Виразки у продуктивних тварин

Виразки у продуктивних тварин є локальними ушкодженнями шкіри, слизових оболонок або внутрішніх органів. Вони характеризуються руйнуванням тканин, їх некрозом з наступним відторгненням і уповільненим загоєнням внаслідок розпаду клітинних елементів та розвитку патологічних грануляцій. Такі патології можуть призводити до значного зниження продуктивності тварин, що негативно впливає на економічні показники господарства в цілому.

Виразки (ulcus) вражають тканини глибоко, чим відрізняються від схожих на них ерозій (erosio). Ерозії вражають лише поверхневий шар і не залишають після загоєння рубців.

Виразка має кілька характерних ознак: біль, зяяння, некроз тканин, розвиток патологічних грануляцій, витікання виразкової рідини, повільна регенерація або її відсутність, часткова втрата функції ураженої ділянки тіла.

Класифікація виразок

У ветеринарії існує кілька розповсюджених варіантів класифікації виразок залежно від того, який саме фактор покладений в основу принципу класифікації.

1. За локалізацією виразки бувають:

• Шкірні виразки – виникають на поверхні шкіри внаслідок впливу несприятливого чинника, розвитку інфекційного захворювання чи порушення обміну речовин.
• Виразки зовнішніх слизових оболонок – вражають ротову порожнину, носові ходи, носове дзеркало, очі, зовнішні статеві органи. Можуть бути спричинені різними захворюваннями (наприклад: амілоїдоз, аспергільоз, бластомікоз, герпес, токсичний епідермальний некроліз та інші), травмами або дією агресивних хімічних речовин.
• Виразки внутрішніх органів – виразки цих органів найчастіше пов’язані з порушеннями годівлі, стресами чи інфекційними захворюваннями. Найчастіше уражаються стравохід, шлунок і кишечник, особливо у свиней та великої рогатої худоби.

2. За походженням виразки бувають:

• Травматичні виразки – виникають в результаті механічних пошкоджень шкіри або слизових оболонок. Найчастіше вони є наслідком тривалого негативного впливу. Наприклад, постійні травми від несправної збруї у коней, від гострих предметів у стійлі, неякісного інвентарю, недбалого догляду, тощо. Травматична виразка може виникнути від багаторазового пошкодження свіжої рани самою твариною, коли вона постійного здирає, згризає або злизує поверхневий тромб, що вже утворився. Самотравмування та глибокі розчісування можуть бути наслідком інших проблем (короста, порушення поведінки, шкідливі звички, тощо).
• Термічні виразки – виникають внаслідок впливу аномально високої (опік) чи аномально низької (обмороження) температури.
• Хімічні виразки – з’являються від впливу агресивних хімічних речовин, таких як кислоти та луги. До хімічних причин появи виразок можна віднести і укуси отруйних змій або комах, ужалення медуз, отрута яких має дегенеративну дію на тканини та судини на великих ділянках. Викликати виразки може простий дотик до отруйних рослин або їх випадкове поїдання тваринами. Однією з дуже небезпечних рослин є борщівник.
• Виразки від впливу випромінювання. Сильний сонячний опік або підвищена чутливість тварини до ультрафіолетового випромінювання може викликати появу виразок на шкірі (сонячний дерматоз). Таке іноді трапляється у овець після весняної стрижки. Шкіра, що не звикла до сонячного світла, в перші дні після стрижки може отримати серйозні пошкодження. Також є деякі породи собак і деякі масті коней з надчутливістю до сонячних променів. Страждають від них і тварини-альбіноси будь-яких видів, що не мають у шкірі захистного пігменту – меланіну. Викликати пошкодження шкіри та появу виразок може і радіоактивне випромінювання.
• Інфекційні виразки – їх викликають бактерії (наприклад, Clostridium perfringens, Fusobacterium necrophorum та інші), віруси (наприклад, вірус герпесу BoHV-4), грибки (наприклад Candida spp.) і т.п. Ці виразки можуть виникати як при проникненні збудника в організм через звичайні рани, пошкоджені або не пошкоджені ділянки шкіри (наприклад, дерматофітія, мікроспорія, трихофітія), так і при загальному зараженні організму (наприклад, як при сибірці або некробактеріозі). До виразок інфекційної етіології можна віднести й виразки, які можуть виникати в наслідок паразитарних захворювань. Спровокувати появу виразок можуть мікрофіляріоз, парафіляріоз, габронемоз, гіподерматоз та інші.
• Метаболічні і токсичні виразки – ці ураження пов’язані з інтоксикацією або з порушеннями обміну речовин, дефіцитом вітамінів, мінералів та неправильною годівлею. Такі виразки можуть розвиватися, наприклад, у свиней при надмірному споживанні концентрованих кормів та різних біологічно активних кормових добавок. Прикладом такого захворювання може бути цинк-чутливий дерматоз, поверхневий некролітичний дерматит (його гепато-шкірний синдром), отруєння талієм та ін. Поява виразок може бути наслідком дії кормової добавки або ветеринарного препарату, що впливає на обмін речовин або імунітет.

3. За перебігом процесу виразки бувають:

• Гострі виразки – характеризуються швидким початком, вираженим запаленням та больовими відчуттями. Повністю загоюються з утворенням рубців після припинення впливу негативного фактора, який їх спричинив (нормалізації обміну речовин, одужання від інфекційного захворювання, тощо). Глибина гострої виразки зазвичай невелика, краї не піднімаються над рівнем шкіри. Гострі виразки здебільшого мають округлі обриси.
• Хронічні виразки – мають тривалий перебіг, супроводжуються періодами загострення і ремісії, що змінюються. Можуть утворюватися на тлі тривалих захворювань, таких як хронічний гастрит. Хронічні виразки шлунка можуть бути у свиней при сухому типі годівлі. У більшості випадків хронічні виразки не мають підвищеної больової чутливості, оскільки грануляції, які вистилають виразку, нервових закінчень не мають. Зовнішні хронічні виразки мають щільні краї, підняті над рівнем шкіри. Склепіння і дно виразки можуть кровоточити чи гноїтися. На місці загоєної хронічної виразки часто утворюється зірчастий рубець.

Contracted oesuphagus, where the diameter of the oesuphagus is about 10 mm.

Залежно від співвідношення швидкості процесів відновлення та руйнування ураженої тканини, виразки можуть бути: простими, атонічними та прогресуючими.

• Проста виразка. У такій виразці швидкість процесів відновлення більша, ніж швидкість процесів розпаду тканини. Для простих виразок характерними є пологі краї. Дно зазвичай плоске, грануляції дрібнозернисті, рожевого кольору. Епітеліальний обідок по краях виразки добре помітний. Площа простої виразки постійно скорочується. Прогноз зазвичай сприятливий. Причиною такого перебігу може бути правильно підібране лікування чи самовідновлення тканин за рахунок ресурсів організму. Прості виразки утворюються після розтину (природного чи хірургічного) фурункулів, абсцесів або інших поверхневих гнійних процесів.
• Атонічна виразка. При цьому виді виразок швидкість перебігу процесів відновлення та руйнування тканини приблизно однакова. Атонічна виразка або не має епітеліального обідка по краях, або він малопомітний. Краї атонічної виразки широкі, омозолелі. Вони мають вигляд валика. Крайовий валик може бути масивним, загинатися всередину виразки та утворювати складку, під якою створюється невелика порожнина. Дно атонічної виразки зазвичай плоске, але іноді воно випинається назовні. Грануляції дрібнозернисті, блідо-рожеві, майже білі. Вони зазвичай щільні, можуть мати тріщини. Розмір виразки з часом не змінюється. Прогноз при такому типі виразки обережний, у бік несприятливого. До атонічних виразок відносять нервово-трофічні, омозолелі, синуозні виразки.
• Прогресуюча виразка. Швидкість процесів некробіотичного руйнування тканини переважає швидкість її відновлення. По краях виразки є набряк. Епітеліальний обідок по краях відсутній. Грануляції прогресуючої виразки зазвичай нещільні, бордового кольору, із синюшним відтінком. Прогресуюча виразка характеризується рясними гнійними та кров’янистими виділеннями. Розмір ураження з часом постійно збільшується. Прогноз при прогресуючій виразці несприятливий.

Клініко-морфологічна характеристика виразок

Первинні (ідіопатичні) виразки з’являються на місці фурункулів, що прорвали, розітнутих абсцесів, опіків, відморожень та інших подібних пошкоджень.

Вторинні (симптоматичні) виразки виникають при деяких інфекційних захворюваннях (сап, лептоспіроз, некробактеріоз, туберкульоз та ін.), а також при захворюваннях печінки та новоутвореннях.

Виразки можуть бути різними за формою та розміром.

Розмір у кілька міліметрів характерний для виразок рогівки. На слизових оболонках травного тракту виразки можуть досягати кількох сантиметрів. На шкірі їх площа може сягати кількох десятків сантиметрів.

Краї виразок можуть бути рівними чи нерівними. Це залежить від причини виникнення, тривалості та характеру перебігу патологічного процесу.

Найчастіше виразки мають округлу форму, але трапляються і з неправильною. Поверхня виразки зазвичай вкрита гнійним нальотом або грубими кірками, що складаються з підсохлого ексудату, лімфи і крові.

Під гнійним нальотом знаходяться грануляції. Грануляції – це молода сполучна тканина, якою організм намагається відгородитися від сторонніх тіл, від нежиттєздатної чи омертвілої тканини. Колір грануляцій може бути від темно-червоного до блідо-рожевого, з різними відтінками.

За етіологією та клінічними ознаками виразки можуть бути:

Декубітальні виразки або пролежні (Decubitis) – виникають внаслідок суттєвого ускладнення або повного припинення кровотоку у певній ділянці через механічний тиск. Декубітальні виразки зазвичай виникають у тварин, які тривалий час не можуть піднятися і значну частину часу проводять в одному положенні. Від тиску маси тіла в деяких ділянках шкіри, на які лежача тварина спирається, припиняється кровообіг і вони відмирають. Прикладом може бути післяпологовий парез.

Набряклі (Ulcus oedematosum) – з’являються через порушення або повне припинення циркуляції крові від здавлювання судин іншими тканинами. Ці виразки мають набряклі краї та пухкі грануляції.

Гангренозні (Ulcus gangraenosum) – зазвичай виникають після важких опіків або обморожень, при гангренозному дерматиті та вологій гангрені різної етіології. Іноді гангренозні виразки трапляються при сепсисі.

Запалені (Ulcus inflammatosum) – найчастіше вони є результатом тривалого механічного подразнення, розвитку місцевої інфекції, тривалої дії агресивних чи подразнюючих хімічних сполук, фізіологічних рідин (наприклад, шлункового соку). Іноді запалена виразка може розвинутися через затримку гною або гнильної рідини в рані.

Подразнені (Ulcus ereticum) – відрізняються підвищеною больовою чутливістю через патологічні процеси, що зачіпають нервові закінчення, які розташовані в глибоких тканинах на дні виразки.

Грибоподібні виразки (Ulcus fungosum) – характеризуються сильним розвитком грануляцій, які зазвичай виходять навіть вище за рівень поверхні шкіри. Вони мають форму грибів або горбів, різної конфігурації та розміру.

Омозолілі виразки (Ulcus collosum) – характеризуються тим, що грануляції, які вистилають виразку, перетворюються на волокнисту сполучну рубцеву тканину.

Синуозні виразки (Ulcus sinuosum) можуть виникати внаслідок ускладнень після кастрації або хірургічного розтину абсцесів. У цьому випадку загоєння поверхні рани протікає швидше, ніж грануляція її порожнини, внаслідок чого утворюється пазуха – синус. В результаті утворюється закрита виразка, що містить фрагменти відмерлої тканини всередині живої (секвестр).

