Плавучі грядки як ефективна технологія сільгоспвиробництва

Перегляди: 708
09.11.2021
Плавучі грядки як ефективна технологія сільгоспвиробництва

Вирощування на плавучих грядках виявилося успішним методом виробництва сільськогосподарських культур у різних водно-болотних районах світу. Бангладеш – це держава у низинних заплавах чотирьох великих річок, які зливаються, утворюючи найбільшу у світі дельту. Водночас вона – найбільш густонаселена країна на Землі. Тому, коли паводкові води досягають великої центральної дельти й піднімають рівень води в ній, зростає ризик для життя фермерів і засобів їх існування. Посіви можуть зникнути, мулові смуги, на яких багато хто будується, деформуються ерозією, а сама повінь спричиняє подальшу заболоченість ґрунтів. І оскільки в результаті повеней значну частину року землі перебувають під водою, єдиний альтернативний метод вирощування – це баіра – городи, що пливуть на водах повені, напівзабута місцева традиція.


Цей метод сягає корінням доколумбових часів у Мексиці (приблизно 1250 р. до н.е.), коли ацтеки створювали плавучі сади (чінампи) в каналах Лаго Тескоко. Він подібний до практики гідропонного землеробства, адаптованого до застосування на певній території з використанням місцевих ресурсів. Плавучі платформи забезпечують базу для вирощування розсади, овочів та різноманітних сільськогосподарських культур. Рослини, вирощені у такий спосіб, отримують живлення або з компостованої органіки, або з води.


Chinampa.jpg


У Бангладеші основним матеріалом таких плавучих ділянок є високоінвазивний водяний гіацинт (ейхорнія гіацинтова), який зазвичай ускладнює доступ до води, створює перепони судноплавству й рибному промислу, тож використання його на плавучих грядках перетворює проблему на перевагу. Окрім того, що гнучкі ділянки на поверхні річки підіймаються та опускаються разом із коливанням паводкової води, вони легко витримують будь-яке затоплення, незалежно від його тривалості. 



Місцева система «безґрунтового вирощування» використовувалася для вирощування різних видів овочів і розсади протягом щонайменше двох століть. Плавучі ділянки або дхапи (dhap), як їх називають місцеві, використовують п’ять-шість місяців, а потім їх тягнуть за допомогою мотузок і гаків до мілководдя на човнах. Там вони складаються у довгі платформи, схожі на високі гребені, які використовують для вирощування деяких культур у традиційному землеробстві. Вони називаються канді (kandi). Їх функція теж змінюється, оскільки з сезонних плавучих ділянок вони перетворюються на постійні грядки на водно-болотних угіддях.


farmers.jpg

Спорудження ділянки (грядок) (малюнок 1) є першим кроком до плавучого вирощування. Визрілий водяний гіацинт є найважливішим компонентом такого «аграрного плоту», крім нього використовується локально доступна рисова солома, водяний салат (Pistia stratiotes), імперата циліндрична (Imperata cylindrica), нолл-гаш (Hamerthria protensa), сюди додаються і гілочки ясена, і висушені кокосові волокна. 

floating-beds-scheme-укр.png
Спочатку фермер розташовує бамбукові жердини на щільному "острівці" водяного гіацинту для міцності та подальшої навігації, а потім додає ще один шар водяного гіацинту. Товщина цих шарів залежить від тривалості заболочення, адже пліт має плавати протягом усього часу затоплення. Рухомість таких плотів дозволяє фермеру вибрати найбільш придатне місце розташування та спрощує доступ до ділянки під час її обробітку. Після вибору вдалого місця плавучі грядки зазвичай закріплюють бамбуковими палицями. Особливо це важливо у прибережних районах країни, де постійно існує загроза штормів.


floating-beds.jpg

Через 10-15 днів фермери можуть висаджувати на пліт розсаду або засівати його насінням овочів. Зазвичай також висаджуються додаткові культури між основним вирощуванням. З однієї ділянки можна збирати врожай 2-3 рази на рік.




Розмір і форма плавучих ділянок варіюються залежно від регіону. Платформа споруджується таким чином, щоб забезпечити вільне проникнення та розростання коренів рослин, полегшуючи поглинання води та поживних речовин.


floating-beds-in-kotalpur.jpg

Пори року є визначальним фактором у виборі культур, які фермери вирощуватимуть. У різних місцях Бангладеш на плавучих грядках вирощують понад 20 різних сільськогосподарських культур, таких як червоний амарант, індійський шпинат, коріандр, цвітна капуста, помідор, виноград, огірки, гарбуз, пляшковий гарбуз, аджур, восковий гарбуз, солодкий гарбуз, квасоля, редька, брінджал (баклажани), картопля, чилі, цибуля, часник, куркума та гірчиця. Формування плавучої ділянки та вирощування починається у червні та триває до листопада, хоча на постійних водоймах культивування може продовжуватися весь рік. 


floating-garden.jpg

Як і в традиційному землеробстві, тут також все починається з насіння. Його висівають у невеликі кульки, які називають «мада». Кульки виготовляють із м’якої гнилої гігроризи (Hygroryza aristata) або сальвінії (Salvinia). Їх сушать на сонці 3-4 дні та формують кульку, яку начиняють пророслим насінням і покривають гнилим водним гіацинтом. Потім кульки складають у тінь на 3-4 дні та поливають, щоб запобігти пересиханню.


mada.jpg

Деякі фермери одразу висаджують ці кульки на платформу на заздалегідь підготовлений шар тирси. Сіянці спочатку зрошують вручну, щоб запобігти їх висиханню, але через кілька днів після проростання їх коріння пронизує «маду», а потім і верхню суху частину ділянки. 


platforms.jpg

Плавучі ділянки стають у пригоді для вирощування овочів у сезон дощів. Взимку фермери переміщують такі ділянки на підвищення, розбирають їх та перетворюють на гумус для ґрунту під вирощування культур у зимовий період. Ділянки можна переміщувати з місця на місце, тому вони також підходять для сімей, які тимчасово або назавжди втратили свої домівки та землю.




Під час мусонів фермери використовують невеликі човни для робіт на плавучих сільськогосподарських ділянках. Оскільки культури можуть поглинати основні поживні речовини, такі як азот, калій і фосфор, з плавучих грядок і з води під ними, практично зникає потреба у внесенні добрив. Ця практика зменшує забруднення від хімічних добрив, а овочі ростуть порівняно швидше, ніж ті, що вирощуються. на традиційних грядках.

melon.jpg
Якщо поглянути на це з точки зору екології, така інновація не тільки не завдає шкоди водній екосистемі, але завдяки контролю розповсюдження водного гіацинту в плавучих садах, який зазвичай перевантажує водні канали, відновлюється здорове середовище у водоймах та підвищується екологічна цінність багатих на біорізноманіття водно-болотних угідь. Звісно, цей процес вимагає активного фізичного навантаження та неабиякої самовіддачі, проте він має низку переваг, серед яких не на останньому місці відсутність додаткових витрат, адже ділянки виготовляються з місцевих матеріалів. 


floating_beds_last.jpg

Цей метод вселяє надії у фермерів, бо він приносить непогані прибутки з продажу овочів, вироблених на плавучих грядках.


Важлива роль плавучих садів і в ландшафтному дизайні. Їх унікальний естетичний вигляд додає розмаїття у водні пейзажі, яскраві барви квітів та листя нікого не залишать байдужим.




Поділитись в соцмережах:

Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений