бджоли та мед займають до 10 рамок, а місця в зимівнику потрібно мати на всі 24 рамки. Через це площа приміщення використовується нераціонально.
Але найістотнішим недоліком, як на мене, є те, що лежак не дуже відповідає поведінці сучасних високопродуктивних бджолиних порід, таких як бакфаст, італійська, карніка. Наприклад, італійська порода схильна нести нектар у верхні корпуси, що потім дуже полегшує бджоляру роботу з відкачування меду. А оскільки у лежака немає верхнього корпусу, то бджоли складають нектар у верхній частині всіх, зокрема й розплідних рамок.
Це частково обмежує роботу матки, і сім’я не встигає відновлюватись, як це відбувається у разі застосування багатокорпусної системи. Окрім того формуються змішані рамки з розплодом і медом. Відкачувати з них мед без ризику знищити відкритий розплід неможливо. Виникає парадоксальна ситуація: вулик заповнений медом, а відкачувати його не можна!
Бакфаст нарощує надзвичайно численні сім’ї, і для нормальної роботи їм потрібно щонайменше 32–35 рамок. А максимально можлива кількість рамок у лежаку не перевищує 24 шт. Як наслідок, бджоли цієї породи не можуть повністю розкрити весь свій продуктивний потенціал.
Чудові результати в лежаках здатні продемонструвати середньоруські бджоли, кавказькі, українські степові та їх помісі. Лежак – найкращий варіант саме для тих порід, чий весняний розвиток відбувається повільно, а в період медозбору вони схильні заповнювати розплідну частину медом і тим обмежувати матку в її роботі.
У разі використання багатокорпусної системи ми можемо на порівняно невеликій площі платформи розмістити значну кількість сімей, що дуже важливо під час кочівель. З появою взятку або в період бурхливого весняного розвитку бджіл є можливість оперативно збільшити в кілька разів його об’єм шляхом розширення вулика цілими корпусами, а не порамково, що економить час і бджоляреві, і пасіці.
Особливо це необхідно в період появи взятку, адже строки цвітіння медоносів завжди обмежені, тому надзвичайно важливо вчасно забезпечити бджіл достатнім місцем у вулику під нектар. Ця перевага багатокорпусного вулика є надзвичайно вагомою, бо стільників під випарювання нектару потрібно втричі більше, ніж з нього буде вироблено товарного меду.
У багатокорпусному вулику з використанням роздільної решітки над розплідною частиною можна отримати суттєво більше меду, ніж у лежаку. Здебільшого це відбувається за рахунок його трьох важливих особливостей. По-перше, у багатокорпусному вулику сім’я нічим не обмежується і нарощує більшу кількість робочих бджіл. По-друге, завдяки своєчасному її збільшенню в період появи сильного взятку можливе більш повне використання сили сім’ї. І по-третє, відсутність змішаних медово-розплідних рамок дає змогу повніше відкачувати мед, а у верхніх корпусах можна навіть відкачувати всі рамки повністю.
Проте є й недоліки. Особисто для мене основною вадою багатокорпусного вулика є незручність в обслуговуванні. Розплід із маткою завжди перебуває в нижньому корпусі, і щоб його оглянути, потрібно попередньо зняти всі вищі корпуси й надставки. На час роботи в нижньому корпусі необхідно кудись поставити верхні, а вільне місце на платформі дуже обмежене. Якщо верхніх корпусів небагато, один-два, то ще можна якось пристосуватись, а якщо їх уже чотири-п’ять!.. Робота стає фізично дуже важкою.
Під час повернення верхніх корпусів на місце, обов’язково розчавлюються кілька бджіл, що потрапили між ними. У разі сильного взятку вулики сильних сімей, які стоять на підставках, можуть сягати заввишки до двох метрів. Не кожен бджоляр самостійно зможе обслуговувати такі конструкції, особливо якщо їх на пасіці багато. Комусь не дозволить зріст, а комусь стан здоров’я. Для полегшення праці потрібен апіліфт або сильний помічник. Та й оглядати верхній корпус без драбинки, щоб оцінити його стан, буде досить незручно навіть високій на зріст людині.
Експлуатація корпусної системи передбачає використання рамок щонайменше двох розмірів. А це теж створює деякі незручності, які відсутні в горизонтальних вуликах. Існує думка, що багатокорпусний вулик сучасніший і технологічніший, а лежак уже морально застарів.
Крім розглянутих основних систем існує ще багато їхніх варіацій. Наприклад, володимирський вулик, альпійський тощо. В одній з наступних статей розповімо про них детальніше.
У виборі конструкції вуликів неабияке значення мають вподобання бджоляра: за будь-яку ціну отримати максимальну віддачу від своєї праці, або ж працювати комфортно і з задоволенням. Багато що залежить і від обраної породи бджіл: агресивні та рійливі породи краще утримувати в лежаках, оскільки там легше контролювати їхній стан і проводити всі сезонні роботи. Є сім’ї, які неохоче освоюють верхні корпуси. А от промисловим породам бджіл потрібен багатокорпусний вулик, де вони зможуть проявити себе на повну силу і повною мірою продемонструвати бджоляру свій продуктивний потенціал.
Розумного вам вибору та вдалого бджолярства!
Щоб отримати відповіді на питання з цієї теми, які вас зацікавили, публікуйте їх у коментарях під статтею.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
