Господарська діяльність людини в будь-якому виді тваринництва, зокрема й у птахівництві, завжди пов’язана з певними ризиками виникнення тих чи інших хвороб у поголів’я. Одним з таких небезпечних інфекційних захворювань свійської птиці, про яке має знати птахівник-аматор, є інфекційна бурсальна хвороба або хвороба Гамборо (IBD).
Це епідемічне вірусне захворювання птахів, пов’язане з геморагічним запаленням фабрицієвої сумки. Уперше його помітили 1957 року в Гамборо, штат Делавер (США), де масово захворіли поголів’я домашніх курей. У 1962 році там же створено детальний опис хвороби (автор публікацій – Альберт Косгроув). В описі дослідник визначив захворювання як «інфекційний нефроз» – через очевидні зміни, виявлені ним у нирках померлого птаха.
Одночасно з А. Косгроувом цю хворобу вивчали й інші відомі американські дослідники, зокрема Р. Вантерфельд та С. Хітчнер, які дали їй назву «синдром нефрит-нефрозу». А в 1965 році з’явилось підтвердження (М. Караюн), що основним органом ураження імунної системи інфікованого птаха, де відбуваються первинні запальні процеси та незворотні зміни, є фабрицієва сумка, тоді як нефрит-нефроз виникають вже як супровідні.
У 1970 році, на ХIV Всесвітньому конгресі з птахівництва, що відбувся в Іспанії, ухвалене рішення офіційної назви хвороби Гамборо – «інфекційна бурсальна хвороба» (Infectious Bursal Disease – IBD). Відтоді у ветеринарії та серед птахівників використовують обидві ці назви.
Захворювання спричинює РНК-геномний вірус з родини Birnaviridae. Він має два серотипи (підвиди), один з яких надзвичайно поширений у світі. Збудник є дуже стійким у зовнішньому середовищі. Він несприйнятлвий до дії ультрафіолетових променів як сонячного світла, так і спеціальних штучних ламп. У посліді хворих курей, на поверхні стін пташника, на інвентарі чи одязі персоналі він зберігається понад 120 діб, у залишках корму й води – до двох місяців.
Низька температура та заморожування лише консервують вірус на тривалий час. Внаслідок дії на нього розчину йоду (5–10%) чи фенолу (1%) до однієї години він припиняє своє розмноження, проте зберігає життєздатність. За довшого часу дії – гине.
Вірус чутливий до фенолу, формальдегіду, їдкого натру та високої температури, дещо менш реагує на хлорамін і чимало сучасних препаратів-дезінфектантів, таких як «Кристал», «Екоцид С», «Бровадез», «Арквадез-плюс» тощо.
Внаслідок нагрівання до +56°С збудник лишається живим не довше п’яти годин, під дією температури +60°С здатен виживати до 90 хвилин, а в разі нагрівання до +70°С він гине вже через 20 хвилин. Кип’ятіння вбиває вірус за кілька хвилин.
Вірус має видове обмеження,– решта свійських птахів не хворіє на інфекційну бурсальну хворобу, але вони можуть бути носіями вірусу. Для людини вірус родини Birnaviridae також не становить загрози. Уражаються ним здебільшого курчата (спричинюють захворювання обидва серотипи вірусу) та лише здерідка індичата (у цьому разі діє другий серотип вірусу, значно менше поширений). Найбільш вразливий до захворювання молодняк до чотиримісячного віку, особливо бройлерні курчата.
Для молодняка курей інфекційна бурсальна хвороба є надзвичайно заразною. Джерелом інфекції є перехворілі дорослі кури, хворі курчата, які виділяють вірус-збудник у довкілля разом з калом і всіма своїми біологічними рідинами. У разі потрапляння вірусу до пташника захворювання охоплює майже все поголів’я (понад 90%) за 3–4 дні.
Зараження здорового молодняка може відбуватись у разі безпосереднього контакту з хворими особинами чи опосередковано, внаслідок контакту з будь-якими матеріалами, забрудненими вірусом: через слизові оболонки, дихальну, травну системи, або через ушкоджену шкіру (потрапляння пилу, в якому знаходиться вірус, на кон’юнктиву ока, вдихання, вживання забрудненого вірусом корму чи води).
Потрапивши до організму, вірус поширюється всередині нього циркуляцією крові і вражає В-лімфоцити (одну зі складових імунітету). Через півтори-дві доби життєдіяльність вірусу спричинює в заражених курчат запалення фабрицієвої сумки та масове відмирання лімфоцитів.
У хворих особин внаслідок цього різко знижується загальний імунітет, і починають проявлятися вторинні захворювання, спричинені умовно патогенною мікрофлорою їхнього організму. (У тілі та на поверхні будь-якої тварини постійно або періодично живе величезна кількість різних мікроорганізмів. У нормі імунна система їх пригнічує, контролює і запобігає їх небезпечній дії. Якщо ж імунітет з якоїсь причини слабшає, то безпечні раніше мікроби, так звана патогенна мікрофлора, починають активно розвиватися і викликають захворювання різних систем та органів).
Під час перебігу захворювання вірус накопичується і спричинює запальні процеси в нирках, тимусі (тимчасовій залозі внутрішньої секреції), селезінці, печінці. Смерть настає від вторинних інфекцій або дистрофічних процесів у життєво важливих внутрішніх органах.
Інкубаційний період інфекційної бурсальної хвороби (той час, який проходить від потрапляння збудника в організм і до перших зовнішніх проявів хвороби) порівняно короткий. Найчастіше він триває від одного до трьох днів, але іноді може затягуватися до трьох тижнів. Тривалість інкубаційного періоду і тяжкість перебігу захворювання залежать від багатьох чинників, та декілька з них мають ключове значення.
Один з основних – це ступінь патогенності конкретного збудника, що уразив курчат. Річ у тім, що патогенність вірусу в межах одного серотипу неоднакова, деякі штами мають настільки низьку вірулентність, що вчені використовують їх для створення специфічних вакцин. Також має значення кількість різновидів вірусу, які одночасно вразили організм. Що їх більше, то складніше протікатиме хвороба і тим швидше вона проявиться.
Другим важливим фактором можна вважати рівень материнського імунітету курчати на момент його зараження. Рівень материнського імунітету в молодняка залежить від стану імунітету та історії щеплень батьківського поголів’я. У неблагополучних щодо бурсальної хвороби господарствах, де інфекція присутня постійно, рівень материнського імунітету може бути настільки високим, що молодняк хворіє безсимптомно. Також помічена наступна закономірність – що вищий генетичний продуктивний потенціал птаха, то уразливіший він до різних захворювань.
Інфекційна бурсальна хвороба може набувати одну з двох форм: клінічну (з проявом симптомів) та субклінічну (без прояву виразних симптомів). Першими ознаками клинічної форми є: пригнічений стан курчат, відмова від корму, зниження рухової активності, озноб, свербіж у ділянці клоаки, що іноді призводить до саморозкльову в частини хворого поголів’я.
Першого дня захворіє близько 10–30% курчат, але вже на третю добу хвороба охоплює майже все поголів’я. Потім у птахів з’являється білувато-жовтий водянистий пронос, який швидко призводить до зневоднення. Рухи курчат стають хиткими, невпевненими, з’являється дезорієнтація в просторі різного ступеня. Деякі хворі особини зовсім втрачають здатність самостійно пересуватися. У перші дні гине до 15% заражених курчат.
Хвороба стрімко розвивається. Її тривалість становить від трьох діб до тижня. За цей час може загинути до 80% поголів’я, але частіше смертність є значно меншою – близько 30%. Решта особин одужують і набувають імунітету. Вдруге бурсальною хворобою кури зазвичай вже не хворіють. У багатьох курчат, що одужали, спостерігаються ускладнення у вигляді хронічних вторинних захворювань, відставань у розвитку та рості, поганої сприйнятливості до вакцинацій від інших хвороб (особливо Ньюкасла).
Субклінічна форма перебігу бурсальної хвороби може навіть лишитись непоміченою власниками чи персоналом. Вона виявляється у зниженні продуктивності та конверсії корму, сповільненні росту, скуйовдженості пір’я, незначному зменшенні активності та апетиту. Смертність серед хворих курчат або повністю відсутня, або трапляються поодинокі випадки.
Безсимптомний перебіг частіше спостерігається в курчат, що заразились у перші кілька діб після появи на світ, а також у молодняка з тих господарств, де присутність збудника є постійною. Безсимптомно хворіють і дорослі кури. Таку форму перебігу можна вважати природною адаптацією птиці до присутності вірусу.
Діагностувати інфекційну бурсальну хворобу можна шляхом спостереження клінічних ознак (якщо вони проявляються), через аналіз патологічних змін під час розтину трупів померлих особин, а також завдяки проведенню лабораторних досліджень.
У лабораторії здійснюють серологічні дослідження (ELISA-тест, нейтралізація сироватки для виявлення вірусу, реакція преципітації в агаровому гелі), гістологічні дослідження бурсальної сумки та її імуноферментний аналіз. Проведення лабораторних досліджень – найточніший метод встановлення діагнозу.
У птахівництві діагностика полегшується тим, що є можливість провести розтин однієї чи кількох загиблих особин і дійти висновків щодо процесів, які відбуваються в організмах решти живого поголів’я.
Під час розтинів у трупах помітні наступні патологічні зміни: значне збільшення розмірів бурсальної (фабрицієвої) сумки (у 2–3 рази), присутність на її стінках крововиливів, сама сумка набуває жовтуватого кольору. Крововиливи бувають точковими або займають значні ділянки, внаслідок чого майже вся поверхня забарвлюється в темно-вишневий колір.
У перехворілих і одужалих особин фабрицієва сумка може бути атрофована. Усередині бурси часто знаходяться згустки крові та фібрину (щільної речовини, зовні схожої на згорнутий білок курячого яйця). Слизова оболонка травного тракту запалена, має темно-червоне забарвлення і точкові крововиливи. Нирки збільшені й запалені, часто мають світло-сірий коліо через значне накопичення в їхніх канальцях солей сечової кислоти. Печінка трохи збільшена, часто вона бліда, а по краях може мати крововиливи. Селезінка незначно збільшена. М’язи помітно зневоднені, блідо-рожеві, з точковими крововиливами. Такі ж крововиливи в загиблих курчат іноді бувають і під шкірою в ділянці грудей та стегон.
Патологічна картина може виглядати й інакше – якісь ознаки будуть виражені сильніше, а якісь взагалі не вдасться помітити. Це залежить від тяжкості перебігу захворювання, ступеня розвитку вторинних супутніх інфекцій і від того, на який день від початку прояву хвороби померло курча.
Під час діагностики важливо не сплутати інфекційну бурсальну хворобу з деякими іншими захворюваннями, що мають схожі симптоми. Так, її легко можна сприйняти за кокцидіоз, хворобу Ньюкасла чи кормове отруєння. Диференціюючи захворювання, слід враховувати, що під час зараження кокцидіозом розвиток клінічних ознак відбувається набагато повільніше, ніж у випадку з інфекційною бурсальною хворобою, а під час розтину в трупів не буде видимих змін у фабрицієвій сумці.
У разі кормового отруєння слід провести токсикологічне дослідження кормової суміші. Для виключення хвороби Ньюкасла потрібні серологічні та вірусологічні лабораторні дослідження. Для лабораторного дослідження в лабораторію надають або сироватку крові, або хворого чи загиблого птаха.
Світовій ветиртнарії поки що не вдалось розробити специфічного ефективного лікування бурсальної хвороби. Та це не означає, що в разі зараження допомогти хворому птаху неможливо. На сам вірус вплинути ми справді не зможемо, проте цілком реально полегшити перебіг хвороби в птаха і тим самим підвищити виживаність молодняка.
Для симптоматичного лікування, зниження згубного впливу на хворих курчат виниклих внаслідок послаблення імунітету вторинних інфекцій можна застосовувати антибіотики широкого спектра дії. Ефективним у цьому разі буде «Трисульфон» в дозі 1 г на 1 л питної води. Такою водою слід напувати курчат до того часу, поки хвороба повністю не зникне. Можна скористатись й іншими препаратами для пропоювання: «Енрофлокс 10%», «Норофлокс 10%», «Енрофлоксацин 10%» або «Байтрил». Доза будь-якого з них складає 0,5 мл на 1 л питної води.
Якщо зручніше додавати ліки не у воду, а в корм, то можна використати «Олаквіндокс» ( у дозі 0,5 г/кг маси тіла курчат), «Біовіт-80» (доза становить 0,63 г/кг маси курчат) або «Біоміцин». Стануть в пригоді будь-які оральні (ті, які можна вводити з кормом або водою, тобто через рот, а не ін’єкційно) антибіотики, призначені для лікування різних захворювань птиці. Їх чимало, наприклад: «Левоміцетин», «Фуразолідон», «Етазол», «Тромексин», «Трихопол», «Авідокс», «Дитрим», «Тетрациклін», «Дорин», «Сульфадимезин» та інші. Та всі вони лише мінімізують можливість розвитку вторинних інфекцій, а не лікують від бурсальної хвороби. На сам вірус ІBDV, як і на більшість інших вірусів, антибіотики не мають ніякого впливу.
Впродовж усього періоду хвороби слід щодня проводити механічне очищення пташника та дезінфікувати його гарячим розчином (+50°С) їдкого натру (3–5%), а також утилізувати померлих курчат.
Щоб зменшити наслідки хвороби, птахам після одужання можна давати згаданий вище препарат «Олаквіндокс» двома-трьома курсами по 10 днів, з перервою 7 днів, в дозі 0,25 г на 1 кг маси птахів. Окрім того, що «Олаквіндокс» допомагає курчатам чинити опір різним інфекціям, він ще також прискорює та стимулює зростання молодняка, а це має неабияке значення для господарства.
Щоб покращити стан хворого поголів’я, корисно застосувати до птахів підтримувальну вітамінотерапію. Для цього є чимало оральних вітамінних засобів. Наприклад, можна скористатися комплексним препаратом «Ганаміновіт» у дозі 0,125–0,25 г на 1 л питної води, а якщо зручніше згодовувати його з кормом, то 0,25–0,5 г на 1 кг корму до повного одужання курчат (5–8 діб). Бажано повторити такий курс через місяць. До складу «Ганаміновіту» входять не лише вітаміни, а й інші корисні речовини (лактоза та 16 амінокислот), вживання яких позитивно вплине на стан здоров’я курчат.
Протягом усієї хвороби потрібно забезпечувати птахам вільний доступ до води (з ліками!), щоб уникнути зневоднення поголів”я. Якщо стан курчат дуже важкий, і вони не намагаються пити самостійно, то напування слід робити примусово, шляхом занурення дзьобиків у воду з розчиненим у ній антибіотиком. Не варто забувати і про те, що оптимальні параметри мікроклімату в приміщенні, усунення стрес-факторів та повноцінне годування (якщо в пташенят хоч частково зберігається апетит) істотно підвищать виживання молодняка в разі їхнього зараження інфекційною бурсальною хворобою.
Як тільки мине захворювання, усе поголів’я, що вижило, краще забити на м’ясо, пташник разом з усім його вмістом продезінфікувати і не заводити в господарстві птицю мінімум 2 місяці.
Оскільки специфічного лікування від бурсальної хвороби немає, то профілактика набуває особливого значення в запобіганні цьому захворюванню. Для попередження можливості занесення до птахівничого господарства збудника хвороби IBD застосовують ті ж самі загальні профілактичні заходи, детальний опис яких можна знайти в статті про хворобу Марека: надійно загородити територію, не пускати в приміщення пташника і в саме господарство сторонніх людей, диких птахів, бродячих тварин; на вході та в’їзді обладнати дезбар’єри; карантинувати новопридбаний молодняк; регулярно проводити дезінфекцію, дератизацію, дезінсекцію тощо.
Окрім того, існує ще специфічний профілактичний захід – вакцинація. Але це щеплення вимагає певних професійних знань, тому пересічний птахівник-аматор навряд чи зможе якісно його виконати. На сучасному ринку ветеринарних препаратів знайдеться чимало вакцин від бурсальної хвороби курей, розроблених і випущених різними виробниками. З них найбільш відомі: «Полімун ІБХ», «Хіпрагамборо GM97», «Авіпро Пресайз», «Tabic МВ», «Cevac IBD L» та інші. Для штучної імунізації поголів’я застосовують живі або інактивовані вакцини.
Інактивовані вакцини використовуються під час перших імунізацій молодняка, перед ревакцинацією живими вакцинами, як основа. І для вакцинації племінного батьківського поголів’я з метою збільшення рівня материнського імунітету у їхнього майбутнього потомства.
Живі вакцини відрізняються одна від одної силою дії. Створено легкі, середні та сильні вакцини для різних за своєю агресивністю штамів вірусу, що циркулює в різних господарствах. Ця інформація зазвичай вказується виробником в описі характеристик препарату. Наприклад, до легкого класу вакцин належить вакцина «Poulvac Gumboro» штаму «Winterfield 2512» від виробника «Duphar», «Полімун ІБХ Лайт» від «БіоТестЛабораторії», вакцина «Bursine» різних штамів (наприклад, «Lukert») від компанії «Salsbury» та інші. До середнього за силою класу належать вакцини «Delvax Gumboro» штаму «BA-LZD228» від фірми «Mycofarm», вакцина «D78» фірми «Intervet» та вакцина «Bursine 2» від фірми «Salsbury». До сильного за дією класу препаратів належить вакцина «Bursavac», виробником якої є компанія «Sterwin», вакцина «Хіпрагамборо GM97», продукована компанією «Hipra».
Вакцинацію здійснюють здебільшого шляхом випоювання поголів’я приготованим препаратом. Іноді вакцину розбризкують на курчат аерозольно. Здерідка, щоб сформувати в молоняка потужний материнський імунітет, вдаються до ін’єкцій батьківського стада.
Якщо імунізація проводиться методом випоювання, то за добу до запланованого щеплення потрібно виміряти об’єм води, який курчата зазвичай випивають за годину-півтори. У цій кількості води розчиняють потрібну кількість доз вакцини і одночасно напувають розчином усіх курчат.
У воді для розчинення вакцини не повинно бути хлору, антибіотиків або дезінфектантів. Поїлки перед проведенням обробки мають бути добре вимиті без використання будь-яких дезінфекційних засобів. Іноді в розчин додають сухе молоко (кількістю 2%) для захисту вірусу від передчасної загибелі.
Для здійснення вдалого щеплення слід зважати на певні особливості вакцинації проти бурсальної хвороби, відмінні від вакцинації проти багатьох інших інфекційних захворювань свійської птиці. Річ у тім, що важливим чинником, що забезпечує вдалий кінцевий результат є строк проведення імунізації.
Якщо щепити птахів занадто рано, то материнський імунітет нейтралізує компоненти вакцини, і організм курчат не зможе виробити власний імунітет щодо інфекційної бурсальної хвороби. Якщо ж вакцинувати птахів запізно, то дикий вірус може потрапити в організм курчат раніше, ніж у них виробиться імунітет від штучної вакцинації.
Для визначення оптимального строку вакцинації ветеринарна служба бере проби крові у 18–20 курчат віком 1–4 доби і лабораторно визначає рівень материнських захисних антитіл. Строк проведення вакцинації визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням результатів серологічних досліджень (цільовий титр 500).
Згідно з наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України № 47 від 10 жовтня 2000 р., у разі виникнення спалаху бурсальної хвороби на промисловому птахівничому підприємстві оголошують карантин, під час якого забороняється: переміщення птиці з господарства і в господарство; інкубація яєць, отриманих у цьому господарстві; вивезення з господарства обладнання, кормів, інвентарю; вільна реалізація продукції.
Згідно з цим наказом, місцева ветеринарна служба має щоденно контролювати епізоотичну ситуацію в господарстві; забій усіх клінічно хворих і некондиційних курчат, а також їхню утилізацію; забій усієї клінічно здорових та перехворілих кондиційних птахів з подальшою їхньою переробкою; знищення диких птахів на території господарства; проведення повної дезінфекції усього устаткування, тари й приміщень; періодично здійснювати обстеження поголів’я курей і курчат у присадибних господарствах неблагополучного регіону.
Карантин знімається через 2 місяці після ліквідації хвороби та проведення заключної дезінфекції. Також, згідно з тим самим документом, дозволяється без обмежень використовувати всю продукцію такої ферми (м’ясо, яйця, пір’я) після промислової переробки. Благополучним господарство вважається в тому разі, якщо протягом року там не стався повторний спалах захворювання.
Питання, що виникли за цією темою, можна поставити в коментарях нижче, під статтею, і вирішити спільно з нами.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