Нервовотрофічні виразки (Ulcus neurotroficum) – з’являються внаслідок розладу живлення тканин через порушення у нервовій системі.

Інфекційні виразки – виникають після зараження та супроводжують інфекційні захворювання, такі як сап, ензоотичний лімфангіт, некробактеріоз та інші.

Пухлинні виразки виникають внаслідок розпаду тканин новоутворення. Патологічний процес протікає за одним із описаних раніше сценаріїв.

Причини виникнення виразок (етіологія)

Появу виразки можуть викликати багато різних причин:

механічні пошкодження, що постійно повторюються, фізичні травми від збруї, інвентарю, укусів, тривала дія травмуючих предметів у стійлі;

нейроендокринна недостатність, розлади обміну речовин;

порушення годівлі, нестача у раціоні клітковини, надлишок концентратів та їх надмірне подрібнення, погана якість кормів або різкі зміни в раціоні можуть призводити до виразок шлунка та кишечника, особливо у свиней, м’ясоїдних та жуйних тварин;

порушення нормального кровопостачання та живлення тканин;

вплив фізичних та біологічних факторів, інфекційні агенти, бактерії, віруси та грибки, такі як Clostridium perfringens, Fusobacterium necrophorum, можуть викликати розвиток виразки при попаданні в організм через рани або ушкоджені слизові оболонки;

стрес, викликаний перевезеннями, різкою зміною умов утримання, перегрупуванням тварин, може призводити до виразкової хвороби, особливо у високопродуктивних особин;

глибокий некроз м’яких тканин та кісток;

генетична схильність: у деяких порід і ліній тварин існує спадкова схильність до розвитку виразкових уражень, що найбільше властиво для сучасних високопродуктивних порід і кросів свиней.

Клінічні ознаки

Симптоми залежать від локалізації та причин виникнення виразки.

Шкірні виразки проявляються добре помітним зяянням, почервонінням (гіперемія), набряком і болючістю в ураженій ділянці та навколо неї. Тварина ухиляється від дотику до ураженого місця, береже його, коли рухається. Безпосередньо у місці виникнення виразки спостерігаються гнійні та кров’янисті виділення, з яких можуть утворюватися кірки. Шкіра навколо виразки зазвичай запалена. У виразці можливий розвиток вторинної інфекції.

Виразки ротової порожнини, язика та стравоходу супроводжуються появою у тварини труднощів з пережовуванням та проковтуванням доброякісного корму. Пережовування та ковтання стає болючим, тому спостерігається зниження апетиту і пізніше, як наслідок, – втрата маси тіла. Часто виразки такої локалізації супроводжуються посиленим слиновиділенням і відмовою від грубих кормів або дуже неохочим і обережним їх поїданням. Іноді тварина жує грубий корм однією стороною щелеп.

Виразки шлунка та кишечника супроводжуються загальними розладами у травній системі. У хворої тварини періодично виникають симптоми кольок, спостерігається здуття живота, розлад роботи всієї травної системи.

У різних видів продуктивних тварин симптоми можуть відрізнятися або мати видові особливості. Так, наприклад, у свиней виразки шлунка проявляються загальним пригніченням, зниженням рухової активності, згорбленим положенням тіла, блюванням або періодичними позивами на блювоту, блювотні маси зазвичай не рясні, можуть бути з домішкою крові. Кал в’язкий, має темний, майже чорний колір через перетравлену кров.

Виразки в кишечнику сигналізують про себе періодичною безпричинною діареєю, іноді з помітними домішками крові. Спостерігається блідість шкіри та видимих слизових оболонок, зниження або повна втрата апетиту, прогресуюче виснаження та значне зниження продуктивності.

У жуйних тварин (ВРХ, кози, вівці) спостерігається ослаблення або уповільнення рубцевих скорочень, періодичне здуття, то пронос, то запор, що змінюють один одного. Тварини мало рухаються, втрачають активність.

Лікування виразок

Усі способи лікування можна поділити на оперативні та консервативні.

Оперативні методи лікування зовнішніх виразок передбачають хірургічне видалення виразки та подальше її лікування як свіжої рани. Невеликі виразки шкіри вирізають із усім вмістом, а рану зашивають. Якщо виразка велика, то поверхню виразки вишкрібають скальпелем, повністю видаляючи грануляції з дна і склепінь до живої нормальної тканини, а омозолілі краї виразки зрізають. При грибоподібних виразках зрізають не лише масивні грануляції, що випинаються, але і сполучну рубцеву тканину, яка перебуває під ними, зберігаючи епітеліальний обідок.

Після хірургічного втручання поверхню обробляють присипкою для ран або сухим антибіотиком (наприклад, пеніциліном, біциліном, стрептоміцином, тощо) і накладають давлячу пов’язку. Пов’язка не тільки ізолює свіжу рану від занесення мікрофлори і впливу інших небажаних зовнішніх факторів, але і перешкоджає повторній появі виразкових грануляцій, а також сприяє епідермізації свіжого пошкодження. За станом перев’язаної рани та тканин навколо неї слід спостерігати. Якщо немає явної потреби, то наступну перев’язку здійснюють не частіше, ніж один раз на 4–6 днів.

Оперативні методи лікування зовнішніх виразок ефективніші і дають швидший результат, ніж консервативні.

Виразки, розташовані всередині організму, у звичайних продуктивних тварин оперативними способами не лікують. Таких особин або вибраковують, або допомагають їм консервативними методами.

Консервативні способи лікування передбачають використання комплексу заходів, до яких входить усунення причин виникнення виразок та застосування різних лікарських засобів для того, щоб допомогти організму тварини прискорити процеси загоєння та зупинити руйнування уражених тканин.

Вибір конкретного способу консервативного лікування залежить від локалізації виразки та її характеристик.

У будь-якому випадку, спочатку слід усунути всі фактори, що стали причиною утворення виразки (найбільш ймовірні причини вже були перераховані раніше).

Хвору тварину відокремлюють від групи та утримують в індивідуальному станку або стійлі, надаючи їй повний спокій. Робочих коней звільняють від роботи.

Шкіру навколо поверхневої виразки акуратно очищають, миють і знезаражують неагресивними дезінфікуючими засобами (розчин риванолу, хлоргексидину та ін.). Довгу шерсть навколо виразки зістригають. Виразку очищають від мертвої тканини, засохлих кірок, гною. Забезпечують відтік рідини.

Поверхню виразки обробляють розчином пероксиду водню та покривають лікарським засобом. Існує багато препаратів, здатних допомогти тварині. Наприклад, «Левомеколь» – мазь, що містить антибіотик та стимулює загоєння тканин. Застосовують її для обробки виразок раз чи двічі на день, до повного загоєння. Хороший ефект може дати використання мазі Вишневського, «Солкосерила», «Аргосульфану», «Де-Лонга» та інших ветеринарних та медичних засобів.

Одночасно із місцевим лікуванням застосовують і загальне.

Хороший результат можна отримати від застосування антибіотиків. Наприклад, призначають «Цефтіофур», «Цефур» – цефалоспориновий антибіотик, який застосовують при важких бактеріальних інфекціях, що супроводжуються виразками. Доза: 1 мл на 50 кг живої маси тварини, внутрішньом’язово або підшкірно.

Консервативне лікування виразок внутрішніх органів часто становить більшу складність, ніж зовнішніх.

Як загальнозміцнюючий засіб, що стимулює імунітет і процеси регенерації тканин, можна застосувати гемотерапію. У тварини беруть кров із вени і вводять її внутрішньом’язово в дозі 5–10 мл, через день, 5–7 разів. Гемотерапія не може бути основним засобом лікування, вона має сенс лише як додатковий захід.

Раціон хворої тварини змінюють, в нього вводять дієтичні корми, що легко перетравлюються. Такими можуть бути вівсяні бовтанки, відвар насіння льону, вологі мішанки із запареного зерна на кефірі або на свіжому молочному перегоні (відвійках).

Свиням, у яких виразки у шлунку чи в кишечнику, можна дати сироп «Ранітідін» перорально (через рот) у дозі 300 мг на дорослу тварину. Крім того, можна додати до корму мелатонін у дозі 5 мг/кг та збільшити вміст метіоніну в раціоні на 10–15% від вікової норми. Це збільшить швидкість загоєння наявних виразок шлунка та кишечника і слугуватиме профілактикою виникнення нових.

Хороші результати можна отримати за допомогою препарату «Омепразол». Він знижує вміст соляної кислоти у шлунковому соку та захищає слизову оболонку шлунка від її впливу. Дають його індивідуально кожній тварині через рот у дозі 2 мг/кг живої маси тварини, один раз на день протягом 7–14 днів.

Починаючи лікування хворої тварини, слід звернути увагу не лише на неї, а й на всіх особин у її групі, оскільки всі вони перебувають у групі ризику.

Помітивши одну хвору тварину, рекомендується вжити профілактичних заходів щодо всіх інших.

Найбільш простим та ефективним профілактичним заходом є збільшення розміру фракції розмелювання зерна (оптимальний розмір частинок 600–700 мкм) та збільшення вмісту клітковини в раціоні на 10–12%; перехід від сухого типу годівлі на згодовування вологих мішанок. Навіть виразки, що вже з’явилися, можуть самі регенеруватися при зміні режиму годівлі і форми кормової суміші. Якщо господарство згодовує молочну сироватку, слід уважно контролювати її кислотність, не допускаючи використання перекислої.

Для досягнення профілактичного ефекту, раціон повинен містити достатню кількість клітковини, всі необхідні вітаміни (особливо вітаміни А та Е) і мінерали (особливо цинк та селен).

У процесі лікування лежачих тварин слід примусово багаторазово змінювати положення їх тіла та використовувати велику кількість підстилки для недопущення виникнення пролежнів (декубітальних виразок).

Призначаючи лікування, важливо підходити до кожного конкретного випадку індивідуально, враховуючи характер та причини виникнення виразок, оскільки лікування виразок різної етіології відрізняється. Так, якщо з’явилися виразки грибкового походження, ефективним може бути наступна схема. Лікування грибкових виразок рекомендується проводити комплексно, одночасно застосовуючи препарати місцевої дії (наприклад, йодоповідон) та загальної. Препарати загальної протимікотичної дії не просто доповнюватимуть дію місцевих та сприятимуть якнайшвидшому одужанню, а усуватимуть саму причину виникнення мікозу та пов’язаних з ним виразок.

Одним із ефективних препаратів є «Ітраконазол». Його дають хворій тварині всередину в дозі 10–20 мг/кг живої ваги, щодня, до повного одужання.

Інший препарат для лікування виразок грибкової етіології – «Кетоконазол». Цей засіб дають тварині всередину в дозі 5–10 мг/кг живої маси, один раз на день. Курс лікування може займати тривалий час (від 10 днів до двох місяців).

Виразкові ураження у продуктивних тварин – це проблема, яка потребує складного лікування, протягом якого господарство недоотримує цільову продукцію. Набагато дешевше не допустити появи виразок, аніж їх лікувати.

Для профілактики виразок слід стежити за станом інвентарю, збруї, стійла, щоб виключити механічні травми; уникати частих перегрупувань тварин, перевезення у стресових умовах; проводити регулярну дезінфекцію приміщень та вакцинацію проти інфекційних захворювань. Періодичні огляди поголів’я, вивчення породних особливостей та родоводу для раннього виявлення схильності до виразок, своєчасне лікування інфекцій допоможе уникнути серйозних ускладнень, а використання ефективних препаратів дозволить прискорити загоєння та зберегти продуктивність тварин.

Успішного вам тваринництва!

Віталій Чугуєвець.